11. [«мерлін»]

Албус Дамблдор сидів за столом, переплівши пальці й опустивши повіки. Його не покидало відчуття якоїсь ефемерності, нереальності того, що діялося довкола.
Таке могло відбуватися в легендах. Любов, приречена на страждання, любов всупереч усьому могла існувати лише в уяві скальдів, трубадурів, поетів — але не у реальному світі. А якщо й могла… все одно, як страшно, як дико було на власні очі бачити таку любов; і навіть гірше — стати співучасником жорстокого…

(злочину?)

…переплетіння доль.

(злочину)

Ще одна брехня. Яка за рахунком? Не має значення. Він ніколи не вів рахунку своїм недомовкам, хитрим мовчанням, тактовним відходам від теми, зрештою, прямій брехні, до якої вдавався лише у крайніх випадках. І менше з тим… ще одна брехня.

Дамблдор розплющив очі. Всю ніч він просидів у кабінеті, поринувши у роздуми. Його фенікс Фоукс, який також не спав, повернув свою прегарну голову до директора, побачивши, що він вирвався з полону своїх думок. Дамблдор хрустнув пальцями і почав катати по столу тоненьку металеву трубочку. Відчуття ненадійності довколишнього світу нікуди не поділося — навпаки, воно зростало й зростало мірою того, як він думав про те, що мусить зробити. Він сам не міг до кінця повірити у те, що цьому судилося статися, що він ось так, запросто, візьме у руку життя чотирьох людей, зімне їх, як глину, виправить за своєю волею, і скерує зовсім інакшими шляхами.

— Як ти завжди й хотів, — пролунав мелодійний голос.

— Я не хотів цього. Чого завгодно, але не цього.

— Така ціна, Албусе. Ти ж знаєш.

— Я не хочу цього знати!

Голос Ґелерта Ґріндельвальда розчинився у небутті так само раптово, як і з’явився у його голові. Дамблдор цілу хвилину непорушно сидів, стиснувши кулаки і дивлячись в одну точку а потім… потім він зрозумів.

Слово виринуло з глибин його свідомості. Ім’я, яке люб’язно підказали йому спогади юності й молодості.

МЕРЛІН.

Мерліном його жартома називали однокласники, маючи на увазі його неймовірний талант, знання і не менш неймовірне честолюбство.

Мерлін.

І перша у світі багатозільна настійка.

Так, саме її слід узяти за основу. Знайомі зі шкільної лави інгредієнти: м’ята, спориш, крильця мереживокрилих мушок, п’явки, шкіра бумсленґа, ріг дворога… але це не все. Звичайна багатозільна настоянка не здатна вторгнутися у ті глибини, які він мав подолати — вона лише на деякий час перетворює людину на копію когось іншого. Перед Дамблдором же стояв виклик знайти спосіб навіки стерти з крихітної людської істоти всі риси одного з батьків, подарувавши їй натомість подобу іншої людини. І зробити це так, щоб не заподіяти ані найменшої шкоди…

Десь мусив бути ключ до розгадки — адже чоловіка, який відкрив вісім способів використання драконячої крові, не могли загнати у глухий кут таємниці крові людської. Але де шукати цей ключ? З чого починати пошуки?

Дамблдора майже охопив азарт, як це бувало у пору його молодості. Дуель. Бузинова паличка. Реліквії. Безсмертя. Мерлін. Ці слова немов пробудили його зі сплячки. Він встав і закрокував кабінетом туди й назад під пильним поглядом Фоукса. І, подібно до нього, минуле професора Дамблдора поставало з попелу, на який із плином часу перетворилися його спогади.

Легендарний чарівник, наставник короля Артура, винахідник зілля, за допомогою якої можна було на певний час набувати подоби будь-якої іншої людини, спав вічним сном під горою, як стверджували чутки і саги, що донині ширилися як серед маґлів, так і магічним світом.

Мерлін міг спати під горою скільки завгодно, але не Албус Дамблдор, о ні! Він досягне більшого, він стане Володарем Смерті, він…

Стане жменею попелу.

(…бо ти є порох і вернешся в порох…)

Дамблдор згорбився, повів рукою, і мана щезла. Знесилений, він упав у крісло.

З м’яким шурхотом крил на спинку його крісла опустився Фоукс. Дамблдор майже машинально, не дивлячись, простяг руку, торкнувся сяючого пір’я чарівного птаха, погладив підставлену ним шию. Фенікс видав якийсь дивний сумовитий клекіт і схилив голову нижче, притис її до грудей господаря, ніби намагаючись полегшити біль, що пожирав його серце. Дамблдор подивився на Фоукса — і проклятий розум тієї ж миті підказав йому можливий варіант вирішення задачі.

Сльози фенікса. Це може спрацювати.