Глава 18

Попрощавшись із друзями, я подався на самотню алею, яка розташовувалась неподалік мого готелю. Присівши на лавку, я глянув на безхмарне небо: молодий місяць був особливо гарний. Але, на жаль, ніколи милуватися. Потрібно вигадати план на завтра. Основна мета – захистити друзів. З теперішньою силою це не складе проблем, принаймні вбити Срібну гриву буде просто. Однак ця подія приверне до себе зайву увагу випадкових перехожих, співробітників Гільдії, богів та Фрею.

Від згадки цієї жінки моє обличчя скривилося. На догоду своїм егоїстичним бажанням ця погань зіпсувала свято всім, бісить! Загалом, під прицілом стільки поглядів будь-які мої дії прирівнюються до ходіння по тонкому льоду. Потрібно ретельно продумати кожну дрібницю та визначитися зі ступенем втручання.

Насамперед я, звичайно, попросив допомоги у Кіри, але він зі словами: «Ти хлопчик уже великий, голова на плечах є, то використовуй її за призначенням», — мені відмовив. От і довелося обходитися лише власними силами. Навіть із Поліпшеним Інтелектом складання плану зайняло добру половину ночі — аж надто багато невідомих факторів. Шкода, що я не можу піти найочевиднішим і найпростішим шляхом — запобігти зіткненню. По-перше, хлопець має зробити перший крок до подолання страху перед великими монстрами, інакше проти Мінотавра він не вистоїть. По-друге, Фрейя розщедриться на гримуар, завдяки якому Кранел розбудить магію. Загалом, якщо я перестараюсь, то зроблю хлопця залежним від мене. Що неприйнятно.

***

У своєму кабінеті, сидячи за робочим столом, Гефест намагалася зайнятися своїми справами. Але в неї це не виходило, адже в кімнаті була ще одна людина, яка зараз кланялася.

— Загалом я зайнята. А ти мене відволікаєш. Розумієш?

Гефест замовкла, згадуючи, з чого все почалося. Гестія, її подруга, на бенкеті, перед усіма богами та богинями, не соромлячись, повзала по підлозі, благаючи зробити зброю. Вона не припинила кланятися навіть після кількох відмов. Подруга не відставала і тепер вона тут.

— Що ти робиш?! Може, вистачить підлогу витирати?

Гестія відповіла, не підводячи голови:

— Кланяюся, Такеміказучі порадив. Це найкраща техніка благати когось.

Гефест відклала перо, яким так і не змогла нічого написати, і промовила скоріше для себе.

— Не вміє він промовчати, — піднявшись, господиня кабінету обійшла стіл і притулилася до нього, вставши перед співрозмовницею. — Гестіє, скажи мені, навіщо тобі це?

Торкаючись чолом підлоги, дівчина відповіла:

— Щоб допомогти Беллу. Він хоче змінитися, у нього є мета, і він усіма силами намагається досягти її. Це небезпечно, тому мені потрібна сила, щоб допомогти йому. Зброя, яка прокладе йому шлях. Я його богиня, але не можу зробити нічого божественного, і це мене дратує, — від безсилля Гестію всю трясло, а руки стиснулися в кулаки.

Гефест з добротою дивилася на подругу.

— У твоїй сім’ї є ще одна дитина з дивними мечами, вони не давали мені спокою. Як вони були виготовлені? Хто це майстер? І, звісно, я почала стежити за успіхами цього хлопця. Але він мене розчарував: із такою якісною зброєю і не досягти успіху треба ще постаратися, — Гефест розчаровано похитала головою. Гестія не знала, що відповісти подрузі. — До речі, я просила тебе з’ясувати, звідки в нього така зброя. Ти щось дізналася?

Гестія похитала головою і трохи сумно відповіла:

— Ні, він не хоче розповідати.

Гефест зітхнула.

— Як у тебе все складно. Я так розумію, просити тебе з’ясувати щось марно.

— Вибач.

— Гаразд, тоді не втручатимемо в цю справу мій інтерес. Добре. Буде тобі зброя.

Гестія підвела голову і посміхнулася.

— Дякую тобі, Гефесте! —дівчина спробувала підвестися. Але через довге сидіння у незручній позі ноги підвели, і вона майже впала. Подруга прийшла на допомогу, не дозволивши трагедії статися.

— Але пообіцяй повернути борг, навіть якщо на це підуть сторіччя.

— Добре, — Гестія з задоволеною моською легко погодилася.

***

Мій блаженний сон був нетактовно перерваний неприємним світилом. Повернувшись на інший бік, я натягнув ковдру на голову.

— «Ще п’ять хвилин».

— «Які п’ять хвилин? Ти вже спізнився!» — голосно вигукнув Кіра.

Підскочивши з ліжка, наче ужалений, одразу ж кинув погляд на вікно. І справді, спізнився. Сонце вже давно в зеніті. Швидко одягнувся, не забувши прихопити клинок, вирушив надвір. На місце зустрічі немає сенсу йти. Знаючи характер Белла, припускаю, що він, швидше за все, піде мене шукати, і в цей момент в гру вступить канон.

Місто було схоже на розкинутий мурашник: куди не кинь погляд, всюди можна було помітити, як люди веселилися. Ех, дівчата сьогодні особливо гарні, але, на жаль. Розштовхуючи народ, я просувався до пабу «Господиня Рогу достатку».

— Гей, хлопче, дивись, куди преш!

— Вибачте, — я вклонився і продовжив тікати.

— Тц, засранець, навіть добре не вибачився, — не вперше мені вислуховувати таке, тому, не звернувши уваги, я продовжив рух.

Як я й гадав, Белл у паба. Схоже, він якраз закінчував говорити з Рю та Арнією.

— Привіт, Белл, нарешті я тебе знайшов, — підійшовши до друга, привітався.

Всі дружно повернулися в мій бік.

— Привіт, Еш, ти вчасно, я хотів зайти до тебе.

— Ви друзі Белла? Привіт мене звати Еш Ейнсворт. Приємно познайомитися, — звернувся до дівчат із привітною усмішкою, не забувши після цього трохи вклонитися.

Ініціативу у розмові взяла на себе дівчина-кішка:

— Привіт, ня-я, це Рю Лайон, ня-я, — дівчина показала ручкою на гарну ельфійку. — А мене звуть Арня Фромель, ня-я. Ми працюємо в пабі «Гасподиня Рогу Достатку» і будемо раді, якщо ти до нас зайдеш, ня-я, — вона так мило рухала своїми вушками та хвостиком, що я був повністю поглинений цими рухами і у відповідь також някнув. Коли зрозумів, що зробив, сильно почервонів і опустив голову.

— П-пробачте, я не знаю, що на мене найшло, — ох, я відчував, що на мені схрестилися здивовані погляди, і найдивовижнішим був Белл, адже при ньому я завжди спокійний і впевнений, а тут такий контраст. І не дивно: хоч я досить сильно змінився, але не слід забувати, що в мене дуже мало досвіду спілкування з дівчатами.

Я опустив голову, бубня вибачення. Перед очима з’явився хвостик, і знову я захоплювався його няшністю. З пустотливою усмішкою за моїми діями спостерігала Арня.

— Хочеш помацати, ня-я?

— Хочу, ня-я, — швидкий кивок. Права рука вже тяглася за хвостиком, але я прийшов до тями і спіймав неслухняну праву лівою. Потрібний тактичний відступ. Я не біжу, це відступ. Дружньо прийнявши Белла, я потяг його геть, пояснюючи: — Треба поспішати, бо Монстрофілія пройде без нас. Давай, Белл, не гальмуй.

— А? Так-так, ходімо, — розгублено сказав хлопець.

За спиною я почув пграйливий сміх кішечки, а, повернувши голову, помітив, що і Рю намагалася приховати посмішку кулачком. Відійшовши на пристойну відстань, я нарешті взяв себе до рук і заспокоївся. Белл тактовно не нагадував, хоч часто косився. На жаль, розмова вирішила розпочати мій невидимий співрозмовник.

— «Цікаво, а як ти збираєшся завоювати дівчину своєї мрії?» — погладжуючи підборіддя, спитав Кіра. Його очі звернені до неба. Позер.

— «Це зовсім інше… Тим паче, вона — особлива дівчина, звичайний підхід неактуальний».

— «Хм-м, це підказка чи ти так виправдовуєш себе?»

— «Як знати, як знати», — хитро посміхнувся.

— «Тц, гаразд, веселись давай, бо Белл уже з підозрою дивиться на тебе».

Серед народу, що гомонить, ми просувалися в бік Колізею. На півдорозі нас перехопила Гестія, і ми разом пішли веселитись, паралельно шукаючи Сир. Спочатку я думав, що мене не зможе вразити фестиваль, адже це ж середньовіччя з домішками магії. Ну не міг він змагатися із розвагами рідного світу.

Я ще ніколи так не помилявся… У компанії Белла та Гестії мені, двадцятичотирирічному хлопцеві, було весело, я чудово провів час.

Особливо сподобалися солодощі. У цьому світі я вперше спробував їх і був приємно вражений. Дуже смачно, а також дорого.

Недовго тривало свято. Для мене він закінчився фразою: «Дядечко, три млинці, будь ласка». Після цього мій веселий настрій, як вітром, здуло, скоро почнеться.

Як і в аніме, ми втрьох розмістилися на газоні біля Колізею. Поки богиня з Беллом розважалися, я заплющив очі і активував Бьякуган. Мене цікавило підземелля Колізею, де тримають монстрів. Знайти потрібне місце було не так вже й складно, адже скупчення багатьох вогників під землею важко не помітити.

Вогники монстрів відрізнялися від людських. Вони набагато агресивніші і темніші. Також я помітив, що Фрей вже почала діяти: вогники людей почали один за одним падати на землю. Навколо неї витає якась неструктурована енергія; при попаданні людини в радіус ураження, вогник заспокоюється, і ціль втрачає свідомість. Цікаво.

До речі про богів. На енергетичному рівні вони дуже відрізняються від людей. Звичного вогника і близько немає. Тіло богині випромінює сліпуче світло, розібрати щось не виходить, лише контур.

Раптом Фрейя почала поводитися дивно, можливо, відчула мій погляд. Тієї ж миті вимкнув Бьякуган від гріха подалі. Якщо стежити не вдалося, то пора вже і в реальність повернутися. Белл, весь червоніючи, витирав крем із обличчя Гестії.

— Белл, треба було злизати, — не втримався і вирішив дати себе знати. Вони обидва почервоніли, хлопець швидко взяв себе в руки і хитро глянув на мене.

— І це мені каже хлопець який някав не так давно? — від його слів мало не подавився млинцем.

— Еш?! — здивовано перепитала Гестія. Її очі зайнялися інтересом, вона з усмішкою подивилася на мене. — Белл, розповідай, що сталося?

Хлопець, звичайно, все розповів, я як міг виправдовував себе.

— Еш, якщо потрібна порада, звертайся, — впевнено заявила дівчина.

— Ви мене не вірно зрозуміли. Мені просто шалено подобаються кішки, тому я втратив голову, не звертайте уваги, — щоб закінчити розмову, вирішив прикупити ще якусь смакоту. Звичайно, супутники від мене не відставали.

Але дійти до прилавка мені не судилося — з проходу в Колізей з криками вибігали люди. Зрозумів, що до чого миттєво. Не зволікаючи, схопив Гестію і Белла, потяг геть.

— Що відбувається? Куди ти нас тягнеш? — хлопець намагався звільнитись, але я міцно тримав його руку.

— Не знаю, але тут небезпечно, — наступної миті питання відпало саме собою: друзі побачили Срібну гриву, яка погналася за нами.

— Чого він за нами женеться? — Белл прискорився, і я його відпустив.

— Не знаю, — богиня не могла похвалитися великою швидкістю, тож мені довелося її тягнути. Але я був не проти потримати її м’яку ручку ще трохи.

Бігли ми прямою, поки не вийшли на вулицю Дедала. Тут повів нас Белл. Рухаючись вузькими вуличками, ми намагалися відірватися від переслідування, але нюх мавпи був чудовий, і він не відставав. Декількома хвилинами пізніше сталося перше зіткнення.

Срібна Грива стрибнула з даху будинку; своєю несподіваною появою він розділив нас: я і Гестія відлетіли в один бік, Белл — в інший. Я навмисне виявився далі, щоб не встигнути на виручку до богині.

Монстр погрозливо загарчав у бік хлопця і повернувся до Гестії. Бачу, як Белл він бореться із внутрішнім страхом, як долає його, бере під контроль емоції та рухається. Використовуючи ногу примата як опору, він підстрибує над головою мавпи і з криком намагається всадити кинджал. Але, як і в оригіналі, ніж ламається на тисячу уламків.

Перебуваючи у повітрі без опори, Белл стає легкою мішенню. Удар монстра відправив його у політ. В цей же час я сильно стискаю рукоятку меча. Зараз важливий момент, і я не повинен втручатися. Не зараз! Терпи! Було важко залишатися осторонь, я можу розірвати цю макаку на тисячу шматочків, але, якщо це зроблю, канон помахає ручкою. Я стану різко цікавим усім і кожному: проблеми, обов’язки, відповідальність. Не хочу. Не зараз.

Белл, відлетівши до стіни, зриває ліхтар і кидає в морду монстра. Артефакт, зламавшись, засліплює горилу. Користуючись моментом, підхопив Гестію та бігу за Беллом.

— Еш, де твій кинджал?

— Залишив удома, — на ходу відповідаю.

Белл не вимагає від мене меча, адже знає, що, якщо продемонструвати його ріжучі властивості, проблем не оберешся. Або це просто канон.

Ми бігли недовго, поки не досягли одного чудового двору. На протилежному боці — хвіртка із замком. Белл пропустив Гестію вперед і відсторонився, бажаючи пропустити мене. Але я просто штовхнув його у прохід і зачинив. Ну що ж, нарешті мій вихід!

— Еш, що ти робиш? — крикнув хлопець, намагаючись відчинити хвіртку.

— Ви йдіть, а я його відволіку, — впевнено промовив.

— Ти не впораєшся, відкрий.

— Я просто потягну час. Рано чи пізно мене хтось врятує, — поділився своїм планом, щоправда, не сказав, що на порятунок чекав від Белла. — У крайньому випадку доведеться використати свою зброю.

— Еш… — що хотіла сказати схвильована богиня, я не дізнався, адже нас перервали.

Нас нарешті наздогнала макака, що ж, тепер я міг добре розглянути це створення. Три метри заввишки, сильні товсті руки, короткі ноги та біла шерсть. Очі захищені залізними окулярами, пластина на грудях захищала ядро монстра. На руках залізні наручі із ланцюгами.

Монстр вийшов на середину дворика, заревів, не знайшовши своєї цілі, спрямував гнів на мене. Зверху вниз ударив своєю ручищем, ухилитися було не дуже складно. На мить здалося, що земля затремтіла.

Далі пішли передбачувані удари, стусани та все інше. Швидкість не така вже й велика, але сила вражала; удари примітивні і легко передбачити наступний крок. Ланцюги трохи заважали, але я справно ухилявся, навіть не намагаючись поранити чи вбити, — сяяти повинен Белл, а не я.

Рухатися намагався, як слабкий авантюрист, не використовуючи всієї сили. Кружлячи навколо монстра, я зрідка дражнив його вигуками або камінням. Благо останніх було в достатку.

Кожен удар монстра залишав значні кратери на землі. Колись звичайний дворик перетворився на поле бою. Здаавалось мені загрожує небезпека, але мене більше хвилювало два питання. Хто платитиме за всю цю розруху? Вони ж не вішатимуть на мене це?

Танець із мавпою закінчився криком Гестії:

— Я тут, тупа мавпо, куди дивишся?!

Біля неї був Белл із кинджалом Гестії. Не гаючи часу, хлопець кинувся на монстра, наче блискавка. Від першого удару він ухилився, перестрибнувши Гриву. Ланцюги хлопець спокійно блокував новою зброєю.

— Ти зможеш! У тебе вийде! — підтримувала дівчина, я не слухав, а спостерігав за боєм. Готовий будь-якої миті кинутися на допомогу.

З новими можливостями Белл був неповторний. Спочатку він позбавив монстра захисту, а потім ефектно закінчив все одним ударом в ядро. Після розпаду тіла макаки на землю впав магічний камінь, почали виходити люди. Народ плескав, кричав, свистів, вітаючи переможця.

Гестія обійняла Белла і мене; вона була рада, що з нами все гаразд. Я заплющив очі і знову активував уміння: треба переконатися, що цю ситуацію бачила Айз.

Знайти серед натовпу її не вдалося: надто малий контроль. А ось Локі – запросто. Що ж, моє втручання пройшло на ура. З ситуацією впоралися і без мене, але я не хотів, щоб ця мавпа не била Белла під час другого зіткнення, от і все. Зараз хлопець виглядав не таким побитим, а його броня ціла і неушкоджена. Ось так я вирішив трохи допомогти своїм друзям.

Поки думав, Гестія знепритомніла.

— Богиня! Що трапилося?! — ненавиджу шум, тож заспокоїв його ребром долоні.

— Заспокойся, вона просто знепритомніла, — запевнив хлопця, мабуть, моя впевненість передалася і йому.

— Що робити?

— Знімай плащ.

— А навіщо?

— Зараз побачиш. — накинув плащ на богиню, підняв її, як принцесу, та й поніс додому. Натовп пропустив нас.

— То навіщо ти забрав мій плащ? — все ж таки мені вийшло трохи відволікти його, це добре.

— Ну, богиня має коротку сукню. Дещо стане видно всьому місту, якщо не прикрити, — він почервонів і похвалив за передбачливість.

— З нею все буде гаразд?

— Звичайно, все буде гаразд, не хвилюйся! — хоч я й знав, що все буде гаразд, і сам трохи хвилювався. Але, як старший, я маю підтримати хлопця.

Нас перехопила Рю і запропонувала номер у «Господині Рогу достатку». Ми, звичайно, погодилися: все ж таки ходити не так далеко, а Гестії потрібен відпочинок. На другому поверсі під сходами, навпроти кімнати, де спала богиня, сиділи я і Белл у повній тиші. Не знав більше слів підтримки, а вона йому потрібна, тому сиджу поруч, сподіваюся, це допоможе. Тиша була перервана приходом Сир.

— Як там ваша богиня?

— Схоже, вона просто втомилася, і зараз відпочиває. Вибачте за незручності, — відповів їй Белл.

— Треба допомагати одне одному. Так казала моя мама. Адже все тому, що я забула гаманець. Тож вам так дісталося. Вибачте.

— Ні. Ви не винні, — схилив голову хлопець. Я в цей час не знав, куди себе подіти, це ж романтична сцена, третій зайвий.

— Точно! Люди казали, що ви дуже мужньо боролися з монстром, — цього разу дівчина зверталася не лише до Белла, а й до мене. Чесно кажучи, був здивований і з запитанням в очах показав на себе пальцем.

— Я? Але я взагалі не бився, просто відволікав і сподівався на допомогу. Зрештою, з усім розібрався Белл, — поплескав друга по плечу.

— Ви герої, годі скромничати, — заперечила красуня. Я відвернувся, зробивши вигляд, що збентежився, але насправді скривився. Герой? Я просто егоїст, який боїться взяти на себе відповідальність.

— Що ви, я тільки й робив, що тікав.

— Неправда. Зізнатися, я трохи підглянула… — дівчина встала на шкарпетки і на вухо Беллу прошепотіла: — І закохалася, — мило почервонівши, дівчина побігла до загальної зали.

— Вона типу пожартувала? — червоний, як помідор, спитав Белл. Питання було риторичне і не вимагало відповіді. Я уважно свердлив хлопця поглядом. — Що? Що ти так дивишся на мене?

Я, ні до кого не звертаючись, промовив:

— Це, напевно, через біле волосся: усі круті хлопці мають біле волосся. Наприклад, Акселератор, Какаші, Джірайя, Сіон Астал чи Арчер. Хм-м може пофарбуватися, поки не пізно.

— Еш, припини…

— Мовчи! Популярний хлопець, тобі не зрозуміти таких, як я, обділених жіночою увагою.

— Та хто тут популярний? — щиро не розумів Белл.

Хм-м, а може, популярні хлопці популярні тому, що цього не розуміють? Розмова розрядила обстановку, і чекати вже не так обтяжливо. Через деякий час із кімнати почувся слабкий голос Гестії:

— Белл, ти тут?

— Іди, вона тебе кличе, — що ж, тепер моя присутність тільки заважатиме, тож треба покинути сцену.

— Ти не зайдеш?

— Ні. Не змушуй її чекати, йди, — підштовхнув його.

Коли за Беллом зачинилися двері, я видихнув, притулився до стіни і активував Бьякуган, не забувши при цьому заплющити очі. Одна справа бути впевненою, і зовсім інша — побачити все на власні очі. Дівчина була втомлена і слабка, але все гаразд, тривоги остаточно розвіялися.

Хоч я й сказав, що мені час, насправді десь глибоко всередині я хотів бути частиною цього, бути поряд. У такі моменти я яскраво бачу, що не частина цього світу, гість не більше.

— Хоч я і гість, який рано чи пізно покине вас, ви назавжди залишитеся у моєму серці. Я не забуду тих слів і обов’язково віддячу. Хм-м, а розібратися з боргом у двісті мільйонів – непоганий спосіб показати свою вдячність. Ось тільки наскільки мені потрібно стати сильнішим? Сьомий? Восьмий? Неважливо, дайте мені тільки час, — слова вирвалися самі по собі, ніби хотіли бути сказаними.

Припинив подачу магії, розплющивши очі, я помітив Рю на сходах. Вона пропалювала мене холодним поглядом. Мене охопила паніка. Як довго вона тут? Що почула? Хоча, стоп, немає приводу паніки, в моїх словах нічого такого не було. Максимум, що вона може подумати, — це те, що я дитина, яка зазналася, не більше. І давно звик розмовляти подумки, але ні, піддався сентиментальності.

— Щось трапилося?

— Ні, нічого, — холодно відповіла дівчина.

— Ну, тоді я піду?

— Стривай. Чому ти не допоміг Кранел-сану?

— А що я міг зробити? Я лише слабкий авантюрист. Втрутившись у бій, я б плутався під ногами, — пожав плечима і пішов на вихід.

***

Рю проводила чорнявого хлопця пильним поглядом. І, коли за ним зачинилися двері, промовила в порожнечу:

— «Лише слабкий авантюрист» не може без поранень стримувати Срібну Гриву. А потім як ні в чому не було віднести несвідому людину через півміста, не спітнівши, — ельфійка похитала головою. — Не має значення, у кожного свої секрети, головне, щоб не приніс неприємностей. А його слова… зарозумілий дурень.

***

На п’ятдесятому поверсі Вавилонської вежі, у просторій, шикарно обставленій кімнаті з великими вікнами, що відкривали чудовий краєвид на нічне місто, у дорогому кріслі сиділа богиня, що втілювала красу, витонченість та грацію.

Наразі вона тримала в руках келих дорогого вина, а на вустах грала задоволена посмішка. Сьогодні вона побачила чудову виставу, у головній ролі був Белл. Все було чудово, тільки на сцену вискочив несподіваний персонаж і трохи зіпсував враження, але в цілому вона була задоволена.

— Хто той чорнявий хлопець? — роздратовано запитала Фрейя.

З темного кута вийшов молодий чоловік у фраку.

— Другий член сім’ї Гестії, Еш Ейнсворт. Раніше полював разом із паном Кранелом. Відмовився від паті, зараз полює один. Дурний зарозумілий підліток, — коротко охарактеризував об’єкт інтересу пані чоловік.

— Дурний, кажеш. Не згодна, він одразу відчув небезпеку і спробував втекти. А у битві з монстром продемонстрував кмітливість. Він не намагався вбити чи поранити, адже знав, що в нього не вистачить сил. Злив монстра не надто сильно та не надто слабо. Така людина не може бути дурною.

— Пані, мені провести розслідування?

Фрейя деякий час розглядала вино у своєму келиху, зробила ковток і лише після цього відповіла:

— Ні. Залиш, він того не вартий, надто звичайний. Поки він не заважає, все гаразд.

— Як накажете, пані, — чоловік уклонився і повернувся в тінь.