24. [борги сплачено]

Під стіною, у затіненому кутку стояла Нарциса Мелфой в елегантній, але на диво простій срібно-сірій сукні з пелериною. Чоловіка поруч із нею не було. Нарциса мовчки стежила за своїм сином, що кружляв у танці з Асторією Ґрінґрасс — у всякому разі, так здавалося. Вона ні з ким не розмовляла, трималася осторонь і, здається, з усіх сил намагалася не привертати до себе зайвої уваги. 

Втім, це була марна пересторога. Велика Зала була переповнена — гамірні випускники, що насолоджувалися своїм новим, ще зовсім незвичним статусом дорослих; їхні батьки — хтось був розчулений від сліз, хтось аж надимався від гордості; вчителі та вихователі гуртожитків — щасливі і трохи сумні; горді своєю присутністю на такій важливій події учні та учениці інших класів, яких запросили випускники. Всі веселилися, танцювали чи просто гомоніли між собою, і ніхто не звертав уваги на Нарцису, що напружено вдивлялася у натовп.

Гаррі, що пробирався через Залу, тримаючи за руку Джіні, раптом завмер, відчувши на собі пильний погляд, і став оглядати присутніх.

«Постійна пильність, Поттере! — гаркнув у його голові голос покійного Дикозора Муді. — Якщо Темного Лорда більше немає, це не означає, що ти маєш її втрачати!»

— Що трапилось? — спитала Джіні, ледве не додавши «шрам болить?» Не так просто було одразу позбутися цієї звички, хоча вона й знала, як це щоразу дратувало Гаррі, хай як він намагався цього не показувати.

Зустрівшись поглядом із очима Гаррі, Нарциса жестом попросила його підійти і нервово озирнулася. Гаррі насупився: цей жест йому геть не сподобався. Вчинок Нарциси у ніч битви за Гоґвортс змусив його дещо переглянути своє ставлення до неї, однак він так само не довіряв нікому з Мелфоїв і аж ніяк не прагнув спілкування з ними. Він вагався, однак її сині очі дивилися майже благально — так не властиво для її звичного погляду — і він вирішив, що не ігноруватиме її.

— Я зараз повернуся, — Гаррі відпустив руку Джіні і розчинився у натовпі. Вона провела його поглядом, ледь помітно всміхнувшись, і повернулася до Рона з Герміоною, які важко відсапувалися після шаленого танцю-хороводу за участі майже всіх ґрифіндорців.

— Чого вам треба? — спитав Гаррі, наблизившись до Нарциси. Вийшло доволі грубо і неввічливо, однак вона й вухом не повела.

— Вийдемо на вулицю, — вона кивнула у бік дверей, і, помітивши вираз недовіри на його обличчі, саркастично додала:

— Не бійся, там не очікує загін озброєних убивць абощо.

— Я і не думав боятися.

— Чудово. То ходімо.

Вони йшли мовчки, поки вогні Гоґвортсу і радісні вигуки не залишилися далеко позаду. Нарциса низько опустила каптур, тому випадкові учні, яких вони зустрічали на своєму шляху, не могли сказати, з ким йде Гаррі. Втім, їм було й не до того — вони мали значно цікавіші справи, ніж перейматися чужою компанією.

— Я рада, що все це скінчилося, — нарешті промовила Нарциса. — Ми переживаємо не кращі часи, але… я справді рада.

З моменту загибелі Темного Лорда Нарциса перебувала у дивному, підвішеному стані. Вона не могла — і, щиро кажучи, не дуже й хотіла — оплакувати одну зі своїх сестер, смертежерку Белатрису Лестранж. Вона не мала морального права розділити горе іншої своєї сестри — Андромеди, з якою вони давно вже стали чужими, і яка втратила на війні єдину доньку, чоловіка і зятя, в одну мить залишившись вдовою з крихітним онуком на руках. Нарциса не була смертежеркою, але була дружиною смертежера; вона розділяла погляди Темного Лорда, однак свідомо і добровільно сприяла його падінню. Колись вона кохала свого чоловіка, однак тепер її серце переповнювала лише зневага і презирство; війна зірвала пелену з її очей, показавши справжнє обличчя чоловіка, з яким вона жила всі ці роки, кому народила сина. Вона не належала ні до табору переможців, ні до стану переможених; у цій історії вона була ніким, і все, що їй залишалося, — це Драко, її єдиний син, на якого, на жаль, його батько мав такий сильний вплив.

— Не кращі часи, — не без в’їдливості повторив Гаррі. — Гарні слова. Чудово описують ситуацію.

Нарциса знову не звернула уваги на його тон. Вона вдивлялася у темряву — десь там була галявина, на якій рік тому вона, схилившись над хлопцем, що беззахисно лежав перед нею на землі, зробила, мабуть, найважливіший у своєму житті вибір.

— Я… щаслива, що все сталося саме так, — раптом сказала вона тихим, якимось відсутнім голосом, немов говорила сама до себе. — Що я не просто врятувала Драко, а й змогла йому віддячити. Коли він захистив Драко, ризикнувши собою заради мого сина, я сказала тоді, що зробила би для нього те саме. Зрештою так і склалося.

До Гаррі не одразу дійшов зміст цих слів. А коли це нарешті сталося, все його тіло немов пронизала блискавка. Він німо витріщився на Нарцису, у голові пульсувало лише одне слово, схоже на крик: «звідки?!» Але Нарциса дала на нього відповідь, не чекаючи, коли це питання пролунає, не дозволяючи розмові перетворитися на потік непотрібних заперечень і звинувачень. Її роль у цій історії була завершена, вона не хотіла знати ніяких деталей, їй не було діла до чужих болючих таємниць. Вона просто потребувала цього символічного акту підтвердження розплати, після якого кожен мав йти далі і жити своїм життям.

— Я здогадуюся, що ти зараз скажеш, — Нарциса повернулася до свого звичного тону, спокійного і дещо зверхнього. — Тож кажу одразу: я вмію дивитися, вмію чути і відчувати. Вмію пов’язувати одне з іншим і… маю свої джерела. А ще я — мати. Цього достатньо.

Коли до Гаррі нарешті повернулася здатність говорити, він мало не закричав.

— Скільки ще людей «мають свої джерела»?! Якщо вже ви їх маєте, то де гарантія того, що завтра чи через місяць клятий «Віщун» не присвятить цьому першу шпальту, або…

— Будь спокійний, — холодно урвала його Нарциса. — Якщо й присвятить, то це не буде інтерв’ю зі мною.

Вона ледь всміхнулася. Він не міг цього бачити під каптуром, однак почув зміну у її голосі.

— Незламної обітниці, вже вибач, не даватиму, тож доведеться повірити мені на слово.

 

«Я поклявся твоїй матері захищати тебе, Драко, я дав Незламну обітницю…»

 

Гаррі вдарив кулаком по дереву, що росло поруч. 

— Повірити не можу… скільки ще людей у цьому колупатиметься?

Нарциса знизала плечима.

— Я — точно не буду. Що і як, і скільки в тому правди — це стосується лише вас. А між нами — між нами усіма — зведено всі рахунки. Я просто рада цьому і хотіла, щоб ти про це знав. На цьому все.

Тепер настала черга Гаррі мовчати і вдивлятися у темряву.

— Мені час йти, — нарешті сказала Нарциса. — Не знаю, чи ми зустрінемося ще колись. Удачі тобі, Гаррі Поттере.

Вона розвернулася і швидким кроком пішла геть, не оглядаючись і не чекаючи на відповідь.

Втім, її й не мало бути.