Глава 11

Прокинувся від болю, що гуде, у всьому тілі, та й не дивно, якщо спати в обладунках. А якщо згадати, що в мене ліжко —  дошка, навіть дивно, як за таких умов я все ж таки зміг відпочити.

Думав, увечері сяду, розберуся з пітьмою та навиками, але не склалося. Далися взнаки безсонна ніч і втома —  вирубався миттєво. Не в моїх правилах відкладати все на потім, але зараз просто немає часу, незабаром зустріч із напарником.

Але перш ніж кудись рухатися, не завадило б трохи розім’ятися, бо відчуваю себе старим. Швидка розминка розігнала кров і розігріла задубілі м’язи, ось тепер я почуваюся людиною.

Щоб дістатися місця зустрічі, довелося витратити чимало часу через густий натовп авантюристів. Поки йшов, голову відвідували погані думки. З початком канону розпочнуться проблеми, наприклад, Фрея. Від згадки про це ім’я мене навіть перекосило. Для досягнення своєї мети Фрея безсовісно користується своєю красою. Не злічити, скільки вона спокусила перспективних авантюристів. Повія.

Але це лише півбіди, ця мерзенна жінка зацікавлена у Беллі. Що обіцяє йому лише додаткові проблеми. Ех, похмурі думки не найкращий початок дня, треба відволіктися, а найкраще відволікає краса дівчат.

Думки перескочили на доленосну зустріч Белла із Сір Фловіс. Дівчина запросить повечеряти його в шинку «Гасподиня Рогу достатку», і саме там сьогодні родина Локі влаштує свято на честь вдалого завершення рейду. Знову думаю про погане. Непорядок, треба підбадьоритися, не хотілося б своїм похмурим виглядом стурбувати друга.

— Доброго ранку! — почувся знайомий голос з-за спини, і відразу відчув як хтось поплескав мене по плечі, і в полі зору з’явився той, про кого я багато думав останнім часом.

— Привіт, Белл, — я намагався приховати тривожність в інтонації, але, здається, вийшло досить погано.

— Еш, щось трапилося? —  ось і зворотний бік надто читабельної міміки. Ненавиджу змушувати когось турбуватися, особливо коли це стосується небайдужих мені людей.

— Та просто в обладунках заснув, от і тіло ломить, не зважай, —  відмахнувся я і продовжив рухатися в вежу. Напарник наздогнав мене, перегороджуючи дорогу.

— То може, не підемо, чи візьмемо на сьогодні вихідний? Прогуляємось містом, зайдемо до шинку, повеселимося? — на його стурбований погляд я відповів усмішкою, на душі потеплішало. Це називається дружбою?

— Все нормально, я зможу битися, як завжди. Ти краще скажи, чого запізнився? —  у такий нехитрий спосіб постарався перекласти тему розмови. Белл зніяковів, почухав потилицю і почав розповідати, як познайомився з дівчиною у формі офіціантки і як вона поділилася своїм бенто з умовою повернути коробочку та відвідати заклад.

— Еш, підеш зі мною?

— Да без проблем.

Весело перемовляючись, ми дісталися п’ятого поверху. Можна було б спуститись і нижче, але я був категорично проти – надто небезпечно. З одиночками або невеликими групами ми без проблем розправимося, але, якщо монстрів буде більше, доведеться звалювати на всіх парах.

Полювання просувалося плавно, без сюрпризів. Було видно, що Белл викладався на повну: брав він більше монстрів, а перерви між боями стали менше. Коротше кажучи, він цілеспрямовано рухається до своєї мети стати сильнішим.

Я не заважав йому, а навпаки, намагався підтримати. Поступався монстрам, підбирав трофеї, загалом, виконував роль підтримки. Іноді прокидалася темрява. Мені залишалося тільки, стиснувши зуби, продовжувати підтримувати Белла. Все потім, а зараз ми в підземеллі; небезпека завжди поряд.

Такий темп ми підтримували, поки не натрапили на черговий тунель, побачивши, як зі стіни вибираються шістнадцять кобольдів, для нас це поки що занадто, вже думав, що Белл дасть команду відступати, але не було. Почув тихий голос, що говорив зовсім протилежне:

—  Забагато їх. Втекти? Але… я зроблю це! —  і тут до мене дійшло, що ця битва з аніме. У голові партнера зараз образ Айз, вона просить не здаватися. «Будь ласка, Белл, бийся».

Перевів погляд на монстрів; кров закипіла, а на обличчя сама собою наповзла усмішка. Зрештою, реальна небезпека, бій, у якому на коні життя. Белл зірвався з місця першим, я одразу ж слідом. Без слів ми розділилися: напарник узяв на себе правий бік, а мені лишилася ліва; самих кобольдів дісталося нам порівну.

На повній швидкості врізав ногою в груди монстра, почувся хрускіт кісток та хрип. Удар був такої сили, що тіло відкинуло на три метри, збивши при цьому двох кобольдів, що стояли поруч. Це ідеальна можливість легко розправитися з трьома розгубленими ворогами, упускати її не став: стрімкий ривок, кілька точних ударів обривають життя. Але я оточений, якщо коло зімкнеться, я труп. Так, мій меч одним легким рухом може запросто перерубати кобольда, ось тільки в цій ситуації це не має значення, мені просто не вистачить швидкості. Незважаючи на жалюгідну обстановку паніки не було —  лише азарт і жага до бою.

Будь-що потрібно вийти з оточення; зриваюся назустріч самотньому кобольдові. Довернув корпус, пропускаючи в небезпечній близькості пазурі, плавний помах розрізав монстра від правого плеча до лівого стегна. Ворог миттєво зник у темному мареві; відчув небезпеку за спиною. Перекат, не розвертаючись, —  вчасно, бо згодом на тому місці, де я був, приземлився найшвидший.

Розворот, удар знизу вгору, кобольда розрізало на дві рівні частини, від паху до самої верхівки. Крок назад, піднятий над головою, меч ковзнув униз —  і ворогів залишилося троє. Монстри не дають шансу перевести дух і продовжують наступ із трьох напрямків одночасно. Ковзаючим крок убік, і один монстр пройшов повз, пазурі другого довелося блокувати плоскою стороною меча. Зустріти удар лезом, відрізав би кисть, кров із кукси заляпала очі, і не варто забувати про другу руку чи зуби.

Удар третього націлений на голову. Відступати немає часу, тож до скрипу у хребцях нахиляю голову, пазурі залишили неглибоке ранку на щоці. Це було близько!

Удар у живіт, коліном відштовхнув другого, меч знову вільний; горизонтальний помах відрізав монстру не лише голову, а й виставлені у захисті руки. Перший загарчав, припав до землі, напружив задні лапи і стрибнув, бажаючи впитися зубами в шию. Ось тільки я знайомий із звичками кобольдів, зустріла його вже заготовлена на такі випадки контратака. Як тільки монстр вистрілив собою, немов гарматним ядром, я стрибнув угору, опустив клинок до землі. Ворог, нездатний змінити траєкторію польоту, напоровся на меч, як результат — дві абсолютно однакові половинки, що згодом зникли в мареві. Останній супротивник не став для мене проблемою.

Белл закінчив трохи раніше, але не став втручатися в мій бій, адже він чудово знає, що іноді я стаю бойовим маніяком. І, якщо відібрати здобич із-під носа, можу й образитися. Збираючи трофеї, я паралельно розмовляв з Кірою:

— «Слухай, а чому так багато монстрів? В аніме їх було менше: приблизно п’ять чи шість?» — напружився я.

— «Все просто: в анімі він мав перемагати, а з тобою шість монстрів не проблема. Доля вирішила інакше і трохи ускладнила бій», —  безтурботно відповів друг, але я напружився ще більше.

— «Ти хочеш сказати, що за моєю участю всі пригоди Белла будуть складнішими?»

—  «Саме так,» —  легко відповів він.

Не знаю, як до цього ставитись. З одного боку, це сумно, адже я ускладнив життя другові. А з іншого, для світу я не пусте місце, і я матиму свою частину пригод. Моя допомога буде потрібна Беллу, але вона буде йому потрібна через мене.

Зібравши магічні камені і один предмет, що випав, ми попрямували на поверхню. Домовилися зустрітися перед трактиром за годину. Белл подався оновлювати статус, а я —  до готелю. Потрібно залишити обладунки, але меч все ж таки залишив при собі, адже я знаю, що станеться далі, і цього разу немає намірів залишати все на самоплив.

Чекати довелося мені, Кранел затримався. Я не нудьгував, грівся в променях заходячого сонця, притулившись до стіни навпроти корчми. Ліниво проводжав поглядом гарних дівчат, зрідка, коли офіціантки миготіли в дверях, звертав увагу на чарівниць. А Міа Гранд розуміється на бізнесі, на неї працюють тільки прекрасні дівчата.

Сір Фловіс – весела, активна дівчина з привітною посмішкою. Красуня-маніпулятор, вона мене відверто лякає. Пара слів —  і ти, наче лялька, яка виконує чужу волю, щиро віриш, що це все —  твоя ініціатива. Бр-р, аж мурашки по спині пробігли.

Арня Фромель та Хлоя Ролло — милі, кошко-дівчата. Люблю кішок та дівчат, а коли все разом, я просто тану. У цьому світі я вже більше трьох місяців, але все одно не можу пройти повз і не поглянути на пухнасті хвостики і вушка. У розмові кішечки постійно мякають, що робить їх на порядок милішим; серце пропускає удар, а руки самі тягнуться погладити.

Рю Ліон —  висока, струнка ельфійка з неймовірно красивими блакитними очима та зеленим волоссям, м’якою та ніжною шкірою, тонкою талією та довгими ніжками. Але найпривабливіше в ній – холодна, відчужена аура, яка тримає оточуючих на відстані. Як на мене, це такий захисний механізм чи бар’єр, що захищає добре серце від жорстокого світу. Людям, які зуміли зайняти частинку її душі, дуже пощастило. Вона ніколи не зрадить друга, а люблять такі люди гаряче, щиро та вірно.

Цікаво, а хвостики та вушка є ерогенною зоною? Хм-м, а як щодо вушок ельфів? До більш вульгарних питань моя хвора уява не встигла дістатися, адже прийшов Белл.

— Привіт, Еш. Вибач, що змусив чекати, —  виглядав він винним.

— Все нормально. Не будемо гаяти час і підемо поїмо, а то я голодний, —  на підтвердження моїх слів живіт пробурчав цілу серенаду. Зніяковівши, прискорив крок, щоб обігнати Белла і, нарешті, увійти до шинку.

Зустрічати нас вийшла Сір.

— Шукач пригод, ви прийшли та друга запросили, —  вона перевела цікавий погляд з Белла на мене. Відповів їй стриманою посмішкою.

— Так, його звуть Еш, Еш Ейнсворт, — представив мене друг. —  А мене Белл Кранел, приємно познайомитися, —  чемно поклонився хлопець.

— Я ж не представилася! Мене звуть Сір Фловіс. Приємно познайомитись, — дівчина схилила голову.

— Радий нашій зустрічі, — ввічливо відповів їй.

— Що ж, не затримуватиму вас, проходьте, сідайте, — Сір відчинила дерев’яні двері, запрошуючи нас усередину звичайним ввічливим жестом.

У закладі стояв жвавий гомін, але мене більше привернув чарівний запах, від якого рот наповнився слиною. Майже всі столи були зайняті, а ті, що були вільні, надто великі для двох, тому, не змовляючись, ми попрямували до барної стійки.

Ми замовили собі спагетті та сік. Я з нетерпінням чекав на їжу, час від часу кидаючи голодні погляди у бік кухні. Справа не лише в голоді, а й у тому, що це місце зустрічається в аніме. І, як будь-який фанат, мені шалено хотілося спробувати місцеві страви. Та й як кухар-аматор оцінити місцеву кухню.

Через кілька хвилин приніс наше замовлення сам власник шинку —  Міа Гранд. Почалася розмова про те, що Белл дуже милий для авантюриста, а я… надто молодий. Так, мене складно назвати красенем, якщо порівнювати з місцевими, швидше десь нижче середнього. Сумно. Гаразд, зате у мене є величезна порція спагетті із запеченою рибкою. З’їв все в рекордні терміни, було настільки смачно, що я ледве не проковтнув язика, обов’язково якось рецепт попрошу.

— Ня-я, прибули постійні клієнти, ня, — ох, цей милий няк, так і хочеться погладити кішечку.

Поки я віддався солодким мріям, сім’я Локі встигла розсістись. Ех, шкода, пропустив епічну появу. Белл не зводив закоханого погляду з Айз Валленштайн. Я наслідував його приклад і став розглядати стіл з максимальною концентрацією красунь.

Ріверія — висока, струнка вища ельфійка. На жаль, довга сукня не дозволяє повною мірою оцінити фігурку дівчини. Що стосується загального враження, справді відчувається королівське коріння. Кожен рух елегантний та граціозний, пряма постава та вишукані манери. Вона дуже гарна, водночас холодна і неприступна, що тільки додає їй привабливості.

Тіоне і Теона Хір’ют — гарячі близнюки. Цього разу я повністю міг оцінити дівчат, адже вони, як і всі амазонки, одягли мінімум одягу. Ідеальні тіла, спортивні, але не перекачані виснажливими тренуваннями фігурки, а які ніжки … просто казка. М’яка смуглява шкіра так і манить, як уявлю, що торкаюся цих пристрасних створінь… Втім, краще не уявляти, а то боюся, слиною захлинуся.

Тіона — старша сестра, володарка великого апетитного бюста; молодша, навпаки, має маленькі пружні груди, але це не мінус —  є хлопці, яким більше подобається маленька, навіть мені. Мій ідеал — це другий розмір, але якщо доведеться вибирати між третім чи першим, я без вагань оберу менше. Боюся, якщо й далі так пильно витріщатимуся на всі їхні «відмінні риси», можу й збудитися, тому квапливо перевів погляд на наймилішу дівчину родини Локі.

Лефія — весела, життєрадісна ельфійка. На відміну від більшості представників своєї раси, вона відкрито демонструє свої емоції, що робить її неймовірно чарівною. Невинні очі та сором’язлива посмішка підкорять серце будь-якого хлопця. Вона часто носить панчохи із підв’язками, що є зброєю масового знищення, а також частиною мого фетишу. Як же добре, що її тендітні ніжки в панчохах я не бачу під столом, бо, боюся, залип би, споглядаючи цю красу. Зараз краще навіть не думати про них, адже роздуми про велике мистецтво дуже затягне мене і я пропущу все на світі. Прецеденти були.

Локи —  богиня хитрощів і обману, що має світло-червоне волосся і хитрому личку, немов у лисички. Ця богиня не соромиться показати своє тіло. Адже вона дійсно дуже приваблива: висока з худою фігуркою, маленькі груди прикриті кофтинкою, що облягає, відкритий плоский животик, кругла апетитна попка в міні-шортиках і довгі прекрасні ніжки в чорних панчохах. Вона чудова! Саме тому погляд довго на ній і не затримався, бо не хочу втратити зв’язок із реальністю.

На Айз намагаюся взагалі не дивитися, тому що вона повністю на мій смак, можу і закохатися, а це не по-чоловічому. Вона кохання мого друга, я не хочу ставати перепоною між ними.

Минуло деякий час, Бете Лога встиг напитися і почав голосно на весь трактир розповідати «смішну» історію про новачка та Мінотавра. Відвідувачі на пів-вуха слухали цю історію, але було видно, що ніхто не згоден з його думкою. Я чув ці слова в аніме, але зараз відчуття непорівнянні. Мене трясло від гніву, як він сміє говорити таке про мого друга?! Розумію зараз критичний момент, а будь-яке слово, жест, вчинок можуть зруйнувати канон. Але стояти і нічого не робити… який я після цього друг?

—  Хіба погано називати сміття сміттям? — це стало останньою краплею, я не витримав.

Палаюча лють, перейшла в холодний гнів, кристально-чистий розум, не замутнений емоціями, видав кілька варіантів дій. Поставивши руку на плече Белла, стримано, але досить щиро видав:

—  Не приймай близько до серця, він п’яний і не розуміє, що каже, —  Белл розлючено опустив голову, хитаючи нею. Ясно, так до нього не достукатися, ну не оратор я, та й обмаль у мене соціального досвіду та психологічних знань. Якщо так, переходимо до плану «Б».

— «Кір, активуй Стійкий розум. Знаю, він суто для бою, але я готовий заплатити», —  друг не був дурнем, одразу зрозумів, що я маю намір зробити.

—  «Добре, платою буде ситуація, тобто що б ти зараз не зробив, балів дій не отримаєш.»

— «Справедливо, хай так», — уявний діалог зайняв секунду реального часу, але настав час зайнятися другою частиною, на порядок складніше.

— Белл, що б зараз не сталося, будь ласка, не втручайся. Обіцяй мені, — хлопець нічого не зрозумів, але все ж таки кивнув.

Ну що ж, настав час зробити правильно і захистити честь друга, було б непогано провчити песика. Підійшовши до столу Локі, я голосно промовив:

— Припини кричати на весь трактир, — мені знадобилася чимала сміливість, щоб ось так просто підійти і кинути одну фразу. Всі в закладі миттєво затихли, передчуваючи розвагу, цікаві погляди на мене схрестилися. Фінн, капітан сім’ї, миттєво зорієнтувався і спробував урегулювати конфлікт:

— Бете, він має рацію, ти заважаєш іншим відвідувачам, — хобіт повернувся до мене і з ввічливою усмішкою звернувся: —  Вибач, у нас свято, сподіваюся на розуміння.

— Чуєш, хлопче, зникни! — грубо вклинився в нашу розмову Бете. Я повністю проігнорував його.

—  Та ні, мене не шум турбує, все ж таки це трактир. Мене зачепили його слова, і я, як новачок, вирішив довести, що він не правий.

— А сміливості тобі не позичати, новачок, — басовито похвалив мене Гарет. — Я хотів подякувати йому за приємний відгук, тільки не встиг.

—  Так ось що тут відбувається… сміття вирішило заступитися за сміття, — глузливо засміявся Бете. У трактирі тільки він сам знайшов цей жарт смішний. Що здивувало, думав, родина Локі в будь-якому разі підтримає, але ні, схоже, вони не збираються втручатися в нашу суперечку. Близнята дивляться на мене з цікавістю, сама Локі всім виглядом показала, що чекає на цікаву виставу. Ріверія й Айз не подавали вигляду, Лефія, як перелякане кошеня, не знала, що робити.

— Не тобі судити, може, сьогоднішній невдаха завтра стане знаменитістю? — блохасти покотився зі сміху, ніби я розповів найсмішніший жарт на Землі. Мда, а смішного тут точно нічого немає, це вплив алкоголю? Якщо випити, то перетворюєшся на таке жалюгідне створіння? Щось мені різко розхотілося куштувати випивку. Поки голова була зайнята сторонніми думками, Бете встиг прийти до тями і підійти.

— Запам’ятай, сміття залишиться сміттям, а боягуз — боягузом, — процідив мені прямо в обличчя.

— Сміливими не народжуються, сміливими стають. Усі з чогось починали, і навіть колись ти боявся, — хлопцеві явно не сподобалася мої слова.

— Я ніколи нічого не боявся, — з погрозою в голосі заявив Бете.

Не моргнувши і оком, спокійно, але голосно заявив:

— Брехня! — він схопив мене за комір, без зусиль підняв, до підлоги я діставав тільки на носочках. Навіть у такій ситуації моє обличчя не здригнулося, виявлю слабкість —  програю.

— Повтори! —  обличчя хлопця скривилося у злісній гримасі. Було видно, що він ледве стримує буйну вдачу.

— Бете, залиш його, —  вирішила втрутитися Ріверія, але вовчара не звернув уваги.

— Усі відчувають страх, і ти не виняток, —  спокійно закінчив висловлювати свою думку, зухвало дивлячись у очі блохастому.

—  Та я тебе… —  замахнувся п’яниця.

— Бете, стій. Це наказ, — втрутилася Ріверія, але було запізно, він ударив, я звалився на землю. З губи сочилася кров, а в роті відчувався солонуватий присмак металу.

— Що, закінчилися слова? І ти вирішив довести свою правоту кулаками? Негідна поведінка. — витираючи кров, я підвівся і з викликом глянув на Бете. Моя поведінка ще більше розлютила його.

— Досить, —  сказала вища ельфійка, буйного хлопця зв’язали мотузки.

— Я вибачаюсь за негідну поведінку Бете Лога, він п’яний, — спокійно промовила Ріверія з непроникним обличчям.

«Раджу купити намордник, щоб ця псина не базікала зайвого, або тримайте його на прив’язі, якщо не може вести себе гідно в суспільстві», —  подумав я, але в слух сказав зовсім інше:

— О, розумію, тому я так само перепрошую, не витримав.

— Агов, хлопче, —  гукнула мене Богиня. —  Для таких сміливців, як ти, двері нашої гільдії завжди відчинені, —  з думкою Локі були згодні майже всі за столом.

Ем-м, що відбувається? Я щойно публічно поцапався з Бете, а мене вже вербують? Щось у цьому житті я точно не розумію.

— Дякую за високу оцінку, Локі-сама, — зігнувся у поважному поклоні. Було приємно почути похвалу від такої красуні, навіть шкода, що більшість хоробрості —  заслуга навички. —  У мене вже є сім’я, і я нізащо її не покину.

—  Жаль, але я не відмовляюся від своїх слів.

Ще раз вклонився і подався на вихід, не забувши наостанок посміхнутися зв’язаному вовку. Сподіваюся, я зміг довести Беллу, що Бете Лога не правий.

Зайшовши до найближчого темного провулка, притулився до стіни і сповз на землю. Ноги більше не тримали, серце прискорено билося, навик перестала діяти, і мене наздогнав відкат. Те, що я зробив, було дуже безрозсудно, це все одно, що чихуахуа гавкала б на ротвейлера. Будь я хоч сто разів правий —  він сильніший.

— «На тебе несхоже. Якби тебе поливали брудом, ти не став би комусь щось доводити», —  Кіра має рацію, були прецеденти ще на Землі; мені байдуже, яка мені справа до чужої думки? —  «Я не думав, що ти такий підступний. Не в змозі завдати фізичної шкоди, ти вдарив по репутації.»

— «Так, чутки — страшна сила, тепер Бете Лога — зарозумілий придурок, який самостверджується за рахунок новачків. Щоправда, плітки надовго не затримаються, і серйозних втрат репутації не завдадуть —  так, тимчасові незручності, не більше».

Якийсь час ще посидів, приходячи до тями. Про те, що буде далі, я намагався не думати. Вийшовши на освітлену частину вулиці, одразу помітив друга. Мабуть, мене шукав; Айз невидно, отже, не помітила.

— Еш, ти як? —  хлопець був стурбований.

— Нормально, скажи краще, ти за мене заплатив? — не хотілося б повертатись туди після такого відходу.

—  Так, заплатив, не хвилюйся. Стоп, це байдуже. Навіщо ти це зробив?

—  Він образив мого друга, а я не міг сидіти склавши руки, —  ніяково почухав потилицю. Я не хотів продовжувати цю тему, тому намагався закінчити розмову якнайшвидше. Мені ще думати, як все виправити.

—  Гаразд, тоді по домам?

— Так звичайно, —  очі хлопця забігали, він явно щось недомовляє, але я не став нав’язуватися, хай усе йде своєю чергою. —  Еш, дякую, —  щиро подякував він.

— Я нічого не зробив, — хлопець хотів заперечити, але я швидко зник з поля зору, посміхнувшись наостанок.

За найближчим будинком почекавши кілька секунд, визирнув. Як я й думав, Белл вирушив у підземелля. Хм-м, виходить, Бете сказав достатньо. Ніч обіцяє бути довгою, я зітхнув і побіг слідом.

Наздогнати партнера не стало проблемою, навіть з форою та кращими параметрами. Хлопець зараз вбиває все, що рухається, не дбаючи про трофеї — вони й вивели мене до його місця розташування. Я не збираюся втручатися чи показуватись на очі, тільки підстрахую. У такі моменти потрібно залишитися на самоті, щоб виплеснути емоції, всю образу та злість.

Ховаючись, дивлюся на його бій, на рани, які він отримує, і стискаю зуби. Я не маю права втручатися, адже зроблю тільки гірше, єдине, що в моїх силах, — це збирати магічні камені. Що довше спостерігав за Кранелом, то більше в мені прокидалася темрява, тепер я не зможу її ігнорувати чи приглушувати. В мені зростала порожнеча, апатія, а настрій усе більше опускався на дно. Хоч я і був зайнятий самоаналізом, тіло не зупинялося і рухалося за Беллом, не забуваючи при цьому підбирати трофеї.

Прийшов до тями лише тоді, коли хлопець повністю вибився з сил, втративши свідомість; він був у жалюгідному стані: багато великих і маленьких порізів, одяг весь забруднився в крові та пилу. Беру себе в руки, відпочити можна і пізніше, а допомога йому потрібна зараз. Рани виявилися неглибокими, перев’язка та лікувальне зілля впораються. Його зовнішній вигляд бажає кращого, не хотілося б марно хвилювати Богиню, тому потрібно привести його в порядок. Це зайняло чимало часу, а хлопець і не думав прокидатися, якщо так, доведеться тягти. Адже поки що ми тут прохолоджуємося, Гестія хвилюється. Повалив безвільне тіло на спину та рушив на поверхню.

Дивно, але на заваді ми не зустріли жодного монстра. Ще один вияв долі чи канону.

Шлях до церкви зайняв ще як мінімум годину. Белл за весь час так і не прийшов до тями, тому, передавши його Гестії, мені довелося в двох словах розповісти про те, що сталося. Попрощавшись із Богинею, вирушив розбиратися в собі на Північно-західну стіну – місце тренування Белла та Айз.