Кажуть, Весна може руками дотягнутись до неба – стоячи на землі чухати вигнуту спинку молодого місяця.
Весна може стати навшпиньки – стати ще більше, і дістати не те, що до неба, а навіть до верхньої полиці у супермаркеті.
Кажуть, Весна може бути маленькою, що оселиться в когось в серці чи то в голові, а він й не помітить.
Коли в квіток-янголів голосно муркотять животи – вони вважають, що це незрима Весна всередині так промовляє.
Це дуже налякало довірливу Айстру, яка розмовляла з Ехінацеєю: та, насправді, хотіла перевести все в жарт,
бо побачила, як тоненька сором’язлива Айстра зніяковіла, коли чи не завив її янгольський шлунок.
Ехінацеї не вдалось пожартувати вдало – тільки злякала юного янгола, яка, насправді, старше од неї.
Айстра дуже наївна та має дуже неслухняне волосся, кумедна парадоксальність: в слухняної Айстри таке неслухняне волосся!
Вона носить светр під горло, і, як і всі інші Айстри, спілкується з кимось рідко: Ехінацея їй явно сподобалась.
Їй хочеться довіряти. Ехінацея її розуміє і мовчки співчуває: їй так само хотілось і хочеться комусь довіряти.
Айстра й спитала в неї: «Ехінацеє, а звідки я взялась?». Схилила слухняну голову з таким неслухняним волоссям.
Тоді Ехінацея й сказала, що, певно, Весна дістала її з неба у вигляді маленької зірочки, проростила тут, у саду,
і вийшла ця квітка-янгол, яку і назвали Айстра.
Потім заговорив шлунок Айстри (а Ехінацеїв тихо-тихо, та відповів), і був той невдалий жарт, і був той невдалий жарт,
аби не виникло, боронь боже, питань.
Айстра пішла на сніданок. Звідкись з тіні вийшла Жасмин – поцілувала Ехінацею у скроню, свіжо, ласкаво, немов пригубила чай.
«Чому ти не сказала їй, звідки вона з’явилась насправді?»
«Я не готова говорити з нею про смерть. І рада була б і сама не знати».
Жасмин обійняла Ехінацею ззаду – поклала руки їй на живіт.