Повернутись до головної сторінки фанфіку: ти краще за мене знаєш назву цієї збірки

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Зупинка серця, відверто, така ж проста, як і тролейбусна – навіть простіше, навіть легше, навіть не залежить від комунальних служб міста,

тому на зупинці серця можна палити і кидати недопалок мимо смітника, це ж смішно: смерть приходить з косою,

оце буде в неї вираз обличчя, коли вона зрозуміє, що нічим підмести, що коса для того не годиться, запльоване занедбане засмічене

потойбіччя. Серце сконало, наче відвалився ріг тролейбуса, і толку, що в тебе повне тіло дротів-артерій, і толку? Вусань дядь Вася за рулем сидить,

розкурює папіроску, думає, чи треба вилазити та кріпити назад, чи ну його в баню, ото що вирішить – від того і залежить людське життя.

Від дріб’язкових, справді, рішень. Життя у дрібничках: дотлівають останні удари сконавшого серця на кінчику самокрутки.

Життя у дрібничках – а де ж йому, власне, ще бути? Ранковий сніжок лягав на чорний балахон тієї величної тітки з косою;

вона топтала кинуті бички і намагалась худорлявою ногою зіштовхнути кудись, напевно, на дорогу.

Справжня зима наступає з чиєюсь смертю: хтось завше у цьому світі жертвує найдорожчим, аби ми побачили

справжню зиму. Одного разу зима назавжди піде від нас: коли забере всіх кращих і з ними переселиться на іншу планету.

Раз бачимо сніг – то хоч хвилинку треба, із поваги, помовчати. Тролейбус не відремонтують – все думаєш, то, може, і не забере?

Смерть дивиться на тебе і дістає солярку з-під одежі. Дядь Вася, перемикай на дизель, поїдемо без цих придурошних дротів і ріжок.

Сконання серця. Мить. Хай будуть прокляті

тролейбуси-гібриди.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне