Глава 6

Ранок нового дня почався досить рано, однак через тверде ліжко моє тіло задеревеніло тому прийшлось зробити легку зарядку щоб прийти до тями. За вікном тільки вставало сонце, наповнюючи цей світ небувалими яскравими фарбами, приносячи з собою безліч звуків: від умиротвореного співу птахів до запальної суперечки прямо під моїм вікном.

Майже одразу після ранкових тренувань я зустрівся з Беллом. Він чекав мене біля Вавилонської вежі з широкою блискучою усмішкою, голосно викрикуючи та махаючи; це привернуло увагу натовпу, і мені довелося прискорити крок.

— Привіт, Белл, — дійшовши до біловолосого, привітався своїм як завжди спокійним голосом.

— Привіт, Еш, — його переповнювала радість, незважаючи на мій тон, але, помітивши, що його бурхливе вітання не викликало в мені ніяких емоцій, він похнюпився, опустивши голову.

Бачити сумного Кранела мені не хотілося, тому вирішив трохи розповісти про себе:

— Белл, те, що я не висловлюю жодних почуттів на обличчі чи в голосі, не твоя вина. Насправді мені було приємно, коли ти мене так бурхливо вітав, — було ніяково це говорити, тому я відвів погляд і почухав щоку.

Після моїх слів хлопець засяяв, подарувавши мені ще одну посмішку. Дивитись на сяючий образ у мене не було сил, тому я продовжив шлях у підземеллі. Він нагнав мене стрімко, розповідаючи про нашу схему дій: ми спустимось на другий поверх, а по обстановці подивимося; якщо буде надто небезпечно, то повернемось на перший рівень.

Біловолосий після кількох хвилин тиші намагався зав’язати зі мною розмову, але я відповідав коротко і однозначно, помітивши це, він знову зажурився. Я не міг залишитися байдужим і, круто повернувшись, глянув у його пронизливі червоні очі.

— Белл, я сам по собі досить небалакучий, тому не варто лізти зі шкіри, щоб знайти спільну тему для марних розмов. Але якщо це щось важливе, то вислухаю, сподіваюся, мої слова не будуть зрозумілі неправильно.

Насправді я завжди був не дуже схильний до розмов. Навіть коли з’явився Кіра, це не змінилося, так, ми можемо довго та цікаво спілкуватися, але здебільшого мовчимо. На мою думку, справжнім друзям не нудно йти у повній тиші. Хоча можу й помилятися.

Кранел також серйозно заглянув мені в очі, відповідаючи:

— Цілком зрозуміло, — гнітюча атмосфера випарувалася, він щиро посміхнувся, перш ніж обігнати мене і попрямувати далі.

Тепер я розумію Гестію: у цього хлопця справді є шарм? Від таких думок мене пересмикнуло і, як мантру, став собі твердити: дівчата, панчохи, котячі хвостики та вушка, ня-я, а завдяки Ідеальній пам’яті одразу представив ці речі, і на душі стало знову спокійно та умиротворено.

Навколо нас розгорнулися небачені краси: високі дерева з яскравими кронами, які гойдалися в такт подиху легкого вітру, поруч стояли акуратні і чисті будиночки з червоними дахами, навколо було багато різних крамниць і крамничок, вони завзято привертали до себе увагу натовпу. Було дуже галасливо, всі звуки перемішалися, створюючи один чудовий гул. Мимо проїжджали криті візки, лунало цокання копит про дбруківці центральної площі. У повітрі панував запах свіжої випічки та фруктів, зрідка з’являлися нотки квітів та риби.

Сподіваюся, що я не зіпсую Белла, адже, як то кажуть, з ким поведешся, від того й наберешся. Хоча якщо подумати, я взагалі не звертав увагу на Белла. З одного боку не дивно, бо нові враження, небезпека, так ще й самокопання зіграли зі мною поганий жерт, але з іншого боку, це явна ознака егоїстичності. Неприємно, терміново треба щось робити. Ні, я звичайно розумію, що людина за своєю природою егоїст, але в усьому має бути якась міра. Я похитав головою, відганяючи думки — треба зосередитись.

Нашими першими противниками були кілька тупих гоблінів, але вони нам не рівня. Мені довелося економити силу, бо трапись нам хтось сильніший, я б видихнувся першим.

Як і планувалося, намагався використати сильні сторони моєї зброї на всі сто відсотків. Не ускладнюючи собі життя, завдаючи по більшій мірі тільки вертикальні удари, тому що вони майже не енерговитратні. Простіше кажучи, я просто чекаю поки гобліни приблизяться на необхідну відстань і відпускаю меч, який наче гільйотина рубить ворога навпіл. У принципі, удари, що колють, не дозволяють витрачати занадто багато сил, але висока ймовірність не потрапити в смертельну точку.

Наше полювання просувалося спокійно, і великих груп монстрів ми не зустрічали, тікати не доводилося.

Зустріли двох гоблінів, відстань між якими була приблизно метрів п’ять. Нас вони ще не помітили, тому попросив Белла поступитися обома мені. Розумію, не дуже розумне рішення в моїй ситуації, розумніше було б не висуватись і потроху формувати стати, але в мені зіграла дитина — захотілося спробувати себе проти двох супротивників одразу, хоч це й нераціонально.

Отже, вийшовши до центру печери, дозволив противнику помітити себе. Гобліни не стали кооперуватися, а кинулися на мене поодинці. Першого супротивника зустрів нехитрим вертикальним ударом, і мій клинок розрізав його на дві нерівні частини, які миттю зникли в темному мареві, а на підлогу впав магічний камінь, або ядро монстра.

Не відволікаюся на спецефекти, роблю крок назад, міняю хват, і, коли противник входить у зону поразки, наношу точний удар. Ухилитися було неможливо, і гоблін було розрізано з лівого боку до правого плеча. Його смерть порадувала нас не тільки магічним каменем, а й предметом, що випав, — іклом.

Магічні камені випадають з кожного монстра в підземеллі. Ціна на ядра монстрів вже давно встановлена Гільдією, наприклад, магічний камінь гобліна коштує двадцять валіс, кобальда – п’ятдесят валіс. Зрозуміло, що чим сильніший монстр, тим дорожчий його магічний камінь.

Магічні камені — це аналог електроенергії в моєму рідному світі. Це магічний світ, і все тут працює на артефактах, для роботи яких і потрібні ядра монстрів. Ціна на магічний камінь коливається в залежності від його енергетичної цінності. І логічно, що цінні ядра падають із сильних монстрів. Як висновок, що ти сильніший, то більше заробляєш.

Випали предмети — це окрема тема, тому що після вбивств різноманітних монстрів їх тіла відразу зникають, добути інгредієнти неможливо. Предмети падають рандомно, все залежить від удачі. Використовують дроп для різних сфер діяльності: алхімія, ковальство, артефакторика та інші. Випалим предметом може бути будь-що: частина тіла монстра, внутрішні органи або зброя.

Куча думок промайнув блискавично. Повернувши меч у піхви, підняв камінь, одразу розглядаючи, бо до цього було якось не до них. Звичайно, можна просто включити Ідеальну пам’ять і як слід розглянути образ, але я хочу все робити самому, не вдаючись до будь-яких умінь.

Камінь іскрився і переливався у світлі різних кристалів, що були всюди, освітлюючи темну темряву печери; він був гарного фіолетового кольору, з незвичайною огранкою, хоч і невеликого розміру — десь із ягідку малини. Далі йшов ікло … жовтий зуб гобліна, він виділяв неприємний запах, його гидливо кинув у сумку, навіть до ладу не розглядаючи.

Ця швидкоплинна сутичка мене порадувала: жодного зайвого руху, зайвих переживань чи емоцій. Все було точно, швидко, і найголовніше, використано стільки сили, скільки потрібно — не більше і не менше. Чудово! Тепер мій коефіцієнт Корисної Дії підвищиться. Але також не слід переоцінювати себе, те, що я не бачив жодної помилки, не означає, що їх нема.

Через деякий час я втомився, тому потрібно було влаштувати привал. Місце для відпочинку вибирав Белл: це було перехрестя з чотирьох тунелів, у яких майже не було світла. В принципі, логічно, ховатися в якийсь тупиковий тунель — безглуздо, можуть нагрянути небажані гості, а тікати нікуди. Також не варто забувати, що моби можуть з’явитися прямо із стіни. Тому на перших рівнях варто триматися якнайдалі від стін і влаштовувати пікнік ось у таких місцях, як це перехрестя. Щоб у разі чого можна було відступити.

Якийсь час ми мовчки відновлювали сили. Незабаром я помітив, що Белл, явно хоче щось запитати. Тому мені довелося першим розпочати розмову:

— Белл, якщо хочеш поставити якесь запитання, не соромся.

Він ніяково глянув на мій меч у піхвах, нарешті заговоривши:

— Твій меч дуже гострий… Магічний? — у його голосі прозирав непідробний інтерес і якась невпевненість.

Подивившись на чорний ефес бастарда, легко відповідаю:

— Ні, просто він високоякісний.

Брехати я не бачив сенсу, хто знає, до чого може привести, на перший погляд, дрібна брехня. Та я і ненавиджу брехати, стараюсь бути чесним з іншими, цього ж бажаю натомість. Постукавши пальцем по ручці меча, продовжив розмову, дивлячись йому прямо в очі:

— Белле, ніхто не повинен знати про його властивості інакше в нас раптово можуть з’явитися багато ворогів, — говорив я тихо і вкрадливо, намагаючись передати всю важливість і серйозність ситуації.

Мої клинки не виділяються порівняно зі зброєю авантюристів, які всіляко намагалися виділитися і прославитися, наприклад, нещодавно помітив гарду із чистого золота.

Хлопець серйозно відповів на мій погляд, кивнув і сказав:

— Не хвилюйся, я нікому не розповім.

— Дякую.

Через деякий час ми спустилися на другий поверх, тут нам довелося побігати адже частіше монстри зустрічалися групами, рідше можна було зустріти одиноків.

Першими противниками, з якими ми нарешті воювали, були три кобальти, яких ми легко перемогли (мені діставався найслабший і останній, прикро, чорт тебе дери!).

Проти чотирьох противників було складніше, доводилося використовувати горизонтальні удари, що позначалося на витривалості. Затяжні бої поки що не потягну.

Зараз наш максимум — це п’ять монстрів, неважливо, чи це будуть гобліни чи кобальди. Боротися проти групи мені поки що важко.

Всі ядра монстрів і предмети, що випали, ми продали; сума вийшла набагато більшою, ніж учора, — дві тисячі шістсот валіс. Неймовірна сума, особливо якщо порівнювати зі вчорашніми п’ятьмастами валіс, а це лише початок! Белл цю суму розділив порівну, кожному по тисячі триста. З таким розподілом я не погоджувався, бо Кранел убив набагато більше монстрів, ніж я. Логочно що, він повинен взяти собі шістдесят п’ять чи сімдесят відсотків, так було б чесно, але, поставивши себе на його місце, я вчинив би так само. Саме тому і не став сперечатись.

Що стосується вечері, вирішив, що з цього моменту купувати буду тільки я. Таким чином мені хочеться віддячити Гестії та Беллу за їхню доброту, щирість і просто море позитиву. Звичайно, я вважаю, що цього недостатньо, але в майбутньому обов’язково моя подяка буде більш відчутною. Хоча поки що рано про це думати.

Я був стомлений і до будинку Белла йшов мовчки, навіть на дівчат не звертав належної уваги. Партнер тепер знає мій характер і не чіпається з розмовами, за що я йому щиро вдячний. Але, на жаль, як і вчора, наодинці зі своїми думками мене не залишив Кіра:

— «Виглядаєш не дуже, Еш. Завтра теж підеш у підземелля?» — стурбовано спитав мій друг.

— «Так, звичайно, мені треба ставати сильнішими», — з мене лилася впевненість, незважаючи на всю втому та сонливість.

— «Не раджу, бо під кінець було видно, як ти вимотався, і всі ці рвані непотрібні рухи…» — він був серйозний, але останніми словами в його голосі проскакували смішки.

— «Радиш взяти вихідний?»

— «Саме так. Може, ти до завтрашнього дня відпочинеш фізично, але не психологічно. Навіть якщо ти цього не помічаєш, стрес накопичується як наслідки: дратівливість, нервозність, неуважність. До чого це може призвести, я сподіваюся, ти й сам знаєш».

Думка за думкою до мене дійшла, що він має рацію і наступного дня треба витратити на такий потрібний відпочинок, а потім, набравшись енергії і терпіння, знову кинутися в бій.

— «Друже мій невидимий, може, у тебе знайдеться порада, якнайшвидше позбутися стресу?»

Я відкрито сміявся, але відповідь Кіри була дуже серйозна, що змусило мене бути насторожі.

— «Тобі потрібна психологічна розрядка. Найкраще знімають стрес жінки та алкоголь. Але я знаю, що це не твій підхід, то займися чимось звичним чи приємним.»

Жінки та алкоголь? Внутрішньо скривився. Відразу ж ділюся своїми планами на завтра з Беллом. Те, що на завтра я беру вихідний, Кранел прийняв новиу  спокійно, але повідомив, що сам вийде на полювання. Сказати мені не було чого, адже зрозуміло — він повинен ставати сильнішим. Мені б не хотілося його відпускати, підземелля реально небезпечне, набагато страшніше за те, що показували в аніме. Розумію, мої переживання безпідставні, і максимум, що йому загрожує, це поранення. Але від цього не легше, також розумію, моє втручання може призвести до трагедії, тому стискаю зуби міцніше і не втручаюся.

З такими невеселими думками ми встигли дістатися церкви. Як і вчора, нас зустрічала привітна, весела та енергійна богиня. У такій атмосфері просто неможливо залишатися сумним.

Настав час обіймашок. Белл, соромлячись і неохоче, прийняв обійми Гестії, при цьому не забуваючи червоніти. Коли підійшла моя черга, замість того, щоб стояти стовпом відповів на її обійми своїми. Не втримався, і під час обіймів схилив голову до акуратного вуха дівчини і прошепотів:

— Гестія-сама, якщо Ви й надалі мене обійматимете, можу й закохатися. Не давайте мені хибних надій.

Я говорив тихо, пристрасно, так щоб гаряче повітря від моїх слів м’яко лоскотало чутливе вушко дівчини. Богиня швидко відсахнулася від мене і з червоним обличчям промовила:

— Ти що робиш? — при цьому сховавши вушко руками від мене.

На мить наші погляди перетнулися. Відводжу свій погляд від її блакитних очей, прикриваю губи рукою. Сподіваюся, мій жест буде сприйнятий як приховування посмішки. І в цілому ситуація буде сприйнята як жарт. Що я спочатку й хотів. З подивом виявив під і справді посміхаюсь, та зовсім слабо, буквально трохи підняті куточки губ. Але це вже прогрес; невже я зможу знову демонструвати світові свої справжні емоції?

Поки я думав, ситуація набирала обертів: Белл і Гестія здивовано і навіть із шоком дивилися на мене. Ах, ну так, розумію, адже я вперше продемонстрував якусь подобу емоцій та ще й дії не відповідали моєму образу.

— Чому ви так дивитеся на мене? Усередині я досить емоційна людина просто не демонструю все це. Іноді і я люблю пожартувати.

Підкреслено підняв вказівний палець угору, але мене обняла хвиля мовчання, швидше за все, щось зробив не так. Низько вклонившись на знак вибачення, мовчазно зайшов усередину.

Тільки після цього Белл і Гестія відмерли і почали навздогін мене заспокоювати. Просто вони не чекали від мене такого.

Бути центром уваги я не хотів, тому одразу зайнявся вечерею і зняв зброю, бо їсти при повному озброєнні було незручно.