Глава 19

Пройшов рівно місяць після нападу Срібної Гриви. Це був найнудніший період в іншому світі, але про все по порядку. І почну я, мабуть, із соціальної складової.

Наступного дня, після фестивалю, у нас із богинею відбулася серйозна розмова. Гестія вважала, що вчинила несправедливо: Белл отримав дорогий кинджал, а я нічого. У той момент відчував себе огидно, адже, якби не моя присутність, їй не було б так важко. Довелося розповісти дівчині, як багато вона зробила для мене: допомогла вилікувати серце, повернула загублені емоції та подарувала другий дім. Для мене це цінніше, ніж якісь матеріальні речі. Гестія була зворушена і, не стримавши почуттів, розплакалася. Ми ще довго говорили і стали набагато ближче. Чесно, я готовий їй повністю розкритися. Але мене зупиняла думка, що так я примушу її ще більше хвилюватись. Одна річ — відпускати на п’ятий поверх, і зовсім інша — на п’ятдесятий. Тому краще солодке незнання, ніж гірка правда.

Минуло більше місяця, як ми з Беллом стали ходити до підземелля окремо. За цей час ми стали рідше бачитися, поменшало загальних тем для розмови, але від цього наша дружба не постраждала. Думаю, нам все ж таки вдалося вибудувати міцні зв’язки, — це не може не радувати.

З новим кинджалом Белл робив непогані успіхи: нещодавно навіть почав опускатися на сьомий рівень, але канон ще не почався. І ще нескоро почнеться, отже, у мене більше часу залишиться на себе.

Для всіх я авантюрист-одинак, який полював виключно на кобольдів, що підтверджувалося трофеями. Насправді ж я вже давно бився на дев’ятому поверсі, та тільки зрідка заходив на п’ятий, щоб підзаробити.

Всім відомо, що середні поверхи набагато небезпечніші за верхні. Ця інформація й в аніме проскакувала, — я поставився до цього з усією серйозністю і зайнявся збиранням відомостей. У бібліотеці Гільдії вичитав багато корисного: різновиди монстрів, їхні слабкі та сильні сторони, поради досвідчених авантюристів та багато іншого. Загалом з десятого поверху починається цілковитий треш, без групи не впоратися, однозначно. Принаймні з моїми нинішніми силами. Тому весь наступний місяць я посилено готувався. Мурахи-вбивці для цього підходили ідеально: шукати не треба самі приповзають. Стій собі та рубай на здоров’я, нудно, звичайно, зате я досяг непоганого прогресу.

Ім’я: Еш Шики;

Титул: Мрійник

Рівень 1→2;

Характеристики:

• Сила: 1000 - ЕХ → 298 - G

• Витривалість: 1000 - ЕХ → 467 - Е

• Спритність: 1000 - ЕХ → 713 - B

• Швидкість: 1000 – ЕХ → 887 – A

Додаткові параметри:

• Контроль: 5 000 (3680+25%+320)

• Мана: 40 000 (36 816+3 184)

• Швидкість відновлення: 2 (0,99+1,01) МР/сек

• Кількість ланцюгів: 6

• Резервуар ядра: 13 200 / 81 920

Бали дій (ОД): 30 789

Навика:

[Працьовитість (пасив)]

[Ідеальна пам’ять (пасив/актив)]

[Готування (пасив) Ур. 11 Досвід: 36,78%]

[Геній клинка (пасив)]

[Володіння полуторним мечем (пасив) Ур. 43 Досвід: 83,14%]

[Такий як усі (пасив)]

[Стійкий розум (пасив)]

[Фарм (пасив)]

[Магічне ядро (пасив) Грейд 14]

[Магічний ланцюг поглинання (актив)]

[Сон Морфея (пасив)]

[Амбідекстр (пасив)]

[Мічник двох клинків (пасив) Ур. 61 Досвід: 4,38%]

[Асинхронна дія (пасив)]

[Покращений Інтелект (пасив) Ранг: Н]

[Бьякуган (актив) Ранг: В]

[Регенерація (пасив) Ранг: Н]

Швидкість регенерації: у 4 рази вища, ніж у середньої людини.

Коефіцієнт корисної дії: 20%

[Магічний опір (пасив) Ранг: I]

Рівень захисту: 10%. (Магія I рангу - 90% блокування, H рангу на 10%, G рангу на 0%.)

Не конфліктує із магією власника.

[Аномальний опір (пасив) Ранг: I]

Зводить нанівець ефекти отрут, вірусів, інфекцій, шкідливі хімічні речовини тощо.

Першим незамінним умінням стала Регенерація - для одинака вона просто життєво необхідна. Перший ранг коштував мені 500 000 балів дій, майже одразу ж підняв до наступного рівня за 1 000 000. На даний момент це один з найкорисніших навиків, неодноразово доводив свою цінність, за це і отримав Н ранг. Засмучує, що ціна щоразу збільшується вдвічі, а ККД — повний відстій. Ну, де це бачено, щоб вісімдесят відсотків мани йшли в нікуди? Благо енергії завалися - обмазуватись можна, - але все одно бісить. Хоча це необхідна змінна для зменшення ціни.

Несподіваною складністю стало тіло землянина: як виявилось, моє тіло дуже погано проводить магію. Як наслідок, рани біля магічних ланцюгів і ядра регенерують, як і описано в навиці. А ось чим далі, тим слабше. Виглядало це досить дивно: вирваний шматок м’яса з передпліччя гоїться швидше, ніж синець на коліні. Щоб виправити цю несправедливість, інтегрував чотири магічні ланцюги, по одному в кожну кінцівку.

Наступною навиком став Магічний опір. Здавалося б, що може бути простіше? Ось тільки, коли почав розбиратися, знайшлася купа підводного каміння. Наприклад, навик захищає від усіх проявів магічних мистецтв, не важливо, структурована чи сира, стихійна чи нейтральна, прокляття чи благословення тощо. Загалом тут все зрозуміло. Ось тільки це зовсім не заважає впливати на мене опосередковано. Камінцем забити там чи повітря розігріти до стану плазми, втопити, задушити. І таких нюансів є море.

Перейдемо до десяти відсотків. Тут все майже як у грі. Єдиним плюсом системи буде повне ігнорування магії рангом нижче. Вартість навика — 1 500 000 балів дій, наступний рівень вже коштуватиме 3 000 000 балів — дорого, але воно того варте.

І останній, аномальний опір за 1 000 000 балів дій. Єдине вміння, з яким не виникли труднощі, все просто і зрозуміло – отрута першого рангу. Шкоди не завдасть. Так, незручності, не більше. Н рангу зможу чинити опір, щоправда, без протиотрути недовго. Якщо G, то труп, без варіантів (за умови, що отрута миттєвої дії).

Слід зазначити, що магічний опір та аномальний опір можна деактивувати. У книгах часто зустрічав, що головний герой, який досяг абсолютного імунітету до отрути, не може напитися. Не те, щоб хотілося. Мене більше злякала перспектива повернутися в сучасний світ без можливості насолодитися солодкою водою, фаст-фудом та іншою шкідливою їжею.

А Магічний опір просто за компанію, хоч можна і тут побачити необхідність керування. Наприклад, коли потрібно буде пройти якусь невинну перевірку, а в менн не виходить.

З найцікавішим закінчив, настав час поглянути і на характеристики. Моторошний перекіс: Швидкість і Спритність вирвалися вперед, що пов’язано з новим стилем бою. Бьякуган дозволив боротися в оточенні ворогів, а там на місці не постоїш - доводилося крутитися, немов білка в колесі. Проте ефективно, може, навіть і ефектно.

Енергетична складова організму просто жахлива — не знаю, куди подіти стільки енергії, але навіть так я не припинив тренування. Адже, коли дістануся магії, цього може виявитися навіть мало. З високим показником контролю я відчував кожну краплю мани у своєму тілі, навіть почав відчувати сильну магію на невеликій відстані. Бьякуган став кращим і точнішим. Якщо раніше я міг тільки смутно бачити внутрішні органи та кістки, то зараз, якщо напружитись, можна розгледіти навіть нерви. Звичайно, я став це використовувати в бою: не просто рубати, а точно вражати вразливі точки. Також якщо раніше моя межа була три стіни, то зараз більше десятка. Цей момент особливо порадував, адже розвіддані наше все.

Мечник двох мечів 61 рівня, але наскільки це багато? Успіхи є, я відчуваю, що мечі наче продовження рук. Змахи, випади, стійки — все стало набагато краще. Навіть почав вимальовуватися свій стиль. Сируватий він поки що, але для самоучки не так уже й погано. Наскільки такий рівень буде ефективним проти людини, незрозуміло. Ну не вірю я, що можу на рівних боротися проти досвідченого воїна.

Розвалившись на ліжку у себе в номері, я підбивав підсумки минулого місяця. Сьогодні, нарешті, була куплена останній навик — тепер я повністю готовий. Залишатися на дев’ятому буде втратою часу, та й мені набридло. День за днем одне й те саме, раз-по-раз, — так і з глузду з’їхати можна.

Після місяця одноманітної рутини необхідне струс, нова мета, яка з новою силою запалить у мені бажання рухатися вперед.

— «Мені потрібна магія!»

Друг здивувався і не одразу знайшов, що сказати.

— «…Мда, нарешті, дозрів. Я вже думав, що цей момент ніколи не настане. П’ять місяців у світі магії, і тільки зараз ти завів цю розмову».

— «Так-так, тільки зараз. Ти краще скажи, що мені потрібно знати про магічне мистецтво», — я настільки збудився, що схопився з ліжка і почав намотувати кола по маленькій кімнаті.

— «Нічого».

Я чекав багатогодинних лекцій, складних термінів, та чого завгодно, але точно не цього.

— «Як „нічого“? Хіба не потрібні якісь базові знання чи правила, бодай щось?»

— «Ні. Просто купи заклинання, і ти отримаєш базові знання, як використовувати, функціонал, обмеження, слабкі та сильні сторони. Для розвитку потрібна практика чи наступний ранг».

Слова друга вразили.

— «Виходить, як у грі, можна бездумно спамити скілом, а він підніме рівень, стане сильнішим або еволюціонує?»

— «Майже, можна й так, але такий підхід є малоефективним. Краще щоразу експериментувати, спостерігати, робити висновки, будувати теорії. Загалом підходити з розумом. Але найголовніше, звісно, практика».

Мда, а я собі вигадував всякого. Ех, люблю ускладнювати життя на рівному місці.

— «Зрозуміло, що-небудь ще?»

— «Можу запропонувати спеціалізацію».

— «Це як клас? Вибираєш одне і стає недоступним інше?»

— Ні, асортимент не зміниться, основна різниця в ціні. Наприклад, гілка розвитку своєї спеціалізації коштуватиме десять, протилежної — тисячу. Якщо не вибереш спеціалізацію — все по сто».

— «Хм-м, зрозуміло. Звичайно, привабливо бути майстром на всі руки, але ні. Вважаю за краще стати майстром в одному, ніж посередністю у всьому. Тим більше, що я вже давно визначився із магією…»

Пауза затяглася надовго, Кіра не витримав і поспішив:

— «Ну, не томи!»

— «Є одна людина, яку я нескінченно поважаю. Він мій приклад та кумир. Якщо чую слово «герой», то на думку спадає виключно його образ, — тільки він гідний так себе називати. Людина, яка вважає дію під назвою «порятунок» найпрекраснішим, найкращим, що може існувати в принципі. Для нього в пріоритеті чужий добробут, і він без роздумів пожертвує своїм життям, аби врятувати когось. Його мрія стати Захисником Справедливості. Тим, хто готовий рятувати всіх, незалежно від обставин. Він розуміє, що це неможливо, але абсолютно ніколи не перестане йти до своєї мрії. Тільки людина з такими ідеалами має право називатися героєм», — мій голос був сповнений глибокою повагою і навіть крупинкою поклоніння. Тільки зараз помітив, що нерухомо стою в центрі кімнати, глянувши кудись угору. Опам’ятавшись, зніяковіло почухав потилицю і повернувся до свого звичайного стану.

— «Емія Широ,» — здогадався Кіра. Я повільно кивнув головою і сів на ліжко. — «Так ось де собака зарита, а я ламав голову, з чого це ти раптом зайнявся кулінарією».

— «Я хотів хоч трохи бути схожим на людину, якою захоплююся».

Друг не став розвивати тему і повернув розмову у потрібне русло:

— «Тебе цікавить магія проеціювання?»

— «Ні. Магію проеціювання мають майже всі маги, але ніхто не досяг рівня Широ. Його магія набагато просунутіша. Вона може копіювати все, що стосується створення та історії об’єкта. Я вважаю, що потрібно виявити повагу до ремесла Емії та назвати його Трейсинг!»

— «У цій магії не так багато суміжних спеціалізацій. Це зробить тебе надто вузькоспеціалізованим експертом».

— «Розумію, але я вже казав, що давно вибрав свій шлях. Все йшло до цього».

— «Але хіба Емія Широ не маг? Ти розвиваєшся, як воїн», — знайшов нестикування Кіра.

— «Ти маєш рацію: перш за все він маг, потім — творець чи коваль, і вже потім — мечник чи лучник. Такий шлях мені не підходить. Розвиваючись, як воїн, а вже потім як маг, я повністю реалізую перевагу Фални та магічного ядра».

— «Зрозуміло. Тоді як хочеш назвати свою спеціалізацію? „Творець“? „Послідовник Арчера“? Чи „Фанат Широ“?»

Мої губи піднялися на кшталт посмішки.

— «Для початку заміни „Спеціалізація“ на „Клас». Розумію, не дуже коректно, але…»

— «Без проблем. Це лише слова, суть ти зрозумів», — легко погодився Кіра.

– «Назва класу буде – Трейсер».

— «Добре, з класом вирішили, а тепер повернімося до магії, тебе напевно цікавлять ціни».

— «Ще й як! Скільки коштує Магія Укріплення? — нетерпляче поцікавився, навіть схрестив пальці.

— Один мільйон, але чому саме це?

Вау, зненацька, думав, буде набагато більше.

— «Хоч би як мені хотілося приступити до трейсингу, це не раціонально. На даний момент мені потрібний хоч один козир у рукаві. Зміцнення підходить якнайкраще».

— «Зрозуміло. Завтра знову на дев’ятий?»

— «Та як так можна? Це ж магія самого Емії Широ! Я повинен заслужити право успадкування, доблесно борючись з найнебезпечнішими монстрами підземелля!»

— «Набридли мурахи?»

— «Ще й як».

Все ж таки дарма я почав цю розмову на ніч дивлячись. Заснути не міг ще довго, крутився, і не міг розслабитись. Згодом втома взяла своє, і сон вступив у свої права. Ранок почався для мене, як завжди, рано, настрій був на висоті, і я просто згоряв від нетерпіння. Зайшовши до підземелля, придушив усі зайві емоції, — не хотілося б наробити помилок.

Спустився на п’ятий поверх разом із рідкісними авантюристами. Відійшовши подалі, активував Бьякуган, озирнувся і вирушив униз. Тепер я міг тримати очі постійно активними, як результат, жоден монстр чи людина не могла до мене підібратися непоміченим. Психологічне напруження мене більше не турбувало, і в підземеллі я почував себе більш-менш спокійно. Від цього загальна ефективність зросла на сімдесят відсотків; тепер не треба боятися, що на голову щось звалиться або що під час битви настане несподівана підмога.

Шлях від п’ятого поверху до дев’ятого був пройдено звично швидко: все ж таки за місяць я вивчив кожен камінчик, кожен прохід і короткі шляхи. А з сенсорними здібностями очей було неважко пройти непомітно. І ось я із сусіднього тунелю спостерігаю за проходом на десятий поверх. Мені не пощастило — одразу три групи з невеликою періодичністю використовують саме цей шлях; доведеться трохи зачекати. Не діяти не хотілося, але я змусив себе. Емоції не повинні заважати справі.

Коли вперше побачив десятий поверх, у мене перехопило подих: біла трава, білі дерева без жодного листочка, сіра земля. Виглядало це неприродно і навіть трохи лякаюче, але від цього не менш гарно. Чорний і білий завжди були моїми улюбленими кольорами, навіть коли я велику частину дня бачу все у чорно-білому спектрі.

Довго захоплюватися красою поверху не вийшло. З туману вийшов великий свиноподібний монстр Орк. Зелене бочкоподібне тіло двох з половиною метрів у висоту повільно прямувало в мій бік. Що ж, настав час перестати витати в хмарах. Активувавши Бьякуган, насамперед просканував оточення: наявність інших ворогів не виявив навіть під землею. Чудово, отже, ніхто не завадить.

Монстр наблизився і почав атакувати, хаотично розмахуючи руками. Орк був повільним, хоча ні, це я був швидкий і, спокійно ухиляючись, вивчав супротивника: будову тіла, внутрішніх органів, вразливих місць. Не те щоб це було особливо потрібне, адже є відомості з бібліотеки, але власний погляд не завадить.

Декількома хвилинами пізніше, коли зрозумів, що противник нічого нового не покаже, одним точним уколом миттєво вбив монстра. Енергії в магічному камені Орка було разів у п’ять більше, ніж у камені мурахи. Поглинувши всю ману, рушив углиб поверху. Туман ставав все густішим, але мені він жодним чином не заважав.

Монстрів ставало дедалі більше, але особливих проблем де вони представляли. Принаймні поодинці. Напружували купки монстрів під землею: щойно ступаєш у радіус їхнього виявлення — вони раптово починають підніматися назовні. Монстрів було багато різних видів, що ускладнювало бій у рази. Без ран не обходилося жодне зіткнення, адже, поки був зайнятий Орками, дрібні та численні чорти встигали кілька разів вкусити. Не рятував навіть круговий огляд і велика швидкість, але згодом я пристосувався і зміг навіть у такій хаотичній та непередбачуваній битві домінувати.

Одинадцятий поверх зустрів звичною обстановкою печер, сталактитів та сталагмітів, дірками у підлозі та монстрами. Насторожував Цербер — собака, здатна видихати полум’я з пащі. Вони ж перші монстри з далекою атакою, ну, крім підземної жаби з шостого. Небезпечно, але пропустити такий цінний досвід буде безглуздо і недалекоглядно.

Вистежити маленьку зграйку шавок не склало труднощів. З Бьякуганом це проще простого. Простеживши за маршрутом пересування Церберів і вибравши зручну місцевість для бою, почав чекати. Багато цього часу не зайняло, і в прохід неквапливою ходою засіменили пси, від звичайних побратимів відрізнялися, мабуть, темнішим забарвленням та червоними очима.

Дочекавшись слушної нагоди, я миттєво обігнув сталагміт, за яким ховався, і напав. Несподіваною атакою мені вдалося вбити двох і поранити третього. Мені й самому занепала така поведінка, але що вдієш: хоч і знав, чого чекати, але сам я не стикався з монстрами. Потрібно добре вивчити і тільки після цього віддатися битві з повним самозабуттям.

Три монстри стали півколом, гарчачи і готуючись напасти у ближньому бою. Це не входило до моїх планів, і я відступив. Цербери не стали переслідувати, а відкрили пащі, і в них виникла вогненна куля. Швидкість підготовки напрочуд швидка, буквально півсекунди. Куля вогню, досягнувши розміру баскетбольного м’яча, вирушила у політ. Швидкість була теж немаленькою: мені ледве вдалося ухилитися від двох, третій прийняв на тильний бік долоні. Можна було б мечем збити, але я хотів перевірити дію Магічного опору. Бьякуганом бачив, як вогненна магія починає розсіюватися — що ближче до тіла, то швидше. А при зіткненні зі шкірою швидкість розсіювання збільшилася багаторазово. Але оскільки я просто перенаправив, залишки магії полетіли за спину. Під час самого дотику відчував сильне печіння. Шкіра не постраждала, так, незначне почервоніння, не більше. А ось кофта обгоріла. Роздуми не зайняли й пів секунди.

Другого залпу я не допустив, скоротивши відстань. Крайній лівий отримав укол під шию, правий був обезголовлений, а центральний, поранений, відправлений у політ з ноги. Не дозволивши монстрові навіть досягти землі, змахом прикінчив.

Після бою, коли всі магічні камені були поглинені, підбив підсумки. Цербери - незручні противники, не мають конкретного місця проживання, вештаються невеликими зграйками по всьому поверху. Атаки можуть запросто спалити мій одяг. Загалом це той випадок, коли не хочеться, але треба. Впевнений, у майбутньому монстрів із дальньою атакою тільки додасться. Потрібно навчитися протистояти.

Щоб накопичити жалюгідний мільйон, мені знадобився цілий тиждень. На дев’ятому я впорався б за чотири дні, а якщо постаратися, то менше. Усьому винен поступовий спуск: від одного поверху на інший, тільки після повної адаптації до місцевих умов та монстрів. Такий підхід був не найпродуктивнішим з погляду балів дій чи магічної енергії, але, як воїн, я одержав безцінний досвід. Як приємний бонус, знову відчув смак справжньої битви, киплячої крові у жилах. Схоже, битви міцно увійшли до мого життя і тепер без них не проживу.

Якось непомітно підняв рівень, свята не влаштовував із зрозумілих причин, але це не заважало мені приготувати щось особливе. Белл і Гестія бачили, що останнім часом я якийсь не такий, але з розпитуваннями не лізли — дякую за це. Останні дні були особливо важкими. Тримати емоції в вузді все складніше, доводилося часто зупиняти полювання, щоб не залишитися без сил. І ось щойно я добив Мінотавра на сімнадцятому — тепер мені вистачить балів дій.

— «Кіра, хочу купити магію Укріплення!» — нетерпляче промовивши, вклав у піхви мечі.

— «Добре, отримуй».

Тієї ж миті голову стиснув жахливий біль. Було таке відчуття, ніби мільярди найтонших розпечених голок вп’ялися в мозок, повільно, нестерпно повільно поринаючи все глибше. Відчуття були настільки жахливими, що я молився за втрату свідомості. Але забуття не приходило. Я виснажено кричав, зриваючи голос. Від знемоги звалився на тверду землю і, скручуючись від болю, згорнувся в позу ембріона. Коли голки увійшли на всю довжину, вони вибухнули міріадами розклеєних кульок, заметавшись у черепній коробці. Біль вийшов на новий рівень, і тепер я малодушно бажав смерті.

Через болісну вічність біль почав поступово стихати, поки повністю не пішла. Я ж залишався нерухомим, боячись повернення нестерпних відчуттів. Через деякий час все ж таки набрався хоробрості і розплющив очі — болю не було. Зітхнувши з полегшенням, наважився підвестися.

— «Кіра, що це було?» — звернувся до друга одночасно подумки і в голос, стримуючи себе від непритомності. Як я й думав, голосові зв’язки сильно пошкоджені — з рота вирвався лише незрозумілий шепіт. Сподіваюся, регенерація впорається до вечері.

— «Передача знань. Об’єм колосальний, а ми в підземеллі. Тут немає кількох годин на м’який режим».

— «Тобі що було складно попередити?» — розбито спитав, присів, притулившись до стіни. Я був морально спустошений.

— «А тобі було складно запитати?» — голосом повним яду  поцікавився він, але потім пом’якшав і продовжив: — «Я не раз тобі казав: думай головою, корисно. Але ні, ти пішов на поводу у емоцій. Ну нічого, тобі буде уроком».

— «Нелюд!» — мізки сяк-так почали працювати. Активував Бьякуган, досліджуючи все довкола. На щастя, нікого мій крик не привернув, та й монстрів поблизу немає. Чудово зможу відпочити.

— «Ага, він самий».

Далі я кілька годин приходив до тями. Мозки працювали ще погано, тому, намагаючись сильно не навантажуватись, активував Ідеальну пам’ять і згадував усіх красунь, побачених в Ораріо. Ну а що, мені потрібно розслабитися, морально підбадьоритися, а жіноча краса якнайкраще підходить для цього.