Повернутись до головної сторінки фанфіку: ти краще за мене знаєш назву цієї збірки

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Повний Місяць — фаза Місяця, коли Земля розташована між Сонцем та ним,

і тому з неї видно лише освітлений його бік.

            Почекай, почекай, мій любий, я прошу тебе – почекай! Я хочу ще трішки руки потримати на твоєму лиці,

            я ще не зігріла твої щоки, а ти вже від мене ховаєшся.

            Я чекала на тебе так довго – аж сумно уточнювати – так довго, як і завжди, чом же ж боженька дарував тобі пунктуальність?

            В бога точний годинник – як в батька, почуття гумору – як в діда, це єдине пояснення, яке я знайшла, а ти кажеш – дурниці,

            він геть не такий, і кидаєш зірочку мені в волосся.

            Не накурено хмарами – в янголів теж заборонили айкоси й вейпи в публічному небі, слава тобі господи – і перехреститись,

            та скоро знов херувімчики з пальоними ельфбарами повилізають.

            Не накурено хмарами – я так рада, що можу бачити тебе, любий, і тримати руки на холодних твоїх щоках,

            чого ж мої руки не сонце, чому ж не комети чи метеори, чому мої руки такі… Цілуєш згин великого пальця і завершуєш за мене речення:

            красиві.

            Я б хотіла, щоб ти не пішов, але знаю – ти любиш день, а як не підеш то він не настане, я поважаю твою свободу,

            а сама пхаю шоколадки в карман шуби пані зими: будь ласка, ще плюс хвилинка ночі, затримай світанок пустими розмовами.

            Зима закатує ожеледичні очі, плюється насінням у брудну калюжу та нервово постукує підбором,

            вже вдесяте, вдвадцяте, втридцяте повторюючи відбиток на інії.

            Почекай, почекай, мій любий, я прошу тебе – почекай, в тебе ще такі холодні щоки, в тебе такі гарні очі,

            побудь зі мною ще хвилинку.

            Хвилинку, і дві, і три – він все зі мною, я дивлюся в його кругле обличчя, мій повний місяце, я торкаюсь твого чола.

            Хвилинку, і три, і чотири – аж до сонного світанку, потім він тане, і зникає його обличчя з моїх рук, а я,

            закохана й заспана – у ліжку, вся пахну небом і блідим сяйвом. Повний місяце, ах, повний місяце,

            я так й не наважилась тебе поцілувати.  

    Ставлення автора до критики: Позитивне