Глава 25

Легкий туман опустився на вулиці великого міста Ораріо. Хмари, які лише зрідка пропливали над головою, обіцяли сонячну погоду, тоді як щебетання птахів позначалося на настрої — день сьогодні обіцяв бути вдалим. Шум і гам, що панував на вулицях, у пабах та лавках, налаштовував на позитивні думки. Люди перешіптувалися, сміялися і сварилися — бриз голосів долинав до кінчиків вух, від чого настрій помітно покращувався.

Сьогодні продовжиться канон, тож я вирішив познайомитися з Лілі. Але на моєму шляху встала одна проблемка — мені невідомо точний час зустрічі Белла з Лілірукою. Через це довелося пожертвувати ранковим магічним тренуванням та чекати на друга біля Вавилонської вежі.

Спершись на найближче дерево з розлогим смарагдовим листям, став спостерігати за авантюристами, що проходять повз. Різношерста юрба дивувала не тільки великою кількістю рас, але й досить—таки незвичайним екіпіруванням. Ну ось, наприклад, йшов високий широкоплечий воїн, повністю закутий у обладунки, і розмовляв із атлетично складеним чоловіком, який взагалі не взяв захисного одягу. Весь його прикид відкривав вид на рельєфний накачаний прес та біцепси. Наче не в підземелля вирушив, а на парад мод.

Пожавши плечима, я перевів погляд на дівчат. Дуже красиві підтягнуті фігурки в коротких спідничках, облягаючи штанишках і шортиках. Чудові вигини тіла, вони подібні до німфів з легенд. Ідеальні довгі ніжки в панчохах або колготках. М—м, краса.

Авантюристів ставало дедалі більше, але знайти білу шевелюру Белла було нескладно. Варто було йому тільки впевнено ступити на площу, я миттєво його помітив. Але не поспішав підходити, бо зараз моє втручання могло лише зашкодити.

А хлопець поновив гардероб. Тепер він красувався в обладунках Кролика I. Тепер ми відрізнялися, як день і ніч, адже в мене волосся і обладунки чорні, сині очі, а в нього з точністю та навпаки. Кумедно, і чому раніше не думав про таке?

Через деякий час до Белла підійшла мініатюрна дівчина, закутана в плащ, з величезною сумкою за спиною. Відстань не дозволяла почути їхню розмову, але це й не потрібно, адже він точно повторював діалоги в аніме. Якщо коротко, то Белл шукав помічника, а Лілірука запропонувала свою кандидатуру.

Говорити в бурхливому натовпі не дуже зручно, тому вони відійшли у бік фонтану. Я пішов за ними, повільно скорочуючи дистанцію, доки не почув уривок розмови.

— Ви ж візьмете на себе відповідальність? — Лілі посміхалася і мило смикала щенячим вушками.

Белл відчайдушно червонів, збентежено говорячи:

— Гаразд…

Просто не міг упустити моменту і не підколоти друга.

— Взяти на себе відповідальність? — на мене звернули увагу, і я виразно підняв брову.

Дівчина мило зарум’янилася. Белл, панікуючи, підскочив і почав виправдовуватися:

— Еш? Ти не так все зрозумів. Це непорозуміння!

Лілі підлила олії у вогонь:

— Але, пане Белл, ви мене чіпали в особливому місці…

Хлопець, увесь червоний, завмер на місці з відкритим ротом. Його вигляд був настільки смішним, що ми з Лілі не втрималися і залилися сміхом. Друг зрозумів, що його розіграли, і посміхнувся. Коли всі заспокоїлися, я вирішив нарешті приступити до знайомства:

— Мене звуть Еш, Еш Ейнсворт, а як тебе? — я добродушно посміхнувся і простяг свою мозолисту руку для дружнього потиску рук.

Нарешті я міг докладніше розглянути Лілі. Мініатюрна милашка, зростом у метр десять, з каштановим густим волоссям і таким же кольором очей, обрамлених густими віями. На ній був плащ, який не приховував прекрасних форм дівчини. Хоча мені більше подобалося те, що під ним коротенька спідниця, відкритий животик, кофточка, що облягає, але найголовніше, це панчохи.

— Лілірука Арді, приємно познайомитись, пане Еш, — усміхнулася дівчина і потиснула мою руку.

Її долоня така маленька та м’яка, кавай!

— «Лоліконщик», — втрутився у приємну розмову Кіра. Як же добре, що його чув лише я.

— «Хм, а якщо подумати, то раса хобітів славиться своїм мініатюрним ростом, а отже, закон буде не проти. Дозволені лолі як законно, так і морально», — внутрішньо посміхнувся.

Друг пирхнув і дав зрозуміти, що на цьому розмова закінчена.

— Лілірука — мій помічник. Зараз ми збираємось спуститися на сьомий поверх. Може, підеш з нами, Еш?

— Вибач, Белл, у мене сьогодні вихідний, — на сьомий поверх ні ногою: комахи мені набридли настільки, що словами не передати.

— Але ж ти в обладунках і мечі також на поясі.

— А, це, у мене сьогодні тренування, — Арія, напевно, вже зачекалася, треба поспішати. — Гаразд, не буду вас затримувати, удачі, Белл, Ліліруко. І так, не дай образити дівчину, зрозумів?!

— Звичайно!

Лілі весь час дивилася на нас, у німому здивуванні схиливши голову набік. Хочу помацати її вушка. Щиро посміхнувшись, помахав на прощання і подався до своєї учениці.

***

Коли чорнявий хлопець відійшов, Лілі зацікавлено запитала:

— Пане Белле, а хто це був?

Хлопець перевів погляд на дівчину і сумно посміхнувся.

— Він другий член сім’ї Гестії, мій друг і просто добра людина.

— Тоді чому ви не ходите до підземелля разом? Невже посварилися? — Лілі здивовано заплескала очима.

— Ні, нічого такого, — замахав руками біловолосий. — Просто він вирішив боротися смомостійно. Я був проти і навіть зараз не схвалюю. Але нічого з цим не можу вдіяти, це йому потрібно. Єдине, що я можу зробити, — це вірити, чекати і сподіватися, що колись усе повернеться до старих добрих часів.

Лілі здивували стосунки між цими двома, але вона не стала сильно зациклюватися на цьому. Еш не завадить її планам – це єдине, що мало значення.

***

Настрій був просто чудовим: познайомився з кавайною Лілі, а зараз йшов на зустріч із красунею Арією. Навіть став підстрибувати від радості та співати під ніс пісеньку з аніме опенінгу.

Арія самозабутньо фехтувала. Різкі випади змінювалися плавними змахами. Піднявшись на стіну, я притулився до зубця і почав спостерігати за підтягнутою та гнучкою фігуркою дівчини. Довге блискуче волосся розвивалося від кожного різкого руху. Шкіряна броня, яка так вигідно підкреслювала форми, чорні облягаючі шортики, приховували апетитну попку, прямі довгі ніжки прикрашені чорними панчохами. Краса.

— Гей, збоченець, дивись, не затопи тут своїми слинами, — витираючи піт рукавом, промовила дівчина.

— А що? — швидко провів рукою по засохлих губах. Нічого не знайшовши, перевів обурений погляд на дівчину.

Почувся саркастичний сміх. Ось же ж, ну, я ще пригадаю!

— Чому ти так пізно, Еш? — заспокоївшись, раптом запитала Арія.

— Я попереджував. Краще скажи, боккен принесла? — знаючи, що мені доведеться перед тренуванням заскочити на одну зустріч, я зрозумів, що боккен мені тільки завадить, тому благополучно довірив його своїй учениці.

— Так, принесла. Ось тримай.

— Що ж, сьогодні ще боротимемося. Якщо покажеш себе з кращого боку, то завтра спустимося до підземелля.

Її янтарні очі спалахнули небувалим полум’ям, а губи розповзлися в задоволеній посмішці. Схоже, вона натхненна як слід. Ну що ж, грішно не скористатися її настроєм і не посилити тренування.

Сьогодні ми тренувалися до вечора. Дівчина намагалася щосили, спочатку не взявши свої емоції під контроль, за що була побита. У бою потрібно керуватися лише холодним розумом. Так, звичайно, яскраві емоції могли надати більше сили, але проти майстерності це ніщо. Арії довелося вислухати довгу та нудну лекцію.

Сьогодні я не втручався у справи Лілі, нехай усе йде своєю чергою, а ось завтра варто дещо поправити.

Наступного дня я чекав на Арію біля Вавилонської вежі. Все було тихо та спокійно. Зрідка можна було побачити групи авантюристів, які прямували до підземелля. Солодко позіхнувши, я потягнувся всім тілом, поки раптово до моїх вух не долинули гучні вигуки:

— Та нам сьогодні шалено пощастило, коли ми зустріли таку відому персону! — розвернувшись у бік звуку, я побачив двох хлопців зухвалої зовнішності та двох дівчат.

Хлопців я бачив уперше в житті, а ось милих німф одразу згадав. Висока струнка напівельфійка з копицею світло-зеленого волосся, зав’язаного у високий хвіст. Ця особа любила одягатися в облягаючі штанці, які чудово підкреслювали божественну попку. Друга дівчина була гарячою амазонкою: мінімум одягу розкривав сексуальні форми. Хоч я й не любитель великих пагорбів, але цього разу вони надовго заволоділи моєю увагою.

— Ви це мені? — схиливши голову набік, я незрозуміло дивився на хлопців.

— Ну, як же, гроза кобольдів власною персоною! — промовив той самий голос, що й спочатку. Ех, якби не зухвалий вираз обличчя, то здалеку здався б цілком вихованою людиною. Світле волосся зачесане назад, сірі очі, високий елегантний аристократ. Хоча останнє мало значення в Ораріо. Але він однозначно популярний у дівчат.

— Той самий? — вторив йому інший. Цей хлопець теж був обділений привабливою зовнішністю. Широкоплечий, засмаглий, з рельєфними м’язами, які не могла приховати навіть щільна сорочка. Відразу видно, альфа-самець. Он як на нього поглядає амазонка. На їхньому тлі я виглядав блякло і непоказно, але мене це мало турбувало.

— Так, великий герой, який захищає наш світ від навали грізних кобольдів, — хлопці вибухнули гучним сміхом.

А, зрозуміло, просто за мій рахунок два самці вирішили самоствердитися. На моєму обличчі утворилася слабка напівусмішка, їхні слова мене не образили. Навпаки, навіть трохи повеселили. Цікаво, що вони ще придумають.

— І скільки він застряг на верхніх рівнях? — спитала амазонка, кокетливо обнявши здоров’яка за руку.

— Більше півроку, — відповів той, скоса витріщаючись на груди дівчини.

— Непотріб, — тихо відповіла напівельфійка, подивившись на мене з презирством.

Ех, я залишався, тільки щоб почути щось справді дотепне або щоб подивитись на красунь, а після цього… Воістину, за гарною обгорткою може ховатися гнила душа.

— Гей, ти куди пішов? Ми ще з тобою не закінчили! — аристократ спробував схопити мене, але я легко ухилився, і, розвернувшись, зіткнувся ніс до носа з Арією. І як я її не помітив? Невже так сильно покладався на Бьякуган?

— Еш-кун, ось ти де, а то я вже обшукалася, — дівчина мило посміхнулася і, трохи соромлячись, взяла мене за руку. Деякий час вона вирячилася на мене захопленими очима, поки, схаменувшись, не глянула мені за спину. — О, це твої друзі? Мене звуть Арія.

Поява такої привабливої персони, та ще й у моїй компанії, сильно здивувала групу. Що не кажи, але Арія — справжня красуня; напів—ельфійка та амазонка просто не могли з нею зрівнятися.

— Як така, як вона, може бути поряд із таким, як він? — приголомшено промовив світловолосий.

Учениця, наче цього й чекала, охоче почала просвітлювати:

— Еш-кун врятував мене від страшних кобольдів, — дівчина неправдоподібно зобразила страх і притулилася до мене.

Схоже, вона все чула і вирішила допомогти. Звичайно, приємно подивитися на їх спотворені заздрістю та приголомшенням обличчя, але це загрожує проблемами. Поки хлопці не прийшли до тями, а учениця не встигла ще щось сказати, я потяг її до вежі.

— Гаразд, хлопці, ще побачимось, — Арія насамкінець не забула помахати ручкою.

— Гей, почекай, люба пані, можне поговоримо? — крикнув аристократ і вже думав бігти за нами, але напівельфійка його схопила під руку і попрямувала геть.

— Ми йдемо! — амазонка скривила носик і потягла свого бойфренда за подругою.

Фух, дівчата просто врятували мене. Ненавиджу проблеми, тим паче такого характеру.

— Не знав, що ти талановита актриса.

— Хе-хе, хвали мене більше.

Поки ми перемовлялися, встигли ввійти до холу Вавилонської вежі, тим самим остаточно зникши з очей задир. Неохоче я відпустив її м’яку ручку.

— Але тобі не варто було втручатися. Їхні слова для мене нічого не означають, можна було й потерпіти. А зараз ми обзавелися якщо і не ворогами, то заздрісниками. Хто знає, на що вони здатні і що вони зроблять, — за себе я не переживав, але вона могла й постраждати.

— Боягуз. Невже ти дозволиш іншим поливати себе брудом? — дівчина невдоволено скривила носик.

— Якщо це дозволить мені уникнути купи проблем, то, мабуть, це не такий уже й поганий вихід.

— Може, звучить логічно, але така позиція не прикрашає чоловіка. Якщо так і далі піде, подружку ти собі точно не знайдеш.

Тут я підвівся як укопаний і почав посилено розмірковувати. З моєї точки зору я просто не відповідав на гавкіт, але для інших це виглядало проявом безхребетності. Найгірше, що дівчина, яка мені подобалася, теж могла так подумати. Не піде, реагувати треба інакше.

— Ти чого, Еш, заснув? — Арія невдоволено насупила брівки і тицьнула в мою щоку своїм витонченим пальчиком.

— А? Ні, просто задумався. І ти справді маєш рацію, дякую, — щиро подякувавши, я продовжив спуск гвинтовими сходами.

— Без проблем.

— До речі, тобі сподобалось прикидатьсь моєю фанаткою? Стоп, я ж тебе справді врятував, можливо ти зовсім не прикидалась,а просто припинила вдавати байдужість. Мені звісно приємно але якщо ти хочеш мене покорити, то одягни завтра коротеньку спідничку. Стосовно трусиків то, мій фаворит – це білі у синю смужку. Завжди мріяв побачити це восьме диво світла, — на моєму обличчі утворилася смілива посмішка. Наступної секунди я почув звук клинка, що виймався з піхов. — Стривай, це був жарт!

— А ти не бачиш, я посміхаюся, — так, але від її посмішки я зсутулився і відступив на кілька кроків. — Не бійся, це буде швидко, чик — і все, — дівчина виразно подивилася на мої штани і зробила кілька кроків у мій бік.

— Аріє, ти ж не станеш калічити свого улюбленого вчителя? — замість слів на мене посипався град ударів. Розвернувшись, я стрімголов кинувся вниз сходами. Деякі авантюристи-чоловіки, побачивши гарну дівчину, вирішували допомогти, але Арія з криками: «Ні, не чіпати, він мій!» — відганяла дуже нав’язливих типів.

Через деякий час я дістався першого поверху і перестав тікати. Дочекавшись ученицю, я як ні в чому не бувало звернувся:

— Потім спробуєш мене вбити, а зараз ми в підземеллі.

Арія неохоче вклала клинок в піхви.

— Вважай, що тобі пощастило, — поправивши зачіску, вона наблизилася і раптом спробувала зарядити коліном по моїх дзвіночках. Але я з легкістю ухилився і докірливо глянув на бесеня.

— Тобі ще тисячу років рости, щоб хоч раз зачепити мене. А зараз підемо вбивати монстрів.

Це було близько. Витерши холодний піт, я рушив углиб рівня. Дівчина слухняно пішла за мною. Дійшовши до наступного повороту, зупинив ученицю, бо крізь стіни помітив монстра.

— Далі стає небезпечно, приготуйся, усі зайві думки залиш на потім, — тихо промовив і постарався йти не шуміти. Завдяки високій спритності це простіше простого.

— Як скажеш, майстер, — дівчина почала повторювати мої рухи.

Ну ось, вона повернулася до свого звичайного грайливого настрою.

— Отже, я тобі не розповідав про слабкі місця монстрів, їхні звички та манеру бою. Тобі потрібно це з’ясувати самостійно. Уважно дивися, спостерігай та думай. Звичайно, можна і одним сильним ударом покінчити з монстром, але це неефективно. Краще приберегти сили і завдати удару по слабкому місцю.

— Не розумію, навіщо такі складнощі?

— На низьких поверхах монстри — серйозніші супротивники, і там уміння одразу знаходити слабкі точки допоможе тобі економити сили та час.

Дівчина серйозно кивнула. Ми вийшли до чергового тунелю. На цей раз тут був монстр. Арія без слів попрямувала в його бік, вийнявши з піхов меч, тим самим привернула увагу гобліна.

Я не хвилювався за неї, монстр навіть зачепити її не зміг би. Так і вийшло: Арія кружляла навколо монстра, вивчаючи його поведінку, атаки, захист. Побиття нижчої істоти не зайняло п’яти хвилин. Один точний випад — і бездиханне тіло гобліна розчиняється в мареві.

— Як я впоралася? — вставши переді мною, красуня закинула пасмо волосся за вухо.

— Набагато краще, ніж уперше, але тобі є, куди рости.

Повеселівши, дівчина натхненно попрямувала до наступного тунелю.

— Стривай, — мій окрик зупинив її, і вона запитально кинула погляд. — Запам’ятай: найбільша кількість авантюристів загинула через переоцінку власних можливостей. Втома накопичується, і в екстрених випадках може не вистачити сил. Якщо є можливість відпочити, навіть після найлегшого бою, краще відпочити.

Дівчина присіла на землю, витягла ніжки і почала думати над моїми словами. Я, активувавши на мить очі, просканував оточення і, не знайшовши поблизу небезпеки чи інших авантюристів, продовжив стояти на місці. Просто… якщо стояти, то відкривається найкращий вид на ніжки.

— А хіба можна чогось досягти, якщо ніколи не ризикувати? — підняла на мене свої ясні очі Арія. Вона помітила, куди спрямований мій погляд, але бровою не повела. Навпаки, підняла одну ніжку, щоб зайняти привабливішу позу.

Зітхнувши, я зазирнув у її янтарні очі.

— Ризик у будь-якому разі має бути виправданим. Поки ти живий, ти маєш шанс на реванш, труп же буде безславно переварений підземеллям, — мудрі слова, тільки я сам не до кінця їх розумів, а просто цитував. Сам же неодноразово невиправдано йшов на ризик, особливо якщо згадати останній час, коли заробляв на магію Трейсінга. Я рухався вперед, підкорював нові і нові поверхи, бився з групами монстрів і частенько був на межі. Коротше, божевільний час.

— Ясно, намагатимусь думати перед тим, як ризикувати. Гаразд, я вже відпочила, може, продовжимо? Чи ти й далі будеш вирячитися?

— Ні, давай, піднімайся.

Ми полювали сьогодні, поки Арія не втомилася і сама не вирішила закінчити тренування. Усі зароблені магічні камені стали бонусом до трьох тисяч валіс, які я давав щодня. Дівчина була втомлена, але задоволена і було від чого. Вона неймовірно швидко вчилася. Монстрів убивала ефективно та швидко. Зараз її максимум – це шість кобольдів, і те – з пораненнями. Зрозуміло, я не дозволив ранити дівчину. П’ять противників для неї не є проблемою. Коротше кажучи, вона сьогодні молодець, я задоволений своєю вихованкою.

Попрощавшись з Арією, я непомітно для неї провів дівчину до самого готелю. Так, про всяк випадок, щоб уникнути кліше, і з чистою совістю вирушив на місію.

У вільний час я не тільки витріщався на місцевих чарівницях, а й блукав містом. А з появою сили збільшилася і впевненість, тож навіть несприятливі райони було обстежено. На мій подив, навіть у трущобах і в відверто кримінальних районах мене не чіпали. Не знаю чому, можливо, моя впевненість у собі відлякувала неприємності чи, ймовірніше, ніхто просто не зацікавився обірванцем. Все ж таки Арія має рацію, одяг уже давно пора міняти, а то ходжу як бомж. Ну, зараз це не мало значення, важливо інше: під час однієї з екскурсій я знайшов ту локацію, яку зображували в аніме. Тому зараз цілком упевнено прямував у той бік.

Сонце зайшло за обрій, і на місто спустилася темрява. Ситуацію посилювала хмарна погода, і навіть місяць зник за хмарами. Благо для міста Лабіринтів це не проблема: постійний притік магічного каміння дозволив скрізь і порівняно недорого використовувати прості артефакти освітлення.

Я, не зважаючи на нічний Ораріо, звернув у неосвітлений провулок. Після активації Бьякугана темрява відступила, а сприйняття світу покращилося на порядок. Озирнувшись на всі боки, я переконався, що за мною ніхто не спостерігав. Хвилюючись у тому, що можу запізнитися, активував Укріплення . Магія звичним теплом огорнула тіло до рівня непомітності.

Стрибнув на найближчий будинок і помчав до місця дії. Чорні обладунки та одяг зливались із темрявою, тому малоймовірно, що мене хтось побачить. Безшумно пересувався дахами будинків, не турбуючи мешканців будинку.

Декількома хвилинами пізніше опинився на місці, сховався в тіні димаря, і почав шукати Лілі та її кривдників. Очі використав на повну; перешкод у вигляді будинків навіть не помічав. Звичайно, трохи незручно втручатися в особисте життя, але я не зловживав.

Виявити помічницю Белла та трьох членів родини Сома було не так уже й складно, адже цей район увечері не надто популярне місце для прогулянок. План був готовий, вже давно настала черга його реалізувати.

Пересуваючись по дахах, швидко попрямував у бік бандитів. Спустившись у непримітну вуличку, я приховав своє обличчя ганчіркою і почав чекати відповідного моменту. А поки вони наближалися до мене, можна приділити увагу виду цих ублюдків. Ну, а як ще можна назвати трьох дорослих чоловіків, які знущалися з дитини?

Гладкий напівлюдина, напів-єнот, впевнено йшов трохи попереду. Перший підручний — високий чоловік із рудим афро, другий — звичайнісінький невдаха. Вони щось галасливо обговорювали, час від часу гидко посміхаючись. Так, весь вигляд так і кричав, що вони місцеві гопники. Ну та гаразд, зараз саме час діяти.

Вийшовши на дорогу перед ними, «випадково» випустив пухкий мішечок. Монети брязнули, і невелика їхня кількість вивалилася.

— Ох, який я незграбний, — зігнувшись над мішечком, почав збирати розсипані монети, краєм ока помітив, як гопники кивнули один одному і гидко посміхнулися. Рибка заковтнула наживку.

— Гей, хлопче, тобі допомогти? — заговорив єнот, прямуючи до мене.

— Ти не соромся, ми хлопці хороші, майже безкоштовно допоможемо, — реготав підручний з афро. Третій промовчав, і ці «добрі» люди попрямували до мене, ненав’язливо оточуючи.

Закінчив збирати монети у мішечок і зірвався з місця у провулок.

— Лови його, він тікає! — сказав очевидну річ Ватажок.

— Стій, бо гірше буде! — нарешті сказав своє вагоме слово невдаха.

Вірю вірю. Користуючись знанням місцевості та перевагою в силі, я міг би відірватися майже миттєво, але головне завдання відвести їх від Лілі, а не подразнити.

Маршрут я вибирав, тому часто були вузькі провулки з великою кількістю перешкод. З активним Бьякуганом, бачив усе немов удень, і тому спритно обходив перешкоди. А три бовдури, ведені легкою наживою, постійно спотикалися, натрапляли на порожні ящики або падали, наступаючи на пляшки.

Не стримавшись, засміявся і прокричав:

— Невдахи! Якщо так і далі піде, то не бачити вам мого гаманця, а в ньому п’ятдесят тисяч. Якщо не наздоженете, шкодуватимете все життя!

— Стій, шмаркач!

Крикнув єнот, підібрав із землі порожню пляшку і кинув у мій бік. Кидок виявився точним і, якби не круговий огляд, мав би шанс на влучення.

Нахилив голову, і пляшка пролетіла повз.

Погоня тривала ще приблизно годину, можна було б і раніше закінчити, але мені стало цікаво, на скільки їх вистачить. Крики про вагу гаманця підганяли їх і далі продовжувати погоню. Зараз невдахи розвалилися у брудному провулку, не в змозі навіть поворухнутися.

— Ви непогано постаралися і заслужили винагороду.

Стомлені бандити підняли на мене почервонілі від утоми очі. Поклав на землю три тисячі валісів. Ну, вони справді заслужили, адже так я не сміявся вже давно. Розбійники здивовано дивилися на мене. На мить навіть здалося, що в їхніх очах з’явилася подяка. А ні, переплутав з жадібністю вперемішку з нахабством.

— Треба було так одразу зробити, засранець, — прохрипів єнот і рачки став повзти до нагороди. І звідки тільки з’явилася сила?

— Знаєш, я передумав, ви обзиваєтесь, коротше, я образився, — підняв гроші, розвернувся і пішов. Три дебіла розчаровано почали обурюватися. Дурність не лікується, це діагноз.

Місія виконана відмінно: Лілі ніхто не чіпав, і вона зберегла свої гроші, мого обличчя здирники не бачили, адже було занадто темно. Та й я повеселився.