Глава 27

Сонце повільно хилилося на захід; світ забарвився в багряні тони. Навіть тут, у трущобах, де навколо розруха та занепад, картина постала чудовою.

— Красиво.

— Твоя правда. Думаю, іноді варто зупинитися і озирнутися довкола —, щось мене понесло не в той степ, і я поспішно заткнувся. Якийсь час ми просто мовчали.

— Які в тебе плани, Еш? — серйозним тоном пробурчав Белл і глянув мені просто в очі.

— Я хочу повернутись до звичного розпорядку дня. Будь ласка, візьми Арію до своєї групи і потурбуйся про неї, — я хотів глибоко вклонитися, але він мене зупинив.

— Не треба кланятися, адже ми сім’я, — промовив друг і щиро посміхнувся. На душі стало якось тепло, тож я спокійно видихнув.

— Ти правий.

Якийсь час ми говорили про всякі дрібниці, доки нас не перервала сяюча від радості Гестія. Виявляється, талант моєї учениці відобразився у статусі: у неї з’явився навик Мечник I рангу. Привітавши Арію, я взявся за готування. Сьогодні мені вдалося перевершити себе; стіл просто ломився від великої кількості страв! Чого тут тільки не було: страви різних культур вийшли шикарними. Запах стояв чарівний, аж слинки потекли. Впевнений, смак теж не підкачає.

— Навіть не віриться, що все це зробив ти, — сказала Арія, пожираючи очима стіл.

— Ну, я маю деякі навички, — скромно відповів, але внутрішньо я був задоволений, наче кіт, що вкрав ковбаски з хазяйського столу.

— З тебе вийде чудова дружина.

— Нариваєшся, ученице? — з прищуром витріщився на бісеня. Очима пообіцяв таку небесну кару, що вона навіть відступила на крок. Дівчина несвідомо прикрила попку руками.

— Ні, пробач мене, майстре, — ось тільки в голосі не було й натяку на каяття. Ну ще пригадаємо.

— Хлопці, не сваріться, у нас сьогодні свято: одразу двоє приєдналися до нашої родини! — Поспішила втрутитися Гестія. Вона обійняла нас і посадила за стіл.

Тут Богиня трохи забігла наперед. Лілі, як і раніше, частина сім’ї Сома. Але я маю намір незабаром виправити це.

Свято вийшло на славу: ми багато жартували, сміялися і просто весело проводили час. Мою готування дівча довго розхвалювали, я аж надувся від гордості. Приємно спостерігати за радісними обличчями друзів, але, як би не хотілося, все добре має властивість закінчуватися. Попрощався з Беллом та Гестією, попередньо запевнивши, що провожу дівчат по домівках.

Якийсь час я, Арія та Лілі йшли мовчки темними вуличками нетрів. Обстановка й так не схиляла до розмови, так ще й погода не радувала: темне захмарене небо і холодний вітер. Але я не хотів гаяти дорогоцінний час. Канон змінився — тріо не вдалося обзавестися майном Лілі. Боюся, їй варто було чекати на неприємності.

— Не хочу псувати настрій, але деякі речі не терплять зволікань. Ліліруко, що тебе тримає у родині Сома? — безглузде запитання, мені вже давно все відомо, але якось треба розпочати розмову.

Радісна посмішка Лілі вмить зникла.

— Окрім боргу батьків — більше нічого, — було видно, що дівчині важко згадувати минуле. Вушка опустилися, і голосок потьмянів.

— Зрозуміло, — я зупинився біля колони, що покосилася. — Скільки тобі не вистачає?

Лілірука деякий час мовчки розглядала свої чоботи.

— Якщо я продам майже всі свої речі, то треба буде дістати ще п’ятдесят тисяч валіс.

— А якщо не опускатися до крайнощів і залишити все, що може стати в нагоді в підземеллі?

Лілі кілька хвилин мовчки вираховувала, загинаючи тонкі пальчики.

— Думаю, десь сто сімдесят тисяч валісів. Але навіщо ви питаєте, Еш-сан? — спитала дівчина, схвильовано схиливши голову на бік.

— У мене є потрібна сума, — приголомшив дівчат я. Лілі дивилася на мене з надією, а ось Арія нагородила мене підозрілим поглядом.

— Але звідки? — зауважила Лілірука.

— Так, Еш, звідки простому авантюристу з п’ятого поверху взяти стільки грошей? — Кинув на ученицю суворий погляд. Дівчина втиснула голову в плечі, надула губи та демонстративно відвернулася.

Не звернувши жодної уваги на занозу, продовжив:

— Я досить економно ставлюся до грошей, от і зібралося, — і ні краплі брехні, щоправда, накопичилися не гроші, а трофеї, але кому потрібні ці деталі?

— Дякую, Еш-сан, я з вдячністю прийму вашу допомогу, — вклонилася Лілірука. — Я поверну гроші.

— Не потрібно. Лілі, ми тепер одна сім’я і маємо допомагати один одному. Твої проблеми — проблеми нашої родини, — подарував дівчині свою найкращу посмішку.

Дівчину зворушили мої слова, у куточках її очей почали збиратися сльози. Я приготувався втішати дівчину і розвів руки для обійм. Ось тільки Лілі обійняла Арію. Завмер у безглуздій позі, ніяково прочистив горло і опустив руки. Учениця підлила олії у вогонь переможною усмішкою. Відьма, я їй це обов’язково пригадаю.

Через деякий час Лілірука заспокоїлася, витерла сльози і звернулася до мене.

— Еш-сан, як я можу вам віддячити?

— Я поки що нічого не зробив. Хоч був би не проти торкнутися твоїх котячих вушок, — руки мимоволі почали рухатися. Дівчина злякалася і сховалася за спиною Арії.

— Тільки спробуй її торкнутися, збоченець, — грізно вперла руки в боки учениця.

— Та заспокойтесь, я пожартував, — примирливо підняв руки й продовжив іти.

Дівчата між собою щебетали, я теж іноді кидав фрази. Так, за розмовами, ми й не помітили, як підійшли до невеликого дерев’яного будиночка Лілі. Дівчина подякувала за все і зайшла до себе. Побажавши добраніч, я просканував округу Бьякуганом. На щастя, підозрілих особ не знайшлося.

Незабаром я залишився наодинці з Арією. Ми мовчки крокували освітленими вулицями. Обстановка, яку влаштувала нам тиха та спокійна ніч, була дуже романтичною. Всю дорогу дівчина йшла якась задумлива і намагалася щось спитати, навіть рота відкривала, але так і не промовила жодного слова. Просто зазирнула в мої очі, кивнула якимось своїм думкам і пішла геть. Така поведінка не в її дусі: вона прямо запитує, а тут… Навіть не знаю, що думати.

Провівши Арію додому, зник у темній підворітті і за допомогою копіювання створив плащ та пов’язку на обличчя. Глибше натягнув капюшон, подався на вулицю Дедала. Одного разу, прогулюючись, я випадково став свідком цікавої сцени: підозрілий чоловік у плащі постукав у двері звичайного будинку і ввійшов. Мені стало цікаво, і я активував Бьякуган. Будинок був напханий всякими артефактами, магічними мечами, камінням монстрів та іншим. Поспостерігавши за угодою чоловіка та господаря будинку, останні сумніви випарувалися — це була підпільна крамниця.

І ось настав час використовувати ці знання. Дістатись місця призначення не стало проблемою. Причаївся навпроти будинку, став чекати на клієнтів. За півгодини жінка в плащі постукала: два рази швидко потім довга пауза і процедура повторилася. Двері відчинилися, і великий перекачаний бугай грізно видав:

— Що треба?

У цей час посилив слух на максимум. Жінка зовсім спокійно тихо зашепотіла:

— Блакитний місяць вдень і білий ворон уночі, — здоров’як відійшов вбік і став пильно вдивлятися в округу. Я тільки глибше сховався в тінь. Клієнтка впевнено попрямувала через вітальню в підвальне приміщення і стала про щось розмовляти зі старим. На жаль, я не вмів читати по губах, тож глянув, що діялося в інших частинах будинку. Бушай виявився не єдиним охоронцем — у будинку було ще вісім чоловіків. За кількістю магічної енергії рівні коливалися від другого до третього рівня.

Жінка пішла приблизно за годину. Навіть занудьгувати не встиг — і мій вихід. Трохи напружено з точністю повторив події клієнтки, і чоловік впустив мене всередину. Впевнено попрямував до вітальні, а звідти через спеціальний люк уже у підвал. Нижній поверх був усіяний полицями з усяким барахлом, найцінніші товари знаходилися в одному з безлічі потайних сейфів. У центрі кімнати за великим столом із темного дерева сидів сивий дід із раси дворфів.

— Чим можу допомогти, юначе? — добродушно поцікавився господар. Хоч він і здавався добрим дідусем, його очі були гострі та підозрілі. Я здивувався: плащ надійно маскував мою фігуру, а глибокий капюшон і пов’язка повністю приховували обличчя, але як? Щоб знайти відповідь, не гаючи часу, довелося активувати Покращений Інтелект. Розгадка виявилася елементарною — я забув одягнути рукавички. А руки можуть багато розповісти досвідченій людині. Заспокоївся, знову активізував Бьякуган.

— Я хочу продати дещо, — підійшовши до столу, відкрив сумку і почав викладати. Старий спритно розв’язував кожен мішечок і перераховував вміст.

— Тут дві тисячі сорок штук магічного каміння кобольдів, я куплю це за дев’яносто одну тисячу вісімсот валіс. Що небудь ще?

Нескладні обчислення показали, що у Гільдії вартість каменів на десять відсотків дорожча. Цілком непогано, з такими розцінками вже можна працювати. Раптом у мої прискорені думки втрутився Кіра.

— «Еш, до чого такі складнощі? Хенге та Дзюцу коштує лише двісті тридцять тисяч балів дій, перетворився — і продавай трофеї у Гільдії».

— «Я розглядав такий варіант, але надто багато мінусів. Поява невідомого, який продає трофеї з п’ятдесятих поверхів, схвилює все місто. Високорангові сім’ї захочуть завербувати унікуму, можливо, це спровокує зіткнення різних фракцій. Загалом хаос, який мені не потрібен. Це місце теж не вихід, але це найменше із лих. Тут хоч інформація не так швидко розповсюджується».

— «Ти дуже багато думаєш».

— «Можливо, але мені не хочеться створювати неприємності на рівному місці».

Наш діалог не зайняв і секунд реального часу, дворф нічого не помітив. Раз від сміття вдалось позбутись і ціна мене влаштовувала, настав час перейти до головної страви. До краю сконцентрувався на магічних артефактах співрозмовника. Я обережно витяг полум’яний камінь із сорок четвертого поверху. Очі дворфа засяяли, і він усміхнувся.

— Рідкісна річ, — покрутивши в руках камінчик, він поклав його на стіл і з очікуванням дивився на сумку. Я почергово вийняв ще три такі камені.

— Все разом виходить два мільйони двісті п’ятдесят одна тисяча вісімсот валіс, — посміхнувся старий. Я кивнув, але не розслаблявся і стежив за кожним його рухом. Дворф вийняв зі столу мішечки з золотом і швидко відрахував необхідно суму. Бьякуганом переконався, що у мішечках саме золото і, не перераховуючи, закинув усе до сумки.

— Дякую. З вашого дозволу.

— Не смію вас більше затримувати, юначе, — добродушно попрощався старий. Ось тільки він непомітно активував артефакт і магічний імпульс пішов нагору. Охоронці в будинку заворушилися, покидавши карти, хлопці почали екіпіруватися. Я прискорив крок. Здоров’як на виході безперешкодно пропустив і навіть побажав на добраніч з посмішкою.

Надворі з полегшенням видихнув, найскладніше позаду, тепер залишилося дізнатися, що їм від мене треба. З вікна другого поверху вибралися двоє. Судячи з концентрації магічної енергії, обидва на третьому рівні. Піднявшись на дах, вони почали стежити за кожним моїм кроком. Причому робили це професійно, користуючись тінями і навиками, що приховують присутність. Якби не Бьякуган, навряд чи здогадався що за мною стежать. Змінив курс на безлюдні провулки, але нічого не змінилося – вони продовжили тримати дистанцію. Що ж, схоже, їм просто цікава моя особистість.

Укріпивши тіло, зірвався з місця. Користуючись перевагою в рівні та досконалим знанням місцевості, уникнути переслідування не склало проблем.

— «Цікавий досвід», — повідомив другові.

— «Ну для такої законослухняної людини не лише пізнавально, а й прибутково: шістсот сімдесят тисяч балів за десять хвилин», — цифра справді здивувала, я навіть зупинився, що виявилося не дуже добрим рішенням серед натовпу. У мене врізався якийсь чоловік.

— Вибач, хлопче.

— А ні, це ви мене вибачте, — я вклонився.

— Все добре, хлопче, просто наступного разу будь уважніше, — махнув на прощання незнайомець і розчинився в натовпі.

— «Яка позитивна і добра людина! Що ж, тепер наступний крок.»

Потрібно ще навідатися до маєтку родини Сома. Дістатись місця призначення не склало проблем. За допомогою Бьякугана досліджував кожен закуток будинку, вишукуючи потрібну людину. У маєтку дванадцять розумних: один — Бог, капітан — третього рівня, три — другого, решта — першого.

Капітаном сім’ї виявився високий аристократичний вигляд чоловік з окулярами. Чимось він мені нагадував Ісіду Урю з «Бліча». На даний момент він працював у кабінеті на другому поверсі. Ну що ж, отже, маю час на підготовку. Зайшовши в безлюдний провулок, взявся до справи.

Для такої операції підійшов би якийсь страшний костюм з маскою, наприклад як у Канекі. Але, на жаль, копіювання не передбачало будь-яку зміну об’єкта. А мені б підійшов образ одноокого гуля. Однак без маски не обійтися, адже завтра ми побачимося, а я хочу й надалі залишатися простим авантюристом із п’ятого поверху. Завдяки Ідеальній пам’яті знайшовся ідеальний варіант: абсолютно біла маска з відколотою частиною для лівого ока. Шикарно.

— Trace On.

Створив не тільки маску, а й більш відповідний плащ із рваними підлогами, не зміг утриматися. Тепер я схожий на персонажа з Аніме «Темніше Чорного» — Хейя. Шикос.

Поки я був зайнятий, моя ціль встигла заснути. Непомітною тінню метнувся від закутка і легко перестрибнув стіну. Безшумно приземлився на газон і рвонув до маєтку. Обійшовши кут будинку, застрибнув на балкон, дістав із пояса заздалегідь спроектований тонкий стилет. Підчепив засув, відчинив вікно і безшумно проникнув усередину, повернув стилет за пояс і дістав вигнутий кинджал.

Серце стукало, як шалене, але я змусив себе заспокоїтися і підійшов до ліжка. Укріпив тіло однією рукою, затиснув рота капітана іншою, приставив кинджал до горла. Чоловік прокинувся миттєво і спробував вирватися, але моя сталева хватка та холодок на шиї змусив його завмерти. Побачивши мене, він виявився паралізованим від страху, наче здобич перед хижаком.

Нахилився до самого вуха, прошепотів тихим крадливим тоном:

— Зараз я тебе відпущу, посмієш шуміти і залишишся без голови. Зрозумів? — для закріплення ефекту трохи випустив Які. Мда, схоже, я трохи переборщив. Чоловік утиснувся в ліжко, весь тремтячи, як осиновий листок, навіть випорожнився. Ось що робить недолік досвіду. Я притупив чутливість нюху. — Якщо ти мене зрозумів, то кивни, — він обережно закивав. Я відпустив рота, навіть не думаючи прибирати кинджал.

— Що в-вам від мене треба? — ледве чутно запитав капітан.

— Я радий, що в тебе є мізки і ти ставиш правильні запитання. Завтра до тебе прийде Лілірука Арді віддавати борг. Мені не хотілося б, щоб у неї виникли якісь проблеми, — трохи натиснув кинджалом.

— Зрозумів зрозумів. Давайте забудемо про борг, вона ще хотіла вийти з сім’ї, завтра все влаштую. Тільки, будь ласка, — чоловік зі страхом дивився на кинджал. Заохочуючи його зговірливість, трохи звільнив хватку.

— Нехай вона відплатить борг — на цьому всі ваші зв’язки будуть остаточно розірвані. Сім’я Сома забуде про існування Ліліруки Арді і більше ніколи не наважиться втручатись у її життя. Однак мене турбують відсотки, які можуть виникнути з нізвідки… Ти ж не думав обманювати бідну дівчинку?

— Ні, звичайно, — брехня: прискорене серцебиття, бігаючий погляд, стислі губи — видали його на місці злочину. Якою треба бути мерзотою, щоб дурити дитину, до того ж сироту? У нього що взагалі серця немає?

— Не бреши, це марно, — гнівно прошипів йому в обличчя. — Завтра все пройде гладко, інакше я буду дуже засмучений.

— Все буде у найкращому вигляді. Обіцяю, — запевнила мене ця нікчема.

— Сподіваюся, все пройде гладко, бо інакше у цієї сім’ї з’явиться новий капітан, — я підійшов до вікна і в останній момент обернувся, і додав: — До речі, якщо посмієш її використовувати проти мене, можеш і не сподіватися на легку смерть, — я вивільнив всю жагу крові, чоловік не витримав і з піною біля рота зомлів.

Зстрибнувши з балкона, також непомітно залишив територію родини Сома, та підібрав сумку з грошима та артефакт ілюзій. У найближче відро для сміття вирушили всі проекції. Вийшовши як ні в чому не бувало на головну вулицю, я подався до себе. Приблизно через кілометр дав команду розвіятися об’єктам, тим самим позбувшись усіх доказів.

— «Еш, ти мене дивуєш, не думав, що ти так просто звернешся до силового вирішення проблеми».

— «Ну не завжди залишатися білим і пухнастим», — пожав плечима, відчинив двері до своєї кімнати, кинув сумку і обладунки в кут. — «До речі, скільки балів за нічний візит?»

— «Два мільйони балів дій».

Ого, нічого собі, та тепер у мене 4 670 000 балів! Цього цілком вистачить для відновлення другого ока. А то нижні поверхи набагато більші, ніж верхні, і сто п’ятдесят метрів — це дуже мало. Але я не поспішав витрачати бали, адже скоро Копіювання досягне двадцять п’ятого рівня та еволюціонує. Щось мені підказувало, що на мене чекали великі витрати. Так за роздумами не помітив, як провалився в сон.

Опинився в білому просторі, де була тільки вона. Відчувши мою появу, дівчина витончено обернулася і посміхнулася краєчками губ. Назвати її красивою чи прекрасною буде блюзнірством. Вона сама досконалість, і навіть боги не здатні зрівнятися з нею. Серце билося дуже швидко, і здавалося, що воно ось-ось вистрибне з грудей.

Поки перебував у заціпенінні, дівчина підійшла; її тендітна шовковиста долоня торкнулася моєї щоки. Душу затопила нескінченна ніжність, голова просто перестала думати. Не знаю, скільки ми так стояли, просто раптом мені захотілося обійняти її.

Наступної миті білий світ безслідно розчинився. Розплющивши очі, побачила стару стелю, пошарпаний спальний мішок. Яскрава смуга світла, яку створювали привідкриті ставні, освітлювала кімнату; у світлі променів можна було помітити порошинки, що пливли в повітрі. Якийсь час мій погляд блукав по кімнаті, поки туман у свідомості остаточно не зник. Це лише сон, мотивуючий, приємний, але лише сон. Зате я бачив, чого мені варто було прагнути, чого справді хотів. І мимоволі починав викладатися на повну. Піднявшись з ліжка, насамперед відчинив вікно. Ого, а не слабо, я так поспав. Сонце вже давно у зеніті. Потрібно поспішити.

Пообідавши, почав чекати на Лілі біля Вавилонської вежі. Щоб не померти з нудьги, я почав запам’ятовувати Містичні коди різних об’єктів: не тільки зброї, а й інших корисних речей, так, про всяк випадок, раптом колись знадобиться. Час пролетів непомітно, і я побачив компанію друзів. Белл, Лілірука та Арія виглядали втомленими, але задоволеними.

— Привіт, народе, як пройшов рейд? Як показала себе ця невміха? — кивнув головою на ученицю.

— Привіт, Еш! Ми сьогодні спустилися на дев’ятий поверх. І Арія-сан була просто неповторною, — заступився за дівчину Белл. Та сама в свою чергу гордо вип’ятила груди і дивилася на мене з виглядом «Тепер твоя черга хвалити мене, тупий майстер».

— Ясно. Молодець, учениця, — підняв великий палець угору. Выдьма ще більше задерла носик. — Але, якщо зазнаватимеш, тебе з’їдять першою.

— Та я знаю, — здулася вона. — Мені є куди прагнути, поки я не помщуся тобі за зад… — перервала себе на півслові і глянула на натовп навколо, на Белла і Лілі зокрема. — Кхм, загалом, я тобі обов’язково помщуся.

— Вірю-вірю, — відмахнувся від неї.

Друзі повідали, як пройшов рейд, у чому й інше; я давав поради, що полегшують полювання. Все ж таки цей поверх досліджував досконально, навіть у бібліотеці немає такої повної інформації, як у мене. Закінчивши просвітлювати друзыв, звернувся до Лілі, яка досі мовчала.

— Ти готова?

— Так, звичайно, — з блиском в очах кивнула дівчина.

Белл був не в курсі, що тут відбувалося, тому Арія взяла на себе обов’язок розповісти, а ми вирушили на зустріч. Все пройшло як по маслу, навіть не питали, хто я і навіщо тут. Провели до капітана; Лілірука віддала гроші, які навіть не перераховували та відправили до Соми. Мене в кімнату не пустили, ну а мені це й не потрібно: з Бьякуганом я був у курсі, що там відбувалося, і був готовий прийти на допомогу будь-якої миті, але не знадобилося. Залишала дівчина маєток із широкою усмішкою.

— Еш-сан, — червоніючи, незручно звернулася крихта. — Ви можете помацати мої вушка.

— Лілі, то був лише жарт, не звертай уваги, — мені коштувало великих зусиль стримати свої пориви, адже дуже хотілося торкнутися цих м’яких і миленьких вушок. Все ж це мрія будь-якого аніме фаната — доторкнутися до вухшок милої дівчини-кішки!

— Але ж я бачу, вам хочеться.

— Хочеться, — зітхнувши, зізнався. — Проте я знаю, що тобі подобається Белл, а закохані дівчата мене не цікавлять.

— Звідки ви впізнали? — у неї трохи очі на лоба не вилізли. Вона що вважає, що всі хлопці як Белл і не бачать очевидного?

— Навіть не знаю. Може тому, що ти постійно висиш на ньому? Чи, може, дивишся на нього закоханими очима? — Лілі почервоніла, мов помідорка, і всю дорогу до церкви вона мовчала.

Повідомивши хорошу новину, ми ще раз відсвяткували, але цього разу в шинку «Господиня Рогу достатку». Давно я тут не бував, постійна зайнятість чи справи заважали відвідати цей заклад. Арня, незважаючи на довгу розлуку, згадала мене і почала дражнити: то хвостиком ніби випадково зачепить, то вушками ворухне. Я просто танув, за що не раз отримував від Арії та Гестії.