Глава 33

Після важкого бою тіло знемагало від втоми, і я розвалився на темному піску. Навіть якби захотів підвестися, зараз це важко здійснити. Прокляті рани по всьому тілу змушують мої клітини вмирати. Моторошне прокляття, без Магічного опору єдиним результатом була б смерть. І навіть з високою опором, без регенерації довелося б відрізати прогнившу плоть. Добре, що нові клітини замінюють мертві, і темні плями на тілі повільно зменшуються. Поки що не збираються розвалюватися, а ось ліва рука справді змусила завмерти серце.

— «А ти можеш зняти це прокляті?»

— «Да без проблем», — як ні в чому не бувало, ліниво відповів Кіра.

— «Тоді, якого біса ти нагнітаєш обстановку!?» — я палав праведним гнівом, якби він зараз був переді мною, одними стусанами б не відбувся!

— «Вартість зняття прокляття — 10 мільярдів, а один додатковий день життя коштує 500 мільйонів».

— «Життя — штука безцінна, але 500 мільйонів», — ошелешено похитав головою.

— «Ну, а що ти хотів, прокляття S рангу», — пожав плечима друг.

— «А якщо просто відрізати кінцівку? Чи підвищити Магічний опір?» — глянув на чорну, мов смоль, ліву руку. Моторошна структура істинно темного прокляття причепилася до кінцікви, і її щупальця тяглися кудись за межу моєї видимості. Вже вдруге таке, щоб Бьякуган не зміг щось побачити.

— «Не вийде, прокляття міцно причепилося до твоєї душі. Відросте така сама. А для Магічного опору вже надто пізно», — підтвердив мої найгірші побоювання співрозмовник.

— «Зрозуміло», — лягши зручніше на чорний пісок, я спробував заснути. Ну, а що, зараз все одно нічого не зробити, а тіло вимагає відпочинку та відновлення.

— «Ого!» — Кіра не на жарт здивувався. — «Два роки тому ти сховався б під ковдру і ридав, проклинаючи долю за несправедливість. Три місяці тому ти б ходив похмурий цілий тиждень, мовчазно нарікаючи на нестачу підготовки, а зараз…»

— «Ну, може, подорослішав, а може, просто порозумнішав. Все ж таки, не так вже й складно обдурити смерть», — у цьому світі, швидше за все, немає способу обійти це прокляття, але Ліч не знав, що я можу мандрувати світами. А там не так уже й складно розвіяти чи, як би нерозумно не звучало, пережити смерть. Але й надто легковажно не варто сприймати ситуацію. Адже якщо прислухатися, можна відчути, як мій час повільно витікає, а життя по краплині поглинається прокляттям.

Деякий час безмовно лежав на землі, поки втома не взяла свого, і я непомітно для себе провалився в сон. Проте, замість білого простору з нею, довкола було сіре поле. Куди не кинь погляд — сіра земля без жодної травинки і таке ж небо, вдалині небеса і земля зливалися в щось сіре. Легкий холодний вітерець навів тривогу, було відчуття, що за мить трапиться щось погане.

— Навіщо ти вбив мене? — над простором пролунав шелестячий голос Ліча.

Я спробував обернутися, але тіло не зрушило ні на сантиметр. Спроба відповісти теж не мала успіху, голос мені не підкорявся, і я тільки безглуздо відкривав і закривав рот.

— Хіба ти не міг просто вкрасти самородок? — мертвий з’явився з-за спини і почав ходити туди-сюди перед очима, — Хіба вбивство це єдине рішення?

Я заскрипів зубами; він має рацію, у мене є Кіра, і з його допомогою я міг не вдаватися до таких заходів.

— Так, ти просто вибрав найпростіший шлях, — він проникливо зазирнув мені в очі. — Хоча стривай, адже ти подумав, що я простий монстр і знову відроджуся?

Після його слів мене наче занурили в арктичні льодовики. Серце впало. Я опустив очі, але Ліч підійшов до мене, підняв за підборіддя і глянув мені просто в душу.

— Ти мене вбив, раз і назавжди. Вбивця! Вбивця! Вбивця! Вбивця!

Раптом його білий череп змінився на моє власне обличчя, з огидною усмішкою маніяка воно продовжило скандувати одне й те саме слово.

— НІ! — важко дихаючи прокричав, довкола була абсолютна темрява. Я неслухняними руками намацав ремінці і зняв шолом, відкинувши його вбік, нарешті зміг вдихнути на повні груди. Мене бив дикий озноб, а згадавши сон, підступили блювота. Не зважаючи на крики друга, я випорожнив шлунок.

— «Еш! Що відбувається?!» — нарешті до моєї свідомості дійшов виразний крик.

— «Я вбивця, він же не воскресне, як інші монстри».

Кіра підтиснув губи.

— «Так, ти маєш рацію. Але не смій шкодувати цю чудовисько! Цей рівень спочатку був мирним, тут споконвіку жив народ, на кшталт Ксеносів».

Адже точно, хоч скелети і були антропоморфними, все ж подібність з расами з поверхні була не така вже й багато, а ще дивні будівлі, несхожі на жодну з побачених у місті.

— «Вони довгі роки жили мирно і нікого не чіпали, але одного разу з’явився відступник. Бажання сили, влади та безсмертя перетворили його на чудовисько. Він безсоромно приніс у жертву свій народ, дітей, стариків, жінок і чоловіків — усі були жорстоко вбиті. Відступник отримав чого бажав, але натомість був замкнений тут. Але Ліч не просто вбив мешканців, ні, він прив’язав їхні душі до кісток, прирік на вічні страждання», — Кіра зробив невелику паузу. — «Після смерті Ліча народ цього рівня прийшов висловити тобі свою подяку. Якщо ти не проти, я можу поділитися цими спогадами».

— «Давай».

Заплющивши очі, я побачив події відразу після перемоги над босом рівня, примарних фігур, що обступили мене з усіх боків. Жінки, діти, старики та воїни. Хтось беззвучно щось вигукував зі сльозами на очах, хтось зігнувся в глибокому поклоні, а воїни з повагою в очах схвально кивали. Їхні посмішки… Було багато щасливих посмішок. Повільно фігури зникали одна за одною, поки я не залишився сам.

— «Тепер я знаю точно, що вчинив правильно. Але це не скасовує того факту, що тепер мої руки заплямовані кров’ю», — мій погляд сам собою впав на руки, що досі тремтять. На мить мені навіть здалося, що латні рукавички стали червоними від крові.

— «Так, існували й інші рішення, але невже ти змусив би їх чекати ще? Еш, ти врятував цілий народ».

— «Якби я знав, що тут відбувається, то поквапився б», — руки стиснулися в кулаки, я зі злістю згадав свою неквапливість.

— «І помер би смертю хоробрих. Ти й так був на межі», — Кіра стурбовано зітхнув. Деякий час я пригнічено розмірковував: можна скільки завгодно жаліти себе, але це нічого не змінить. Зусиллям волі заштовхав переживання глибоко всередину і почав розмірковувати, як запобігти таким ситуаціям.

— «Слухай, а скільки я одержав Балів Дій?»

— «250 мільйонів».

Я підвівся, струсив пилюку і створив у руці кришталеву катану. Довге елегантне лезо було завтовшки не більше міліметра, клинок плавно переходив у ручку. Зброя створювала образ чистоти, легкості та неймовірної крихкості. Необережний рух може повністю знищити цей витвір мистецтва.

— «Я хочу зробити зброю Божественного рангу. Ефект цієї катани буде: забиратиме все, крім життя: таланти, вміння, навички, силу, інтелект, загалом, усі сильні сторони. У результаті ми отримуємо безпомічну посередність. Однак, можна і повернути загублене, але як це зробити буде залежить від людини», — я ненадовго замислився, підбираючи слушні слова, — «Ідеальна в’язниця, від якої неможливо втекти, ключ у тебе в руках, але використовувати його не вийде, доки не спокутуєш гріхи. Обдурити нікого не вийде, адже ти сам собі виступаєш суддею. Головним мінусом катани буде неймовірна крихкість у бою, її неможливо використати. Також важливим доповненням буде те, що зброя стане частиною мого арсеналу.

— «Милосердя, але з іншого боку вражаюча жорстокість. Адже не всі здатні змиритися з існуванням у вигляді безпорадного нікчеми».

— «Прийняти тягар своїх гріхів, і жити чи померти вже буде їхній власний вибір».

— «Ти правий», — кивнув Кіра. — «Цього разу це буде не навик, а знання, і обійдуться вони тобі в 200 мільйонів. Як особлива послуга передача інформації пройде миттєво і безболісно».

Жаль, звичайно, розлучатися з такою сумою, але випробувати ще раз гіркоту вбивства я не бажаю.

— «Згоден», — щось усвідомити не встиг, просто в одну мить серед моїх Містичних кодів додався один, що кардинально відрізняється від інших. Його складність вражала і водночас захоплювала: сотні, тисячі найтонших ліній вимальовували найскладніші тривимірні фігури, руни та контури.

— «У такого клинка має бути ім’я».

— «Феміда, на честь богині, яка втілює закон і правосуддя» — покрутивши в руках марну пустушку, кинув на землю. Катана, мов скло, розбилася на мільйони крихітних шматочків, мить — і з синіми спалахами уламки зникли без сліду.

— «Дізнайся про це Гестія, надулася б, як бойовий хом’ячок».

Я тепло посміхнувся.

— «Ну, на її честь вже є кинджал, ще й катана буде занадто жирно», — ми весело засміялися.

Гаразд, зараз час би зайнятися і другим трофеєм. Підійшовши до самородка, я торкнувся холодного металу і провів Структурний Аналіз. Неймовірна структура, зважаючи на все, міцність матеріалу набагато перевершує Міфрил або Адамант. Приголомшливо! Але без мінусів не обійшлося. По-перше, це руда та міцність вражає, але через домішки весь потенціал металу не буде розкритий. По-друге, навіть якщо я викладусь на повну, то все одно не зможу змінити форму самородка, мені банально не вистачає магічної енергії. І по-третє, він осквернений, я відчуваю, як через дотик моє життя повільно втікає.

— «Скільки буде коштувати його очистити?»

— «50 мільйонів, але навіщо? Адже ти створюєш свою зброю».

— «Завжди має бути козир у рукаві», — тільки завдяки мечам з Адаманта мені вдалося перемогти Ліча, — «Очисти його, будь ласка».

— «Добре», — мить — і весь могильний холод безвісти покинув руду, матеріал навіть посвітлішав на кілька тонів. Посміхнувшись, я підняв його над землею і телепортувався до себе.

***

— Еш, що з твоєю рукою? — схрестивши руки під грудьми, спитала Гестія. Личко дівчини палало дитячим інтересом упереміш із занепокоєнням.

— Ну, я пробую новий стиль. Як мені йде? — я виставив на загальний огляд ліву руку у новій рукавичці. Звичайно, набагато розумніше було накинути ілюзію, але, на жаль, балів не лишилося.

— Виглядаєш, як повний придурок, — резюмувала Арія і продовжила займатися вечерею.

На лобі в мене взулася жилка.

— У когось начисто відбило інстинкт самозбереження? Наступного тижня у нас тренування, і повір, я обов’язково тобі це пригадаю. Або, — раптом мене ніби осяяло. — Чи тобі просто подобається, коли я б’ю тебе по дупі, збоченка?

— Що сказав?! — дівчина почервоніла від злості, взяла в руки ніж і загрозливо рушила в мій бік. Її демонічна аура була такою щільною, що навіть Ліч подавився б від заздрості.

— Стривай-стривай, це лише жарт, — спробував відсунутися від неї подалі, але швидко вперся в стіну.

— Гей, припиніть, — підвівся між нами Белл.

— Капітане, не варто захищати цю тварину, у неї в голові тільки збочення. Потрібно знешкодити його, поки не стало надто пізно, — дівчина чиркнула в повітрі ножем. Ми з Беллом одночасно проковтнули і прикрили свої бубончики.

Налюбувавшись нашими блідими обличчями, Арія погрозила мені пальчиком і повернулася на кухню. Схоже, даремно я розкрив перед усіма такі подробиці.

— Нагадай мені більше не злити її, Еш, — прошепотів Кранел.

— Ага, вона страшна в гніві.

— А мені подобається ваша рукавичка, — Лілірука вирішила все ж таки встати на мій бік. Дівчина мило посміхнулася і похвалила мій смак.

— Дякую, Лілі, тільки ти мене розумієш, — щиро подякував дівчині.

Далі вечеря пройшла без подій, кілька разів друзі намагалися дізнатися з чого такі зміни але я м’яко ухилявся від теми. Попрощавшись з усіма, я подався до себе. Нарешті закінчився цей довгий-довгий день.

***

Коли за Ешем зачинилися двері, всі затихли.

— Він знову від нас щось приховує, — висловилася за всіх Гестія-сама. — Хоч він і посміхався, було видно, що це він робить через силу.

Схоже, не я одна це помітила, а акторська майстерність — не найсильніша його сторона. Ну, хоч у чомусь цей збоченець поступається мені, внутрішньо я посміхнулася. Але варто мені згадати його натягнуту усмішку і сумний погляд, так відразу стало не до жартів.

— Може, просто спитати на пряму? — запропонувала найочевидніший і найпростіший шлях Лілі.

— Не вийде, — похитала головою богиня. — Він із тих людей, що триматиме все в собі.

— Чому… Чому він не може покластися на нас? Хіба ми не сім’я? — Белл засмучено опустив голову, стискаючи свої кулаки.

— Саме тому, що ми сім’я, він і не ділиться з нами своїми проблемами, — Богиня взяла за руку засмученого Кранела, і продовжила: — Еш занадто добрий, він хоче нас захистити від усього на світі, — Лілірука вирішила не відставати і теж припала до хлопця.

— Але ж це неправильно! — Белл, не звертаючи уваги на дівчат, що повисли на ньому, підвівся. Він мав такий рішучий вигляд, наче прямо зараз кинеться доводити Ешу всю його неправоту. — Ми маємо йому все пояснити!

— Я вже пробувала, але, як бачиш, нічого не вийшло. Деякі речі потрібно збагнути самостійно, — Гестія сама обвела нас усіх мудрим і трохи сумним поглядом.

— Але ж це не привід нічого не робити, раптом він у біді! — стурбовано промовила Лілі, рішуче стиснувши свої маленькі кулачки і глянула на мене,=. — Арія, ти проводиш із ним найбільше часу, може, в тебе є ідеї? — всі погляди схрестилися на мені.

— Може, просто простежити? — запропонувала перше, що спало на думку.

— Точно! — вигукнули друзі.

Наступного дня з самого ранку ми чекали на Еша недалеко від тієї діри, яку він за непорозумінням називає готелем. Обшарпаний і відверто брудний будинок ще при першому моєму візиті здавався сумнівним. Зараз стало ще гірше: віконниці в деяких вікнах відсутні, а бруду стало ще більше. Згодом постояльці почали покидати клоповник, та й як йому не страшно засинати серед такого контингенту? Та тут кожен другий, як не злодій, то бандит.

Ранок змінилося обідом, але його все не було.

— Тупий придурок. І де його чорти носять? — роздратовано штовхнувши найближчий камінь, я пообіцяла собі, що влаштую йому теплий прийом, нехай тільки на очі потрапить.

— Аріє, не гнівайся, — спробувала мене заспокоїти Лілі, поклавши на моє плече руку.

— Та як тут не злитися, ми тут уже биту годину, а він… — тут мій живіт зрадливо забурчав.

— Давайте краще пообідаємо і простежимо пізніше, — ідея Богині була одноголосно схвалена. Кинувши марну справу, ми попрямували до шинку. Проте, раптово зі спини ми почули посвистування і нахабні голоси.

— Ти подивися, яка красуня.

— Не хочеш познайомитися зі справжніми мачо? З нами ти не скучиш.

Повернувши голову до джерела звуку, мені довелося застати «чарівні» посмішки цих «мачо». Ох, краще б я цього не бачила, тільки апетит зіпсувала. Але це чудовий спосіб спустити пару. Кровожерливо посміхнувшись, я поклала руку на рукоятку меча і розвернулася.

— Звичайно, я не проти познайомитись, — проте ці «мачо» чомусь підібгали хвости і позадкували назад.

— Ми вас де з ким переплутали.

— Так-так, нам уже час.

— Тц, невдахи, — вклавши клинок у піхви, я повернулася до друзів. — Невже я така страшна?

— Ні, Арія-сан, це було круто! — Лілірука дивилася на мене блискчими в очах. Ах, схоже, я обзавелася фанатом. І мені подобається це почуття.

Після вечері Еш, ні про що не підозрюючи, привів нас до непоганого готелю, ближче до центру міста.

— Та як він насмілився, цей засранець?! Не сказати своїй богині, де мешкає, — тупнула ніжкою розлючена Гестія, — Де він там, зараз я йому задам!

— Богине, заспокойтеся, якщо ви зараз підете, він здогадається, що за ним стежать і буде насторожі, — Белл усіма силами намагався стримати дівчину.

— Може, він просто забув сказати? — прийняла бік Еша Лілі. Так, після того, як він допоміг їй позбутися кайданів сім’ї Сома, помічниця намагається завжди захищати його.

— Може і так, — погодилася я. Але, чесно кажучи, була не до кінця в цьому впевнена, адже він напрочуд злопам’ятний. І моя дупа не раз страждала через це. — Зустрічаємось завтра тут на світанку.

— Добре, — кивнув Белл, — Гестія-сама, гадаю, Вам немає сенсу ще й завтра відпрошуватися з роботи. Залишіть нам усе.

— Постарайтеся, — удавано бадьоро вигукнула богиня.

Наступного ранку ми зібралися недалеко від готелю, довго чекати нам не довелося. Еш, заразливо позіхаючи, спокійно поснідав і подався на сьомий поверх. І тут він показав свій дивний чи, скоріше, безглуздий стиль. Рухи та стійки не підкоряються якомусь ритму, наче його взагалі немає. За рахунок цього здається, що він тільки грає і насправді не вміє фехтувати. Але Еш — мій вчитель, і його здібності не піддаються сумнівам, плюс, за весь бій він так і не отримав ні одну рану. Хоч і здавалося, що йому щастить, але я гадаю, за всім цим стоїть щось більше.

— Аріє, щось не так? — помітила моє сум’яття Лілі.

— А? Ні, нічого, не звертай уваги, — нервово посміхнулася я і продовжила стежити за кожним рухом Еша.

За вечерею він ніби ненароком сказав, що переїхав, але ненадовго, він все ще в пошуках свого «ідеального житла» і надовго не затримується в готелях. Тому краще його не шукати, він сам нас знайде, якщо буде потрібно. Дивно, дуже дивно!

Стеження тривало три дні і нічого нового ми так і не дізнались. Дні були до неподобства одноманітними: сніданок, після від світанку і до заходу сонця підземелля, вечеря і сон. День за днем, місяць за місяцем, як він не збожеволів від такої рутини? Хоча по ньому не скажеш, що йому це не подобається, наче він уже звик. Але як можна звикнути до одноманіття самотностності? Невже це для нього це звичний розклад речей?

— З поверненням, — тепло привітала нас Гестія після стеження. — З’ясували щось нове?

— На жаль ні, — Белл зняв верхній одяг і стомлено сів на диван поруч із Богинею. Лілі вирішила не програвати і прилаштувалася з іншого боку. — Таке відчуття, що, крім підземелля, його більше нічого не цікавить.

— Ну, я не сказала б. Цей збоченець жодної дівчини не пропустив, кожну поглядом облапав, — я роздратовано плюхнулася на стілець, відкинувшись на спинку.

— Не гнівайся, Аріє, — заступилася за хлопця Гестія-сама. — Він хлопчик, і у його віці нормально звертати увагу на такі речі.

— Як мені не злитися? Ми три дні спостерігали за цією хтивою твариною, а в результаті нічого не з’ясували.

— То може він просто не в дусі, а ми просто все ускладнюємо? — промовила Лілірука, не забувши при цьому притиснутись до Кранела. Її слова мають сенс, адже незабаром Еш повернувся до своєї звичної поведінки. Наче нам усім тоді здалося.

— Може й так, все ж таки наступного дня він виглядав трохи краще, — згодилась Богиня і теж прилипла до хлопця. Сильно почервонів він, зобразивши таке личко, що я навіть визнала, що він миленький.

— Гестія-сама, а якого рівня Еш? — згадуючи нашу першу зустріч, він рухався з неймовірною швидкістю, оком встежити було неможливо. Однієї миті — Еш з’явився переді мною з клинками напоготові, в іншу — всі кобольди були знищені. Навіть Белл із його другим рівнем не настільки стрімкий. Хоч тоді я цього не показала, але була налякана. А в такому стані може багато чого привидиться.

— Так звичайно, — богиня підскочила з дивана, дістала з шафки якийсь складений листок і передала мені, — Ось це статус Еша. Хоч параметри і є секретом, але якщо ми з однієї родини…

Нетерпляче розкривши листок, побачила прогрес свого вчителя.

Еш Шики

Рівень 1

•Сила: A 801 → A 805

•Витривалість: 761 → 769

•Швидкість: A 878 → A 896

•Сприт: В 789 → В 797

•Магічна сила: I 0

«Магія»

[]

«Навики»

[Мечник двох клинків I]

Хм досить непогані параметри і прогрес добрий – 28 Балів. Якщо все так піде й надалі, за кілька місяців він зможе підняти рівень.

— Гестія-сама, а чи є спосіб обдурити Бога і показати помилковий статус? — слова того виродка: «Не рипайся, лялечка, я авантюрист четвертого рівня» не виходять із моєї голови. Йому не було сенсу брехати, все одно на його боці сила. Але Еш без особливих труднощів побив того виродка.

— Ні, не існує. Фална — дар богів, і лише боги можуть контролювати її, — впевнено промовила дівчина, але раптом вона насупилась. — Хоча іноді Фална Еша відчувається по-іншому.

— По іншому? — промовивши скоріше для себе, я опустила очі на листок. Цифри і весь статус зарябив, спотворився, але за мить повернувся до колишнього стану.

Що? Здалося?

***

Я знав, що не зможу приховати внутрішні муки, але ніколи б не подумав, що дійде до стеження. А там де Белл, там і Фрейя: увага цієї особи мені ні до чого, тому я всіма силами будував із себе огидного мужлана, зрозуміло, коли друзі не бачили. Ну там, у носі чи вусі поколупатися, почухатися, не варто і, вуаля — через день ця огидна жінка звалила в далекі краї. Загалом три дні я за допомогою Ментального двійника грав роль, і в результаті розвіяв всі підозри про себе. Хоча не дуже приємно, коли тілом рухає хтось інший, нехай це і клон із певною лінією поведінки.

— «Знову той сон?» — співчутливо поцікавився Кіра після того, як я вкотре схопився з ліжка.

— «Так, добре хоч останнім часом я бачу його рідше. Ех, і чому інші попадани так просто вбивають натовпи народу, а їм хоч би хни, а я прикінчив Ліча, і мені так погано?» — раціональна частина мене вже давно прийняла це, а от серце …

— «Ти куди?»

— «Піду провітрюсь».

Над містом висів чудовий повний місяць, воістину чудовий час, щоб ось так насолоджуватися прогулянкою. Зі мною були згодні багато романтичних натур, які зараз, обіймаючись зі своєю другою половинкою, неквапливо прогулювалися освітленими дорогами Ораріо. Мандруючи містом, я насолоджувався нічною прогулянкою. Принаймні поки не активував Бьякуган і в поле мого зору не потрапила одна подія.

— «Ось ще одна кандидатура у твій гарем» — реготав друг.

— «Коли це я встиг обзавестися гаремом? Стоп, зараз не час», — звернув у темний провулок, я переконався, що ніхто не дивиться в мій бік.

— Trace On, — мить — і на мені мої страхітливі чорні обладунки. Не гаючи часу, я застрибнув на дах, з усією доступною швидкістю вирушив у певному напрямку.

— «А як же Арія чи Локі?»

***

— Крихітка, тобі не пощастило, ти не туди звернула, — чоловік перегородив єдиний вихід, хтиво посміхаючись, повільним кроком наближався до дівчини. Та в страху позадкувала назад, поки не вперлася в стіну.

— Ні, допоможіть хтось! — відчайдушно закричала бідолаха.

На крик дівчини в провулок зайшов високий громила, вона вже встигла зрадіти, але наступні слова змусили її впасти в глибини розпачу:

— О, яка ципа. Я буду першим.

— Але, брате, це я знайшов її, — спробував заперечити худорлявий. Але отримав важкий потиличник.

— Закрий пащу, інакше будеш останнім.

— Але після всіх від неї мало що залишиться, — не вгавав він, проте ще одна затріщина заткнула його.

З кожним їхнім словом дівчина блідла все сильніше і сильніше, страх за своє майбутнє скував її тіло, але просто так здаватися на милість цим тваринам вона не збиралася. Зібравши всю волю в кулак, вона закричала, що є сили:

— Допоможіть! Хтось! На допомогу!

— Марно, тобі ніхто не допоможе! — огидно вишкірився худорлявий.

— Що стоїш, придурок, тримай її, — гримнув здоровань.

Чоловік, не бажаючи отримати ще один мотивуючий стусан, скрутив руки дівчини за спину і дозволив здоров’я розважатися. З очей красуні бризнули сльози розпачу, не припиняючи кричати, вона намагалася чинити опір.

— Закрийся і не рипайся! — громила відважив дзвінку ляпас. — Якщо мені сподобається, я, може, залишу тебе собі, звичайно, після того, як з тобою розважаться брати, — розреготався він, після чого почав зривати сукню.

— Будь-ласка не треба, — благала бідолаха.

Чоловік хтиво посміхнувся і одним одним рухом зірвав легку сукню красуні. Дівчина залишилася в одній тільки білизні. Прекрасна точена фігурка постала на загальний огляд, біла ніжна шкіра без жодної вади у світлі місяця заворожувала. Дві тонкі смужки тканини приховували великі пружні груди та промежину. Картина, що постала перед чоловіками, просто вражала уяву, хтиві створіння одразу проковтнули.

Здоров’як пройшовся липким поглядом по фігурці дівчини, розплився в хтивій усмішці і різким рухом зірвав бюстгальтер.

— Ні! Будь ласка, зупиніться! — красуня з новою силою затремтіла. Вона спробувала прикритися, але худорлявий чоловік міцно тримав її руки.

— Тобі ніхто не допоможе, — громила спустив свої штани разом із спідньою білизною і потягнувся до трусиків дівчини.

Раптом у провулок увірвався чоловік у чорних обладунках, по всьому тілу якого були сяючі ламані лінії, а в центрі грудей маленький меч.

— Ти так у цьому певен? — пролунав холодний голос з-під глухого шолома. Після цих слів людина зникла, щоб наступної миті з’явитися за два кроки від здоров’я. Невловимий для ока рух, і обидва хлопці розлетілися в різні боки. Їхній політ був не довгий, і вони врізалися в стіни вузького провулка. Не встигла красуня впасти, як ніжно підхопили. Секунда — і на ній, звідки не візьмись, з’явилися її речі.

— З-дякую…

— Зникни, — знову пролунав холодний голос.

— Але… — не встигла вона заперечити, як, здригнувшись, вона позадкувала від незнайомця. Ніколи в житті вона не відчувала такого всепоглинаючого страху, перш ніж вона встигла усвідомити, ноги її вже несли додому, подалі від свого рятівника.

***

— «Бідолашна, навіщо ж ти так?» — з докором промовив Кіра.

— «Після сьогоднішньої ночі, я стану відомий, не треба втягувати і її в ці розбірки».

— «Знову не хочеш брати на себе відповідальність?» — зітхнув він.

— «І це також», — не став сперечатися, зараз не час для цього, от ці досі тремтять, треба й їм приділити увагу.

— Ви відповісте на мої запитання, і, так і бути, залишу вас живим, — я прибрав Які, і покидьки почали приходити до тями.

— Ти знаєш, хто нас кришує? — нахабно заявив здоровань, одягаючи штани. Йому що, від страху взагалі мізки відмовили, чи як? Худорлявий ось, тремтить і не сміє навіть пискнути. Гаразд, не хочу витрачати на них усю ніч.

— «Trace On, Феміда», — зі спалахами найчистішого світла у руці утворилася катана. Поки покидьки, витріщилися на сяйво клинка, я, важко дихаючи, приходив до тями. Зброя за раз викачало 80% енергії, у мене навіть в очах потемніло, і я мало не впав. Але змусив тіло ворушитися, підійшовши до здорованя, змахнув зброєю. Блиснув холодний промінь, на стіни бризнула чорна субстанція, яка за мить безвісти зникла. Жодних ран, жодної крові, навіть одяг не постраждав. Однак після цього дорослий чоловік упав на коліна та залився гіркими сльозами.

— Поверни, благаю, поверни, — він схопився за поділ плаща, але руки, не маючи жодної сили, зісковзнули. Я байдуже попрямував до другого.

— Закрийся, — здоровань перестав благати, але тихе скиглення не припинилося.

— Я відповім на будь-які запитання, що завгодно, тільки… — його обличчя було спотворене жахом та приреченістю. Швидше за все, він знав, що просто так я його не відпущу, але примарний шанс на щасливий результат залишився.

— Де ваші брати? І як мені дістатися до них?

Тед розповів мені все, навіть те, про що я його не просив. Отже, у банді покидьків трохи більше тридцяти чоловік, і всі вони займаються різною протизаконною діяльністю: пограбування, вбивства на замовлення, продаж контрабанди і т.д. Але найулюбленішим і найприбутковішим напрямком є вилов «навчання» і подальший продаж дівчат сім’ї Іштар. У той момент, коли я це почув, мені захотілося розірвати його на шматки. Але мене гріла думка, що після Феміди на нього чекає доля набагато гірша. Тед ще багато чого розповів, але це не врятувало його від змаху катани.

Поглянувши у бік бази бандитів, я заскрипів зубами, прямо зараз ці тварини натовпом ґвалтували бідну жінку. Підстрибнувши вертикально вгору, я створив масивний дворучник і з усієї сили кинув його у верхні поверхи маєтку. Сьогодні я як ніколи раніше пошкодував, що не практикував стрілянини з лука.

За секунду над містом пролунав вибух, другий поверх маєтку знесло начисто. Добре, я заздалегідь переконався, що там нікого немає. Відштовхнувшись від невидимої опори, наче стріла кинувся до місця дії.

Бандити злякалися, покидавши всі справи, кинулися навтьоки, але я був швидше.

— Trace On, — у землю встромилися гігантські широкі мечі, що оточили маєток. Всі підземні проходи були заблоковані, тепер точно ніхто не піде. Випадкові очевидці і просто люди, яких привернув шум, вражено вирячилися на двадцятиметрові мечі.

— «Тепер ти точно станеш знаменитим».

— «Ага, як терорист».

Спікував на землю і атакував катаною приголомшених бандитів. У простих людей, без Фални, шансів на порятунок не було, покидьки падали на землю один за одним. Незабаром на вулиці, окрім мене, ніхто не стояв.

— Будь ласка, поверни, я зроблю все, що ти попросиш.

— Що тобі потрібно? Я віддам усе, що маю, тільки поверни.

— Благаю.

Я проігнорував благання і плач цих виродків і зайшов у маєток. Дехто ховався в потайних нішах, за меблями, але втекти ні в кого не вдалося. Інші намагалися брати в заручники дівчат, але з моєю швидкістю це було марним заняттям. Вони тільки обзаводилися поламаними кінцівками.

— Все гаразд, можеш більше не хвилюватися, тепер вони вам не зашкодять, — я махнув у бік чергового ґвалтівника. Але, як і попередні, дівчина застигла від страху, не сміючи щось відповісти. Похитавши головою, я подався далі.

— Д-дякую, — ледве чутно прошепотіла бранка. Почувши її голос, я зупинився і якомога миролюбнішим тоном звернувся:

— Як тебе звати?

— Міранда, — як і інші дівчата, вона була одягнена в мінімум одягу, що ледве прикриває інтимні місця. Не утримавшись, спроектував закриту сукню. Той мінімум енергії, який встиг накопичитись, миттєво випарувався. Відключивши Бьякуган, я, спершись на стіну, ледве встояв на ногах.

— Без тебе мені не впоратися, Мірандо. Дівчата бояться мене, будь ласка, збери всіх у кімнаті боса. Там під килимом є відкритий тайник, у ньому гроші, роздай їх. Після чого чекайте, коли за вами прийдуть.

— Добре, — вона впевнено кивнула, підвелася й пішла до кімнати, з якої я прийшов, — Дякую, — долинулось тихе.

Що ж, а мені час спуститися в підвал. Пройшовши ще кілька кімнат і звільнивши кількох полонянок, переді мною постали широкі кам’яні сходи. Скрипнувши зубами, я з гуркотом вибив сталеві двері. Кімната підвалу була величезним простором, освітленим магічними світильниками, і суцільно заставленими клітинами. Деякі були великими та добре обставленими, деякі були маленькими та аскетичними. Відірвавши двері до найближчої величезної, я звернувся до жінки, що байдуже сиділа:

— Ви вільні, можете йти.

— Господар? — жінка повернула в мій бік голову, і я жахнувся. Там була порожнеча, абсолютна байдужість до всього. Тепер це не більше ніж лялька. Мене аж затрясло від гніву. Чому люди такі жорстокі?

Тим часом жінка піднялася і почала йти у мій бік. Я ж не знав, куди подіти очі, коротка спідничка взагалі нічого не прикривала, як і подоба бюстгальтера.

— Господарю, що накажете?

— Не потрібно мене так називати, тепер ти вільна, — я поклав руку на плече і вмить створив сукню. Але вона навіть не помітила цього, а тільки присіла навколішки.

— Господарю, не хвилюйтеся, я зроблю все в кращому вигляді.

Похитавши головою, я вирушив далі, є дівчата, у яких ще не згас вогонь життя, і вони потребують звільнення. На те, щоб відкрити всі клітини, пішло не більше п’яти хвилин: деякі сльозно дякували, деякі бачили в мені чоловіка і проклинали. Мені нічого не залишалося, окрім як мовчки прийняти ненависть і подяку, і рухатися далі.

У найдальшій клітці я знайшов ще трьох виродків і жінку, яку вони ґвалтували до того, як маєток здригнувся від вибуху.

***

Мене звуть Сай, і я скоро помру, або на мене чекає щось гірше за смерть. Білий святий меч наближався. Коли ж моє життя пішло під уклін? Коли я зробив не той вибір?

Якось, коли ми з батьком повернулися з полювання, то застали зруйноване село і гори понівечених трупів. Як людських, і монстрів. Серед яких була моя маленька сестричка та мама. Тиждень пішов на оплакування та поховання всіх людей у селі. Після чого ми вирішили розпочати все спочатку у великому місті Лабіринтів Ораріо. Там ми зможемо стати авантюристами та знищити всіх монстрів на землі, щоб ніхто не страждав, як ми.

Якими ж ми були наївними, нікому й задарма не здалися селюки, на кшталт нас. Скільки ми не намагалися, але навіть найгіршу роботу не вдалося знайти. Щоб вижити, нам довелося опуститися на дно і почати красти. Спочатку було важко, совість та виховання заважали, але коли в шлунку порожньо, то не замислюєшся про таке.

Якось батько зник, я вже думав, що його схопили чи він помер, але за тиждень він повернувся. І це вже був не той чоловік, якого я знав, його очі горіли безумством. Він сказав, що знайшов роботу та запропонував піти з ним. Може, не варто було погоджуватися? Але незабаром зима, без теплого дому ми швидше за все помремо.

Батько привів мене до двох моторошних хлопців, і ми без слів вирушили на справу. На мої запитання, що робити, ніхто не відповідав. Може, тоді треба було втекти? Через деякий час ми опинилися в непримітному темному провулку. Дочекавшись, коли повз нього пройдуть двоє, бос скомандував схопити їх. Не встиг я нічого зрозуміти, як тепер у провулку стояло п’ятеро. Чоловіка та жінку зв’язали, закривши роти.

— Арні, ти вибач, але ти перейшов дорогу не тій людині. Не хвилюйся, ми добре подбаємо про твою дружину, — хтиво посміхаючись, промовив головний серед нас.

Чоловік щось мукав і виривався, але старший завдав сильного удару в живіт, і бідолаха склався навпіл, але продовжував гнівно пропалювати нас. Після чого головний підійшов до мене.

— Тебе звуть Сай? Так ось Сай, тобі треба вбити його, — чоловік передав мені мисливський ніж. Я вже хотів відмовитися, піти і забути все, як страшний сон, але, глянувши в його темні, як сама безодня, очі зрозумів, якщо я цього не зроблю, у цьому провулку стане на один труп більше.

Шукаючи підтримки у батька, я повернувся до нього, але він тільки хтиво витріщався на жінку, яку тримав.

— Щось не так, Сай? Якісь проблеми? — його холодний голос заморозив мої нутрощі. Якщо нічого не зроблю, мене точно вб’ють. Тремтячими руками схопив ножа і, ледве переставляючи ноги, наблизився до чоловіка. Бос був прямо за спиною, я відчував його холодний погляд, зроблю щось не так — в ту ж мить втрачу життя.

Стиснувши ніж сильніше, я встромив його в живіт Арні. Гаряча темна кров бризнула на мої руки. Чоловік смикнувся, здавлено закричав, але з кожною миттю ставав дедалі слабшим. Не бажаючи забруднитись спільник імені якого я так і не впізнав, кинув тіло в калюжу власної крові наче шматок сміття.

— Молодець, Сай, просто в печінку, ніяких шансів він труп, — поплескав мене по плечу старший. — Гаразд, хлопці, ми йдемо веселитися. І дружина Арні складе нам компанію.

Щойно я вбив людину. До горла підступила нудота, але не можна, силою проковтнувши неприємний комок. Хотілося плакати, ридати, просити вибачення, але бос все ще не спускає з мене очей. Зроблю помилку – помру. Вибач, Арні, але я хочу жити.

Після того, як жінку приспали і запхали у величезну сумку, як у помічників авантюристів, ми вирушили до маєтку. Швидко пройшовши перший поверх, ми спустилися до підвалу, і я знову побачив моторошні речі. Дівчат дресирували, перетворюючи на іграшки для насолод. У найдальшій кімнаті хлопці розділили догола жінку, прив’язали її до спеціального столу та розбудили.

— Сем, а вона гаряча штучка, може… — не встиг закінчити другий, як його перервав головний.

— Ні. За правилами, якщо новачок проходить випробування, то жінку він бере перший. Дайте їй ліки, і нехай хлопецт розважається. І не забудьте рота розв’язати, нехай звикає, — він посміхнувся, ніби настала найприємніша частина.

Інший чоловік, імені якого я так і не дізнався, з ніші в стіні витягнув маленьку рожеву кульку, розв’язавши рота жінці, він змусив її проковтнути. Було видно, що робив він це вже не вперше. Як тільки вона відкашлялася, почала проклинати нас, особливо мене, як вбивцю її чоловіка.

— Чого стоїш, Сай, давай приступай. Чи тато не вчив тебе, як поводитися з жінками? — він кинув на батька глузливий погляд. — Ось, дивись, пацан, вона вже мокра, давай швидше, не затримуй нас.

Підштовхнувши мене, він закрив двері, його права рука була за спиною. Саме там він тримає кинджал. Схоже, я не маю вибору.

— Ненавиджу, здохни, виродок. Чортів убивця! — якби поглядом можна було вбивати, я помер би вже сотню разів.

У мене не було вибору, якщо нічого не зроблю, мене прикінчать. Я хочу жити, вибачте мене. Вибачте. Стримуючи сльози, я зчепив зуби і зробив… Зробив те, що від мене хотіли. Після мене жінку ґвалтували і решта, мені хотілося втекти, не чути ці крики, регіт і прокляття, але бос ще не довіряє мені. Він наказав своєму підлеглому доглядати нас, а сам пішов кудись.

Після чого почався напад, вибух, шум, крики та плач. Ми не могли покинути кімнату, адже чортів виродок нас зачинив тут. Раптом двері були вибиті, і до кімнати зайшов він. Людина в чорних, мов ніч, обладунках з пронизливо чистим білим мечем. Не встигли ми отямитися, як були пронизані ним.

Я завжди думав, що ні на що не здатний, але тепер, коли у мене відібрали навіть те мале, що я мав. Розпач затопив мене з головою, ось вона, розплата за мої гріхи. Ну, принаймні, у мене залишилося моє нікчемне життя.

***

— І це все? Ти що, не збираєшся їх вбивати? — гнівно вигукнула колишня бранка.

— Те, що я з ними зробив, набагато гірше. Вони втратили все: сили, розуму, лібідо. Це сміття більше не здатне нашкодити, — я розповів, що саме зробила катана.

— Цього замало!

— Хочеш крові? — біля ніг жінки встромився гострий кинджал. — Все в твоїх руках, — вона підняла зброю і, не соромлячись своєї наготи, попрямувала до найближчого бандита. — Але знаєш, як на мене, смерть — це легко; раз – і все. Лише мить болю, а те, що зробив я з ними, змусить страждати довгі роки. Їхнє життя перетвориться на Пекло, ні на що не здатні, слабкі, убогі, нікому не потрібні. Сміття, у прямому значенні цього слова.

— Будь ласка, я хочу жити, — благав молодий хлопчина. Обличчя жінки скам’яніло.

— Мій чоловік теж хотів жити, та ти його вбив.

— А чи варто бруднити свої руки в крові? Хіба твій чоловік був би щасливий побачити тебе такою? — зробив останню спробу я.

Кинжал у її руках затремтів і випав з рук, а з очей полилися сльози смутку, але ненависть вимагала виходу. Стиснувши кулаки, вона почала бити хлопця. Через деякий час обличчя ґвалтівника стало схоже на свиняче рило.

— Досить, ще помре ненароком.

— Ти правий, — вона підвелася і знову постала в переді мною в усій красіі. Мить — і на ній простенька сукня. — А раніше що, не можна було?

— У мене не так багато магії, — пожавши плечима, я вирушив на поверхню, потрібно звалювати, поки не прийшли члени інших сімей. Ще раз обвів поглядом підконтрольну територію, переконався, що ніхто не пішов безкарним, я розвіяв мечі, що оточують маєток, і нарешті розбив катану. Тієї миті, всі нею вражені знепритомніли, тепер я нічого не зможу їм повернути, навіть якщо захочу, відтепер усе в їхніх руках.

Міранда, як я її і попросив, зібрала більшість полонянок і роздавала гроші. Але були й ті, хто розлютився і бив своїх наглядачів. Деякі чоловіки вже втратили свої життя. Вбивство я не приймаю, але чи маю право нав’язувати свої ідеали дівчатам, які пережили Пекло?