Глава 56

Битва з Темною Айрі добігла кінця, Великий Ґрааль був знищений, а значить Війна за Святий Ґрааль втратила всякий сенс. Але це не означає, що все закінчилося. У світі залишилося троє Слуг, сили яких можуть похитнути суспільство чарівників. Церква як спостерігач може почати діяти, також, напевно, чимало спостерігачів зі світу магів теж стежать за розвитком подій. Рано чи пізно хтось зробить крок.

Але якщо чесно я надто втомився, все, що мене прямо зараз хвилювало це, що приготувати Артурії на обід. Але пустка навколо теж не давала спокою все ж таки це через мене. Жорстока битва не пощадила навколишню обстановку величезна гора перетворилася на кратер, довколишні пагорби рівнини та западини на мертву землю. Навіть якщо маги докладуть величезних зусиль, шрам на місцевості залишиться на століття. Проте оточуючих хвилювало щось інше.

— Після такої славної битви нам обов’язково треба випити, — запропонував Іскандер із широкою усмішкою на вустах.

— А в твою голову іноді приходять слушні ідеї, шавка, — зарозуміло зауважив Гільгамеш. — Але ж це місце зіпсувати смак будь-якого вина.

— Ви як хочете, але я збираюся прибрати за собою цей бардак.

— Похвальне прагнення, але хіба це завадить нам пропустити келих гарного вина?

Пропозиція Райдера дійсно була непоганою, коли ще представиться можливість випити в такій компанії. Навіть моя супутниця хоч і не показує цього, зацікавлена у спілкуванні з іншими Королями. Однак я чудово пам’ятаю Пір з оригіналу де Іскандер разом із Гільгамешем висміяли ідеали та прагнення Артурії. Звичайно можна навмисно вести розмову в інше русло, проте Арчера мені не обдурити, він і так вважає мене цікавою іграшкою, а помітивши мої маніпуляції, безумовно постарається влаштувати виставу. Звісно я не дозволю принижувати дівчину, а це вже може призвести до конфлікту.

— Можливо, іншого разу, але не сьогодні.

— Ну гаразд, Сейбер, а ти що скажеш?

— Ей ей Райдер ти правда думаєш, що я відпущу свою тендітну дівчину з двома малознайомими чоловіками? — я виразно підняв брову і загородив собою Артурію.

Незрозумілі погляди оточуючих Слуг схрестилися на мені. Хоча Артурія і мініатюрна величезний кратер який залишився на місці немаленької гори красномовно демонстрував що дівчина може за себе постояти. Я ж захищав її немов вона невинна принцеса, яка вперше вийшла у зовнішній світ. Зрештою Райдер басисто розреготався і навіть поплескав мене по плечу ніби схвалюючи мій жарт. Витримавши його тяжкою рукою, я вже звернувся безпосередньо до своєї супутниці.

— «Артурія ти маєш право робити що забажаєш. Я не стану тебе зупиняти, але не залишу тебе наодинці з іншими чоловіками».

— Вибач Райдер, але у нас дійсно були плани на сьогодні. Можливо, ми складемо тобі компанію в інший раз.

Арутрія говорила спокійно ні крапельки не бентежачись і не червоніючи. Безперечно вона просто в м’якій формі відмовила Райдеру проте її слова все одно змусили моє серце битися швидше. Я придушив дурну усмішку яка норовила наповзти на обличчя і схрестив руки під грудьми ніби натякаючи що розмова закінчена.

— Прикро, але наполягати більше не буду, — зітхнувши промовив Іскандер і трохи відійшовши вбік, звернувся до Гільгамеша. — Арчер тебе влаштує сад твого майстра?

— Цілком.

— Тоді я почекаю там.

Райдер змахнув невеликим мечем і простір розірвався під звуки грому і блискавки з чорного провалу вийшли бики з колісницею за спиною. Під невдоволеним поглядом червоних очей Іскандер заліз у свій транспорт і полетів у далечінь. Гільгамеш проводжав його вбивчим поглядом і кинув на нас зневажливий погляд і не прощаючись перейшов у форму духу.

Оцінивши масштаби майбутньої роботи Бьякуганом я перетворився на форму землі і почав працювати. Насамперед змістив Лей-лінії Фуюкі таким чином, що тепер на цьому місці вже буде неможливо відтворити Великий Ґрааль. Після чого приступив до відновлення колишнього рельєфу та родючості ґрунту. Проклята земля пішла глибоко в надра земної кори, а на поверхню був доставлений гумус. Гора почала повільно підніматися вгору, ніби її хтось штовхав знизу.

Другим етапом стало відновлення рослинності. Повернувшись у людську подобу я активував зв’язок з древом Іггдрасіль. Артефакт відреагував на команди господаря і майже миттєво його коренева система обплутала нову гору Ензо та довколишню місцевість. І майже відразу земля почала слабо сяяти зеленим на очах, почала рости трава, молоді пагони дерев почали стрімко міцніти і перетворюватися на здорові дерева. Сірі мертві землі перетворилися на вкриті зеленню і до них знову повернулося життя.

— Приголомшливо, — заворожено промовила Артурія, спостерігаючи за змінами навколо. — Як ти це зробив?

— Магія.

Артурія якось ображено на мене подивилася, але я тільки підморгнув і трохи кивнув на фамільярів у небі. Дівчина ледь помітно зітхнула і продовжила стежити за буянням рослинності. Як чарівнику мені варто було б витратити цей час на спостереження за хімічним складом грунту витратою енергії та іншими важливими аспектами процесу. Але я надто втомився а вигляд навколо надто гарний щоб його ігнорувати.

— «Скажи Еш чому ти відмовив Райдеру?» — пам’ятаючи про спостерігачів, поцікавилася дівчина, використовуючи телепатію.

— «Ну знаєш ти в мене гарна і мила, а ще дуже сильна, навіть не знаю, який чоловік встоїть перед твоїми чарами. Ось я й приревнував».

Я трохи незручно поклав свою долоню на її м’яке золоте волосся і ніжно погладив. Шовковисте волосся Артурії було дуже приємним, проте відчуття від самої дії були не настільки хвилюючими як це зображують в аніме або манзі. Хоча можливо всьому виною колючий погляд дівчини, яка хоч і не відкинула мою руку, але дивилася так що я сам поспішив відсмикнути кінцівку.

— «Ревнощі це єдина причина?» — голос Артурії був не такий впевнений, як завжди, і вона не змогла зберегти зоровий контакт зі мною.

Безперечно дівчину збентежив мій потік компліментів. Однак це сказала людина, яка тільки вчора зізналася їй у своїх почуттях. Навіть Артурія не змогла повністю приховати своє збентеження. І я знаходжу її поведінку дуже милою. Звичайно була спокуса подражнити її, але мабуть можна ще трохи увігнати її в фарбу.

— «Справа в тому, що я не брехав. В оригінальній часовій лінії відбувся бенкет Королів, на якому Гільгамеш зацікавився тобою. Більше того, через якийсь час він би спробував зробити тебе своєю дружиною. Звісно, я не можу це дозволити!»

— «Важко в це повірити, — видавила з себе дівчина і підозріло примружила очі. І щось побачивши в моєму виразі обличчя слабо зітхнула. — «Але ж це не все?»

— «Так, на бенкеті Королів ви б спробували визначити переможця за допомогою розмов. Кожен розповів би навіщо йому Ґрааль, але твоє бажання було висміяне. Звичайно, немає гарантій, що зараз буде те саме, ні завдяки моїй присутності розмова змінитися, але тема Ґрааля скоріше за все буде обговорюватися. Я не дозволю будь-кому принижувати тебе і тому полетіли б голови. Райдер і Арчер були нашими союзниками не хотілося б закінчувати день їхньою смертю.»

— «Зрозуміло».

Ми просто продовжили споглядати на те, як вигляд навколо змінюється і врешті-решт стає таким як за Замкненим Бар’єром. Майже все було відновлено, крім доріг з асфальту та Храму Рюдо на вершині гори. Ці елементи я залишив на церкву про що і повідомив фамільярів. Впевнений мої слова дійшли до адресата, а так як робити більше не було чого я взяв дівчину на руки і полетів додому.

***

Тосака Токіомі, заклавши руки за спину, дивився крізь вікно на сад. Там серед квітів сиділи Райдер зі своїм Майстром та Арчером, слуги пили вино і розмовляли. Чарівнику не потрібно було бути там особисто щоб слухати розмову слуг все ж таки це його територія. І прямо зараз маг уважно аналізував слова Гільгамеша і розмірковував про свої подальші кроки.

Токіомі вже перевірив, що Великий Ґрааль повністю знищений, тому тепер «машина що виконує бажання» вже не може виконати свої функції. Слуги вже не потрібні, звичайно настільки сильним союзникам можна знайти застосування, проте Арчер був занадто норовливим. Використовувати Гільгамеша у своїх цілях буде дуже важко та навіть небезпечно.

Чарівник глянув на мітку Майстра, у якої був відсутній один сегмент. Знищити слугу буде найраціональнішим і безпечнішим способом вирішення проблеми, але упускати такі можливості теж не розумно. Тосака Токіомі довгий час дивився на своє запастя але вирішив відкласти цю дилему на якийсь час. Зараз же він спробує поговорити з Арчером і знайти компроміс, якщо не вийде… Сині Очі Мага стали холодні наче арктичні льодовики.

***

Після бенкету двох Королів, Вейвер Вельвет повернувся додому і повідомив подружжя МакКензі що завтра їде. Літня пара засмутилася, але чарівник більше не було потреби і далі ховатися. Хоча якщо чесно самому хлопцю не хотілося продовжувати дурити людей похилого віку. Маг піднявся в свою кімнату і почав зібрати свої речі, а також магічне приладдя.

У той же час Райдер розташувався на даху будинку. Вейвер не став зупиняти свого слугу, бо місце, яке вибрав Іскандер, виходило на заднє подвір’я, тому малоймовірно, що його хтось помітить. Проте така меланхолійна поведінка Райдера не могла не турбувати чарівника. Хлопець закінчив зі зборами і трохи невпевнено переліз через вікно і сів поруч.

— Райдер, що ти робитимеш далі?

— Як я вже сказав Арчеру, Ґрааль потрібен мені щоб знайти тіло з плоті і крові, тоді я зможу почати завоювання цього світу. Але тепер це неможливо.

— Чому?

— Балда, — якось добродушно пробурчав Райдер. — Якщо я встану на шлях Завойовника з таким тілом, то мої вороги націляться на тебе мого Майстра!

Від раптового різкого вигуку Райдера чарівник відсахнувся і мало не впав на землю, але махаючи рука він зміг зберегти рівновагу і вчепитися за дах. Перевівши подих Вейвер згадав про сили що ховаються у тіні цього світу. Якщо він стане їхнім ворогом хлопцеві, доведеться все життя озиратися або завжди знаходитися поряд з Іскандером. Звісно у мага були свої плани і цілі, тому такий результат неприпустимий. Проте він не міг залишити свого слугу просто так.

— Ну… тобі все одно потрібне місце, де ти зможеш залишитися тому… Райдер як щодо того, щоб поїхати зі мною? Якщо хочеш звичайно…

— Не те, що мав би вибір, але… — Іскандер підвівся на ноги і подивився на чарівник від прани якого залежало його існування. Проте дії Вейвер самі собою викликали схвалення Райдера. —…я приймаю твою пропозицію Вейвер.

Слова били не потрібні дії, говорили самі за себе. Іскандер вперше назвав чарівника на ім’я і простяг руку, яку хлопець спробував міцно потиснути. Однак слабка худорлява рука мага не йшла в жодне порівняння з величезним лапищем воїна. Проте це був щирий дружній потиск рук.

***

Після ситного обіду я втомлено розвалився на дивані, Артурія виглядала енергійніше і переглядала стелаж з дисками. Дії дівчини наштовхували на думку про кіномарафон. Я навіть почав уявляти як під час перегляду лягаю на її коліна та насолоджуюся раєм на землі. Але в цей момент ніби відчувши мої брудні думки, красуня повернулася.

Не знаю який вираз у мене було, але Артурії нічого не сказала. Вона розвернулася і продовжила своє заняття, але незграбний рух призвів до того, що коробка з диском почала падати. Дівчині злегка запанікувала, тому коробку вдалося зловити лише ближче до землі. Артурії довелося нахилитися вперед і моєму вигляду постала чудова картина. Спідниця до колін трохи задерлася вгору і відкрила вид на панчохи, що до цього були приховані тканиною і здавалися колготками.

Красуня розігнулася миттєво тим не менш вона ясно розуміла що я бачив її в такому неналежному вигляді. Трохи прочистивши горло, вона поклала диск на місце і вирушила на кухню. Проходячи повз Артурія намагалася не дивитися на мене і взагалі вдавати, що інцидент її не турбує. Я ж не міг перестати посміхатися аж надто мила у неї була поведінка.

Я підійшов до стелажу біля стіни і глянув на полицю де дівчина відклала декілька дисків, всі вони були з жанру фантастики та фентезі що подобались мені. Ну що ж, більше доказів мені не потрібно. Артурія однозначно готувалася до кіномарафону. Наспівуючи веселий мотивчик я приступив до зашторювання вікон.

— Еш, що ти робиш? — поцікавилася дівчина, яка повернулася з кухні трохи згодом.

— Ти ж хочеш подивитися фільм ось я і допомагаю тобі облаштувати вітальню.

— А так. Якщо хочеш, можеш скласти мені компанію.

Зрозуміло я не відмовився але Артурія знала мою відповідь з самого початку і саме тому приготувала закуски для двох та баночку моєї улюбленої газованої води Dr Pepper. Незважаючи на те що день з ранку не задався зараз все здається налагодилося нічого не віщувало біди поки раптово Замкнутий Бар’єр маєтку не перетнув непроханий гість.

— Ну, що за день. Вже вдруге… вдруге за день наше побачення так нахабно зривають.

Артурія спочатку не зрозуміла чому я скаржуся, але дверний дзвінок розвіяв її підозру. Ігнорувати такого гостя не вийде тому мені довелося залишити фіранки і рушити до вхідних дверей. Дорогою я чесно намагався натягнути на обличчя нейтральну маску, але день дійсно був надто насиченим.

— Доброго дня, — зі слабкою напівусмішкою привітав мене Зелретч.

— Хотів би я сказати те саме, але моє побачення переривають уже вдруге за день.

— Перепрошую за такий несвоєчасний візит, але в мене була вагома причина.

Я проковтнув. Яка може бути вагома причина для Маршалла-Чарівника одного з найсильніших істот, яких мені довелося побачити в цьому світі. Це безперечно щось неординарне а значить надзвичайно небезпечне. Моє невдоволення миттю випарувалося і я відійшов у бік мовчки запрошуючи гостя всередину. Старий вдячно кивнув і увійшов, і перевзувся в домашні капці для гостей і пішов за мною.

— Артурія це Кішуа Зелретч Швайнорг мій… — я трохи запнувся, підбираючи правильні слова. — … знайомий. Хоча чисто номінально я вважаюсь його учнем насправді ми просто обмінювалися інформацією.

— Приємно познайомитись міс.

— Взаємно.

Зелретч слабо посміхався, намагаючись справити приємне враження, проте Артурія трималася насторожено. Її обличчя знову перетворилося на воскову маску, як в нашу першу зустріч. Зрозуміло такі зміни красуні мені не сподобалися, тому я поспішив перевести розмову в продуктивне русло:

— Гадаю, справа, яка вас привела сюди, не терпить зволікань, тому пропоную переміститися в зручніше місце для розмови.

— Якщо це можливо, ми можемо поспілкуватися наодинці?

— Еш я зачекаю на тебе тут, — промовила дівчина, не висловлюючи заперечень.

Кивнувши Артурії я повів гостя до свого кабінету і подумки поцікавився у неї чи зустрічала вона Зелретча раніше. Все ж Старий Самоцвіт живе на світі більше 2900 років він безперечно застав часи правління Короля Артура. Однак, як правило, існують незліченні версії кожної людини, але через своє Другу Магію є лише один Зелретч, тому шанс, що саме моя супутниця зустрічалася з ним мізерно малий.

— «Я ніколи раніше не зустрічала цю людину, але мені доводилося чути ім’я Кішуа Зелретч Швайнорг з вуст Мерліна.»

— «Ось як».

У кабінеті котрий майже ніколи не використовувався я розташував гостя на зручне крісло та сам сів навпроти. Помахом руки на столі утворилися дві гарячі чашки чаю. Приємний аромат рідкісного чайного листя лоскотав ніс. Однак ми обидва не стали торкатись чашок. Я дивився на загадкове обличчя співрозмовника і трохи нервував.

— Для початку я хотів би вибачитися за втручання у ваше особисте життя. Весь цей час я спостерігав за вами, — старий винувато схилив голову. Але побачивши на моєму обличчі гнів, злегка посміхнувся і додав ясності: — Звісно об’єкт мого інтересу служили виключно ви.

Я давно вже звик до присутності Кіри, тому спостереження не є для мене чимось неприпустимим. Неприємно але терпимо особливо якщо враховувати мою особистість та спостереження за Артурієм абсолютно неприйнятно.

— Розумію. Я прибулець з невідомими цілями та мотивами до того ж зацікавлений у «машині що виконує бажання». Звісно, такий небезпечний об’єкт має бути під наглядом, — гнів частково вщух і я намагався розмірковувати раціонально. Якщо Зелретч чув про що ми з Артурією розмовляли, то мета його приходу стає ясною. — Ви не хочете, щоб я змінював минуле?

— Правильно.

— Чому? — я схрестив руки під грудьми і трохи відкинувся на спинку крісла.

З лиця Старого Самоцвета випарувалися будь-які натяки на посмішку. Температура у кімнаті впала на кілька градусів. Тиск від Зелретча був майже відчутним мені довелося силою зупинити свій порив стати рівно як перед учителем. Співрозмовник дав ясно зрозуміти що слова, які зараз будуть вимовлені, потрібно сприймати всерйоз.

— Зміна минулого означатиме знищення теперішнього. Залежно від вашого втручання зміни можуть торкнутися не тільки долі однієї країни, а й цілої планети. Своє існування можуть припинити десятки мільйонів людей, що нині живуть, — Маршалл-Чарівник зробив невелику пазу, щоб я усвідомив увесь тягар слів. — Чи ви готові піти на такі жертви?

— У мене інша точка зору. Переписування минулого не означає смерть людей, що нині живуть, це «зміна». Можливо хтось не народитися деякі сім’ї не з’явитися, але будуть інші люди інші сім’ї і т.п. Так своїм рішенням я вплину на долі багатьох, але це мене не хвилює. Так само як люди не турбуються як їхні дії та рішення вплинуть на далеке майбутнє. Хоча з певної перспективи майбутнє та минуле однаково цінне. Різниця тільки в тому, що минуле ми знаємо, а майбутнє ні. Тому нам здається що змінювати минуле гріх а творити майбутнє благо хоча насправді наші дії однаково руйнівні для цих двох понять.

Я мав багато часу подумати про тяжкість своїх майбутніх рішень. Тому питання Зелретча не змусило мене зненацька моя відповідь пролунала без довгих роздумів. Однак я чудово знав що мої слова не припали до вподоби Чарівнику. Справа в тому, що присутність Кіри робить неможливе виникнення паралельних світів з моєю присутністю, тому Старий Самоцвітів не може зазирнути в майбутнє і дізнатися куди приведе моє рішення. З його погляду мій вибір невиправданий ризик, ціла планета може бути знищена тільки через мою забаганку.

— Думаю, немає сенсу переконувати вас у зворотному.

— Люди дурні, вони вірять у те, у що хочуть вірити, чи вірять тому, що бояться правди…

Промовивши ці слова я чомусь відразу згадав Другу світову війну. Пропаганда Геббельса призвела до того, що новобранці, які вперше відвідали стерті з лиця землі Польські міста думали, що самі поляки знищили все, а німецька армія була просто нездатна на такі нелюдські вчинки. Сподіваюся я не зроблю такої помилки.

— Тоді ви не залишаєте мені вибору, мені доведеться вдатися до більш грубого і огидного методу. Заздалегідь перепрошую.

Я напружився все ж таки не виключено що Маршалл-Чарівник спробує мене вбити. Звичайно власними силами мені його не перемогти, але фактор Кіри змінює все. Можна отримати короткостроковий баф та прикінчити його або просто ініціювати переміщення у часі. Але те, що сталося далі, було гірше битви.

— Ви ж чудово знаєте, що через десять років Емія Широ зможе вирішить внутрішні муки Артурії Пендрагон і вона вирушить на острів Авалон.

Я відчув, як моє тіло застигло, мов статуя.

— Емії Широ вдалося підкорити серце Сейбера менше ніж за два тижні. У той же час у вас було більше шести місяців, — Зелретч зробив невелику паузу і трохи нахилився вперед, щоб упіймати мій погляд. — Ви називаєте свої почуття любов’ю, але чи це так? Як на мене ви одержимі Артурією Пендрагон, хоча ні не самою дівчиною а образом який у вас про неї склався. Тому коли вона не відповідає вашим очікуванням, ви намагаєтеся змінити її.

— Це… не так.

— Тоді чому ви змушуєте вашу супутницю одягатися так як того бажаєте ви? Іти туди, куди хочете ви? Поводитися так як подобатися вам? — Зелретч суворо подивився мені в очі. — Якби ви справді любили Артурію Пендрагон, то прийняли її такою, якою вона є. А тепер дайте відповідь мені на головне питання ви правда здатні дати Артурії Пендрагон те що їй дійсно необхідно?

Я опустив свій погляд у підлогу. Мій рот відкривався намагаючись вимовити будь-що але жоден звук так і не покинув моїх вуст. Старий мав рацію, кожне його слово було істинним і від цього вражало в саму суть. З-під моїх ніг ніби вибили ґрунт. У голові звучало одне єдине питання «чи зможу я дати Артурії те, чого вона дійсно потребує».

Прикривши очі, я непомітно зробив глибокий вдих і нечутно видихнувши. Загнавши всі переживання ревнощі смуток тривогу та інші почуття глибше всередину я витягнув руку вбік. Мить і поряд з’явилася все ще зв’язана Сола.

— Ідіть, нам більше нема про що розмовляти.

Старий Самоцвіт злегка звузив очі після чого підвівся і помахом руки розв’язав дівчину. Їхню розмову я пропустив повз вуха як і чемне прощання Чарівника. Артурія проводила гостей до виходу і через деякий час постукала до моїх дверей. Я не відповів навіть після п’яти хвилин очікування дівчини та повторного стуку тоді вона увійшла всередину.

— Еш, щось трапилося?

— Ні. Я хочу побути один піди будь ласка.

Не знаю який був вираз обличчя в Артурії, весь цей час я дивився на підлогу. Вона деякий час постояла але все ж таки пішла зачинивши за собою двері. Я розумів, що це психологічна атака Зелретча, проте краще від цього не становилося. Зерно сумнівів знайшло благодатний ґрунт і зараз мене з’їдали сумніви та тривога. Кожен новий виток згубних думок затягували мене все глибше в безодні розпачу. Я різко підвівся з крісла і почав ходити кімнатою.

Я намагався знайти виправдання, проте заперечувати об’єктивні факти неможливо. Широ слабак, іноді тугодум у плані стосунків повна колода, проте Артурія закохалася в нього менше ніж за два тижні. Я ж провів із дівчиною шість повних місяців і тільки зараз вона почала демонструвати ознаки закоханості. Хоча, можливо, я просто видаю бажане за дійсне…

Що ж до моїх спроб змінити дівчину … У той момент коли в мою голову прийшла ідея влаштувати спаринг за бажання я просто думав що це буде весело і це дозволить мені витягнути її з зони комфорту. Однак, чи це було оптимальним рішенням? Ні. Безумовно ні. Тому що того ж дня я змусив Артурію одягти нові для неї вбрання, шантажувавши їжею. В цьому випадку у дівчини менше виправдань власним діям тому що вона Слуга їжа їй не потрібна, як наслідок це рішення набагато продуктивніше. Але я проігнорував менш зручний для себе шлях вибрав веселощі і час від часу потураючи своїм примхам.

Я звалився на крісло і схрестив руки під грудьми. Артурія не лялька яку можна вбирати будь-що і змушувати робити що-небудь. І гора не розпакованого одягу на дні її шафи тому доказ як і багато скасованих побачень. Проте виправдання жодної крапельки не вгамовували моєї тривоги. Тому замість того, щоб піддатися сумнівам я краще діятиму.

На даний момент мене турбують дві речі: чи зможу я ощасливити Артурію, а також чи правильний я вибрав спосіб, щоб виконати її бажання. Щоб забезпечити для дівчини краще майбутнє, доведеться трохи витратитися але активну участь у Четвертій Війні за Святий Ґрааль забезпечила мене величезним припливом БД.

— Кіра покажи мені майбутнє.

— Послухай ти зараз трохи не в собі тобі слід заспокоїтись і ще раз все обміркувати, — звичайний на вигляд чоловік середнього віку виник просто з повітря. Він сів на крісло Зелретча і стурбовано глянув на мене.

— Ні, мені потрібні відповіді. Прямо зараз.

Я підняв голову і заглянув у карі очі Кіри. Якийсь час він заважав, але незабаром знесилено занурився на спинку крісла і клацнув пальцями. Повіки закрилися самі собою навколишні звуки затихли відчуття тіла зникло. А потім у навколишній темряві виник екран, на якому почали програватися події після відходу Старого Самоцвіта.

Я на екрані ще деякий час похандрив, але незабаром вирішив просто викинути з голови слова Зелретча і дозволив подіям йти своєю чергою. Оскільки не було обумовлено, коли Кіра виконає бажання Артурії, наше спільне життя тривало. Я продовжував залицятись, а вона намагалася зберегти дистанцію і в той же час віддячити мені.

Однак Артурія швидко з’ясувала, що мене по-справжньому нічого не захоплює. Тому наші ролі змінилися вже вона шукала місця чи заходи, які зробили б мене щасливим. Але мене радували не стільки екстремальні види спорту або неймовірні пейзажі, а час, який ми проводили разом. Коли Артурія це зрозуміла вона закрилася у себе в кімнаті і немов звичайна дівчина каталася по ліжку, то щасливо посміхаючись з червоним обличчям, то сумно зітхала.

Екран дозволяв мені чути думки дівчини її радість від усвідомлення того що її кохають до страху її невизначеного становища. Все ж таки Артурія думала що після виконання свого бажання вона зникне. Звісно, дівчина допускала виконання відразу двох бажань: виправити минуле і залишитися зі мною. Але вона не була впевнена у своїх почуттях, тому не могла озвучити друге бажання.

Так тривало наше життя ще деякий час. Ідеї Артурії поступово вичерпувалися і вона вже не знала яку країну відвідати чим зайнятися, адже бездіяльність не додає БД і як наслідок ціна її бажання трохи збільшується. Тому дівчина пішла прямолінійним шляхом і просто запитала в мене:

— Еш, що я можу зробити для тебе?

— Хм дай подумати, — з усмішкою, я на екрані м’яко поклав свої руки на її талію і трохи притяг до себе. Ми дивилися один одному в очі після чого я сказав: — Як думаєш, що найбільше бажає закоханий хлопець?

Я нахилився для поцілунку але коли відстань між нашими губами стала зовсім малою зупинився. Справа в тому, що минуло вже більше дев’яти місяців, але за цей час мені так і не вдалося побачити прояви саме кохання Артурії до мене. Тож зараз останній крок був за дівчиною. Артурія червоніла, але не знала, що робити вириватися чи…

Обличчя красуні било яскраво червоним і здавалося з неї валила пара. Однак так минула хвилина потім друга але Артурія так нічого і не обрала, залишаючись без рухів. Непомітно зітхнувши я почав ніжно гладити її по спинці круговими рухами, іноді моя рука майже перетинала рамки пристойності. Ще не попка, але вже зона нижче талії.

Такого відношення Артурія стерпіти не змогла і врізала мені в бік. Гучно тупаючи ногами і називаючи мене збоченцем, вона пішла до своєї кімнати. Я ж лишився стояти повністю розбитим. Минуло дев’ять місяців, але наші стосунки так і не просунулися. Екран став показувати Артурію, яка застрибнула на ліжко і обіймаючи подушку виглядала як дівчина, яка зробила помилку у стосунках. У думках вона називала себе дурою за свою бездіяльність, але в той же час вона виправдовувалася тим, що не може дати мені примарні надії, поки не буде впевнена у своїх почуттях.

Тієї ж ночі я ініціював переміщення в минуле, тому Артурія прокинулася вже у своєму чотирнадцятирічному тілі в будинку свого прийомного батька сера Ектора. Спочатку дівчина була збентежена, але коли краще проаналізувала ситуацію, то зрозуміла що такий варіант подій був очевидний, одне дерево Іггдрасіль чого варте.

Загалом поки що Артурія звикала до свого нового тіла і за одне розповідала прийомному батькові та братові що вона з майбутнього. Я звів Замкнутий Бар’єр над рідним містом дівчини, що би всякі там інкуби не проникали у сни моєї коханої. Зрозуміло втрата зв’язку з підлеглою стурбувало Мерліна і він на всіх парах помчав перевіряти Артурію.

Завдяки Бьякугану було не важко вистежити його і заманити в Замкнутий Бар’єр, всередині якого не діяла магія. Я розповів ким є та також до якої трагічної долі він підштовхнув Артурію. Далі за планом мало бути побиття Мерліна але цей інкуб зберіг деякі магічні здібності тому він зміг протистояти мені на рівних.

Ми ніби якісь пиятики в барі влаштували бій на кулаках підкріплюючи удари міцним слівцем та образами. Наша битва тривала до самого заходу сонця, поки ми не попадали на землю від безсилля. Замкнений Бар’єр перешкоджав Регенерації тому виглядали відповідноть. Я був схожий на панду з двома синцями по очах і величезною шишкою на маківці, Мерлін втратив кілька передніх зубів і отримав кулаком прямо між очей.

Переможця у бійці не було, але ми зрозуміли один одного. Ми обидва бажали Артурії найкращого, різниця була тільки в тому, що дівчина для мене була всім, а Мерлін мав ще дбати про Британію. Після того як ми вибралися з пастки та позбулися слідів бійки нас підібрав караван що прямував до Тінтагеля.

Якось Мерлін розгледів мою збочену суть і почав розмову про жіночу красу. Щодо розміру грудей між нами розгорілася пекельна суперечка проте ми обидва вважали що маленька пружна попка це найкраще що є у всесвіті. Загалом, коли ми прибули до будинку сера Ектора, нас уже можна було назвати друзями.

Залишалося тільки постукати у двері але я ні як не міг впоратися з хвилюванням все ж таки це знайомство з прийомним батьком Артурії. Чарівник відверто потішався наді мною і не забував дражнити. Але все одно я не міг постукати у двері тому багато разів перевіряв і перепровіряв свій одяг подумки репетирував знайомство поки шум не привернув Кая. Зведений старший брат Артурії одразу впізнав Мерліна і запросив нас до будинку.

Я подумки заспокоював себе тим, що швидше за все сім’я дівчини ще не знають про повернення в часі. Але коли Кай представив мене серу Ектор як «Той самий хлопець» я на екрані став рухатись як дерев’яна лялька. Суворого вигляду чоловік з невеликою сивиною на скронях дивився на мене суворо. Мимоволі я навіть приготувався до незручних питань чи навіть погроз у вигляді «Я тебе порубаю на тонкі скибочки якщо змусиш Артурію плакати». Але дійсність була іншою.

Сір Ектор добродушно привітався і просто намагався налагодити контакт щоб дізнатися яка я людина. Мерлін який очікував побачити цікаво виставу розчаровано зітхнув, Кай теж невдоволено поглядав на батька. Незабаром до нашої компанії приєдналася Артурія, і ми плавно перемістилися за стіл.

Після вечері основною темою стало що робити далі. Якщо Артурія не збирається бути королем, тоді хто підійде на цю роль? Я відразу ж запропонував варіант, який задовольнить майже всіх. Нехай Мерлін виховає нового короля у мініатюрний світ із прискореним часом. Однак чарівник розійшовся десятихвилинною лекцією, що не все та просто, і в тепличних умовах неможливо виростити гідну людину і все в такому ж дусі.

Я ж серйозно задумався над тим чи не запхати його силоміць у мініатюрний світ, там у нього не залишиться вибору як слідувати моєму плану. Під прицілом моїх очей Мерлін якось зблід і навіть відсунувся подалі. Тишу розірвала Артурія, назвавши ім’я якогось лорда. Чарівник вчепився за цю тему і знайшов тисячу і одну причину, чому ця людина не підходить. Так продовжилась дискусія, яка тривала до пізньої ночі, проте ніяких результатів не вдалося досягти, ні завтра ні навіть через цілий тиждень.

Так ні чого і не вирішивши Мерлін незабаром пішов у своїх дуже важливих справах. Звичайно я пропонував свою кандидатуру але проти виступила Артурія. Тому що королю часто доводиться приймати важкі рішення, жертвувати солдатами іноді залишати ворогам цілі села на розтерзання, а я надто добрий тому буду просто роздавлений тяжкістю відповідальності.

Можливо Артурія права, але я готовий змінюватися заради неї, тим більше інших варіантів немає. Балів Дій не достатньо для ідеального варіанта. Підходящий кандидат не знайдений, будь-кого кого ми посадимо на трон буде нашою маріонеткою, а якщо ми залишимо все як є, то з високою ймовірністю влада дістанеться Моргані. Тому швидше за все Артурія буде змушена знову стати королем.

Щоб підготувати грунт для майбутніх подій я створив клон котрий був моєю точною копією. Він отримав мої обладунки і безіменні мечі і вирушив робити подвиги. Все це потрібно щоб посіяти чутки і надалі заручиться підтримкою звичайного люду. Також я не боявся що він вийде з-під контролю тому що він контролювався моїм ментальним двійником.

Я почав жити в будинку сера Ектора, мої кулінарні здібності прийняли із захопленням, а коли їхній будинок був покращений і обставлений краще ніж королівський замок, так взагалі став членом сім’ї. Кай навіть сказав що заздрить Артурії йому би таку дружину як я. З одного боку це комплімент, але з іншого на один шматок м’яса в його порції поменшало. Сер Ектор бурчав що не личить простому лицарю жити в такій розкоші але теплий душ, ванна, унітаз у будинку і відсутність смороду свиней із заднього двору підкорив навіть його.

Хоч ми й не вирішили що робитимемо далі Артурія продовжила тренуватися під керівництвом Сера Ектор разом із Каєм. Я ж вперше попросив у Кіри платної поради, яка б допомогла виконати бажання Артурії. І тут все виявилося не все так просто, Камелот і більшість лицарів Круглого столу пали через зміну епох. Боги магічні істоти і герої повинні залишитися в минулому, бо настав час людей. Тому необхідно діяти не як герой, а як людина.

Іншими словами я не можу безрозсудно увірватися на поле бою і знищити ворожу армію. Тому що за великим рахунком це нічого не змінить, Сила Протидії стане розглядати мене як перешкоду, яку гальмує зміну епох. Світ спробує усунути мене рівним за силою ворогом чи опосередковано. Наприклад, убити Артурію або якщо не вийде влаштує на землях Британії голод, чуму повені або землетрусу загалом Сила Протидія спробує усунути саму причину мого перебування на Британських островах.

Виходить щоб зберегти Британію необхідно діяти в межах людських можливостей, не виявляти надприродні сили при цьому привести країну до перемоги за найкоротший час. Адже з часом сила зміни епох ставати тільки сильнішою тому Король, який врятував Британію, нехай навіть із людськими можливостями, повинен піти що б його не порахували «героєм». Тільки в цьому випадку бажання Артурії буде виконане у повному обсязі.

З такими обмеженнями може впоратися дівчина але я не збираюся класти на її тендітні плечі таку ношу. Тому я почав посилено вивчати історію, економіку, юриспруденцію, законодавство та багато інших галузей науки, які допоможуть мені створити самодостатню країну.

Таким чином пройшло два роки, Артурії виповнилося шістнадцять і Мерлін не змінюючи свій старий план, оголосив про вибір нового короля. Чарівник прибув до Тінтагеля встромив золотий меч Калібурн у камінь і сказав що той хто зможе його витягнути стане новим королем Британії. Напів-інкуб чудово знав, що через брак гідної заміни у дівчини просто не залишається іншого вибору.

У день початку події прибули голови всіх знатних родів навіть із найдальших земель. Що було більш ніж дивно, все-таки що б виявити повагу до придворного мага і майбутнього короля було достатньо послати спадкоємця чи представника. Артурія та Мерлін почали щось підозрювати але я діяв швидше.

Зайнявши місце свого клону, я підійшов до меча встромленого в камінь. Люди почали згадувати мої подвиги виявлену сміливість і майстерність у битві з саксами, допомогу селам з зграєю работоргівців та багато іншого. Під гомін натовпу я витяг меч із каменю і підняв його над головою. Усі від малого до великого були вражені золотим сяйвом Калібурна. Користуючись тишею, я голосно і чітко представився Еш Ейнсворд.

Люди, які знали мене як мешканця будинку Ектора, через магію мене не впізнали. Простий народ був у розгубленості сяючий меч це добре але я не спадкоємець королівської династії, а всього лише простий лицар. Аристократи не виявили нерішучості і в єдиному пориві опустилися переді мною на коліна, вітаючи принца. За прикладом високородних схилили коліно і прості громадяни.

Місцевий лорд віддав розпорядження влаштувати свято на мою честь, після чого запросив усіх аристократів у свій замок. Під бурхливе улюлюкання та оплески та вигуками на кшталт «Довгого життя Лорду» «Хай здраствує принц» ми покинули площу. На засіданні де був присутній Мерлін разом з Артурією як мої супроводжуючі обговорювали майбутні плани щодо оборони та деокупації країни. Але не було суперечок гризні за владу або порожніх обіцянок всі лорди в єдиному пориві обговорювали майбутнє Британії.

Було обрано командирів оголошено збір армії затверджено загальний план постачання. Загалом за якихось шість годин була зроблена робота, яка за звичайних обставин вирішувалася б за кілька місяців. Тільки коли сонце начало поволі підійсматись аристократи пішли по своїх покоях залишилися тільки Мерлін і Артурія.

— Еш, що відбувається? — похмуро запитала дівчина, не зводячи з мене погляду.

— Я вирішив стати королем та врятувати твою країну. Але мені потрібна королева…

— Не уникай відповіді, — стиснувши кулаки промовила Артурія. — Що ти зробив із ними?

— Перетворив на рабів усіх без винятку. Як вважаєш це виправдана жертва заради порятунку цілої країни?

Дівчина дивилася на мене з шоком зневірою і навіть дещицею огиди. Все ж таки напевно з присутніх були і її вірні союзники з минулого життя. Однак Артурія розуміла що цей варіант приведе до кращого результату, але як шляхетна і справедлива особистість вона не могла прийняти такий мерзенний підхід. Я розумів, що таке рішення не буде їй до душі, але сотня життів невелика ціна за цілу країну.

У ті часи я на екрані ще не розумів, наскільки згубним виявився мій шлях. Мені здавалось що Артурія з часом зможе зрозуміти що це був один із найменш кривавих способів врятувати Британію. І наші стосунки знову повільно зможуть рушити вперед. Але…

***

Чотири роки рівно стільки у мене пішло, щоб повністю вибити армію саксів з Британських островів. Я очолював три великі битви, де приймали участь з обох боків десятки тисяч воїнів і безліч дрібніших сутичок. Кожна битва закінчувалася нашою розгромною перемогою, але ціною служили тисячі загиблих і десятки тисяч скалічених. У вільний від походів час займався удосконаленням апарату влади країни. Створював міністерства, які спеціалізуються на конкретних завданнях: військове, юстиційне, фінансове, комерційне тощо. Проводив реформи, створював закони та багато іншого.

Я створював механізми, які будуть працювати і без мого втручання. Що, мабуть, на кілька століть випереджає нинішню структуру правління інших країн. Реформи призвели до економічного підйому держави, народ став трохи багатшим щасливішим, а значить і армія має надійні тили та якісне забезпечення.

Але я все одно не домігся того чого хотів. Прямо зараз закінчився останній бій зовні намету солдати святкували перемогу. Гучний спів та сміх дещо заважав зосередитися на паперах, але я просто змирився. Раптом полог намету відлетів убік і всередину увійшла дівчина в обладунках з Місячного Срібла і простим мечем за поясом.

— Чому не святкуєш разом із іншими?

Я відклав папери і глянув на дівчину її вік досягав лише шістнадцяти. У цій часовій лінії Артурія не отримала Екскалібурн і, як наслідок, Авалон. Але я хотів уберегти дівчину на полі бою, тому попросив Мерліна дістати піхви. Чарівник хоч і не був задоволений моїми методами все ж таки не міг не оцінив їх ефективність для країни. Тому виконав моє перше і останнє прохання.

Зараз красуня була злегка втомлена від минулої битви довгі золоті локони злегка забруднилися, проте її зелені очі метали блискавки. І я навіть не знаю чому все ж таки надто багато причин: я не користувався своєю силою і навіть їй заборонив тому наша бездіяльність коштувала багатьох життів до того ж мене взагалі не було на полі бою.

— Я знаю Ідгара він чудовий стратег і ніколи б не повівся на таку примітивну пастку.

— Ось як.

Артурія здивувалася такій байдужій відповіді, але потім ніби про щось здогадавшись вона не витримала і схопила мене за грудки. Дівчина виглядала наче розлючена фурія.

— Тільки не кажи мені… Ти перетворив його на раба?

— Правильно.

— У тебе що зовсім немає честі та гідності?!

— Цей варіант найменш кривавий, — але погляд дівчини не змінився, тому я почав закипати. — Чи ти думаєш мені подобатись посилати людей на забій? Чи сидіти по шістнадцять годин за документами? Я це роблю тільки заради тебе що б ти була щаслива! Що б ця чортова країна витримала зміну епох. Але ти дивишся на мене так.

Я не стримався і виплеснув всю злість і обурення, яке накопичувалося протягом довгого часу. Артурія відпустила мене і відкрила рот що щось сказати але вона не змогла вимовити і слова. Вона відвела очі в бік, не наважуючись зустрітися зі мною поглядом. Але все ж таки через кілька томних хвилин видавила з себе слабке «вибач і спасибі» після чого вона покинула намет.

Я на екрані уважно спостерігав за дівчиною навіть коли вона прийшла до свого намету. Артурія не виявляла ознак збентеження, навпаки вона хмурила брови і виглядала винувато. Більше не стримуючись, я дав волю гніву і стусаном знищив дерев’яний стіл.

Після того випадку мені більше не хотілося продовжувати займатися своєю роботою та й не надто це потрібно система побудована можна і делегувати свої справи кваліфікованим рабам. Вільний час я приділив Артурі, сподіваючись реанімувати наші стосунки, проте так нічого і не вийшло. Ще через два місяці я інсценував власну смерть поставив на трон кваліфікований кард і повідомив дівчині що йду з цього світу. Бо більше не бачив сенсу продовжувати стосунки між нами. Вона сприйняла мої слова і подякувала.

Наостанок я запитав її чи була вона по-справжньому щаслива коли здійснилося її бажання. Артурія відповіла ствердно навіть усміхнулася тільки ось це була брехня. Нехай як король вона задоволена результатом, але як людина вона так і не відчула задоволення від цього бажання. Я на екрані зрозумів її, але не став повертати все на свої місця і просто пішов.

Екран продовжив показувати що відбувалося з дівчиною проте щастя там не було вона померла на самоті повна жалю та каяття.

Ілюзія зникла, а за мить повернулося відчуття тіла. Я зробив все, що від мене залежить, виклався на повну, і навіть переступив через власні принципи заради неї. Однак усі мої старання та зусилля не привели бажаного результату. Замість того, щоб подарувати Артурії щастя, яке вона заслуговує, я прирік її на ще один цикл страждання.

— Я справді та людина, яка їй потрібна? — спитав я у самого себе, після чого опустив свій погляд зі стелі на Кіру. — Будь ласка, покажи мені майбутнє ще раз.

Кіра злегка зітхнув після чого неохоче клацнув пальцями. І знову перед очима розгорнувся екран на якому я після перегляду майбутнього ще деякий час міркував але дійшов висновку, що всьому виною обстановка. Звичайно сумно, що все так склалося, але є й інший шлях. Запевнивши себе в цьому, я покинув кабінет.

Артурія полегшено видихнула коли побачила що мій настрій знов на висоті тому запропонувала подивитися фільм. Звичайно ідея була непоганою, але спочатку треба було поговорити. Поки я підбирав слова і не знав з чого почати дівчина ініціювала розмову:

— Еш, якщо тебе щось турбує, ти завжди можеш поговорити зі мною.

— Добре… Загалом я збираюся виконати твоє бажання та зберегти твоє існування. Ти отримаєш справжнє тіло і зможеш жити як забажаєш. Звичайно це не означає, що ти буде мені винна або щось в цьому роді.

— Чому… Чому ти так багато робиш для мене?

— Бо я тебе кохаю.

Обличчя красуні миттєво налилося багрянцем, навіть її вушка стали повністю червоними, від збентеження вона відвела очі убік. Артурія виглядала настільки милою що мені ледь вистачило витримки, щоб не обійняти її. Не зважаючи на те, що в мене і самого щоки палають я ще подумки наказав Кірі приступити до виконання її бажання.

Світ перетворився, історію було переписано. І дівчина відчула зміну у своєму тілі. Вона шоковано кинула на мене погляд не чекаючи що я так без підготовки та попередження зміню все. Артурія особливі Магічні Ланцюги, однак втратила Екскалібура і Авалона через зміну долі. Тепер ці артефакти належать іншій людині.

Моя історія теж зазнала корекції я не став Майстром, але спробував призвати слугу і в результаті призвав Артурію Пендрагон, дівчини без минулого. З точки зору світу моя супутниця ніколи не існувала, проте, не дивлячись на порушення Причинно-Слідчого зв’язку, ми обоє залишилися колишніми завдяки заступництву Кіри.

Але зараз мене найменше хвилювало, яким чином Кіра зробив неможливе. Я посміхнувся до Артурії і простяг їй книжку з історії. Дівчина почала читати сторінку за сторінкою. Іноді вона хмурила брови іноді посміхалася, але частіше вона читала з нейтральним виразом обличчя. Коли вона закрила книгу Артурія виглядала спокійно без особливої радості чи смутку. Як Король вона була задоволена результатом, але як людина вона відчувала розгубленість.

Артурія хоч і намагалася зобразити радість на обличчі, але насправді вона була спустошена. Але такий стан дівчини не продовжився довго, і вона вирішила почати життя з чистого аркуша. Моя пропозиція відвідати Oраріо була сприйнята з радістю тому не зволікаючи ми вирушили у місце що встигло стати моїм другим домом.

Через надто тривале перебування у світі Наруто навіть мої невеликі зупинки в уламках простору не дозволили мені сильно викривити час. Ми прибули в Ораріо через п’ять років після мого відходу, багато чого змінилося мої друзі знатно підросли сім’я Гестії поповнилася новими членами. Та й багато іншого, наприклад, Арія знайшла собі хлопця.

У будь-якому випадку нас зустріли як рідних, напоїли нагодували загалом влаштували чудовий прийом. Я в свою чергу не приховуючи нічого, розповів історію нашого знайомства. Після того, як випивка подіяла на всіх, дівчата та хлопці розділилися на різні групи. Хлопців цікавило як далеко ми зайшли. У свою чергу дівчатка розпитували Артурію, що їй найбільше подобатися в мені?

Загалом такий чудовий прийом став прекрасним початком. Артурія вступила в сім’ю Гестії і за допомогою Кіри конвертувала весь отриманий досвід з минулого світу в числові значення, отримавши десятий рівень, включаючи всі свої класові та особисті навики. Дівчині сподобався Ораріо його колорит та простота місцевих жителів. Окремо вона похвалила підземелля де вона могла побитися на втіху заодно і підзаробити.

Повільно наше життя почало налагоджуватися, Артурія купила квіткову лавку і час від часу спускалася в підземелля щоб знайти екзотичні квіти або просто скласти компанію групі Белла. Наші стосунки теж повільно просувалися і, зрештою, Артурія погодилася бути моєю дівчиною.

Раніше я заздрив парочкам, що ходили по вулицях Ораріо, але тепер ми з Артурією і самі частенько прогулювалися тримати за руки. Вечері при свічках, пікніки під зірками, побачення які ми могли собі дозволити навіть у підземеллі та пристрасні поцілунки сповнені палких почуттів. Я був найщасливішою людиною на землі. Але не все було так райдужно, як мені здавалося…

— Еш ти зараз вільний? — запитав мене Сайлас хлопець Арії.

Хоча спочатку я відчував скепсис на його рахунок, думав він просто втерся в довіру до учениці. Однак його старі луки і обладунки показали, що він дуже смілива і надійна людина, хлопець навіть неодноразово опинявся на межі життя і смерті, коли рятував Арію та інших членів сім’ї. Та й перше що він сказав коли ми виявилися наодинці це що він знає що Арія раніше відчувала до мене почуття та тепер він просив мене триматися від неї подалі. Загалом, він мені сподобався.

— Ми нещодавно знайшли чудовий бар, пішли з нами Еш, — запропонував приєднатися Вельф.

— Вибач але я чув що прибув караван можливо вони продають якесь рідкісне насіння. Думаю, Артурії сподобаються нові квіти.

Хлопці глянули один на одного, але нічого не сказали, а я вибачився і пішов далі по своїх справах. Екран ненадовго зупинився на розмові Вельфа і Сайласа.

— Тобі не здається, що він переборщує? — спитав ельф у коваля.

— Що ти маєш на увазі?

— Він надто багато уваги приділяє своїй дівчині. Він готує для неї сніданок обід та вечерю, супроводжує у підземеллі допомагаєш з лавкою, і навіть у вільний час шукає для неї насіння. Таке відчуття, що в нього немає власних захоплень.

— Мені теж так здається, але ми не повинні влазити у їхні стосунки.

Цього ж вечора я вирішив зробити Артурії подарунок у вигляді дуже рідкісного насіння. В цей час вона зазвичай поливала свій сад на задньому дворі маєтку Гестії, тому я попрямував туди. Проте випадково підслухав розмову Артурії та Арії.

— Чи можу я тебе дещо запитати? Це щодо стосунків.

— Ого невже у солодкої парочки якісь проблеми? Хоча дай вгадаю Еш надто квапить події? — з легким смішком поцікавилася учениця.

— Ні, справа не в цьому, — навіть не бачачи дівчини я був упевнений, що її щічки злегка порозовіли. Артурія прокашлялася після чого продовжила: — У тебе ніколи не виникало відчуття, що твій хлопець приділяє тобі занадто багато уваги?

— Ні. Хоча рівно протилежне було і ось тобі моя порада поговори з ним. Хлопці дуже погано читають між рядками і не розуміють натяки, тому найкраще просто поговорити.

Я непомітно пішов до себе і почав розмірковувати. До цього я не думав що роблю щось не так. Адже немає нічого поганого в тому, щоб бути поруч з коханою людиною? Бажати для неї найкращого та дбати? Проте слова Артурії не давали мені спокою, погіршували ситуацію і те, що дівчина не стала піднімати цю тему.

Я не знав, що робити можна, а що не можна, де пролягають кордони, які перетинати не можна. І як у такому разі нам зблизитися. Так і не знайшовши відповіді на такі питання я сам вирішив поговорити з Артурією з цього приводу. Розмова правда допомогла нам знайти рішення. І воно виявилося досить примітивним ми просто говоритимемо один одному коли хтось із нас робить щось не так проте це не вирішувало проблему глобально. Я хотів бути з нею щохвилини кожну мить свого життя. І це не гарні слова це моє реальне бажання. Життя для мене зупинялося на паузу, якщо поряд не було Артурії.

І в результаті я просто таки завалив її своєю турботою та увагою, а дівчині доводилося постійно зупиняти мене. До того ж Артурія теж хотіла підтримати наші стосунки, але через мою одержимість всі її зусилля здавались їй недостатніми. І в результаті замість того щоб відчувати щастя і просто розслабитися, поруч зі мною дівчина відчувала себе напружено. Погіршувала ситуацію ще й мої ревнощі. Щоразу коли я бачив поряд з Артурією чоловіка, то неодмінно брав її за руку або обіймав її. Спочатку їй здавалася моя поведінка милою але згодом я став все частіше супроводжувати її в місті або в простих походах що б інші хлопці до неї не приставали.

Апогеєм стало те, що одного разу якийсь ублюдок обійняв її. Перш ніж Артурія встигла його відшити я перетворив кожну кісточку його руки на місиво. Через мить прийшло усвідомлення зробленого і завдяки Кірі вдалося вилікувати хлопця. Він навіть не встиг зрозуміти що сталося, проте для Артурії мій вчинок став останньою краплею. Вона втомилася від стосунків, які приносили їй тільки стрес і напруження, тому дівчина кинула мене і сказала триматися подалі.

Шість тижнів розлуки були для мене немов пекло, світ без неї здавався мені сірим і порожнім. Та й Артурія трохи охолонувши зрозуміла що не дивлячись ні на що вона мене кохає тому дівчина дала мені другий шанс. Я поклявся що стану краще і більше не ревнуватиму. Але впоратися з нав’язливими думками та переживаннями було не в моїх силах. Я потай почав використовувати Бьякуган щоб спостерігати за Артурією. Але моя одержимість на цьому не зупинилася і, дійшло до того, що кожного разу коли вона розмовляла з хлопцем мені хотілося його придушити.

— Стоп! — я не хотів знати, що буде далі, я боявся дізнатися, що буде далі. — Дай мені лише одну відповідь Артурія буде щасливою у цьому майбутньому?

— Ні.

Тріск. Усередині мене щось вкрилося множинними тріщинами, а потім зі звуком скла, що б’ється, розвалилося на частини. Через камок в горлі було складно проковтнути руки слабо трусили. Я думав що зможу дати Артурію набагато більше ніж Широ але у підсумку зробив тільки гірше. З грудей вирвалося слабке зітхання, яке ніби відібрало всі сили, тепер навіть рухатися не хотілося.

Через деякий час у двері слабко постукали. Артурія зачекала ще хвилину але не дочекавшись відповіді відчинила двері і ввійшла всередину. Після всього що я зробив у мене не було права шкодувати себе або вдаватися до самобичування справжня жертва тут вона.

— …Еш, знаю ти просив залишити тебе наодинці, але я хвилювалася. Щось трапилось… — в цей момент вона зловила мій погляд і запнулась її смарагдові очі широко розплющились. Артурія розхвилювалася і підійшла ближче. — Що трапилося, Еш?

— На моє прохання Кіра показав мені майбутнє навіть двічі, — я підвівся з крісла і з ніжністю подивився на найкрасивішу дівчину в усьому світі. Мені хотілося востаннє торкнутися її обійняти. Але я не мав на це права. — …Я не та людина що тобі потрібна. Не в моїх силах дати тобі те чого ти потребуєш. Це може зробити Широ але не я.

— Еш, що ти таке кажеш, — Артурія поклала свої теплі руки на мої щоки і м’яко змусила підвести голову. У її глибоких зелених очах хлюпала неспокій і тривога.

— Ех навіть зараз я дію як егоїст, змушую тебе хвилюватися, адже це вже не має значення. Вибач.

— Ні, Еш…

Артурія зрозуміла що я збираюся зробити її безневинне обличчя зблідло та вона спробувала стримати мені. Але мій наказ діяв швидше за мить дезорієнтації і тепер замість затишного кабінету моє тіло обдував холодний вітер світу Наруто. Я не вступив у портал світу Насуверса, тож ніколи не ставав Майстром і не призивав Артурію. Тепер вона навіть не знає про моє існування.

З грудей вирвалося гірке зітхання. Я не ховався тому моя поява на монументі Хокаге помітили шинобі. Вже зараз в мій бік наближались калька груп, не бажаючи встрявати у непотрібні сутички, звернувся до Кіри. Однак його присутність зникла, тому що битися мені не хотілося я розкрив крила і піднявся вгору.

— «Кіра, ти де?»

— «Ну я просто вирішив ненадовго залишити тебе наодинці, щоб ти поплакав», — сумно промовив співрозмовник і зітхнув.

— «Перемісти мене в Ораріо».

***

— Ні, Еш не йди, — Артурія спробувала схопити хлопця, але вона не встигла. Еш зник ніби його ніколи не існувало. Вона опинилася у порожній кімнаті.

Дівчина впала на коліна продовжуючи дивитися на місце, де зовсім недавно був він. Артурія не знала яке майбутнє він побачив, чому він мав такий вираз обличчя ніби він ось ось заплаче. Вона хотіла обійняти його заспокоїти, але тепер це вже неможливо. Еш вирішив повернути все на свої місця і світ незабаром повернеться до свого вихідного стану.

Артурія не пам’ятатиме його щиру посмішку, теплий погляд та ніжні дотики. Вона забуде все те щастя і турботу якою оточив її хлопець. Від цього її серце болісно стислося, а до очей почали підступати сльози. Дівчина не хотіла розлучатися, не хотіла забувати. Перш ніж вона дала волю своїм почуттям, Артурія відчула присутність за спиною. Насилу стримавши емоції дівчина повернула самовладання і повернулася до Кіри.

— Знаєш попередник подарував Ешу титул Мрійник, який дозволяє з п’ятивідсотковою ймовірністю спотворити долю. Ти хочеш із ним зустрінеться знову?

— Зваісно, — кивнула дівчина і з надією зробила кілька кроків у бік співрозмовника.

— Я покажу тобі майбутнє, яке побачив Еш, а також долю, призначену тобі світом. Якщо твоє рішення не зміниться, я влаштую вашу зустріч знову.

— Згодна.

Кіра схвально посміхнувся і махнув рукою на крісло напроти. Дівчина трохи нетерпляче присіла і чоловік клацнув пальцями. Артурія заплющила очі і почала переглядати одне видіння за іншим. На відміну від Еша у дівчини вистачило духу доглянути другий варіант майбутнього до кінця, а потім побачити свою участь у П’ятій Війні за Святий Ґрааль.

Коли Артурія розплющила очі від колишньої рішучості не залишилося і сліду вона зосереджено над чимось міркувала. І прийшовши до якогось рішення, дівчина підняла свої спокійні очі на Кіру.

— Ти все ще хочеш зустрітися з Ешем?

***

Я опинився в лісі на околицях Ораріо. Була огидно чудова погода безмежне синє небо без єдиної хмаринки приємний ніжний вітерець що ніжно тріпав смарагдове листя. Але у мене був жихливий настрій щоб насолоджуватися приємним днем. Тим не менш, я спробував підняти собі настрій прогулянкою тому до міста вирушив пішки. Кіра ж в образі кота йдучи за мною зніяковіло зітхнув.

— Ти чого зітхаєш?

— «Сумно ось і зітхаю. Чи мені не можна?» — спитав кіт блиснувши синіми очима.

Але його слабка спроба мене втягнути в розмову провалилася. Я просто знизав плечима і побрів далі. Через деякий час вийшов на тракт і вже трактом дістався входу в місто. Іноді каравани, що проїжджали повз, пропонували підвести, але я чемно відмовлявся і йшов у своєму темпі.

Минув захисний мур Ораріо я пішов прямо до маєтку Гестії. По дорозі помічав що за п’ять років людей та інших рас стало ще більше деякі вулиці були перебудовані, з’явилися нові лави, деяке закрилися, а так загальна атмосфера залишилася колишньою. Чесно кажучи, мене почали терзати сумніви, чи варто мені повертатися і обтяжувати інших людей у своїх проблемах. Я трохи подумав вирішив звернути на сусідню вулицю, але ніс до носа зіткнувся з Беллом.

— Еш, це ти? Давно не бачилися! — добродушно привітався зі мною зміцнілий хлопець. Він став вищим за мене трохи ширше в плечах з наївної дитини він перетворився на юнака.

— Привіт, справді минуло чимало часу. Що нового?

Белл злегка здивувався, але на мій вигляд він щось зрозумів, тому не став закидати мене питаннями, а почав розповідати про зміни сім’ї Гестія. Хлопець розповів про свої пригоди, кумедні історії, новачків і багато іншого. Непомітно ми прийшли до якогось бару замовили закуски та чимало випивки.

— Нагадує старі часи. Коли я тільки з тобою познайомився ти так само мовчав і мені доводилося без перестанку базікати.

— І то правда, пробач, — вибачився я, продовжуючи дивитися на кухоль.

— Еш, що трапилося?

Я осушив дерев’яний кухоль елю і замислився. Але в голову так нічого і не лізло дати однозначну відповідь неможливо без подробиць будь-які мої слова здаватимуться нісенітницею. У цей момент мила офіціантка з кролячими вушками наповнила мій келих і професійно посміхнулася. Я зітхнувши після чого зробив ковток елю і почав свою розповідь.

Так кухоль за кухлем я вилив душу своєму другові він паяний запевнив мене що все буде добре і він особисто знайде мені дівчину. Зрадівши словами Белла, я вирішив пригостити всіх присутніх, ознаменувавши загальне святкування. Паяні хлопці, які ще недавно мене не знали, тепер обіймали як рідного, хтось притягнув музичні інструменти і веселість продовжила набирати обертів.

Тільки глибокої ночі Белл витяг мене з-під купи тіл і потяг додому. Десь на середині шляху я заснув тому не пам’ятав як опинився у ліжку. Вранці розплющивши очі, я побачив свою кімнату в маєтку Гестії, все залишалося на своїх місцях і хтось навіть тут прибирав. Похмілля мене не турбувало але спати не хотілося тому подався на гаряче джерело для хлопців.

В цей час нікого не було тому я спокійно в повній тиші закінчив умивання, а потім занурив тіло у ванну. Приємна тепла вода змусила повністю розслабитися та просто насолоджуватися. Незабаром до приміщення хтось зайшов умився і теж поринув у джерело. Так як на очах у мене був рушник і мені було занадто ліньки навіть говорити я навіть не знав хтось це.

— Каєф, гарячі джерела — це просто щось.

— А то.

Секунда нічого не відбувалося, а потім людина підскочила. Бризки обдали мене і почулося, як хтось відступає по мокрому каменю у бік роздягальні. Я ліниво підняв рушник і глянув на ельфа який зав’язував рушник на рівні талії.

— Щоб тебе! Хто ти такий і що тут робиш?

— Здогадайся.

Не надто вдала перша зустріч з хлопцем Арії але мені було ліньки пояснюватися. Сайлас застиг не знаючи що робити але після відмер і відступив до роздягальні. І знову в купальні настала приємна тиша. Я деякий час ще мок після чого спокійно відправився в переодягатися. Правда одяг з мого кошика зник, але невелика кількість магії і на мені виникло чоловіче кімоно.

Я відчинив двері і ніс до носа зіштовхнувся з озброєним натовпом: Арій і Вельф попереду Сайлас ззаду вже натягнув тятиву, Лілі позаду разом з Харухіме, Мікото посередині як засіб захисту задніх рядів. Богиня теж не залишалася осторонь і виглядала з-за рогу далекого коридору. Усі хто пам’ятав мене одразу якось опустили зброю.

— Еш, це ти? — все ще шокована промовила Учениця.

— Здорова, не так звичайно я планував возз’єднання, але й так зійде.

Гестія почала діяти, перша вона з розгону кинулася мене обіймати. Я впіймав маленьку богиню на льоту. Лілі теж полізла на радостях обійматися, забувши про все на світі.

— З поверненням Еш.

— Господи Еш…

— Я вдома, — м’яко посміхнувшись я перевів погляд на ученицю, яка спочатку хотіла теж приєднатися, але глянувши на Ельфа стрималася. — Як там Белл живий?

— Схоже вчора він знатно багато випив, тому зараз ледве рухається, — промовив Вельф, при цьому він уже сховав свій величезний меч за спиною і дружньо посміхнувся.

— Каюсь моя вина.

***

Мене познайомили з усіма новими членами сім’ї. Арія навіть представили Сайласа як свого хлопця, що злегка втішило його, а то він на мене дивився як на ворога. Харухіме ввічливо привіталася зі мною і не особливо здивувалася моєму приходу, а ось Мікото як той, хто бачила мою іншу зовнішність, довелося розповісти правду. Щоправда цим зайнялася Лілі, я ж зайнявся готуванням.

Щільний сніданок плавно перетік у чаювання на якому я запитував друзів про їхнє життя пригоди та взагалі що відбувалося у Ораріо після мого відходу. Подій дійсно було багато крім канону, у них було багато інших проблем. Особливо потішила Лілі, яка постійно скаржилася на постійні витрати та борги сім’ї.

— Еш, а як у тебе справи? — уже серйозніше промовила учениця.

— Не дуже.

Вся атмосфера веселої невимушеної розмови сама собою стихла, всі погляди зосередилися на мені. Друзі пам’ятали що я пішов заради дівчини, але зараз її не було поруч. Це напевно говорить про те, що щось пішло не так. Всі розуміли що зараз настав неприємний для мене момент, але тільки Белл був в курсі настільки все погано. Але створювати із цього трагедію мені не хотілося.

— Але Белл обіцяв мені допомогти знайти іншу дівчину.

— Ага, — незручно посміхнувся хлопець, коли на нього дивилися всі дівчата сім’ї.

— До речі Белл якщо що мені подобаються ельфійки і дівчата кішки.

— Ясно.

Насправді всі зрозуміли, що я просто не хочу обговорювати це питання, тому підтримали нашу гру і розмова плавно пішла в інший шлях. Але незрима напруга залишилася іноді на мене кидали стурбовані погляди. Але так чи інакше цей день добіг кінця, а з наступного я відновив дослідження підземелля.

Дні повільно змінювали одне одного життя сім’ї Гестія, здавалося, повернулася у своє звичайне русло. Белл здається розповів іншим мою історію тому друзі намагалися відвернути мене від сумних роздумів. Вельф намагався використати мій інтерес до зброї і часто просив супроводити його по різних збройових чи майстернях. Лілі навантажувала мене роботою з підготовки до рейдів та його планування тощо. Я що б не турбувати друзів виявляв інтерес усміхався та всіма силами демонстрував що все гаразд.

Через місяць чи трохи менше мені вдалося накопичити достатньо балів і воскресити Артеміду. Але щоб приховати її справжню особистість довелося трохи змінити її зовнішність. Тепер дівчина мала довге платинове волосся, фіалкові очі і трохи змінені риси обличчя. До того ж, вона взяла собі нове ім’я Діана. Так як у неї було звичайне людське тіло, вона відразу ж приєдналася до сім’ї Гестії.

На честь нового члена семи було влаштовано галасливе свято у дорогому пабі на Північній головній вулиці. Друзі шумно святкували, посміхалися і просто веселилися. Я теж усміхався пив разом з усіма жартував, але якщо чесно мені доводилося себе трохи змушувати. Коли всі сп’яніли я ненадовго вирішив перевести дух на вулиці.

— Еш щось не так? — спитав мене Белл, спершись на стіну будинку поруч зі мною.

— Ні просто трішки вирішив протверезіти, адже комусь треба буде тягнути їх назад.

— І правда на ногах майже ніхто не залишився.

Ми подивилися через вікно де Вельф та Сайлас разом продовжували квасити хоча самі ледве тримаючись на ногах. З дівчатами було трохи краще, але Арія на пару з Гестією наполегливо продовжували споювати дівчат. Ми з Беллом якось одночасно зітхнули і відвернулися. Магічні ліхтарі освячували доглянуту вулицю та багатьох перехожих, які йшли у своїх справах. Раптом ми помітили далеко як людина намагається втекти з Вулиці Дедала до людної частини міста.

Белл не сумніваючись рвонув на допомогу, трішки затримавшись і я рушив за ним. Втікач рухався в наш бік тому коли побачив нас додав швидкості але у цей момент переслідувач щось метнув. Звіро чоловік звалився з даху в безлюдну площу. Ми приспіли вчасно і Белл заступив собою потерпілого оголивши кинджал. Я встав поруч хоч і не дістав жодної зброї.

— Маленький новачок, ні зараз уже Кроляча лапка, він хоче мене вбити! Будь ласка, врятуй мене! — промовив хлопець стискаючи ногу, яку роздробив камінь. Білі кістки виглядали назовні плоть клаптями звисала від чого навіть я злегка скривився.

— Зараза. Ну чому саме ти? Коротше звалили до нахер або зламаю пару кісток!

— Що ти збираєшся робити? — спитав Белл, даючи мені сигнал очима допомогти постраждалому.

— Звичайно ж, уб’ю цю паскуду.

Противник Белла був у темній накидці і яка приховувала його обличчя та одяг. Проте руків’я клинка привернула мою увагу. Я вирішив що перш ніж діяти необхідно дізнатися про нашого супротивника щось більше. Б’якуган активувався і вся історія його меча стала мені доступною. Тієї ж миті з моїх очей вух і носа полилася кров світ крутився перед очима тіло не слухалося. Що не впасти я спробував спертися про будинок але не втримався та звалився на землю. Мене трясло.

— «Кіра видали це! Я не хочу це пам’ятати!»

Навіть нічого не сказавши друг, виконав моє прохання і мій стан нормалізувався. За кілька хвилин кров зникла ніби нічого й не було. Я з якимось навіть страхом глянув на чорне лезо, яке здавалося поглинало світло навколо.

— Еш, ти як?

— Все добре.

Я підвівся і м’яко підійшов до Белла. Хлопець бачив мій стан, тому з ще більшою настороженістю дивився на ворога. Однак він не вгадав, звідки прийде атака. Я одним різким рухом ударив Кранела по шиї і, не давши безвільному тілу, впасти закинув собі на спину. Різка зміна обстановки збила з пантелику навіть переслідувача.

— А? Якого біса? Що ти чорт забирай робиш?

— Хіба ти прийшов не за ним, — я кивнув головою на звіро чоловіка, який з жахом дивився на мене. — Він твій я не заважатиму.

— Ого спасибі.

Я застрибнув на дах сусідньої будівлі і подався до паба. Через деякий час пролунав нелюдський крик болю. Але я не відчував ні крапельки співчуття до цієї людини, ні виродка, він просто зустрівся зі своєю відплатою. Як то кажуть що посієш те й пожнеш. До паба залишалася ще половина шляху як раптово прийшов до тями Белл і вирвавшись з моєї хватки приземлився на дах будинку.

— Що на тебе найшло Еш? Навіщо ти це зробив?

— Тому що у нас немає жодного права заважати його помсті. Звіро людина здійснила гріхи, які можна викупити тільки кров’ю.

— Але замість того, щоб поговорити, ти вирішив усе за мене. Розумію, ти не хочеш що б я ставав співучасником вбивства, проте я вже не дитина, — він глянув у бік безлюдної площі куди вже попрямували деякі авантюристи після чого він розчаровано промовив. — Я думав, друзі повинні довіряти один одному…

У мене не залишилося слів Белл якого я знав ніколи б не залишився осторонь. Він би кинувся захищати навіть останнього покидька тільки тому, що вважає, що лиходій повинен спокутувати свої гріхи. Проте за п’ять минулих років він подорослішав, а я… Белл спустився на землю і пішов у бік паба мені ж тільки й залишалося що наздоганяти його.

Незабаром свято добігло кінця і ми галасливою купкою яка ледве тримається на ногах повільно побрели до маєтку. На щастя, ми нікого по дорозі не втратили і всі дісталися своїх кімнат у цілісності та безпеці. Глибока тиха ніч була в самому розпалі, але спати мені не хотілося, тому я сів на крісло і просто дивився на молодий місяць у небі. Раптом у мої двері хтось постукав.

— Заходьте.

— Я тебе не потурбувала Еш? — поцікавилася Діана, увійшовши до темної кімнати. Побачивши як я похитав головою дівчина вже сміливіше сіла навпроти мого крісла.

— Ні. Але слабкій дівчині не слід одній приходити до кімнати хлопця.

Місячне світло красиво переливалося на платиновому волоссі дівчини, а рум’янець робив її ще більш привабливою. Я знав що Діана щиро мене кохає тому ця ситуація повинна була змусити мене хвилюватися але на жаль у моєму серці була тільки Артурія.

— Просто мені здалося, що тебе щось турбує.

— Невже це так видно?

— Так. Тому не варто тримати все в собі бідь ласка розкажи мені, — дівчина легенько торкнулася моєї руки і червоніючи посміхнулась. Я зітхнув можливо і справді варто спробувати поділитись своїми проблемами з іншими.

— …Мене перестала цікавити магія, зброя, походи в підземелля, подорож і фехтування. Усі мої захоплення раптом стали безглуздими та нецікавими. Навіть щось нове мене перестало приваблювати. Я нічого не хочу.

— Можливо, справа в Кірі, — висунула пропозицію Діана. — Завдяки йому ти можеш досягти чого завгодно, тому ти не відчуваєш належного задоволення від досягнення якихось результатів.

— Це не так, — я м’яко звільнив свою руку. — Насправді я був таким із самого народження і лише завдяки маніпуляціям мого попередника в мене з’явилися цілі та мрії. А зараз я виконав свою останню обіцянку і тепер відчуваю розгубленість.

— Еш…

— Вибач але з цим мені необхідно впоратися самостійно. Тому що одного разу я вже намагався ігнорувати проблему і зробив іншу людину своїм світом. На жаль ні до чого хорошого це не призвело.

— …Ти підеш?

— Ще до прибуття у цей світ я планував урятувати деяких людей. От і дізнаюся, чи принесе це мені задоволення.

— Ясно, тоді… — Діана мило посміхнулася а її щоки були яскраво червоного кольору. Але я її перебив.

— Не чекай мене, адже я не знаю як на довго затягнеться моя подорож. Можливо я взагалі більше не прийду в цей світ.

— Еш… — вона трохи зблідла і схопила мене за руки.

— Діана, ти уже не безсмертна, будь ласка не витрачай своє життя на марне очікування. 

 В очах дівчини вже начала збиратись волога. Але вона шморгнула носом, проковтнула і піднялась. Діана намагалась щось сказати але наткнувшись на мій погляд вона ледь помітно кивнула. Але я бачив що мої слова не змінили її намірів, вона стане мене чекати але тут уже нічого не в дієш. Я міг тільки надіятись що новий життєвий досвід зможе змінити її думку.

Через два тижні я все ж таки зібрався йти. Друзі не хотіли мене відпускати після такої тривалої розлуки, але мене було не переконати. Кіра перемістив мене у світ Корони гріха. Щоб повною мірою насолодитися своїм втручанням я вирішив трохи зблизитися з головним героєм Омою Сю. Для цього мені довелося вступити до старшої школи і нарешті відчути себе звичайним японським школярем.

Правда, задня парта біля вікна мені не дісталася, а навчання було настільки нудним, що мені швидко набридло. Я ледве дочекався фіналу, де Інорі Юдзуріха разом з ГГ мала поглинути вірус і померти за нього. Але моє втручання дозволило парочці пережити кризу та продовжити жити далі. Однак я не відчув нічого крім смутку та заздрості.

Я продовжив свою подорож, рятуючи улюблених персонажів і навіть цілі світи. Мої дії ощасливили багатьох, іноді світ навіть не помічав, що завдяки чужому втручанню уникнув катастрофи. Однак все це не приносило мені задоволення я відчував, що це правильно, але не більше, у мене не виникало бажання присвятити такій діяльності своє життя.

У коханні є багато визначень, але для мене це бажання зробити кохану людину щасливою. Так я не той хто потрібен Артурії але це не означає, що мені не під силу зробити щось для неї. Я можу стати її особистим Ангелом Охоронцем та маніпулюючи подіями привести дівчину до заповітного фіналу. Тобто зробити кожен із паралельних світів схожим на Ніч Сутички, де Артурія завдяки прикладу Широ відпустки минуле і живе сьогоденням.

Кіра сказав що мій план пахне безумством і я просто намагаюся таким чином втекти від своїх проблем. Довелося визнати що він правий але спробувати все ж таки варто. Я перемістився до Насуверса в момент закінчення Війни за Святий Ґрааль і почув як Артурія освідчується в коханні Широ. Мене з’їдали ревнощі і смуток але мені все ж таки вистачило сил подарувати дівчині нове тіло після чого зазирнути в майбутнє.

Кіра показав бачення, в якому Емія Широ зміг зробити Артурію найщасливішою дівчиною на землі. Але мене з’їдала ревнощі я хотів бути на його місці, щоб вона шепотіла слова любові мені що б обіймала і цілувала мене. У цей момент прийшло усвідомлення що я занадто егоїстичний щоб стати простим інструментом її щастя. Рано чи пізно все вийде з-під контролю…

Я перемістився у світ, де не було жодної живої душі. Куди не глянь навколо, була тільки пустеля і затягнуте хмарою небо. Єдиний звук на багато кілометрів навколо створював слабкий вітерець. Я довго дивився просто вперед розмірковуючи про все на світі, про свої вчинки, попередника своїх бажань та їхню відсутність. І як мені здається на одну загадку мені все ж таки вдалося знайти відповідь.

— Кіро, я здається зрозумів, хто ти, — це були мої перші слова за три тижні абсолютної тиші.

— Готовий послухати твою теорію.

— Ти сила яка, якимось чином пов’язана з бажаннями. І одного разу ти виявив інтерес до мене, не знаю випадковість чи можливо в мені дійсно було щось особливе, але факт у тому, що твоя увага забрала щось у мене.

— Чому ти так думаєш? — спитав Кіра, присівши поряд зі мною, звісивши ноги з краю скелі.

— Тому що цей фрагмент зробив тебе людянішим. Ти почав відчувати цікавість і почуття провини. Тобто ти виконуєш мої прохання тому що хочеш загладити провину. Але це лише егоцентрична теорія, — легковажно сказав я і, відкинувшись, приліг на холодний камінь.

У моєї теорії був ще один аргумент це поведінка Кіри. Що це, як не прояв людських емоцій? Та й здається мені що Кіра побачивши на що перетворюється попередник навмисно маніпулював ним що б він створив мене. Звичайно це за вуха притягнуте, але попередник абсолютно точно міг знайти підходящу для нього Артурію, але він вирішив вчинити вкрай не раціонально. Що це як не спотворена турбота? Чи навпаки бажання виправити помилки? Занадто людяно для бога.

— Ти правий.

— А? — здивований я підскочив на ноги, мов ужалений.

— Я навіть здивований, наскільки твоя теорія близька до істини. Пробач твій стан повністю моя вина.

— Тобі нема за що вибачатися завдяки тобі я пережив неймовірні пригоди. Зустрів друзів, закохався став сильнішим.

— Але ж зараз ти в депресії.

Він правий прямо зараз мені абсолютно все одно на пригоди та силу. Я не можу зробити улюблену дівчину щасливою та залишатися поруч з друзями. Не рівна година коли моя ненормальність вплине і на них. Ні, незважаючи на всі безмежні можливості і силу я відчуваю себе жахливо.

— Кіра ти можеш повернути мені те, що відібрав.

— Можу, але ціна буде величезною, — Кіра сумно подивився на мене. — Всі бали будуть вилучені, а навички видалені і опинишся ти у своєму світі.

— Це не така вже й велика ціна. Мені лише потрібно почати спочатку. Кіра будь ласка, дій.

Друг усміхнувся якось дуже сумно, а потім все затопило сліпучим світлом. Я заплющив очі, а коли відкрив, то опинився вже у своєму маєтку на Землі. На меблів був товстий шар пилу, а в кімнаті був затхлий запах. Я скривився і пішов у сусідню кімнату де поставив телефон на зарядку і підключившись до інтернету синхронізував час і дату, виявилося, що минуло лише два роки з мого переходу хоча мало пройти шість. А це вже дивно Кіра не мала причин грати з часом заради мене.

— «Еш, я не сказав тобі щось важливе. Розумієш, мені теж довелося заплатити свою ціну. Фрагмент який я забрав у тебе давав мені самосвідомість і стимул, але тепер я повернуся до свого колишнього стану чистої незамутненої сили. Вибач, що не сказав відразу, але цьому я навчився у тебе. До речі, я приготував тобі прощальний подарунок. І на останок пам’ятаєш я виграв в тебе бажання? Так ось будь ласка живи за нас двох, а тепер прощай мій друже».

Я розгублено застиг на місці не в змозі повірити у сказане. Але увага Кіри, яка стала для мене звичною, зникла. Його нема. Кіра пішов назавжди. Друг, який підтримував мене, наставляв і просто вислуховував мої марення, помер. Ком у горлі заважав проковтнути, в очах збиралася волога. Але, за звичкою, я, не бажаючи здатися перед ним слабким, шумно втягнув носом повітря і пішов на кухню. У шафі знайшлася пляшка дорогого віскі, і я розлив янтарну рідину у два келихи.

— Прощавай, друже, — здавлено промовив я і залпом осушив келих. Віскі неприємно обпалило рота, горлянку і покотилося в порожній шлунок.

Після другого келиха сп’яніння далося взнаки. Гіркі сльози впали на стіл. Я продовжував заливати своє горе неприємною випивкою і просити вибачення у порожнього місця навпроти. Так, продовжуючи пити, я просидів усю ніч, згадуючи, яким був мій перший справжній друг. Наступного ранку в мене було жахливе похмілля, але моє самопочуття пішло на другий план, коли на очі потрапила повна склянка Кіри. Його справді більше немає.

Після втрати друга депресія стала ще більш відчутною, тому, щоб не збожеволіти в порожньому будинку, я повернувся до рідних. Що стало вірним рішенням — повільно мій стан повертався до норми. Як з’ясувалося, подарунком Кіри виявилися навики, які я купив у цьому світі, а також моя зовнішність, яка, до речі, не викликала питань у сім’ї чи людей навколо.

Якось прогулюючись рідними вулицями міста, я спіткнувся через неякісний тротуар. Мої кросівки були зіпсовані, як і мій настрій, але раптово мене відвідала думка: А чому б не виправити це? Спочатку це були прості роздуми, але потім якось перейшло з розряду роздумів у конкретні плани. Щоправда, політика — це не моє, але програміст я найкращий, та й шантажувати вмію добре. Через місяць дорога та пішохідні доріжки у моєму місті були відремонтовані. Однак чомусь в інтернеті все одно випливли брудні справи нашого мера.

О так, бачити цю поросячу морду за ґратами було чудово, особливо мене тішило, що завдяки цій справі я виявив ще кілька недобросовісних чиновників і написав про них статтю. Розслідування стало не просто приємним хобі, ні, ця справа затягнула мене, і незабаром ім’я Чорного Активіста стало уславленим. Тепер мої дії виводили на чисту воду всяких чиновників, депутатів та інших великих шишок. Я не отримував за це гроші, але моя маленька справа приносила користь моєму місту та країні загалом. Ні, найголовніше, що тепер я відчував себе на своєму місці.

Так, прогулюючись парком, де всі доріжки були відремонтовані, а по сторонах виднілися новенькі лави, мене переповнювала гордість, адже це мої зусилля привели до таких масштабних змін. Я сів на лавочку і почав читати коментарі під новим відео-розслідуванням Чорного Активіста. Посмішка просто сяяла на моїх вустах, але щоб рухатися далі, мені потрібно розширювати команду, або зібрати пару суперкомп’ютерів і створити Штучний інтелект на допомогу.

Так, повільно створюючи плани на майбутнє, мене раптово перервали. Блондинка з довгим волоссям і панчохами присіла поряд зі мною. Дівчина, не довго думаючи, привіталася, але, оскільки я був у своїх думках, спершу її навіть не помітив.

— Прийом, ти тут? А, хоча стривай, ти розумієш мене?

— Пробач, просто задумався. Так що така приваблива дівчина хоче від мене?

— Я теж вважаю тебе гарним, — не розгубилася незнайомка і підморгнувши продовжила: —Скажи в тебе є дівчина?

— Ні, але я поки що не готовий до нових відносин. Ще надто свіжі в пам’яті минулі стосунки.

— Ну, ми можемо почати як друзі, — не відступала незнайомка.

Мені сподобалася її бойова характер, а також вона була на мій смак, тому я не бачив причин відмовляти Ельзі. Ми обмінялися телефонами, і красуня попрощалася зі мною. Після натискання кнопки блокування на екрані телефону з’явилася картинка з Артурією. Я зітхнув і сховав гаджет у кишеню. У цей момент хтось заплющив мої очі руками.

— Вгадай хто.

Її чистий приємний голос я не міг не впізнати. На моє тіло пройшов розряд блискавки. Злегка тремтячими руками я торкнувся пальчиків дівчини. Моє серце забилося, як шалене. Тепло її тіла, запах квітів, це була вона, я не міг переплутати.

— Арт… Артурія?

— Правильно.

Вона обійшла лаву і стала переді мною. Розпущені золоті локони майоріли на вітрі. Глибокі смарагдові очі з ніжністю дивилися на мене. Артурія була одягнена в білу повітряну сукню з чорним бантом на талії та чудовими чорними панчохами. Я дивився на неї, немов на привида. Вона не могла бути тут.

— Це сон? — я підвівся, м’яко прийняв дівчину за тонку талію і трошки притяг до себе. — Хоча не має значення, хай це буде сном.

Я повільно схилив голову вперед для поцілунку. Артурія почервоніла, наче стигле яблуко, навіть її вушка стали яскраво-червоного кольору. Вона трохи ніяково обняла мене за шию і, заплющивши очі, піднялася на носочки. Однак її дії були настільки різкими, що я не встиг зреагувати, і ми стукнулися носами.

Це була настільки безглузда помилка, яку не роблять навіть восьмикласники. А нам уже під тридцятник, і ми все одно відсахнулися один від одного, потираючи носи. Так як це було в парку, деякі люди бачили, що сталося і засміялися. Ми з дівчиною ще більше почервоніли, але, чорт забирай, нас зараз мало хвилювали незнайомці.

— Вибач, Еш, я не вмію… думала, все станеться якось природно, але…

— Зате я переконався, що це не сон. Біль надто реальний.

— Вибач.

Вона була така мила, що я не втримався і знову її обійняв. Вона відповіла мені міцними обіймами і уткнулася носиком у моє плече. Для нас перестав існувати світ навколо, ми просто намагалися насолодитися одне одним. Через якийсь час ми з небажанням розтиснули обійми і присіли на вільну лавочку.

— Як ти тут опинилася?

— Я попросила Кіру перемістити мене до тебе.

Артурія з червоним від збентеження обличчям ніяково відвела очі вбік. Я м’яко взяв її за руку так, щоб наші пальці переплелися. Літні люди, які проходили повз, бачили наші ніжності і від цього посміхалися. Дівчині було безперечно незручно виявляти свої почуття на людях, але вона все ж таки не стала відпускати мою руку.

— Тоді мені залишається лише взяти на себе відповідальність. Ти не проти, якщо я представлю тебе батькам як свою дружину?

— Еш, ти надто поспішаєш події.

— І то вірно, адже треба для початку переконатися, що ми сексуально сумісні.

— Дурень! — не стримуючись, дівчина вдарила мене по ребрах. Її маленький кулачок хоч і був болючим, але вона була надто мила, щоб злитися. Артурія раптово нахилилася до вуха і, слухаючись, промовила заповітне: — Еш, я тебе кохаю.

— Я теж тебе кохаю.