Повернутись до головної сторінки фанфіку: розквітаємо! розквітаємо!!

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Я прокинулась серед весняної ночі, та весна для мене – наче суцільна ніч, то мені і здалось, що прокинулась просто – серед весни.

            Небо кольору холодного, подвійного еспресо – рештки пінки ховають зірки, осідають хмарами, місяць розчиняється цукром.

            Зламаний стік – зламаний стовбур дерева, ніч бадьорить – так не має бути, це неприродньо, неправильно, та хто я така, щоб судити.

            Я тихе безсоння під теплою ковдрою, я слухаю потяг, що колесами стукає десь далеко, і моє серце у грудях – стукає теж,

            як не зайве, мені хочеться думати, а його запасне колесо.

 

            Сповіщення підсвічують екран: ютуб, інстаграм, джимейл, новини, «точку доступа вимкнено – немає підключених пристроїв».

            Я почала тобі довіряти так випадково й необережно, я почала раптом так необачно тебе пам’ятати – спільні спогади страшна річ.

            Я кидала тобі таке, що кидають не кожному: номер пейджеру, стаціонарного телефону, факс і поштовий індекс.

            Раптова довіра – раптова довіра з бажанням говорити з тобою у всі можливі часи і пожити хоч трохи там,

де ніколи не жили і не могли жити.

 

Раз немає майбутнього – най буде хоча б минуле, та все одно боліти буде в теперішньому: чого не врахувала – того не врахувала.

Пахне кавою ця чорна весна – ти схожий на Генрі Міллера, тобі те казали? Я кажу: бо його я теж не читала, хоч і дуже хотілося.

Замість місяця в мене екран телефону – він світить мені на обличчя і підсвічує його, як ті хмари: буде дощ – дощ щоночі,

(а весна безкінечна ніч).

 

Я почала тобі довіряти – так випадково й необережно, аж смішно з себе! І той сміх перетворюється у приступ кашлю:

аж напружується прес і болять легені.

Я почала тобі довіряти – і моя до тебе довіра

проростає ірисами у легенях.

    Ставлення автора до критики: Позитивне