Глава 34

Нескінченно довга зала потопала в напівтемряві. І лише доріжка у центрі добре освітлювалася синіми смолоскипами. Повна тиша порушувалася лише спокійними кроками. Це було моє тіло, з затуманеним поглядом воно дивилося тільки в далечінь, ігноруючи все навколо. А з обох боків розверталося пекло, тільки поглянути і з’являється картинка і звук. Ось чоловік із усмішкою б’є жінку, насолоджуючись благаннм стогнами та криками болю. Ця бідолаха крізь пелену розпачу помітила моє тіло.

— Допоможи, благаю, — ледве промовила вона зламаною щелепою.

Однак моє тіло залишилося глухо, продовживши неквапливо крокувати. Я безтілесним духом намагався підійти ближче, допомогти, проте натикався на невидиму стіну. Розбиваючи кулаки, ноги, лоб у кров, руйнуючи кістки, але все було марно. Окрім болю, я нічого так і не досяг. Болванчик пішов уперед і мене потягло за ним. Щоразу, знову і знову мені доводилося спостерігати, як дівчата, яких я врятував, знову переживають особисте пекло. Знущання, побої, зґвалтування, і чим далі крокував бовдур, тим більше жорстокості було довкола.

Поки раптом не настав апогей божевілля. Відразу чотири видіння одночасно. Белл, оточений Мінотаврами, відчайдушно борючись, кликав мене. Лілі, мовчки проливаючи сльози, згорнулася клубочком, коли її били і топтали три виродки з родини Сома. Гестія тікала від Срібної гриви, спотикаючись і надривно дихаючи, кликала на допомогу. Моє серце стиснулося: я знав, що буде далі. Сльози, які, як мені здавалося, давно закінчилися, щаволокли очі. Повільно я повернув голову і побачив Арію в тому провулку. Гола, побита, з порожнім поглядом вона дивилася мені просто у вічі.

— Де ти був?

Всередині мене все обірвалося, наче лялька з обрізаними нитками, я впав навколішки. Наступної секунди я схопився з ліжка і почав дикими очима озиратися навколо.

— Сон, лише сон. — з моїх вуст пролунали незрозумілі хрипи, схоже, я зірвав голос. У тихій кімнаті почувся звук краплі, що впала на підлогу, тільки зараз відчув, що з моїх очей досі ллються сльози.

— «Еш, ти вже третій день не можеш нормально виспатися. А відпочинок тобі просто необхідний».

— «Ні, не потрібен. Регенерація впорається з наслідками безсоння. Ніхто й не здогадається, що я не висипаюся», — витерши рукавом вологу, я поспішив на поверхню.

— «Ти маєш рацію, але відпочинок потрібний твоєму розуму», — резонне зауваження, але я не знаю, що робити. Був один простий шлях, але щоразу вдаватися до навиків не збираюся.

Вже за десять хвилин я був біля готелю Арії. Дівчина мирно спала, зрідка вона навіть усміхалася. Приходити сюди сенсу не було ніякого, цю саму картину можна було розглянути і з іншої частини міста, просто так спокійніше. Глибоко зітхнувши, я глянув, як там поживають Белл і Гестія. І відразу стало якось дуже завидно, хлопець солодко спить обійнявшись з богинею. Її великі груди притискаються до нього, а він, зараза, посміхається.

Лілі у своєму будиночку наче кішечка згорнулася калачиком, тихо і мирно сопіла. Так, в них все добре. Полегшено зітхнувши, я подався до центру міста. Звідти можна буде спостерігати за всім довкола і в разі чого прийти на виручку. Однак після переполоху, який я влаштував, уся злочинність пішла у підпілля. Гільдію і сімей зачепило, що в них під носом твориться таке свавілля. Невідомий із такою сильною та страшною магією, до того ж організаційна злочинність. Загалом, тепер містом вештаються різні сильні особистості. Чи то за порядком стежать, чи шукають мене.

Те, що найбільше допомагало мені залишатися в тіні, було незнання суспільства про моє існування. Три дні тому я заявив усьому світу про себе і тепер настав час хаосу. Перебільшую, звичайно, але переполох вийшов знатний. Не знаю і знати не хочу, що діється на верхах. Але про те, що звичайні жителі вже не раз перемили мені кісточки, навіть не варто й казати. Ось і зараз, проходячи повз трактир, чую, як голосно перемовляються два хлопці.

— Чув, що сталося?

— Звичайно, я був там, коли все почалося. Спочатку був вибух, в одну мить весь другий поверх випарувався. Бахнуло так, що вуха заклало, люди навколо злякалися, але я тільки почухався, — впевнено посміхнувся звіролюд.

— Так, так я тобі й повірив.

— Так і було! — стукнув кухлем по столу хлопець. — Отож, за кілька секунд із землі виросли гігантські мечі. Вони оточили маєток, після чого з того боку було чути крики та ридання.

— Жах.

— Ось тут і починається найдивніше, всі ті виродки живі, але безпорадні, наче немовлята.

— Так їм і треба. Як гадаєш, хто це зробив?

— Ніхто не знає, кажуть, якийсь хлопець у чорній броні.

Хлопці випили ще по келіху вина і їхня розмова непомітно перетікла на інші, веселіші теми. Переставши нахабно підслуховувати, я продовжував далі крокувати нічними вулицями Ораріо.

— «А ти знаменитість»

— «Проблемно», — ще один головний біль.

— «Зате дуже прибутково», — вирвав із моїх темних думок друг. Так, при згадці нагороди волею не волею, а настрій поповз угору.

— «Статус»

Ім’я: Еш Шики;

Титул: Мрійник

Клас: Трейсер

Рівень 7→8;

Характеристики:

• Сила: 142 — H → 390 — F

• Витривалість: 201 — G → 489 — Е

• Спритність: 238 — G → 498 — Е

• Швидкість: 361 — F → 558 — D

Додаткові параметри:

• Контроль: 65705 (20060+75% + 30600)

• Мана: 250 000 (200 656 + 49 344) (блок)

• Швидкість відновлення: 28,53 (5,51 + 23,02) МР/сек

• Кількість ланцюгів: 16

• Резервуар ядра: 253 352/655 360

Бали дій (БД): 370 365 235

Магія:

[Укріплення Ранг:S]

[Магія розуміння структури Ранг:B]

[Проеціювання Ур 88 Досвід: 39,48%]

[Дзеркало душі: «Домініон мечів» Ранг:Е]

Навички:

[Готування (пасив) Ур 21 Досвід: 29,14%]

[Володіння полуторним мечем (пасив) Ур 124 Досвід: 56,18%]

[Магічне ядро (пасив) Грейд 17]

[Мечник двох клинків (пасив)Ур 289 Досвід: 15,66%]

[Покращений Інтелект (пасив) Ранг: Е]

[Бьякуган (актив)Ранг: А]

[Регенерація (пасив) Ранг: B]

[Магічний опір (пасив)Ранг: C → B]

[Аномальний опір (пасив)Ранг: B]

[Опора (актив)Ранг: S]

[Магічне Спорідненість «Меч» (пасив) Ранг: S]

[Виток «Меч» (пасив) Ранг: D]

[Ментальний двійник (пасив)Ранг: EX]

[Ходіння по Водній Поверхні (актив)]

[Ходіння по Вертикальній Поверхні (актив)]

[Статус (актив)]

А непогано, 370 мільйонів за ніч, ще небагато, і буде цілком достатньо для однієї задумки. Плавно кивнувши, я сів на холодну лаву біля Вавилонської вежі і зосередився на пошуку людей, що потрапили в біду. Проте кілька годин безперервних спостережень не дали результатів. Тому я покинув це безглузде заняття і пішов додому, треба спробувати виспатися.

Мені вдалося відпочити кілька годин, тому одягнувшись в обладунки, я перемістився в центр 80 рівня і вражено завмер. Пейзаж змінився до невпізнання. Від колишніх сірих тонів не залишилося і сліду, земля була вкрита красивими квітами всіх форм і розмірів. Колись чорні колони тепер були обплетені в’юном та ліанами.

Магія забруднена еманаціями смерті зараз витіснилася чистою та живою енергією. Найбільша концентрація магічної енергії відчувається від дерев, які росли недалеко. Але вони не були деревами у звичному розумінні цього слова. Адже повністю складалися з напівпрозорих кристалів із прожилками, які пронизували дерева немов кровоносна система, слабо світилися синім. Саме зосередження магічної енергії походило з маленьких темно-синіх плодів, схожих виноградинки.

Невже це… Знявши шолом після недовгих вагань, я закинув у рот виноградинку. Плід був несмачний і поширював тільки свіжість та прохолоду. Але що важливіше, він випромінював ману і мої Магічні Ланцюги охоче поглинули таку енергію. Круто! Чудова знахідка. Але займатися зборами врожаю нині немає жодного бажання. Спроектував на стегно підсумк для швидкого доступу, заповнив його виноградинками та колбами з водою з живлющого джерела. Після чого, залишивши артефакт телепортації на землі, я рушив далі, щоправда відключивши Бьякуган, адже грішно дивитись на такий дивовижний краєвид, не розрізняючи кольорів.

— «Як думаєш, тут з’являться монстри?» — перестрибнувши через кришталево чистий струмок, я помітив, що там плавали сріблясті рибки. А десь далеко чути, як щебечуть птахи.

— «Сумніваюся, а що, хочеш влаштувати ще одну «базу»?»

— «Ні, просто запитав», — так говорячи на віддалені теми, я й не помітив, як дійшов до величезної печери на наступний рівень. Надягши глухий шолом на голову, я почав спускатися широкими гвинтовими сходами.

Відстань між рівнями була величезною, тому знадобилося більше п’ятнадцяти хвилин швидкого темпу, щоб дістатися до брами. На відміну від попередніх, жодної магії на них не було, тож я відкрив їх спокійно. Новий поверх являв собою одну велику прірву і вузький кам’яний міст, на якому важко можуть уміститися троє чоловіків. Як би я не вдивлявся, дна було не розглянути, можливо, навіть його й немає, і прірва веде на наступний поверх. Дивним було ще свічення стелі та стін, хоча у видимому діапазоні нічого дивного, та й матеріал звичайнісінький. Я насторожено рушив уперед.

Як тільки друга нога переступила поріг, ворота з шумом зачинилися. Відразу після цього інтенсивність свічення стін збільшилася і гравітація посилилася втричі. Моє тіло почало тягнути до підлоги, наче за спиною утворилася важка сумка. Але я все ще можу нормально рухатися, хоч і важко.

Камінь воріт почав покриватися в’яззю рун. Ця ситуація неабияк насторожила, тому насамперед я поставив руку на ворота і став вливати свою ману, не даючи закінчити малюнок, плюс необхідно подбати про безпечний відхід.

Раптом у радіус огляду увірвалося щось із неймовірною швидкістю. Що-небудь зробити я не встиг і рука, яка лежала на брамі, впала на підлогу. Секундою пізніше прийшло усвідомлення і біль, неймовірний біль. Прикусивши язик, я активував навик, що відключає біль і зміг раціонально діяти.

Насамперед, лівою рукою влив магію в камінь на підлозі. Відірвавши маленький шматочок кам’яної породи, я використав, щоб зупинити фонтаном кров, що б’є з обрубка. Друге, що зробив — це простежив за траєкторією, щоб виявити ворога. За кілометр від мене зі стелі звисало якесь жахливе сіре створіння, схоже на помісь крота зі слоном. Цей виродок дістав наступний снаряд і засунув його до свого хоботка. Після чого почало набирати повітря. Через секунду черговий снаряд вилетів у мене.

Поки цей снайпер готувався, я теж створив кілька мечів різної якості, виставив як багатошаровий щит. Останній із міфрилу навіть не забув зміцнити гарненько. Ну і наостанок зміцнив себе та зброю. Але камінь ніби не помітив мої потуги, знищив усі до єдиного меча і впечатався в грудну пластину. Відчуття були такими, наче артилерійський снаряд влучив. Здається я навіть чув, як хруснули кістки.

Інерція удару викинула мене на кілька десятків метрів із мосту в прірву. Тут гравітація була ще сильнішою. Секунда зволікання і я вже на п’ятдесят метрів нижче за міст. Створивши опору, я відштовхнувся до стіни та спробував причепитися до неї. Але магія стіни була в рази сильніша, і просто відштовхнула мене назад. Цокнувши язиком, я опорою перенаправив себе до мосту і нарешті зміг зупинити падіння.

Не встиг перевести дух, як посилений до краю слух відчув звук розсіканого повітря. Я почав рухатись ще до того, як усвідомив це.

Бах! Прямо поряд із головою в камінь впечатався снаряд монстра.

Не гаючись і концентруючись більше на звуку, я стрімко став підніматися вгору. За цей час у мене ще двічі стріляли, причому з різних позицій. Погано, тепер їх троє. І всі, як один, на відстані від мене більше кілометра. Вибравшись на міст, одразу ж активував магію.

— Trace On, — на відстані тридцять метрів здійнялися кинджали, утворюючи навколо мене двошарову сферу без жодного зазору. Тяжко дихаючи, я повільно попрямував до воріт. Так багато об’єктів підтримувати у повітрі, і при цьому тримати їх у певному порядку, мені ще не доводилося. Було так важко підтримувати два шари, що довелося виділити додаткові ресурси. Я без вагань відключив Бьякуган.

З підсумку дістав кілька виноградин і закинув до рота. У цілковитій темряві став орієнтуватися на магічне відчуття. Відірвана рука випускала слабкі залишки мани, а ось ворота з кожною секундою наповнювалися все більшою кількістю енергії. Не зволікаючи, закинув кінцівку в невелику сумку за спиною, і нарешті приступив до деформації воріт.

Кілька секунд нічого не відбувалося, але я не думав розслаблятися і прислухався до будь-якого шурхоту. Але сфери кинджалів блокували звук ззовні, тому наближення наступного снаряда я не зафіксував, просто раптово у сфері утворилися дві дірки. Не гаючи дорогоцінного часу, я змістив сфери одну відносно іншої, прикривши тим самим дірки, і заповнив нестачу. Не знаю, на що вони орієнтуються, на магію чи візуальні дані, але сфера ідеально виконала свою функцію маскування. Але це не означає, що шалений камінь не відірве мені ще щось. Біля самих дверей я пригнувся, тим самим зменшуючи площу влучення.

— «Кіра, перекинь мене на інший бік!»

— «У тебе занадто мало балів», — швидко відповів він і замовк, щоб не порушувати мою концентрацію.

Бам! Бам! Бам! Три послідовні постріли врізалися в міст, вибивши тим самим шрапнель із каміння, який зі брязкотом вдарився в обладунки. Стрілець не додалося, їх, як і раніше, троє, але є й погана новина — вони мало того, що пересуваються і скоро займуть позиції навпроти мене, так ще й координують дії. Атакують майже одночасно із невеликою затримкою. Не рухатись погана ідея, так у мене простіше потрапити.

Раптом два снаряди просвистели над головою. Я миттєво роблю перекат і ухиляюся від третього, але четвертий постріл потрапляє по коліна і, як на зло, саме в незахищену його частину. Нога з неприємним хрускотом ламається, і я падаю, ледве не перериваючи контакту з брамою. Схоже, тепер їх четверо, погана ситуація.

Мана витікала з разючою швидкістю, ефект виноградин закінчився, а ці виродки все продовжують і продовжують стріляти. Абияк використовуючи покалічену кінцівку, мені вдалося пережити два залпи. Хоч і довелося сильно покалічити ногу, кістка випирає, а з рани витікає тепла кров. Активувавши Бьякуган, я глянув на ворота, моя магія майже зруйнувала чортові руни, ще трохи…

Додумати мені не дав снаряд, який потрапив у підлогу. Щебінь розлетівся на всі боки, другому снаряду пощастило зачепити мій шолом. На мить я втратив концентрацію і клинки з жахливою швидкістю відлетіли в прірву. Вороги не могли прогаяти такого шансу і в мене полетіло злощасне каміння. Світ сповільнив свій хід, я бачив, як повільно два камені наближаються, один у живіт, другий просто в шолом.

Саме цієї миті ворота піддалися і я, який до цього спирався на них, повалився на землю. Камінь, що летів у голову, пройшов повз, а той, що в живіт наздогнав моє плече, начисто роздробивши його. Перекотившись, я опинився під захистом стін проходу. Живий. Я вижив!

Акуратно, носком черевика торкнувся воріт, я влив всю магію, що залишилася і повернув їм первозданну форму. Видихнувши, я спокійно відкинувся на холодну підлогу.

— «Це було близько».

— «Ага, цього разу я тільки дивом вижив», — якось доповз до стіни і притулившись, я дістав воду, з живлющого джерела і виноградинки, що залишилися. Обидві рідини потрапили в стравохід і, навіть не доходячи до шлунка, поширилися прохолодою по всьому тілу. Магічні Ланцюги за лічені секунди поглинули всю сторонню енергію в тілі та заповнили десяту частину резерву.

— «Чому мені не вистачило, востаннє, коли перевіряв у мене було 370 мільйонів?»

— «Моє втручання у такі моменти особливо дороге. Тому тобі краще не покладатися на мене».

— «До речі, — продовжив він. — «А чому ти використовував кинджали? Ну, хіба не ефективніше було використовувати шматки широкого металу чи, на крайній випадок, великі дворучники? І ще чому ти не деформував підлогу під ногами і не закопався вглиб моста?»

— «Емм, не знаю. Було надто мало часу, щоб подумати, що я діяв на інстинктивному рівні. Хоча якась різниця, я вижив, а це найголовніше».

Друг звузив очі і поставив несподіване запитання:

— «Тобі не здається, що тебе обмежує Істок?»

— «Ні», — моя відповідь була негайною. — «А з чого такі питання?»

— «У такому стані ти не зрозумієш, навіть якщо я скажу. Тому витратити 60 мільйонів на запечатування Істоку на день».

Яка безглузда витрата, все одно, що викинути їх у відро для сміття. Але я не думаю, що друг радитиме щось погане. Принаймні потрібно спробувати.

— «Мені шкода витрачати стільки балів, тому давай обмежимося годиною».

— «Хай так, вартість впала до 2,5 мільйонів». — він клацнув пальцями і я відчув, як від мене відірвали щось незамінне й цінне, таке рідне і таке близьке.

Я вже набрав у груди повітря, щоб почати обурюватись. Однак, перш ніж бездумно кидатися докорами, потрібно проаналізувати хоча б недавній бій. І ось тут до мене нарешті дійшло, що ж не так.

— «Вплив Істоку. Замість раціонального рішення я поклався на інстинкти, які диктує Істок. Проблема в тому, що я досі сприймав його як простий навик, або данину поваги моєму кумиру, але він щось більше. Він непомітно впливає на мене, мої рішення, моє життя. Кандали, які обмежують мене, але найгірше те, що я особисто одягнув їх», — не весело посміхнувшись, я несильно стукнувся головою об стіну підземелля.

Кіра правий, раніше навіть якби і сказали, що мій істок тягар, я б знайшов купу аргументів, які спростовують це твердження. Адже став надто прямим і впертим. Чудово, просто чудово.

— «Якби я був системою, то сказав щось на кшталт [Вітаю, ви проаналізували прийняті рішення та усвідомили свої помилки. + 10 Мудрості]. Тобі не варто так сильно вбиватися, ти маєш можливість робити помилки, адже з моєю допомогою ти можеш все виправити», — він весело підморгнув мені. Мій кислий настрій почав швидко підніматися вгору, але Кіра мене притормозив. — «Зрозуміло, що не за безкоштовно, тобі доведеться чимало заплатити», — він потер пальці у відомому жестіторговців.

— «Напевно пізно питати, але який Істок мені підходить?»

— «Ти ж знаєш…»

З моїх вуст вирвалося ненависне слово:

— Пустота, — це те, що я ненавиджу і боюся найбільше у світі.

У рідному світі до приходу Кіри я був пустою оболонкою. Ні мрії, ні бажань, ні прагнень. Нічого не цікаво, нічого не хочеться. Такі люди завжди будуть ізгоями, але найгірше те, що мені було байдуже. Я намагався заглушити діру в грудях аніме, манґою, книгами та іншим. Згодом мені вдалося навчитися не помічати її. Але проблему це не вирішило.

Я різко похитав головою, минуле має залишитись у минулому. Нехай Істок «Меч» мої кайдани, але також і мій порятунок. Хоча варто визнати, я надто скромний і фанатичний.

— «І так, друже мій, скільки вартує зміна Істоку, скажімо, на Магія, Енергія чи  Матерія?»

— «Ну …»

Краще б я не питав, ні, серйозно. Таких великих цифр мені ще не доводилося чути. Принаймні ще не все втрачено, але доведеться неабияк попітніти. Гаразд, поки на порядку денному прокляття, а там уже й подивимося.

— «Скільки захистити себе від впливу цієї навички?»

— «На цьому рівні 1 мільярд». — порадував мене Кіра.

Найс. Але навіть звільнившись від впливу «Мечу», я не відчуваю катастрофи. Знаю, це погано, але немає відчуття відторгнення чи неприйняття.

І так діятиму за наступним принципом — нехай поки все залишається як є, але я намагатимусь більше приділяти уваги поведінці, хоча б поза боєм. І зрозуміло, шукати способи виправити ситуацію, що склалася.

За час розмови Регенерація залікувала смертельно небезпечні ушкодження, я перенаправив потік магічної енергії на телепортаційний артефакт. Довгі хвилини зарядки, кілька секунд підготовки, і я перейшов до себе додому. Тут буде зручніше заліковувати рани.

Абияк вдалося доповзти до крісла і забратися на нього. Тепер можна і помріяти, тобто я хотів сказати, розробити план на майбутнє.