розквітаємо! розквітаємо!!

            Ще рано, щоб чарку рому випити у барі, але вже пізно, щоб піти в бібліотеку: стою із бритвою в кишені на ґанку барбершопа,

            Мелінда зачаїлась у кущах, хоча спочатку це у плани не входило: присіла, щоб сандалі зав’язати, а гілочка за тугу косу так – смик,

            Умивайтесь, сонечки рожеві, мої малятка чарівні – казала, та з фляги собі на пальці лила прозору, чисту воду.

            Здається, що вона єдина в Дюссельдорфі володіла мовою жестів, вона та її глухий чоловік на ім’я Фріц, що був хазяїном тату-салону.

            Підтанув сніг, з-під нього зразу ж, майже зразу ж, перший пролісок поліз.

            Мелінда розкладала ряску на поверхню води: за традицією, чи радше правильно сказати вже – за звичкою,

            Ми домовились побачитись навесні – і уві сні скріпили нашу обіцянку, взявшись за мізинці, і знаєш – я б тебе не відпускав,

            Відкинули убік мечі два юнака – два гладіатори, і очі підняли на нього, на імператора, який віддав наказ,

            який віддав наказ їм битись один з одним.

            Весна – наче відьма, жриця вуду, чаклує, кодує у маленькі квіти бузку страшне прокляття.

            Невинно-кучеряві суцвіття, цнотливо-солодкий запах, він сам не підозрює, про що він, хто він, навіщо він.

            – Не цілуй мої ноги, вони всі поранені, закривавлені, не треба, спинись, людино.

            – Це єдиний спосіб, в який я можу тебе зцілити, інакше ти стечеш кров’ю.

            У сон Ехінацеї завітала загадкова смаглява красуня: ввічливо, не рухаючи вустами, запитала дозволу, чи можна подивитись

            Він знімав шовкове кімоно і розплітав косу: заходило сонце, а по факту – виходило з його квартири, не лишаючи по собі світла.

            Я прокинулась серед весняної ночі, та весна для мене – наче суцільна ніч, то мені і здалось, що прокинулась просто – серед весни.

            Я ріс у маленькому містечку, ви такого й не знаєте, я вам точно кажу, але спогадів в мене лишилось – море.

            Ми побачимось в ніч, коли розквітнуть каштани – ми розквітнемо разом з ними, ми вперше вберемось у біле.

            Кажуть, Весна може руками дотягнутись до неба – стоячи на землі чухати вигнуту  спинку молодого місяця.

            І чому ж весна знову вказала тобі шлях до моїх снів? Я думав, що достатньо не бачив тебе – помилився.

            Богиня Діана більше всього на світі ненавидить закоханих фавнів.

            Фавни для богинь і німф – як маленькі противні собачки: проти них нічого неможливо вдіяти, бо один рух –

            – Добре, я зрозуміла, на кого тобі схожі Проліски та Айстри, – сміючись сказала Ехінацея Жасмин. – А на кого тобі схожий Барвінок?

            Волошки! Безцінні блакитні діаманти з вінків русалок!

            Вони ніколи не зможуть плести вінки з інших квітів.

            Час засинати, орлики мої, лягати спати, такі, ви знаєте, холодні ночі – закутайтесь щільніше, а я на ранок повернусь з теплом.

            З ран на ногах Афродити крапала кров – і ставала найгарнішими в світі квітками, яким згодом дали ім’я – троянда.

            Зі смерті народжені квіти – з кісток ростуть яскраві чорнобривці в далекім, затишнім кутку саду.

            Мене бере на руки бог в вінку із маків – виносить із боліт, геть від болотного царя несе, я обіймаю його шию.