Повернутись до головної сторінки фанфіку: ти краще за мене знаєш назву цієї збірки

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Приречення – неминуча доля

            Стукала в двері Доля, а мені – наче знову п’ять рочків, я тихенько-тихенько втискаюсь у спинку дивана,

            хай хтось з дорослих, хто вдома, відчиняє, а як немає – то прикинусь, що взагалі дома нікого нема, що взяти з дитини,

            ну що взяти з дитини? Але розумію: я не дитина, і Доля, з довгим білим волоссям, вся в чорнім-чорнім вбранні,

            проходить крізь зачинені двері. Грає Uriah Heep на телефоні в додатку спотіфай, звісно не преміум, де ж взяти грошей

            на той преміум.

            Чорна Доля – худа, наче смерть, наче тростина прабабці – прийшла в гості з самого ранку, і кава у чашці на столі

            щось вже не виглядає чорною, якби вона на свій балахон посадила пляму, то це виглядало б, наче вона облилась коректором,

            наче ляпнула на себе нежирною сметаною чи кефіром.

            Обережна, витончена, інтелігентна, і нігті – завжди як після манікюру, Доле, дай інсту свого безсмертного майстра,

беззмінної майстрині, не сам піду – так запропоную любій дівчині, мені здається, вона моя доля, Доле.

Чорна Доля мовчить – як після поганого жарту, але я не жартував, хоча виглядає так, наче відтягую невідворотне щось.

Моя чергова доля добігла кінця, і я знаю – зараз відкине кудись, де я, такий самий я, буде проживати свою іншу долю,

не думаючи про цю чорну жінку з довгим білим волоссям, про цю жінку, що вище мене на дві чи три голови,

яке сумне приречення, яке дивне безсмертя людині даровано. Я втискаюсь у спинку дивану – господи, наче п’ять рочків,

доросло дитино, від чого ти тікаєш, ховаєшся, прийми свою долю, і запхай глибше слова про те, що ти хазяїн,

а не приречений на злам комиш.

Я втискаюсь у спинку дивану, і грає в навушниках леді ін блек, я відкриваю очі – і прокидаюсь, дійсно, задрімав,

таке незручне положення тіла, що ж нормальне може наснитись, як не жінка, висока-висока, що дістає посох звідкись наче з порталу

чи зі свого рукава. Я спокійно дихаю – як п’ятирічна дитина, і натискаю кнопку стоп на своєму касетному плеєрі.     

    Ставлення автора до критики: Позитивне