22. Другий рік: The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders From Mars

   Коли він зрештою дістався до мадам Помфрі, та прийшла в жах від виду його худого побитого тіла.

— Що ця жінка з тобою робила?! — зі злістю викрикнула вона.

— О ні, я сам це зробив, — Ремус швиденько вказав на свої голі груди. Медсестра цокнула язиком знімаючи з нього чергову пов’язку. 

— Так, але вона ледь зробила щось для загоєння ран… Я і не уявляла, що маґлівська медицина знаходиться на такому примітивному рівні! Це магічні рани – вони потребують магічного лікування.

   Ремус втомлено кивнув. Він вже звик до цієї кривавої різні, біль тиснув на його плечі важким грузом і він змирився з думкою, що йому доведеться з ним жити. Життя взагалі повне обмежень і у нього їх буде просто більше, ніж у інших. Можливо саме тому його тягло до Сіріуса і Джеймса.

   Мадам Помфрі хотіла лишити його на всю ніч, але він похмуро відмовився. Повний місяць мав вийти через два тижні, а він хотів спати у своєму ліжку настільки часто, наскільки це було можливим.

   Він повільно дійшов до спільної вітальні, хоча вперше за довгий час почувався непогано – мадам Помфрі дала йому зілля, від якого він почувався розслабленим і сонним, і, до того ж, було приємне легке запаморочення. Щоправда, він не міг розраховувати на тишу, тому що увійшовши до спальні виявив Сіріуса в оточенні програвачів і купи нових альбомів.

— Люпине! — захоплено усміхнувся він — Ти зобов’язаний це почути!

— Дякую Мерліну, що ти тут, — простогнав Джеймс зі свого ліжка, де він гортав журнал по квідичу. — Він не замовкав про цього маґлівського співака все літо.

— Нічого він не маґл! — гаркнув Сіріус уперши руки в боки. — Він абсолютно точно чарівник. Зобов’язаний ним бути! Ти б тільки бачив, який одяг він носить.

   Ремус підійшов до ліжка і підняв конверт з-під платівки. Трохи здивовано усміхнувся:

— Ов, Бові! Так, він мені подобається. Але не думаю, що він чарівник.

   Сіріус став трохи розчарованим тим, що Ремус його знав, тому останній поспішив пояснити:

— Я часто чув Starman по радіо, але ні в кого в будинку не було альбому.

   Задоволений, Сіріус поклав платівку на місце і опустив голку. Джеймс глибоко зітхнув, піднявся і вийшов з кімнати з журналом. Сіріус не звернув на нього, в очікуванні спостерігаючи за обличчям Ремуса, коли повільний ритм пісні наповнив кімнату. Ремус присів на край ліжка заплющивши очі та почав слухати. 

 

   Pushing through the market square 

   So many mothers sighing 

   News had just come over 

   We had five years left of crying… 

   (Проштовхуючись ринковою площею

   Так багато матерів зітхає

   Щойно прийшли новини

   Нам лишилося плакати п’ять років…)

 

   Це не було щось подібне до Electric Warrior, це було темніше, атмосферніше. Ремусові дуже сподобалося. У цій пісні була історія, хоча Ремус не був упевненим, що до кінця зрозумів її. Коли відіграли останні ноти Rock n Roll Suicide, Сіріус підняв голку і пересунув на початок.

— Переслухай Suffragette City ще раз, це моя улюблена!

   Ремус усміхнувся – він так і думав. Вона була гучною і грубою і під неї можна було танцювати. «This mellow thigh’d chick’s just put my spine outta place…» (Ця дівчинка з м’якими стегнами просто вибиває землю у мене з-під ніг…)

   Про себе він вирішив, що йому більше всього сподобалась Moonage Daydream, тому що вона була дивною і космічною. Або Lady Stardust, тому що з невідомої причини нагадувала йому Сіріуса: «His long black hair, his animal grace; the boy in the bright blue jeans…» (Його довге чорне волосся, його тваринна грація, хлопчик в яскраво-синіх джинсах…). Ремус швидко позбувся цієї думки будучи впевненим, що Сіріус би дико сміявся почувши це.

   Коли вони прослухали весь альбом ще раз і потім прослухали окремі улюблені пісні, час уже близився до вечері. Вони сиділи на ліжку і схрестили ноги, розглядаючи обкладинки альбомів. 

— Може, він і правда чарівник, — подумав Ремус вголос. — Він не схожий на звичайного маґла.

— А я про що! — переможно посміхнувся Сіріус. — Я хочу всі його альбоми!

— У T.Rex вийшов новий, — сказав Ремус. — Slider.

— Круто! Шкода, місіс Поттер не дозволила нам іти з Діаґон Алеї, у мене навіть є трохи маґлівських грошей у Ґрінґотсі.

— Що таке Діаґон Алея? — запитав Ремус, хоча після літнього листа у нього були здогадки щодо цього.

   Очі Сіріуса округлилися, як завжди, коли Ремус демонстрував вражаюче незнання чарівного світу.

— Дідько, Люпине, — цокнув язиком вік. — Це чарівна вулиця в Лондоні. Маґли не можуть туди потрапити. Як у Гоґсмід.

— А, ясно, — Ремусу не здалося це особливо цікавим, шопінг його завжди швидко втомлював.

— Де ж ти береш свої речі?

— Які речі?

— Шкільні речі, там підручники, форму… — погляд Сіріуса майнув до чорних країв поношеної мантії Ремуса. Його власна мантія була абсолютно новою, ідеально пошитою і сиділа вона краще, ніж у всіх.

— Вони вже були чиїмись до мене, напевне, — відповів Ремус. — Дамблдор їх надсилає. Не знаю, якби я потрапив на чарівну вулицю, мені не можна в Лондон самому.

— Наступного літа, — твердо сказав Сіріус, — Ти зобов’язаний приїхати до Джеймса в гості, ми покажемо тобі Діаґон Алею, тобі точно сподобається.

— Ти ж знаєш, що я не зможу, — тихо промовив Ремус не зустрічаючись із ним поглядом.

— Ми розберемось — із цілковитою впевненістю відмахнувся Сіріус. — Поговоримо з Дамблдором, з Макґонагол, та навіть із міністром магії, якщо доведеться!

   Ремус змусив себе усміхнутися, удаючи, що повірив.

— Так, супер. Дякую, Блеку.

***

   «The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders From Mars» стала саундтреком тижня у грифіндорській спальні хлопців, до поки навіть Джеймс, якому ведмідь на вухо наступив, не почав наспівувати.

   Ремус ніколи у своєму житті не почувався так добре і розслаблено. Він був далеко від будинку, далеко від сірих сорочок, Наглядачки, зачиненого підвалу, диких хлопців, яким кортіло його побити. Він більше не був покритий бинтами (принаймні, поки що), і поки не почнуться уроки в понеділок, він мав повно часу, щоб читати, насолоджуватись музикою і прохолоджуватися із Мародерами.

   Більшу частину часу він проводив наздоганяючи шкільне читання і виконуючи літні домашні завдання. Він захоплював кожен доступний шматочок інформації, наче зголоднілий звір і навіть взяв з бібліотеки додаткові книжки для подальших розслідувань.

   Також йому довелося декілька разів поговорити з Джеймсом, щоб остаточно запевнити його, що він не має і найменшого бажання вступати у збірну Грифіндору по квідичу. Ремус був задоволений простим сидінням на трибунах зі своїми книжками, час від часу піднімаючи погляд на трьох друзів, котрі літали туди-сюди на мітлах. У них добре виходило, але навіть Ремусу були очевидно, що найкращий в цьому – Джеймс. Здавалося, йому навіть не потрібна мітла: він літав, немов птах, ніжно повертав і різко петляв, маневруючи. Ремус не надто часто ходив на матчі по квідичу минулого року, але був упевненим, що Джеймс отримає своє місце в команді.

   Техніка польоту Сіріуса була набагато більш показовою – у нього були всі необхідні навички, але не вистачало дисципліни Джеймса. Блеку, схоже, швидко все набридало, він міг літати за бажання дуже швидко, але йому більше подобалося робити петлі і падіння, замість того, щоб ловити квафели чи відбивати бладжери. Джеймсу доводилось кричати на нього кожні дві хвилини, щоб сконцентрувати увагу на грі. Пітер грав нормально після літніх тренувань, але був доволі повільним, коли справа стосувалась довгих дистанцій – Джеймс вирішив, що він краще за все підійде на роль захисника.

— Ти поводишся так, наче повинен самостійно зібрати собі цілу команду, — гаркнув Сіріус, коли вони йшли до замку після чергового тренування.

— Вони повинні мені дозволити, — повів плечима Джеймса, наче це було очевидно — Я краще за половину команди на данний момент, це як мінімум. А ти краще за обох загоничів. І я знаю всі тактики.

— Просто постарайся не сильно здивуватися, коли вони зроблять тебе капітаном команди в першу секунду, — Сіріус закотив очі — Ти досі другокурсник. Минулого року вони взагалі не взяли жодної людини з другого курсу.

— Ой, не томи, Блеку, — підморгнув Джеймс, закидуючи руку на плече друга. Вони разом ішли вперед з мітлами в руках. Сонце опускалося попереду, фарбуючи все яскраво-малиновим світлом, окреслюючи дві фігури героїчним золотом. Ремус дивився на них трохи відстаючи під вагою своїх книг, і думав, що всі вони сильно здивуються, якщо Джеймс не отримає бажаного.