5. [більше ніякої блокології]

— Розкажи мені про блокологію, Северусе, — Дамблдор стояв, склавши руки на грудях, і дивився за вікно, немов намагаючись побачити у чорноті ночі щось, дотепер не бачене.

— Невже у цій сфері залишилося щось, чого ти не знаєш? — уїдливо відповів Снейп.

— Ти знаєш, про що мені йдеться, — так само стоячи спиною до нього, директор заплющив очі. — Чому ти припинив навчати Гаррі блокології?

— Більше ніякої блокології! — бездонні очі Снейпа зблиснули гнівом. — Досить з мене цього хлопчиська, що б ти там не…

— Я ж пояснював тобі, — у голосі Дамблдора виразно вчувався докір. — Пояснював, наскільки це важливо для Гаррі…

— То навчай його сам! — прошипів Снейп. — Якщо це так важливо, витрачай на це свій власний час! Я не мушу терпіти нахабні вибрики хлопчиська, який вирішив, що йому все можна, який…

— «Все, що завгодно», Северусе, — Дамблдор, нарешті, розвернувся і уважно поглянув йому в очі. 

Снейп затнувся на середині речення так, ніби йому раптом забракло повітря.

— Твої слова, не мої, — немов і не помітивши цього, вів далі директор. — Я спираюся лише на твої власні слова.

Северус зірвався на ноги. Його землисте обличчя перекосилося від люті, губи тремтіли, немов у пропасниці. Здавалося, йому вартує неймовірних зусиль не вчепитися Дамблдорові в горло.

— Ти що, гадаєш, що це дає тобі право використовувати мене так, як тільки тобі заманеться? Що моя терплячість не має меж? Не пам’ятаю, щоб ми з тобою укладали таку угоду!

— Я маю твоє слово, Северусе, — втомлено зітхнув Дамблдор. — Для мене це означає набагато більше, ніж будь-які угоди… чи я помилився?

Снейп вперто мовчав, уникаючи погляду старечих синіх очей. Пальці нервово м’яли рукав власної чорної мантії.

— Ремус сказав мені, що сталося, — зрештою, порушив важку мовчанку директор. — Він…

— Ремус! — розлючено урвав його Снейп. — Чудово! Хто б сумнівався, що хлопчисько плескатиме язиком… з ким іще можна обговорити подвиги його любого татуся!

— Правду кажучи, Гаррі був прикро вражений і… пригнічений побаченим. Його це дуже засмутило.

Снейп недовірливо пирхнув.

— О, ну аякже. Засмутило. Хлопчик-Якому-Все-Дозволено упхав свого носа, куди не слід, був спійманий на гарячому і отримав за це на горіхи. Будь-хто засмутився би на його місці.

Дамблдор важко зітхнув і потер пальцями скроні.

— Северусе. Ну чому ти такий сліпий стосовно хлопця? — на мить його голос ледь помітно забринів. — Ти вперто бачиш лише те, що хочеш бачити. Я щиро сподівався, що за ці роки твоя ненависть вщухне, що ти перестанеш бачити у ньому Джеймса Поттера, але бачу, що справа лише ускладнюється. Що би там не було, не думаю, що Гаррі заслужив на такий гнів з твого боку.

Погляд чорних очей різко ковзнув убік.

— Мої спогади — це лише мої спогади. Я гадаю, що маю повне право не впускати у них будь-кого, навіть малого нахабу, який…

— Однак ти дав йому такий спокусливий шанс. Чесно кажучи, я вражений твоїм недбальством. Залишити Гаррі наодинці з ситом спогадів це…

— ЩО?! — здавалося, Снейп не повірив власним вухам. — Ти хочеш перекласти провину на мене?!

— Аж ніяк, — заперечив Дамблдор. — Але Гаррі ще підліток, а ти дорослий, досвідчений чоловік. Думаю, не варто уточнювати, на чиєму боці тут мала би бути моральна перевага… і хто мав би передбачити наслідки.

— О, ну авжеж, — Снейп заговорив спокійніше, однак кожне його слово аж сочилося отрутою. — Нехай інші думають замість нашого Обранця, нехай інші ухвалюють рішення, переймаються, беруть на себе відповідальність.. передбачають наслідки. А хлопець всупереч цьому буде ошиватися там, де не слід, лізти туди, куди не просять, ризикувати своєю головою — і підставляти чужі — а потім ще й звинувачувати всіх, крім себе самого, якщо наслідки раптом виявляться фатальнішими, ніж він собі уявляв…

— Досить, Северусе. 

Хоч голос Дамблдора прозвучав м’яко, тон виразно вказував на те, що він більше не слухатиме жодних заперечень.

«Досить. Не можу. Не хочу чути цієї ненависті. Не хочу бачити, як він не може простити те, чого насправді немає. Вони так близько — і так далеко…»

— Твоя правда, — холодно озвався Снейп. — Ця розмова не має сенсу. Просто запам’ятай: більше ніякої блокології з Поттером. Я вмиваю руки.

— Не переконуватиму тебе, — зітхнув Дамблдор. — Мені шкода, що так вийшло, але я думаю, що розумію тебе, Северусе.

— Добраніч, директоре.

«Розумієш мене — чорта з два ти мене розумієш. Чорта з два знаєш, що було у тому клятому ситі спогадів…»

Спогад про яблучний запах рудого волосся, про тепло її шкіри, про її шалене серцебиття раптово охопив його з новою силою — так, що аж кров застугоніла у скронях. Ціною неймовірного зусилля загнавши його назад, у темні хащі пам’яті, Северус пішов униз, до свого кабінету, радіючи, що учні вже роз’їхалися на літо, а отже, він не зустріне десь у коридорі невгамовного Поттера. 

— Добраніч, Северусе, — тихо сказав Дамблдор дверям, які зачинилися за Снейпом. 

Сівши за стіл, директор зняв свої окуляри зі скельцями-півмісяцями, без яких його не міг собі уявити жоден учень, і протер очі.

«Помиляєшся. Я справді тебе розумію. Неважко здогадатися, який спогад ти вважаєш найнебезпечнішим… і ти правий. Більше ніякої блокології».