Повернутись до головної сторінки фанфіку: розквітаємо! розквітаємо!!

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Ми домовились побачитись навесні – і уві сні скріпили нашу обіцянку, взявшись за мізинці, і знаєш – я б тебе не відпускав,

            сон відпустив.

 

            «Лишу тобі відкриті двері, ти головне – знайди їх, ти головне – побач», – так і сказала, аби ж я точно пам’ятав:

            у сні чи наяву. 

 

            Серед квартир далекого району ховається маленький рай з відкритими дверима: там хризантеми, і хто ростить кого –

вони тебе чи ти їх так і не зрозуміти, бо настільки ви існуєте в якійсь гармонії, ви наче сестри.

Сидиш за столиком. Ти біла хризантема серед білих хризантем, ти жовта серед жовтих, ти… 

Сузір’я Діви щоночі дивиться на тебе, і кожен раз – із заздрістю в долоні б’є та питається: «чому ж ти не моя?».

            І зірочки на мить стають яскравіше та гарячіше.

 

            Здається, про таких як ти, у світі кажуть, що їх весна за руки потримала, бо інакше й не пояснити те, чому

            /такі у тебе теплі руки/ так квіти тебе люблять і так охоче ростуть десь біля тебе, квітнуть.

            Твоя квартира – немов під тебе переписана казка про Снігову Королеву, де ти на хризантеми троянди замінила.

            Планета у планеті, всесвіт у всесвіті – магія. Не народилась та людина, яка б сказала, що ти не чарівна.

 

            І я шукав твій хризантемний рай, ховав твій дотик до мізинця під каблучкою, а погляд намагався втримати в шарфі.

            Здається – виходило, бо щоб робив я ці довгі місяці скитань та пошуків, багато кави вистигло в моїх руках, яку я ніс для нас.

            Питався в білих квіток абрикос, питався в білого бузка, побілених дерев, бордюрів, а холоднішало – то в жінки в білій шубі,

            в сніжинок, і в білих цяточок зірок, та шлях сплітався в петлі, у візерунки, вітражі, змією в хвіст собі впивався.

 

            Та я прийшов – одного дня немов прозрів, немов дістав якийсь колючий скалок з ока.

            Ти гладиш квіти хризантем, тримаєш на колінах їх, неначе білих кошенят: у тебе правда теплі руки, не брешуть сни ніколи.

            Стигне кава. Сон відпустив би твою руку,

            а я не відпущу. 

    Ставлення автора до критики: Позитивне