12. [дві церемонії]

— Пані та панове. Ми зібралися тут, щоб поєднати між собою дві вірні душі, — весело сказав коротун-чарівник у білій мантії з лукавим виразом обличчя. 

Не можна було сказати, що його слова привернули якусь особливу увагу присутніх; більшість із них — молоді чаклуни та відьми — були надто зайняті балаканиною, жартами, сміхом, щоб зосереджуватися на розпорядникові весілля.

Однак чаклун незворушно прокашлявся і якомога урочистіше оголосив:

— Нехай до мене підійдуть ті, чиї імена Джеймс Поттер і Лілі Еванс!

 

У цю саму мить Северус Снейп стояв у сірій кімнаті, позбавленій меблів, і дивився у чуже обличчя. Це обличчя важко було назвати людським, але воно було саме таким. Червоні очі, неприродна блідість і вузький безгубий рот — всі ці риси хоч і викликали закономірні асоціації зі змією, однак не приховували людської природи їхнього власника. Це обличчя було аж занадто добре відоме у певних колах чаклунської спільноти; інші ж боялися самого звуку пов’язаного з ним імені, боялися побачити його на порозі свого дому, розуміючи, що воно буде останнім, що вони побачать у житті. Северус Снейп дивився прямо в обличчя Темного Лорда.

 

Джеймс міцніше стиснув руку Лілі і обернувся. Побачивши Сіріуса, що ліниво розвалився на стільці між двох молодих дівчат, він вишкірився й підморгнув. Сіріус впевнено підморгнув у відповідь і підбадьорливо підняв догори стиснуту у кулак руку.

«Вона моя, — подумав Джеймс. — Моя».

Ця думка ставала на заваді будь-яким іншим. Усе його єство нестримно, неприховано раділо від самого лишень запаморочливого факту, що зараз Лілі Еванс стане Лілі Поттер. Його Лілі.

 

«…порожньо. Чому в моїй голові так порожньо?»

— Друзі мої, — почувся спокійний, напрочуд холодний і високий голос. — Сьогодні радісний день для кожного з нас і  нашої з вами спільної справи. Сьогодні до нас прилучиться ще один чаклун. Ще один непримиренний борець за чистоту крові. Ще один талант, який довів свої здібності, свою відданість, і заслужив на мою довіру. На знак цієї довіри він буде відмічений, як і кожен із вас. З цього моменту Северус Снейп — один із нас. Северусе… підійди.

 

«Лілі…»

 

— Лілі Еванс! Чи подасиш ти руку Джеймсові Поттерові?

 

Северус оголив передпліччя лівої руки майже механічним рухом. Чорні очі дивилися прямо у червоні.

 

— Так!

 

Темний Лорд невловимим рухом торкнувся паличкою блідої шкіри. Северус знав, що тепер буде. Він вже був готовий до болю. Завжди був, скільки себе пам’ятав.

 

Лілі Еванс досі не могла звикнути до думки, що цей день нарешті настав. Він немови підводив риску під тим, що було «до», пропонуючи щось зовсім нове. Вона пригадала той день, коли їй, одинадцятирічній дівчинці, прийшов лист із Гоґвортсу, який мав приємний запах свіжого чорнила. О так, вона була впевнена: цей день — не менш доленосний. І він принесе їй ще більше — ну, як мінімум, не менше щастя. Зелені очі зустрілися з карими.

— Лілі Еванс! Чи віддаєш ти своє серце Джеймсові Поттерові?

— Так!

 

— МОРСМОРДРЕ!

Жахливий біль пронизав руку Северуса Снейпа, розлився нею, немов потік розплавленого свинцю, наповнив його плоть і вихлюпнувся через край. Він закричав від болю, дивлячись крізь зелений туман, яким затягло його погляд, як чорна крапка на його шкірі у тому місці, де її торкнулася паличка Темного Лорда, стала розростатися, набуваючи потворної форми черепа, з рота якого виповзала змія. Біль був нестерпним. Біль був виснажливим. Але якимось чином Северус відшукав у собі сили встояти, не впасти навколішки від слабкості, поки червоні очі незмигно продовжували дивитися у чорні, шукаючи в них страждання, страх, приниження, покору. Тінь подиву на мить промайнула у цих змііних очах — і згасла. Лорд Волдеморт нарешті знайшов споріднену душу.

 

— Нехай свідки поєднають руки молодят.

Сіріус підійшов до щасливої пари. У своєму чорному костюмі, що з першого погляду виглядав недбало, з другого — неперевершено, з третього — карколомно, він мав розкішний вигляд, що мало не затьмарював самого нареченого. Лілі і Джеймс поглянули одне на одного, усміхнулися і закотили рукави: вона — на лівій руці, він — на правій.

— Дивись-но не перетягни, друже, — неголосно прокоментував Джеймс.

Сіріус вишкірився і взяв шовкову стрічку з рук розпорядника весілля. Мить — і ніжний дотик білої тканини прошепотів Лілі Поттер, що відтепер її доля визначена. Неминуче і незворотно.