Підтанув сніг, з-під нього зразу ж, майже зразу ж, перший пролісок поліз.
І чесно, Весна багато бачила чудес, багато див спостерігала, не тільки див – дивацтв, але такого ще не бачила:
з-під брудного снігу, який під тиском сонця буквально на очах зникав, з’явився перший Пролісок.
І був він упаковкою від шоколадного морозива з такою назвою.
Весна не раз бачила, як з відквітлих або мертвих квітів народжуються раптом янголи.
Та вперше бачила Весна, як оживав брудний, мокрий, розірваний поліетилен, смітник же ж поряд, можна було б і донести,
так думала Весна собі, а Пролісок ставав собою: сутулий янгол, сумна сором’язлива квіточка струнка.
Він відчував весну і, як всі Проліски, вже ховав від неї погляд.
Рожеві красуні-ехінацеї завжди дивляться на таких Пролісків зверхньо.
Молода квітка-янгол Ехінацея бачила такого вперше, як, власне, і він: погляд ховає в смарагдових стеблах трави чарівного саду,
за звичкою, яка в нього від самого народження, за звичкою, яку побороти не в силах, як і побороти легку, сором’язливу посмішку.
Яка ж Ехінацея красуня – які ж вони всі красиві!
«І це – теж янгол, як я? Опецькуватий кумедний незграба».
Так думала Ехінацея, поправляла тісний вінець, і інші дівчата дивились на неї так хитро й багатозначно,
багатозначно і хитро: «сестро, не закохуйся в Пролісок, сестро, лиши то людям, не для нас закохуватись у квіти».
Вінець раптом почав пасувати кольором до її обличчя, аж сховала щоки руками.
Пролісок йшов до своїх: такий схожий на них – але інший.
Підняти б голову – і подивитись в очі Ехінацеї, а краще – яка смілива фантазія! – щоб вона руками торкнулась його обличчя,
як торкалась свого, і підняла його, ближче до себе, ближче до себе: висока квітка, з якоюсь янгольською силою, іншою, не такою.
Весна дивилась на нього, ховалась під маскою – як і від усіх.
Весна дивилась на нього – хазяйка чарівного саду, володарка див і дивацтв.
Пролісок розчищав сніг і діставав з-під нього сумні та ліниві квіти, торкався їх – відчував, що вони живіші од нього,
вони не довіряли йому, та й нехай: головне їм довіряв їм, кожна квітка більш жива і більш справжня, ніж янгол.
Знав би то Пролісок, але він ще такий молодий, ще такий молодий!
Весна дивилась на молодий Пролісок, який постав з такої несправжньої етикетки морозива, дивилась, наскільки справжнього янгола
вона з нього зробила.
Читала погляди молодої Ехінацеї. Молоді янголи! Любов ніколи не пробиралась в чарівний сад, але й етикетки янголами
не ставали до цього.
Весна – володарка див і дивацтв.
Вона не казала ніколи, що є щось неможливе для її чарівного саду.