28. Другий рік: Припущення

   Яким чином можна вилізти зі шлюбу по-домовленості?! Ремус думав про це недільного ранку, дорогою до підземелля. Він був сам: Лілі попрохала перевірити їхнє зілля ще раз перед фінальною здачею, яка була назначена на наступний день. Особисто йому, це здавалося зайвим, але він із рум’янцем розумів, що Еванс самостійно виконала левину частку роботи.

   Проблема Сіріуса, дряпаючи, майорила десь попереду протягом усього дня. Джеймс доручив їм усім вигадати рішення цієї проблеми до Різдва, але Ремус не уявляв, що можна зробити в такій ситуації. До цієї миті, він ніколи не думав про заручини, шлюб чи сім’ю. Це були дорослі турботи. Тринадцятирічні хлопчики не повинні думати про такі речі. Але з іншого боку, думав він, пройдучи останні сходи, ці ж хлопчики і не повинні думати про своє щомісячне перетворення в монстра.

   Він важко зітхнув і штовхнув двері до кабінету зіллєваріння. На його жаль, Снейп уже був тут і перемішував зілля у своєму котлі. Вони зустрілися поглядами і Ремус заціпенів на секунду до того, як розправити плечі, задерти підборіддя і спокійно підійти до власного казану, вирішивши не зважати на Нюніуса.

   Але він не міг не помітити, що колір їхнього з Лілі зілля відрізнявся від зілля Снейпа, що не могло бути хорошим знаком. Їхній з Лілі розчин мав по-королівськи сяючий синій колір, набагато темніший за потрібне. Снейп, схоже, також це помітив.

— Тобі потрібно додати ще лаванди, — прогудів він собі під носа, не відриваючись від помішування. — Хоча би одну чайну ложку.

— Ага, звісно — нахмурився Ремус. — Наче я стану тебе слухати.

— Гадаєш, я стану псувати зілля Лілі?! — хамив Северус.

   Ремус пзадумався. Це правда – не дивлячись на гидкий характер, Снейп був готовий зробити що завгодно для Лілі Еванс і це була єдина його слабкість про яку Мародери знали напевне. Це було дивно, але не Ремусові судити дивних людей.

   Він додав ложку лаванди і перемішав суміш. Вже через декілька секунд зілля змінило колір на блідий небесно-блакитний і над казанком піднявся приємний аромат. Снейп, задоволений собою зверхньо цокнув язиком і закрив кришку свого котла, збираючись піти.

— Привітик, Севе! — почувся голос біля дверей — О, Ремусе …

Це була Лілі. Вона була трохи засоромленою. Ремус нахмурився:

— Я думав – ми вирішили, що сьогодні я перевірю зілля.

— Гмм. Так, вирішили… Я лише хотіла… зайвий раз перевірити, — її зазвичай бліді щоки палали.

— Не думала, що я прийду?

   Снейп поважно гмикнув, виходячи з кабінету. Ремус боровся із бажанням кинути йому ложкою в потилицю. Руда нічого не помітила, вона вже підійшла до казанку і оглянула зілля.

— Ну, у тебе справді багато відпрацювань, — вдумливо помітила вона. Северус вислизнув із класу. — Ого! Воно стало набагато краще, ніж вранці. Ти щось робив із ним?

— Додав лаванди.

— Серйозно? Це чудово. Тепер воно таке, яким і повинно бути.

— Ну… — він почухав потилицю кинувши миттєвий погляд на двері. Снейп був уже далеко, аби почути їх. — Так, просто прийшло в голову, що ми мало її поклали, знаєш?

— Значить, робота завершена. Ти тепер назад до вітальні?

— Ага.

Вони пішли разом. У Лілі був хороший настрій.

— Нам удвох доволі добре працюється разом, правда ж? — вона усміхнулася йому. — У будь-якому випадку приємно працювати із кимось, окрім Сева, з тобою набагато легше спілкуватися.

   Ремус ніколи раніше не вважав, що з ним легко спілкуватися. Це було мило з її боку, але, знову ж таки, з будь-якою людиною спілкуватися легше ніж зі Снейпом.

— Що взагалі між вами відбувається? — запитав Ремус.

— Він мій кращий друг, — одразу ж відповіла Лілі, немов їй часто доводилося виправдовуватись. — Ми дуже давно одне одного знаємо.

— Зрозуміло.

— Він не такий поганий, як ти думаєш, — продовжила вона скоса дивлячись на Ремуса. — Він може бути дуже добрим. І смішним.

— Тоді чому він завжди ходить разом із Мальсибером і з цими чистокровними?

— Ну, якщо ми намагаємося будувати здогади, базуючись на тому, із ким ми дружимо, — з легким натяком почала Лілі.

— А що не так із моїми друзями?! — шоковано викрикнув Ремус. Усі любили Джеймса і Сіріуса. Лілі лише закотила очі.

— Вони ж усі лише спадкоємці чистокровних родин, вірно? — вона поворухнула своїми рудими пасмами. — До того ж, такі блазні. Поттер уважає себе божим даром, а Блек просто… ну він просто Блек, знаєш? Навіть я про їхню родину знаю, а я маґлонароджена. Мабуть, Пітер ще нічого, але сумно дивитися, як він усюди ходить за ними хвостом.

— Я теж усюди за ними ходжу.

— Так, це вже точно, — вона знову грубо на ного подивилась.

— Ти помиляєшся щодо них, — сказав Ремус. — В сенсі… ти права – вони блазні, але вони не просто… вони набагато більше, ніж просто блазні.

— Ну, тоді тобі просто доведеться прийняти той факт, що Северус також набагато кращий, ніж ви про нього думаєте.

   З нею було складніше сперечатися, ніж із Сіріусом. Ремус просто повів плечима у відповідь. Йому раптом спало на думку, що Лілі може допомогти їм із трагічною дилемою. В решті решт, усі ці заручини, шлюби — це ж усе дівочі справи, хіба ні? Принаймні, вона може поглянути на ситуацію з іншого боку.

— Еванс? — вдумливо почав він. — Ти ж доволі розумна…

— Ов, дякую велике, що підмітив.

— Пробач. Я лише хотів сказати, що ти набагато розумніше мене.

— Вже краще.

Він усміхнувся, потираючи потилицю.

— Щоб ти зробила, якби твоя родина видала тебе заміж за когось незнайомого?

Вона нахмурилась – це явно не те питання, якого вона очікувала.

— Типу фіктивного шлюбу? Я думала, ти з родини опікунів.

— З дитячого будинку, — поправив він. — Це інше. Все одно, все це не про мене, це… про декого іншого.

— Гм… — вона мала вигляд, немов її загнали в глухий кут, що не обнадіювало — Боже… я хочу сказати, що мої батьки ніколи би так не вчинили. Але якщо все ж вчинили… я була би дуже зла, звісно. Було би дуже образливою

— Образливо? — не розуміючи перепитав він.

— Ну звісно. Наші батьки повинні любити нас і хотіли найкращого… А приймати такі речі замість тебе — це повна протилежність цьому.

— Точно, — кивнув він, хоча й досі не розумів. — Ну, ця людина все одно не зовсім в хороших відносинах із родиною.

— Все одно, — повела плечима Лілі. — Це не означає, що йому не образливо. Ти повинен довіряти людям, які тебе виростили.

— Окей, гаразд, — Ремус не знав, що ще можна на це сказати. В його животі виникло жахливе тягуче відчуття — як тоді, коли його викликали прочитати що-небудь вголос. Але Лілі нічого не помітила. Вони вже майже дійшли вітальні.

— Не знаю, щоб я робила, — зітхнула вона. — Єдиний варіант, це просто не послухати їх – батьків. Але від цього буде стільки проблем… Про кого це взагалі? 

Ремус похитав головою:

— Не можу. Пробач.

Лілі розуміючи кивнула. Ремус їй усміхнувся. Її присутність сильно заспокоювала.

— Фліббертигібет, — промовила дівчина до портрету і він одчинився, пропускаючи їх до кімнати.

   Джеймс тільки нещодавно повернувся з тренування по квідичу і досі був у своїй червоній формі. Він сидів на дивані у спільній вітальні та кидав вибухові боби «Зонко» в палаючий комин, де вони вибухали яскравими салютами. Сіріус лежав на килимі та читав книгу про прокляття, яку привіз із дому.

— Як воно, Люпине? — усміхнувся Джеймс. Ремус кивнув Лілі та пішов до друзів. Руда одразу пішла до сходів, що вели до дівочих кімнат. — Кинув нас заради Еванс, зізнайся? — посміхнувся Джеймс.

— Зради зіллєваріння, — відповів Ремус.

— Ясно. Ви тепер із нею друзі?

— Щось по типу, — Ремус повів плечима. — Вона класна. Ненавидить вас двох. 

— Що?! — обидва сіли прямо з виразом явного незадоволення.

— Але ж нас усі люблять! — крикнув Сіріус — Ми бунтарі, яких неможливо не любити!

— Вона вважає вас показовими блазнями.

Джеймс драматично зітхнув:

— Та як вона сміє! Нам доведеться завоювати її серце!

— Навіщо ускладнювати, — Сіріус перекотився на спину, повернувшись до книжки. — Вона подружка Нюніуса, тож явно не має смаку.

— Вона справді так сказала? — запитав Джеймс. 

Ремус кивнув:

— Вона сказала, що ти вважаєш себе божим даром.

— Що це взагалі…

— Це маґлівський вираз, — пояснив Ремус, — Значить, на її думку, ти надто сильно себе любиш.

— Вона так думає?

— Ну, — Ремус подивився на нього. — Це дійсно так, якщо бути чесним.

   Джеймс засміявся. Ремус сів поруч із ним, набрав жменю бобів і почав запускати їх у вогонь однин за одним. Скоро, вони з Джеймсом зробили з цього гру, намагаючись зробити найбільший вибух, під правильним кутом влучно потрапляючи у вугілля.

— Забув сказати, — сказав Джеймс, коли мішок з бобами спустошився. — Сьогодні отримав сову від тата — він поговорив із Макґонагол і дістав тобі дозвіл приїхати до нас на Різдво.

— Що? Серйозно?! — Ремус був враженим. Навіщо дорослій людині, яка жодного разу його не бачила, вирішувати за нього його проблеми? Подумки він зробив мітку ніколи більше не ставити під сумнів силу бажання Джеймса.

— Так, але він сказав, що наврядчи вдасться забрати тебе ще й на літо.

Ремус безмовно похитав головою. Треба було подякувати, але він не знав як.

— Тепер лише тебе чекають, — він пнув Сіріуса. — Ти розібрався зі своєю мамою? Просто скажи, що знову їдеш до Петіґру.

— Навіть не збираюсь, — відповів Сіріус не відриваючись від книжки. — Просто поїду до тебе нічого їм не сказавши.

   Сіріус і так майже не розмовляв зі своїми батьками, але після звістки від Нарциси повністю почав ігнорувати їхні листи. Ремус не був упевненим, що мовчання це краще рішення у випадку Сіріуса, але, як нещодавно нагадала йому Лілі, Ремус нічого не тямив у сімейних справах.

— Мамі це не сподобається, — Джеймс закусив губу.

— Тоді просто не кажи їй, — Сіріус перегорнув сторінку.

Джеймс і Ремус переглянулися. Їм потрібно було зробити щось якомога швидше із його заручинами. Думка про те, що Сіріус буде ходити у такому стані ще п’ять років, зовсім не веселила.