3. [«поттер, гаррі!»]

Навчальний рік у Гоґвортській школі чарів і чаклунства починався першого вересня, як і у маґлівських школах Британії. Северус Снейп, викладач настоянок і наймолодший з-поміж учителів, сидів за столом у Великій Залі, очікуючи прибуття першокласників, що мали з’явитися з хвилини на хвилину. Ніщо не виказувало його хвилювання, хіба що бліді вузлуваті пальці сплелися тісніше, ніж зазвичай, ледь тремтячи від напруження. 

Снейп викладав у школі вже десять років, однак всі ці роки були лише прелюдією, увертюрою до цього року, наближення якого Снейп очікував з тривогою, болем і якоюсь хворобливою цікавістю.

Це був рік, коли до Гоґвортсу мав вступити син Лілі Еванс.

Двері відчинилися, і до Зали невпевнено потяглася вервечка новачків у супроводі професорки Макґонеґел. Вони вражено роззиралися довкола, пошепки перемовляючись і вказуючи одне одному на довжелезні столи, заставлені золотими келихами і срібними тарелями, на свічки, що висіли просто у повітрі, на оксамитово-чорну стелю, всіяну зірками.

Снейп уважно вивчав обличчя першокласників, вишукуючи серед них знайомі риси — її риси — подумки відкидаючи, ніби непотрібний мотлох, кожного, у кому не міг знайти нічого спільного з Лілі… і тут від раптового нападу гніву у нього перехопило подих. Поруч із довготелесим рудим хлопцем йшов… ВІН. Джеймс Поттер. 

«Ґрифіндор, живуть відважні учні тут! Як мій тато…»

Лиш за кілька митей він пригадав, що Джеймс Поттер давно мертвий, і аж ніяк не може стояти тут із переляканим виразом на обличчі. Та й погляд був зовсім іншим, не міг Джеймс Поттер так невпевнено дивитися на світ своїми карими… карими?..

Северус Снейп непомітно видихнув.

«Її син живий. Очі — точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам’ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?»

Зелені мигдалевидні очі хлопчика були точною копією очей його матері. Жодна інша риса ніяк не нагадувала про неї.

«Яка насмішка, — у Снейпових грудях повільно закипала лють. Гірка, пекуча лють. — Бачити її очі на його обличчі…»

Але чим довше він дивився на хлопця, тим більше відмінностей помічав. Хлопчик був набагато блідішим та худорлявішим, ніж доглянутий Джеймс у його віці. Він був помітно нижчим на зріст. І здавалося, що у ньому немає тієї самовпевненості й пихи, що були властиві його батькові…

Підвівши учнів до вчительського столу, професорка Макґонеґел внесла до зали невисокий ослінчик, на якому лежав старовинний Сортувальний Капелюх. Роззявивши свого «рота», Капелюх заспівав традиційну пісеньку, щороку — іншу. Гаррі Поттер, разом із іншими дітьми, уважно дивився на нього, однак у його погляді було щось, чого, здається, бракувало іншим першокласникам.

Було схоже, що хлопчик страшенно боявся виявитися чужинцем серед цих схвильованих дітей, боявся, що цей чудовий і новий для нього світ не прийме його. Северус згадав, як двадцять років тому він сам так само збентежено стояв навпроти цього ослінчика, очікуючи Сортування, як глибоко всередині його точив страх, що він виявиться тут зайвим, що буде змушений повернутися на Прядильний Кінець — до бідності, безкінечних батьківських сварок і маґлівської школи, де всі знову сміятимуться над його вбогим одягом із чужого плеча і нерівно підстриженим волоссям…

Сортування почалося.

— Ебот, Анна!

— ГАФЕЛПАФ!

У мозок ринув струмінь спогадів.

«— Добре, якби ти потрапила у Слизерин.

— Слизерин? Хто б ото хотів бути у Слизерині? Я б звідти просто втік!»

— Ґрейнджер, Герміона!

— ҐРИФІНДОР!

«— Ґрифіндор, живуть відважні учні тут! Як мій тато…

— Якщо вам важливіші м’язи, ніж розум…

— А куди ж ти підеш, якщо в тебе ні того, ні того?»

— Мелфой, Драко!

— СЛИЗЕРИН!

«— У Слизерині навчалися всі мої рідні…

— Овва! А я думав, що ти нормальний!»

— Поттер, Гаррі!

«— Еванс, Лілі!»

Залою прокотився збуджений шепіт: «Поттер? Це Гаррі Поттер?» Чорнявий хлопчик несміливо рушив уперед і сів на край ослінчика. Професорка Макґонеґел надягла йому на голову Капелюха, який опустився на самісінькі очі.

Сортувальний Капелюх мовчав. Всі присутні у залі завмерли в очікуванні. Снейп дивився, як напружилося обличчя хлопчика, як ледь помітно рухаються його губи, і пригадував, як тремтіли ноги у його матері, коли вона робила ці кілька кроків, як тремтіло все всередині у нього самого, коли він подумки благав долю, щоб вона потрапила у…

«— ҐРИФІНДОР!»

— ҐРИФІНДОР! — зрештою вигукнув Капелюх.

Ґрифіндорський стіл вибухнув шаленими оплесками. Гаррі Поттер зняв з голови Капелюха і рушив до цього столу, де його вітали найгучніше. На якусь мить Северус відчув дивну, невиразну порожнечу у грудях. Лише мить — і ця порожнеча поступилася місцем пекучій ненависті.

«Поттерів син, схожий на нього як дві краплі води. Та ще до його народження було зрозуміло, до якого гуртожитку він потрапить… вони ж обоє навчалися там і…»

Наївшись, Гаррі почав зацікавлено роздивлятися викладачів, що сиділи за вчительським столом. Раптом він мимоволі зустрівся поглядом із темними очима Снейпа, що спроквола реагував на заїкання професора Квірела, який сидів поруч і, вочевидь, звертався саме до нього. Тієї ж миті дитяче обличчя скривилося, ніби він різкого нападу головного болю. Гаррі зойкнув і вхопився за чоло.

Северус нарешті перевів погляд на Квірела у дивному фіолетовому тюрбані і стис кулаки під столом так, що нігті вп’ялися у долоні.

Гра почалась.