Відкинули убік мечі два юнака – два гладіатори, і очі підняли на нього, на імператора, який віддав наказ,
який віддав наказ їм битись один з одним.
Весна в імперії кожен раз така – немов остання, але вдає із себе вічну, нескінченну, всім посміхається, і всі знають її обличчя.
Дзвінке повітря, голос вітра, але звук сталі, що впала у пісок арени, весь натовп оглушив собою,
і імператора, напевно, теж. Напевно – навіть більше за інших глядачів.
Два погляди – дві пари карих очей, з висоти трибун не зазирнути в душу, та навіть з найдальшого кутку видно
цю відсутність страху.
Юнак бере за руку юнака – і піднімають міцно переплетені руки вгору, показують, насамперед – для імператора,
що битись наказав, що вони один для одного важливіше наказів.
Торкається сонце їхніх переплетених рук – немов як жрець благословляє їхню єдність.
Це немов міцне-міцне чоловіче рукостискання, але у ньому є щось більше, щось набагато більше.
Встав імператор – здавалося, що він позеленів від злості та нахабства власних гладіаторів, встав імператор – віддав наказ:
«на місці стратити обох».
Два друга – два гладіатори, пісок ганяє вітер по арені, розпечене повітря криками голодного натовпу, охоронці крокують.
І обіймаються двоє – притискаються тісно і ніжно, заплющують очі, один трохи вище і той, що нижче – кладе голову
на його вологі, гарячі груди.
Він вдихає запах волосся друга, і воно перетворюється на пелюстки невідомої квітки, інший слухає серце – і воно, здається,
ще лишається декілька митей в стеблі.
Зміями розповзаються охоронці, жабами квакають і стрибають геть глядачі з трибун, зелений від злості – зелений назавжди
бородавчатий, слизький імператор.
Стає болотом його імперія, каламутна вода і сморід – наче просто раптом стало видно обличчя весни, та справжня Весна
ніколи не приходить в імперії.
Квіти ростуть – болото не забрало з собою їх.
«Я дав їм ім’я – гладіолуси,» – каже болотний цар. – «Не знаю, чи називає їх так хтось ще, та для мене вони – мої гладіолуси».
«Тобто тепер ти приймаєш їх, тепер, коли твоя імперія стала болотом?» – питає Мелінда.
«Я б сказав їм це, але я не бачив їх дуже і дуже давно».
«Ти наказав стратити власного сина. Я б на його місці теж тебе уникала».
(і подумки додає – «на своєму також»).