Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Світ, в якому все почалось
Глава 1
Глава 2
Глава 3
Глава 4
Глава 5
Глава 6
Глава 7
Глава 8
Глава 9
Глава 10
Глава 11
Глава 12
Глава 13
Глава 14
Глава 15
Глава 16
Глава 17
Глава 18
Глава 19
Глава 20
Глава 21
Глава 22
Глава 23
Глава 24
Глава 25
Глава 26
Глава 27
Глава 28
Глава 29
Глава 30
Глава 31
Глава 32
Глава 33
Глава 34
Глава 35
Глава 36
Глава 37
Глава 38
Глава 39
Глава 40
Глава 41
Глава 42
Глава 43
Глава 44
Глава 45
Глава 46
Глава 47
Глава 48
Глава 49
Глава 50
Глава 51
Глава 52
Глава 53
Глава 54
Глава 55
Глава 56
Післямова
Виснажливі тренування дозволили мені звикнути до тіла за чотири дні. Тільки тепер я розумію, наскільки Кіра полегшив моє життя коли змінював моє тіло ще в рідному світі. Боюся навіть уявити, скільки б тоді пішло часу на адаптацію. Після закінчення чергового тренування я пообідав онігірі з тунцем, які принесли мені безликі ляльки Євангелії, після чого знесилено розвалився на холодному камені тренувального поля. Раптом почулися легкі кроки, що наближалися. Не розплющуючи очей, я продовжив відпочивати, поки тінь від невідомого відвідувача не нависла наді мною.
— Добре попрацювали, — почувся стриманий голос дівчини.
Я розплющив очі і побачив Каракурі Тятямару, високу дівчину з довгим зеленим волоссям і такими ж зеленими очима. І зараз ця красуня стояла над моєю головою в спідниці, благо вона прикрилася, інакше мені вдалося б побачити щось цікаве.
— Спасибі, — я сяк-так підвівся, і ми відійшли в тінь розлогого дерева. — Ви щось хотіли?
— Ні, я просто бачила, як ви стараєтесь, і вирішила підтримати вас.
— Ясно, — я ненадовго замислився. Цей світ досить розвинений: наука на рівні мого рідного світу, а магія їй не поступається. Це дає змогу створити досить розвинену систему торгівлі. Отже, можна замовити магічні товари на спеціальних сайтах, і вони будуть доставлені в найкоротші терміни. — Тятямару-сан, мені ніяково користуватися вашою гостинністю, але можу я замовити деякі товари?
— Не думаю, що з цим мають виникнути проблеми. Прошу, слідуйте за мною, — промовила співрозмовниця після секундного вагання.
Дівчина повела мене в замок, ми піднялися на другий поверх, після чого пройшли нескладний лабіринт коридорів і нарешті досягли залізних дверей. Вони виглядали чужорідно в старовинному замку мага. Острівець науки серед моря магії. Як тільки ми наблизилися, двері безшумно від’їхали убік.
Усередині виявилася високотехнологічна лабораторія. Величезна простора кімната була обставлена різноманітним обладнанням невідомого походження, але за магічними коливаннями можна було легко зрозуміти, що тут вивчають магію. Помітивши, як я верчу головою з боку на бік, Тятямару почала розповідати, навіщо тут те чи інше пристосування. Щоправда, велика кількість незрозумілих термінів швидко поставили хрест на моєму розумінні того, що тут відбувається. Але я не став переривати дівчину, і слухав усе, що вона говорила. Незабаром ми дісталися дальньої частини кімнати, де розташовувався робочий стіл Тятямару-сан. На мій подив, на ньому стояв комп’ютер, більше того, моє почуття магії підказувало мені, що він магічний. Я навіть не пробував копіювати такий складний механізм, не вистачало ще зависнути тут на невизначений час.
Красуня, не звертаючи особливої уваги на мій приголомшений вигляд, швидко включила екран і зробила деякі маніпуляції, після чого поступилася мені своїм зручним кріслом.
— На жаль, через різницю в часових потоках інформація не оновлюється в реальному часі. Будьте готові, що деякі товари можуть бути розпродані, — попередила мене співрозмовниця, мило закинувши собі за вухо пасмо волосся.
— Зрозумів. Для покупок мені потрібна місцева валюта, чи не могла б ти оцінити це каміння? — я вручив дівчині пару сапфірів із кишені.
— Добре, — легко погодилася співрозмовниця і, прийнявши каміння, пішла вглиб своєї лабораторії.
— Дякую, — щиро подякував їй, я сів за стіл і почав серфити в такому знайомому, але водночас новому для мене просторі.
Я думав, що магічні артефакти: фоліанти, посохи, старовинні сувої та інша магічна атрибутика — викличуть у мені такий самий вибух емоцій, як і у Гаррі Поттера, коли той уперше відвідав Косий провулок. Проте, розглядаючи дивовижні пропозиції, нічого, окрім прихованого скепсису, я не відчував. Відкинувши зайві емоції, я продовжив відвідувати різні торгові майданчики. Однак навіть протягом трьох годин і сотень, а то й тисяч відвідуваних сайтів, мені так і не вдалося знайти необхідні товари. Ніхто просто не продає зразки рідкісних матеріалів. Руду? Будь ласка! Очищений продукт? Та скільки завгодно! А ось кілька грамів це вже не рентабельно. І, коли я встиг зневіритися знайти щось потрібне мені, на очі попався колекційний магазин. Тут було багато всього: рідкісний посуд, монетки, що світяться, палиці, навіть мітли різних модифікацій. І, ближче до кінця, я знайшов ідеальний варіант. Ним виявився різьблений стенд на стіну, де були маленькі злитки металів, від найрідкісніших, таких як Оріхалк, Міфріл та антигравітаційний сплав, до банального заліза.
Я відразу додав цю покупку в кошик і продовжив шукати інші подібні роботи. У результаті вже через якихось п’ять хвилин мені вдалося зібрати, напевно, найповнішу колекцію всіх можливих матеріалів цього світу. Тільки ось п’ятнадцять мільйонів змушували напружитись.
— Еш-сан! Еш-сан! Я провела кілька тестів і з’ясувала, що ваші сапфіри справжній скарб! Ступінь розсіювання мани нижче десяти відсотків! Будь-який артефактор віддасть останні гроші за такий скарб, — на одному подиху промовила дівчина. Її очі горіли таємничим блиском, а губи, поза її волею, самі розтягувалися в посмішку.
— І скільки можна їх продати? — я вдав, що почув очікувану оцінку, але про себе випустив подих полегшення. Схоже, мені більше не варто турбуватися про фінансові питання.
— Думаю, таку рідкість на аукціоні буде продано за сім чи вісім мільйонів, — відповіла дівчина після недовгих роздумів.
Підсвідомо Тятямару-сан стиснула дорогоцінне каміння трохи сильніше, ніби не бажаючи віддавати. Я подумки посміхнувся до її реакції. Сам розумію, як не хочеться розлучатися з чимось справді унікальним.
— Каракурі-сан, ви, мабуть, зацікавлені в моїх сапфірах. Я можу продати їх вам за п’ять мільйонів, — мимоволі я оглянув кімнату, повну різного дорогого обладнання.
— Це… Надто щедра пропозиція. Я не можу її прийняти.
— Не варто думати, що це я роблю просто так. Насправді, я маю кілька прохань, — переконавшись, що дівчина уважно мене слухає, я продовжив. — Нещодавно обмеження, які стояли на моєму проклятті, розвіяли. Зараз я відчуваю смерть будь-якої живої істоти в радіусі одного кілометра. Тут дуже мало живих створінь, і я можу цілком комфортно тут жити, але якщо я повернуся назовні… Загалом, прошу, достав моє замовлення сюди, — я підвівся зі стільця і глибоко вклонився.
— Добре, — легко погодилася співрозмовниця. — А яке друге прохання?
— Я хочу скористатися бібліотекою замку. Перед випробуванням магії Еребія мені необхідно якнайкраще підготуватися і магічні знання будуть чудовою підмогою.
— Не думаю, що з цим виникнуть якісь проблеми, — відповіла дівчина після недовгих роздумів.
Так просто? Адже ми чужі один одному люди. До того ж, почали знайомство не найкраще, і все одно мені дозволили відвідати бібліотеку Євангелини? Чому вони такі добрі зі мною?
Схоже, це питання читалося на моєму обличчі, бо красуня посміхнулася і відповіла:
— Ви виявили довіру, виконуючи свою частину угоди, тому й не дивно, що майстер зробила те саме.
— Ясно.
Ми обговорили деякі деталі щодо покупки. На жаль, у найкращому разі, мені варто чекати на своє замовлення ще, як мінімум, місяць. І все через різницю в часі. Зовні моя посилка прийде максимум через день, але тут за цей час пройде цілих 24 дні. Так, зітхаючи подумки, ми прийшли до дверей до бібліотеки замку. Після чого дівчина попрощалася зі мною і зникла у спалаху світла. Я ж вдався до роздумів, з чого почати: адаптації навичок Зброяра чи дослідження магічного мистецтва цього світу. Другий варіант виглядає перспективнішим: поглянути на Трейсинг під іншим кутом, створити щось справді нове. Але тут потрібні експерименти, нові ресурси і багато часу, а зараз раціональніше буде розібратися з знаннями, що вже є.
Повернувшись на тренувальне поле, я створив зручний шезлонг, приліг і заплющив очі. Перед моїм поглядом постали всі знання найкращих воїнів Арланда. Аналізуючи найдрібніший рух, я намагався розбити на складові, осягнути суть та інтегрувати під себе. Спочатку було важко: на інтеграцію стилю бою з одноручним мечем у мене пішло трохи більше тижня суб’єктивного часу. Це з урахуванням усіх обчислювальних можливостей мого мозку. Але чим більше я поглинав чужі уміння, тим швидше мені вдавалося засвоїти, вловити суть і адаптувати. Втративши рахунок часу, я з головою поринув у розуміння всіх видів зброї, які колись використовувалися у військовій справі.
Після мозкового штурму протягом двох тижнів я проспав два дні до ряду. Гарний відпочинок та теплий душ повернув у моє тіло приємну свіжість та небувалу легкість. Що ж, перший етап візуалізації закінчено, як базовий крок він непоганий. Тепер не думаю, що знову робитиму грубі помилки, проте це тільки початок удосконалення: мені доведеться битися ще не в одному десятку битв, перш ніж мій стиль набуде прийнятної форми.
— Я закінчила! — промовила Євангеліна увірвавшись до моєї кімнати. Її не збентежило, що зараз я був після душу в одному халаті. Вона навіть не звернула на це уваги і, кинула сувій, перев’язаний стрічкою з восковою печаткою: — Коли будеш готовий, розгорни пергамент і ти приступиш до навчання. Загалом, ти й сам знаєш. Але перш ніж розпочати, раджу дочекатися мене. Під моїм наглядом ти хоча б не помреш, — дівчина позіхнула і потерла скроні.
Тільки зараз я помітив великі мішки під очима та розпатлану зачіску. Схоже, весь цей час дівчина займалася своєю частиною угоди, вона навіть сном пожертвувала. Хоча в контракті нічого про часові рамки не було сказано.
— Хоча я не зупинятиму тебе, роби що хочеш, — сказала Євангеліна і розвернувшись попрямувала до виходу.
— Дякую. Величезне спасибі.
Вона зупинилася в дверях і, трохи повагавшись, розвернулась до мене і промовила трохи стурбованим тоном:
— Відпочинь від своїх тренувань тілом і душею, приведи себе до оптимального стану. Я чекатиму тебе на тренувальному полі через три дні.
— Добре, — кивнув головою я і глибоко схилився. Дівчина пирхнула і, більше не сказавши, ні знову пішла.
Сівши на ліжко, я дивився на білий пергамент. Може, мені варто краще підготуватись? Підтягнути магічні знання, дочекатися Тятямару-сан, та розпочати експерименти. Можливо, в такому разі я матиму більше шансів пройти випробування. Хоча ні, сила немає значення, як і теоретичні знання. Все ж таки навчання за допомогою бою відбувається у внутрішньому світі і сила мого супротивника буде співставна з моєю. Чим сильнішим і вправнішим буду я, тим більш серйозною буде Євангеліна. Загалом, не варто самому собі ускладнювати життя, тим більше ще не факт, що моє випробування буде таким самим, як у Негі — битва з Євангеліною.
Вирішивши прислухатися до поради Єви, я провів наступні три дні на пляжі. Тепле море, лагідне сонечко і шум хвиль змусили моє тіло і розум повністю розслабитися. На третій день, захопивши сувій, я рано-вранці прийшов на тренувальний майданчик. Дівчина, склавши руки під грудьми, вже чекала на мене.
— Ти готовий? — спитала вона мене, пройшовшись при цьому по моїй фігурі чіпким поглядом.
— Так.
Нічого більше не сказавши, дівчина розвернулася і попрямувала до свого замку. Я не відставав, і незабаром ми спустилися в кімнату з товстими стінами глибоко під землею. Вона була обставлена як звичайна вітальня, але безліч найрізноманітніших магічних кіл, які були намальовані на стелі, землі та стінах, говорили про те, що це незвичайна кімната.
— Перш ніж ми приступимо, я повинна попередити тебе, — раптом промовила дівчина, присівши на крісло біля невеликого столика, на якому я помітив кинджал. — Хоч ти і прочитав мангу і знаєш слова Негі: «Сила і слабкість, добро і зло. Сила в тому, щоб прийняти їх такими, які вони є. Ключ до успіху», але не будь надто самовпевненим: важливий особистий досвід. Магія Еребія надто складна, щоб зрозуміти її за допомогою слів.
— Розумію, — погодився я, і перевів свій погляд на одноразовий артефакт у руці. — Мій друг уже змінив сувій, тому результат став ще більш непередбачуваним.
Дівчина безцеремонно вихопила з моїх рук сувій і, помахом руки начарував магічне коло, приступила до досліджень. Однак незабаром Євангеліна насупилась і змінила магічне коло на складніше і хитромудріше, цього разу без пасів руками і тихого нашіптування не обійшлося. Через деякий час вона роздратовано пирхнула і повернула мені сувій.
— Я не виявила слідів втручання, не знаю, що він зробив, але це точно була не магія, — потираючи кроні, пояснила дівчина. — Гаразд, давай не відкладатимемо і приступимо. Запам’ятай, у тебе 24 години після чого я знищу сувій, — Євангеліна кинула погляд на чорний кинджал, який продирить сувій, тим самим припиняючи випробування.
— «За умовами вашого з Євою контракту вона робитиме манускрипти Еребія, поки ти не впораєшся. Але за нашим умовлянням я вправі змінити тільки один сувій, і він зараз у твоїх руках», — Кіра зробив невелику паузу, щоб я перейнявся ситуацією. — «Якщо не впораєшся, то так і продовжиш страждати від прокляття».
Навіть незважаючи на те, що моя частина угоди вже виконана, я повинен дати можливість іншій стороні виконати свою. Виходить, поки я не навчуся магії Еребія, цей світ мені не покинути. Проте з нинішніми силами моє тіло за всього бажання не здатне витримати справжню міць магії. В цьому випадку доведеться шукати монстрів і в дуже стислий термін стає сильнішим. Але навіть якщо якимось дивом мені вдасться виграти змагання проти прокляття та навчиться магії Еребія, це буде для мене марно: прокляття нікуди не подінеться, а режим злиття Еребії без покупки у Кіри діятиме лише тут.
— Я зроблю все, що в моїх силах.
Дочекавшись її кивка, я одним рухом розгорнув сувій. Чорна, як сама ніч, пентаграма неймовірної складності засяяла. Тієї ж миті навколо повіяло древньою магією. Сильною, подавляючою. Я мимоволі напружився і приготувався до появи клону Єви. Сподіваюся, вона не буде, як у манзі, повністю гола. Хоча що я там не бачив. Однак мої побоювання були марними: з центру сувоя вирвалася чорна блискавка. Наступної миті вона врізалася в центр мого чола і світ померк.
Через секунду почуття до мене повернулися, слабкий шелест листя і запах озону ознаменували початок випробування. Підскочивши з дерев’яної лави, я зайняв оборонну позицію, одночасно з цим одягаючись у свої обладунки та активуючи Бьякуган. Миттєвий огляд не дав жодних результатів: у радіусі п’ятсот метрів нікого живого. Але я не розслаблявся і продовжував далі досліджувати оточення, проте зі збільшенням відстані картинка стає все розмитою. Мій максимум це кілометр, далі спотворення ставати занадто сильними і зміна типу енергії, що проглядається, не вирішує проблему.
Давно мені не доводилося потрапляти в таку ситуацію, але нічого не вдієш. Зосередившись на круговому огляді, я почав чекати свого супротивника. Однак так пройшла година потім друга. Я думав що це психологічна пастка: як тільки послаблю пильність на мене відразу ж хтось накинеться. Але ніхто так і не з’явився.
Те, що мій супротивник точно не Євангеліна, стало зрозумілим майже з самого початку. Ця зарозуміла особа відразу ж з’явилася б переді мною, а не грала б у хованки. Так, у повній бойовій готовності та максимальній концентрації, минуло добрі дві години.
— Гей, ми битися взагалі будемо? Я визнаю поразку, у тебе більше терпіння, тільки давай почнемо бій!
Нарешті, не витримавши, прокричав я на весь парк, але тільки тиша мені була відповіддю. Може, випробування полягає в іншому? Ну, принаймні, цей парк із моєї рідної Землі. Можливо, в моєму домі зараз сидить минулий я, і мені потрібно просто піти та битися за допомогою слів. Принаймні я таке бачив у деяких аніме.
Скинувши глухий шолом, я з насолодою зробив глибокий вдих. Свіжість лісу після дощу приємно лоскотала мої рецептори. Я розслабився і навіть блаженно заплющив очі, але навіть після такої провокації нічого не сталося. Мені нічого не залишалося, окрім як піти до своєї квартири. Небо було затягнуте важкими хмарами, тож на вулиці була непроглядна темрява, яка зрідка розганялася вуличними ліхтарями. Для експерименту я відключив Бьякуган і побачив те, що раніше було приховано. Все, що було на цьому світі: дерева, земля, трава — все було на кілька тонів темнішим, ніж мало бути.
Вийшовши з парку та ступивши на вулиці, я гостро відчув відсутність людей. У барах, ресторанах та кафе грала музика, а вивіски яскраво світилися, проте нікого живого довкола не було. Неначе в одну мить усіх людей перемістили кудись. Якщо чесно, було трохи страшно, тож я мимоволі прискорив крок.
Незабаром я вже відчиняв двері своєї квартири. Будинки, де мені довелося прожити більшу частину життя.
— Я вдома.
Однак відповіддю мені була тиша, квартира була порожня, тут немає мого двійника з минулого чи з інших сторонніх. Вдихнувши такий знайомий запах, я не роззувавшись увійшов до своєї кімнати і сів за ввімкнений комп’ютер. На жаль, навіть там не знайшлося нічого підозрілого. Я навіть ванну, де вперше Кіра зі мною заговорив, відвідав, але, на жаль, нічого нового.
— Що ж робити? Де ж той наставник, який кулаками чи словом вб’є в мене магію Еребія?
Але ніхто не поспішав мені відповідати. Цокнувши язиком, я покинув квартиру, яка навіює ностальгію. Це лише ілюзія, не потрібно до неї відчувати зайві почуття. Надворі я помітив спортивний мотоцикл і, недовго думаючи, за допомогою трейсингу завів потужний мотор. Завжди хотів покататися з вітерцем. За допомогою свого залізного супутника мені вдалося обстежити все місто і дійти до меж ілюзії за три дні. Після чого настав час відвідати особливі для мене місця. Таких виявилося небагато: школа, університет, кілька магазинів та все. Але мій обхід результатів не приніс. Останнім пунктом мого маршруту став парк. Можливо, я щось упустив, щось прогледів.
Припаркувався поряд з лавкою, на якій прийшов до тями, я зліз з мотоцикла і, вимкнувши Бьякуган, став уважно обстежити обстановку. Ну, наскільки це можливо із освітленням від телефону. Але мене знову чекала невдача.
— Невже це просто закрите тренування без обмежень часу? Я мушу сам, без базових знань створити з нуля магію Еребія? Дякую Кіро! — вигукнув я з сили в небо, сподіваючись, що друг почує мій крик душі.
Наступної миті дикий біль обпік ліву руку. Чисто інстинктивно подавшись уперед, я ухилився від наступного замаху і в ту ж мить атакував градом клинків, які виникли прямо за спиною. Однак мій супротивник зробив два кроки назад і з легкістю закрився величезним металевим щитом. Тієї ж миті він перетворив два короткі ножі на суцільнометалевий спис і атакував, прямо крізь свій товстий щит який за мить до удару розвіявся.
Я встиг розвернутися і парирувати атаку кинджалом, після чого замахнувся ногою. Швидка і раптова контратака мала хоча б на мить відволікти, але мій супротивник ніби знав, що так буде і почав маневр ухилення. Пропустивши мою ногу за лічені міліметри від обличчя, він швидко скоротив відстань і встромив у мою печінку кривий кинджал. Усміхнувшись мені в обличчя, він провернув рукоятку і швидко відскочив від мене. Миттю пізніше з землі вирвалися гострі списи.
— Вважай, що твої молитви почуті, — вишкірив свої гострі, як у акули, зуби він. — Ні, ні це нам завадить, — хлопець легким рухом меча обірвав тонкі залізні нитки, які майже досягли відірваної лівої руки.
Він не поспішав кидатися в бій і в мене з’явився час зайнятися раною. Трохи нижче за плече виникла металева пластина яка стиснула рану, тим самим припинивши рясну кровотечу. Противник не заважав мені і спокійно стояв на місці. Поки рани повільно затягувалися, я міг краще роздивитися його. Чорні немов сама ніч обладунки покривали його з ніг до голови. Ці обладунки були мені дуже добре знайомі, адже це моя робота. Заглянув крізь проекцію, я очікувано побачив свою копію. У доппельгангера було біле волосся, яке контрастували з чорними білками очей і червоною витягнутою зіницею. Чорні губи зараз демонстрували зловісну усмішку. Але мене більше турбував факт його несподіваної атаки. Можливо, він і застав мене зненацька, але я повинен був відчути рух повітря, коливання землі або хоча б його присутність. Проте нічого не було.
— Ми рівні, все, що ти можеш, можу і я. Просто, на відміну від когось, мене не стримують моральні пути, — підказав інший я.
Усвідомлення прийшло миттєво Спотворення сприйняття. За допомогою цього навика можна змусити іншу людину сприймати світ як того хоче власник. Іншими словами, можна стерти свою присутність із сприйняття певної людини. Однак магічні витрати непорівнянні з користю. Але він скористався тим, що я відключив Бьякуган, і підкрався до мене ззаду, тому йому вдалось зберегти половину резерву. У мене ж він повний, але я втратив руки. Регенерація повільно виснажуватиме мої запаси, до того ж він не дасть мені часу прийти до тями. У нього незаперечна перевага. Іншими словами, у момент, коли він позбавив мене руки, його перемога стала лише питанням часу.
— Чому ти мене не вбив?
— Не став дурних запитань, — скривився темний я, ніби щойно почув найдурніше питання на світі. — Звичайно, через Кіру. За вашим договором магія Еребей буде перероблена спеціально для тебе. А оскільки він уже змінив сувій, то це може говорити лише про одне: твоя перемога наперед визначена. Ну не стане ж він після кожної твоєї невдачі по новій модефікувати сувій, — мій альтер его легковажно пожав плечима, не маючи наміру знову кидатися в бій. І це розумне рішення адже доки мої магічні запаси продовжують танути його швидко заповнюються.
Схоже, Кіра навмисно ввів його в оману. У мене двояке відчуття: з одного боку не люблю чити та особливе ставлення, але з іншого я зараз на волосинку розминувся зі смертю. Краще б він забезпечив нам арену без зайвих декорацій.
— А не вбив ти мене тому, що не можеш зайняти моє місце, тому ти вирішив зробити мою перемогу якомога гіршою, — я пирхнув і нагородив співрозмовника жалісним поглядом. Адже насправді його дії безглузді і не несуть жодної вигоди. Тільки потішити своє его? Воістину дріб’язково. — Може, перестанеш вередувати і ми обіймемося, як Наруто на острові Генбу.
— Пха! Ха-хаха, — почувся голосний сміх на весь парк. Раптом ніби переключили канал, він припинив реготати і серйозно глянув на мене. — А давай, — він розвів руки вбік.
Ми розпочали рух одночасно. Він, укріпивши тіло, кинувся вперед, я ж, навпаки, намагався розірвати дистанцію. Поруч із ним почали формуватися згустки магії, які миттю пізніше набули форми метальних копій і попрямували до мене. Не припиняючи відступати, я теж почав створювати проекції. Брязкіт металу сніп іскор роздавався знову і знову. За кілька секунд парк перетворився на поле бою. Десятки кратерів, сотні повалених дерев та зброя була розкидано всюди.
Сила, контроль, прийоми, стратегія та тактика у нас було все на одному рівні. Ніхто з нас не міг отримати перевагу, але це було тільки тому, що мій противник не прагнув вступати у ближній бій. А як маги ми рівні. Як тільки я подумав про наступний крок, він швидко скоротив відстань і атакував двома бастардами.
Крок назад і гостре лезо на міліметр проходить від шиї. Крок назад, убік, і я приймаю на м’який ковзаючий блок другий клинок. Поки гостре лезо супротивника вибиває іскри з мого кинджала, двійник уже заніс перший меч для нищівного випаду в серце. Мить і з землі виривається спис. Він легко розрізає слабку проекцію, але це дає мені мить на відповідь. Кинжал у правій руці змінив форму: став трохи товстішим, а з іншого боку утворилися спеціальні пази, якими можна зловити лезо противника.
Ковзаючий крок убік: йду від смертельного випаду, одночасно з цим міняю хват на мечоломі і ловлю черговий помах темного. Різкий рух кистю і полуторний меч ламається навпіл. Однак для нас втрата зброї лише тимчасова незручність. Через секунду його меч відновлюється і двійник продовжує наступати.
— І довго ти ще будеш бігати? — спитав він, коли зміг пробитися крізь мій захист і залишити на тілі неглибоку колуту рану. Але не встиг він зрадіти, як у вихорі клинків, які безперервно стикалися навколо нас відбулася зміна. Один із моїх баселардів зміг пробитися крізь його заслін і поранити мого альтер-его щиколотку.
Я вже хотів розвинути успіх, але він рикнув наче звір, і в одну мить усі його проекції мов гармати вибухнули. Магії в них було небагато, тому вибухи вийшли не надто сильні, але цього вистачило, щоб моя зброя була знищена. Але не це зупинило мене: перед ним у землі почали формуватися завихрення магії.
Численні рани по всьому тілу дуже боліли, тому я був не проти дочекатися, коли вони затягнуться. Мій візаві був радий перекинутися парою слів, що ж, чудова нагода перевести подих.
— Твої старання марні, — він розвіяв шолом, вкотре наголошуючи на своїй перевагі. — Ти чудово знаєш, що навіть твій найбожевільніший план приречений на провал. Я знаю тебе краще, ніж будь-хто. Будь-яка твоя дія, або навіть думка, не є для мене секретом, адже я це ти.
Він правий, абсолютно правий. Короткий бій дав ясно зрозуміти, що в нинішньому стані я йому не противник. З огляду на його поведінку він хоче роздавити мене. В голову полізли не найприємніші думки і мій настрій став ще похмурішим. Помітивши, як змінилося моє обличчя, губи доппельгангера розтяглися ще ширше.
— Може наслідуєш Наруто і спробуєш перемогти мене за допомогою слів? — схиливши голову на бік, спитав він, але раптом, наче щось згадавши, темний стукнув себе по лобі. — Ох, зовсім вилетіло з голови, така нікчема, як ти, на це просто не здатна.
— Опустився до рівня образ, я думав, ти здатний на більше.
— Що поробиш? Тільки ці слова спадають на думку, коли я аналізую твою поведінку, — він безпорадно розвів руки вбік. — Твоє безмірне безглуздя змушує мене сумніватися в твоєму інтелекті. Скажи, навіщо тобі Зброяр, якщо твоя магія вже дозволяє скопіювати чужі вміння? Або, наприклад, навіщо було качати Ментального двійника до максимального рівня? Сила гіпнозу монстрів не перевищує рангу Е. Раціональним рішенням було б підвищити навик до рангу С, а решта очок витратити на більш корисні напрямки. Наприклад, на Магічний опір, якраз вистачило б на ранг А. Упевнений, у цьому випадку бій з Лічем перетворився б на одностороннє побиття.
Легковажна манера мови, разом з незаперечними фактами наче бетонні плити валилися мені на голову. Руки стискалися в кулаки, я хотів відповісти, виправдатись, але жодне слово так і не залишило мого рота. Помітивши мої вагання, демон розплився у широкій посмішці.
— Але навіть не це твоя найбільша помилка, — продовжив двійник тицьнувши себе в груди, де засіяв витік у формі меча. — Ти обрав найбезглуздіший Істок, який можна було придумати. З твоїм потенціалом росту він тобі мало того що жодного разу не став у нагоді, а тільки шкодить весь час, — він, без особливої необхідності, покрутив головою, оцінюючи обстановку. Навколо валялися десятки, сотні одиниць зброї, переважна більшість якої були клинки. Списи, кинджали, сокири та навіть щити були краплею в морі. — Ти активував чужий Істок, бо злякався свого? Як шкода… Пустота одна з найсильніших істоків, крапля уяви, трохи кмітливість і готова імба, але натомість ти взяв безглуздий меч, що лише змушує тебе творити дурниці. Боягуз.
— Заткнися! — не витримав я. — Якщо вплив невідповідного істоку такий сильний, то уяви, щоб зі мною був із Пустотою? Резонанс! У мене і так немає особливих амбіцій так після цього… Я перетворився б на порожню оболонку, без бажань і прагнень. Сильний, але безініціативний. Прекрасний вибір!
— Тебе ніхто не змушував робити вибір, — спокійно парирував двійник. — Еш, Істок для нас був не обов’язковим для нас з самого початку, але ти його купив. Не для нарощування сили, резонансу з іншими навиками або, тим більше, «як повагиакумиру». Сенс твоїх дій набагато банальніший і жалюгідніший, — очі доппельгангера запалилися вогнями абсолютної переваги. Мимоволі я зробив крок назад і проковтнув. — Твоя самооцінка завжди знаходилася на самому дні і щоб це виправити, ти купував навики. Спочатку позбавився лінощів, огидної пам’яті та слабкого інтелекту. Пізніше ти взявся за тіло, спочатку тренування пізніше невеликими зміни за допомогою Кіри. Час минав, твоя сила зростала, але найголовніші вади й не думали зникати. Під цими крутими обладунками і не менш пафосним одягом, під товщею навиків і умінь ховається все та ж сіра неприваблива миша, якою ти завжди був безхребетний боягуз.
Жорсткі слова були сказані спокійним і трохи самозневажливим тоном. Але ця комбінація вдарила по мені найсильніше. Я відступив ще на крок і мимоволі відвів погляд убік. Не можу витримати цього жалю в його очах. Незважаючи на ідеальну можливість атакувати доппельгангер нічого не зробив, він деякий час мовчав, після чого продовжив:
— Змінити власну натуру дуже складно, але ж у тебе є Кіра, — хлопець закинув голову вгору, на темне майже чорне небо. — Широ має те, чого ніколи не було в нас: рішучість, мужність, воля, впевненість і сталевий характер. В надії набути таких сліпучих якостей ти і купив Істок меч. Але щось пішло не так, — моя темна копія багатозначно замовкла, звернувши на мене пильний погляд.
Все було так. Все, як він і сказав. Ніколи не думав, що прості слова можуть бути такими важкими. Таке відчуття, що на мене тисне ціла гора. Не дочекавшись відповіді, він продовжив:
— Ідеали стали Абсолютом, що спричинило безліч дурних вчинків. Ти створив катану, що відбирає все, крім життя, і навіть не подумав, що людина без навичок і тижня не протягне. А якщо все ж таки пощастить, то кожен новий день перетвориться на боротьбу за виживання. А як виживати, якщо такого безпорадного ніхто на роботу не прийме? І, як наслідок, голодна смерть у трущобах. Дуже гуманно, —похитав головою співрозмовник.
— Це наслідок їхніх власних вчинків! Катана надає шанс на нове життя, смерть просто безжально віднімає все.
— Ага, шанс. Настільки великий шанс, що ти навіть не став перевіряти, скільки людей із зграї ґвалтівників вижило. Нехай доля вирішує, що з ними буде, головне, твої руки залишилися чистенькими. По суті, катана Феміди це ще один спосіб уникнути відповідальності. Все як ти любиш.
— Я не уникаю відповідальності.
— «Канон забезпечить безпеку Беллу та іншим, тому я не втручатимуся», — пісклявим голосом промовив він. — Може й так, але це не привід ховати свою силу від друзів. Хоча стривай, від близьких людей нічого не приховують. Виходить…
— Це мій спосіб їх захистити! — не витримавши, я розвіяв свій шолом і вигукнув.
— Так? І від чого? Від стресу, можливо парочки безсонних ночей? Скажу по секрету, ти себе переоцінюєш, склавши руки під грудьми, він впевнено закивав. Раптом, наче його спіткало осяяння, темний перебільшено драматично схопився за підборіддя. — Можливо, твої причини набагато примітивніші, наприклад потішити своє его. Ну, із тіні захищати своїх друзів, хіба не круто? Немов герой.
— Заткнися! — не стримавшись, я створив кілька десятків мечів і з силою запустив їх у політ. Розсікаючи повітря, снаряди стрімко наближалися до мети, але за мить до попадання він укріпив тіло і легко ухилився. Мечі з глухим стукотом увійшли глибоко в землю, піднявши пилюку й груди землі. Темний не звернув на мій порив ніякої уваги, ніби нічого не сталося і продовжив казати:
— Ох, до речі, хіба не цим ти займався, стрибаючи світами? Карав поганих хлопців та рятував незайманих незнайомок? Хтось, прикриваючись фармом БД, просто хотів пограти в героя та отримати подяку. І одного разу ти таки отримав омріяну нагороду.
Після невдалої спроби я трохи прийшов до тями. Потрібно охолонути. Кожне його слово і дія страшенно бісить, але саме на це він і розраховує. Потрібно тримати себе під контролем. Двійник трохи здивувався, коли я не став відповідати на його провокацію, але не дуже засмутився.
— Отже, що ми маємо: боягузливий, безхребетний збоченець. Як гадаєш, їй сподобається такий хлопець? Як тільки вона узнає тебе краще, то…
Договорити він не встиг, Укріпивши тіло надміру я кинувся в атаку. Магічні Ланцюги почервоніли, тіло пронизувала біль. Стиснувши зуби міцніше я спроектував полуторний меч який незабаром засяяв синіми лініями зміцнення. Моя швидкість і сила була вищою, ніж будь-коли, проте він був готовий. Гучний брязкіт металу рознісся по всьому парку, темний зупинив мою атаку таким же клинком. Тієї ж миті над моєю головою одночасно виникли десятки клинків і не зволікаючи кинулися в атаку, проте вони були перехоплені такими ж проекціями. Продовжуючи посміхатися, він зухвало глянув на мене.
Наступної секунди вираз переваги на його обличчі здригнувся. Двійнику довелося похапцем створювати другий клинок. Але він трохи спізнився: не встигнувши до кінця сформуватися, ворожий меч був роздроблений залізним кулаком і, не зупиняючись, врізався в ребра доппельгангера. Тонкі пластини не витримали і в синіх спалахах розчинилися, після чого кулак досяг мети. Почувся хрускіт і супротивник відлетів на добрих сто метрів.
Не збираючись втрачати ініціативу, я кинувся навздогін на ходу, створюючи нові і нові проекції. Однак і мій противник швидко прийшов до тями і відкинув усі запущені в нього снаряди. Ми знову зійшлися у ближньому бою. Зброя в наших руках мелькала з вражаючою швидкістю: клинки змінювалися списами, які у свою чергу перетворювалися на жорстокі сокири. М’які плавні парування змінювалися жорсткими блоками та контратаками, але ми билися на рівних.
Як тільки я подумав, що цей бій на виснаження у двійника різко зменшилася кількість мани. Мене відвідало погане передчуття, інстинкти підказували відступити. Але я не встиг, мені довелося блокувати атаку мечем. Клинок вдало заблокував, проте наступної миті гострий біль пронизав правий бік. За мить я зрозумів, що прямий клинок ближче до кінця згинається немов коса і зараз цей кінчик глибоко поринув у моє тіло.
— Я ж казав, що мене не стримують моральні пути, — з усмішкою промовив він і смикнув мечем.
— Арх, — не стримавши стогін я приклавши силу відкинув підлий меч і відскочив на кілька метрів. Він не поспішав мене переслідувати і з насолодою спостерігав, як червона рідина розтікається по клинку.
Спотворення сприйняття діє у невеликому радіусі навколо тіла, цієї відстані вистачило щоб приховати за звичайним коротким гладіусом підлу зброю. Приховування тривало лише коротку мить, але коса встигла пройти між пластинами броні і сильно пошкодити внутрішні органи. Від болю хочеться вити, я ледве тримаюсь на ногах, в очах темніє, проте показувати слабкість не можна.
— Зовсім вилетіло з голови, що ти безсоромно вирячився на Тятямару.
— Вона андроїд, і я не міг упустити такої можливості, — поворухнувши пальцями металевої руки наче своїми. Непогано, але моя підробка не йде в жодне порівняння з оригіналом. Я рухаю протез завдяки прямому контролю трейсингом, всі обчислення та маніпуляції доводиться робити свідомо.
— Іноді ти можеш бути досить кмітливим, шкода це трапляється дуже рідко, — доппельгангер розчаровано похитав головою. — Ти ледве тримаєшся на ногах.
— Так, я програв, — продовжив за нього, після чого присів на повалене дерево, розвіявши при цьому незручні обладунки. — Вбивати мене тобі немає сенсу. Усі мої найпотаємніші страхи ти вже розкрив. І що далі? Мучитимеш?
Очі темного загадково блиснули і він оголив акулячу посмішку.
— Я зламаю тебе, — промуркотів двійник і розвіяв обладунки став навпроти мене, як і раніше, готовий до імовірної контратаки.
— Ну, тоді дозволь мені зробити останню спробу, — вимучено посміхнувся я, не маючи наміру підніматися з місця. Та й не міг, якщо чесно, надто серйозне поранення. Демон з моїм обличчям великодушно кивнув головою. — Ти маєш рацію я справді жалюгідний.
Доппельгангер здивовано підняв брову і навіть приготувався до несподіваної атаки. Але я лише посміхнувся.
— Але це не означає, що я анітрохи не змінився за минулий час. Раніше мені не вистачало сміливості відібрати чиєсь життя. Я вважав, що кожен має право на другий шанс, але зараз усе змінилося. Моя, як ти висловився безглузда подорож, розплющила очі на деякі речі. Крок за кроком зіштовхуючись із людською жорстокістю та різними ситуаціями я зміг навіть під впливом «безглуздого істоку» зміниться і вирости, — я зробив сміливий крок у бік своєї внутрішньої темряви. Мені немає сенсу заперечувати все сказане, адже він говорить правду, ось тільки під певним кутом. Демон хоче, щоб я заперечував його слова і, як наслідок, темряву у своєму серці, але це шлях у нікуди.
Мій рішучий крок викликав подив на обличчі двійника, але ніяк не розгубленість, на яку я розраховував. Навпаки, його посмішка стала просто нелюдсько широкою.
— Еш, ти вбив розбійників не тому, що виростив яйця, а тому що ти добре знаєш, що в майбутньому тобі доведеться вбивати невинних. Багато вбивати, — промуркотів темний. — Але навіть не це спричинило масове вбивство, ти банально був злий. Червона пелена покрила товї очі затуманила розум і ти зробив те, чого завжди боявся. Тобою рухала не мужність чи рішучість, а банальні емоції. Не надто схожа на поведінку дорослого чоловіка. Так, саме такий «сталевий» характер їй і сподобається. Я вже можу уявити її погляд сповнений огиди, — доппельгангер блаженно замружився. Я ледве втримався від нової атаки.
Хоч мені й відомі його мотиви, кожне слово розпалювало іскру ненависті в серці, але частка правди в його словах є. Емоції завжди рухали мною, я діяв спонтанно, нераціонально іноді відверто по-дитячому. І це погано: моя сила велика та наслідки необачних рішень можуть бути колосальними. Я витримаю наслідки власних рішень, але якщо за мої помилки доведеться платити іншим… Мимоволі руки стиснулися в кулаки.
— Ти маєш рацію, я справді ще дитина, — неохоче мені довелося визнати очевидне. — Але навіть ця дитина здатна на щось. Коли це було необхідно, я зміг вбити Артеміду заради миру.
— Тоді не було іншого вибору, — скривився хлопець, наче щойно з’їв кислий лимон. — До того ж, ти маєш намір її воскресити.
— Проте таке нестерпно важке рішення — крок для мене, — сумно зауважив я. — Ти відкрив мені очі на багато речей, змусив усвідомити власні недоліки. Тепер я можу рухатися далі і все завдяки ти…
— Закрийся! — перебив мене доппельгангер, і миттєво скоротив відстань. У його руці з’явився чорний полуторний меч. Лезо з жахливою швидкістю наближалося до моєї шиї.
Однак із гучним брязкотом я блокував атаку своєю залізною рукою. Лезо змогло розрубати більше половини суцільнометалевого протезу до того, як зупинилося. Темний здивовано розплющив очі, але наступної миті йому було вже не до роздумів. Меч у моїй правій руці швидко наближався до незахищеного живота темного.
Демон зреагував миттєво: відпустивши меч, він спробував розірвати дистанцію. Доппельгангер встиг залишити зону враження одноручного меча, але несподівано лезо клинка збільшилося в кілька разів і вразило ціль. Бризнула червона кров, він, здавлено застогнавши, відступив ще на кілька метрів.
— Ублюдок! — скрипучи зубами, вигукнув демон.
— У бою може статися будь-що і навіть слабкий може перемогти, — з змученою усмішкою з моїх рук вивалився непропорційно величезний меч і я важко підвівся.
Мені дуже пощастило, що він повірив у свою перемогу і послабив пильність. Завдяки цьому я зміг візуально погіршити свій стан і в момент зриву темного у мене вистачило сил зупинити клинок однією рукою. Якби він атакував на відстані, списом чи двома мечами, у мене не було б і шансу. Просто не вистачило б сил, але недбальство перевернуло хід бою. Тепер він навіть у гіршому стані, ніж я.
— Ти, хоч і в грубій манері, але допоміг мені усвідомити свої слабкі сторони, і я хочу сказати…
— Я сказав, звалися! — вигукнув демон, і на мене помчали десятки різних клинків.
Переді мною в повітрі виникло два невеликих Міфрилових щити, які завдяки своїй особливій формі перенаправляли мечі в сторони. Зрідка мені доводилося і особисто відбиватися, але я вперто продовжував рухатися до своєї темної частини. Він у свою чергу відчайдушно відступав, поливаючи мене градом клинків. Я хотів висловити свою подяку, але, на жаль, брязкіт металу ніби спеціально заважав цьому.
Наші наздоганяння тривали недовго, і незабаром доппельгангер вибився з сил. Він важко звалився поруч із лавкою, на якій я з’явився в цьому світі і перестав створювати нові проекції. Полегшено зітхнув, я перестав підтримувати важкі щити у повітрі. З глухим стукотом вони впали на кривавий слід демона і незабаром самі по собі розвіялися.
— Ти навчив мене не тікати від своїх недоліків, а сміливо дивитись їм в обличчя. — тихо промовив я, коли встав поруч із темним Ешем, прикриваючи рукою закривавлений бік. — Тепер, подолавши темряву у своєму серці, я зможу набути гармонії. Дякую, — щиро подякувавши, я простяг йому руку. Однак він не відреагував, навпаки, вишкірив свої акулячі зуби.
— Закінчив? А тепер запитання: чому я дав тобі три дні?
— А? —опустивши голову вниз, я побачив відповідь. У центрі грудей зяяли три наскрізні дірки розміром із великий палець. Потім прийшов обпалюючий біль і я без звуку звалився на землю поряд з ним.
— Тобі треба було мене вбити, коли була така нагода. Тепер же ласкаво просимо до Пекла…