11. Перший рік: Дні народження, книжки та The Beatles

На щастя, мадам Помфрі змогла зняти прокляття одним лише рухом палички. Але, все ж, відрахувала їх за використання небезпечної магії. 

— Неначе ми самі хотіли бути, як діти! — жалівся Джеймс, коли вони і досі чухаючись виходили з лікарняного крила. 

— Це точно Северус. Він змочив цукерки в одній зі своїх настійок, я точно знаю, — кипів Сіріус. 

— Та ми все це знаємо, — відповів Джеймс. — Не хвилюйся, він ще отримає своє.

— Пробачте мені! — вкотре почав істерику Пітер. — Я справді думав, що вони від мами!

— Все нормально, Піте, — Джеймс поплескав його по плечу. — Сумно лише, що ти не дав нам їх вранці у понеділок — тоді, ми хоча би злились із трансфіґурації. 

— Я потребую відплати! — закричав Сіріус, драматично підкидаючи паличку. Ремус засміявся, Джеймс також. 

— І ти його отримаєш! — відповів він, поправляючи окуляри на носі. — Терпіння — це чеснота, Блеку. Подібного роду помста не може бути швидкою. У тебе часом немає в запасі прекрасних ідей, Ремусе?

— Пробач, — Ремус похитав головою. Його серце й досі шалено тремтіло. Якби він бачив Снейпа зараз — задушив би його, не те що розіграв.

— Я допоможу тобі, Джеймсе! — устряв Пітер.  — Я зроблю що завгодно! Я не злякаюся на цей раз, я…

Вони якраз повернули за вугол у коридор, що веде до вежі Грифіндору, коли позаду почувся голос:

— Сіріусе.

Усі четверо повернулись. Сіріус здивовано втягнув повітря в легені. Це була Беластриса Блек.

— Чого тобі? — запитав він, опустивши очі та пнувши кам’яну підлогу. Це був найменш сіріусовський образ, який тільки можна було уявити. Ремус помітив, що Джеймс зробив крок уперед і став пліч-о-пліч до свого друга.

— Підійди-но і звернись до мене, як те вартує, — гаркнула відьма у відповідь.  

Сіріус не рушив з місця. Белатриса дістала свою паличку, Ремус був шокованим і вперше з приїзду до Гоґвортсу, справді жахнувся. 

— Підійди, — повторила вона низьким голом, — інакше змушу. І це не буде дитяче закляття лисіння, це я гарантую.

   Сіріус зробив крок уперед і похитав головою, коли Джеймс спробував піти за ним. Декілька довгих і неприємних хвилин, вони лише стояли та дивилися, як двоюрідні брат і сестра тихо розмовляють у кінці коридору. Сіріус жодного разу не відірвав погляду від підлоги за час розмови. Нарешті, вона плеснула його по маківці, розвернулася і пішла. Вони видихнули з полегшенням. Сіріус повернувся до них не твердою ходою.

   У тиші вони пройшли за портрет і всілися на вже звичний їм диван у спільній вітальні. 

— Все добре, Сіріусе? — запитав Джеймс.

— Так, — він кивнув, але обличчя його було ще більш блідим. — Вона, гм..мм… хотіла запросити мене на філіжанку чаю. У мій день народження. Гадаю, моя мати її змусила, напевно, зібрала сімейну раду. Намагається повернути мене на шлях істинний. 

— Лише по тій причині, що ти на іншому факультеті?

— І через компанію, котру я обрав, — він усміхнувся. 

— А коли твій день народження?

— Через два тижні. Третього. Мені доведеться піти на чай, Бела не жартує, коли говорить про дійсно мерзенні прокляття. 

— Тоді ми вигадаємо що-небудь після? Щось хороше, добре?

Пітер і Ремус радісно кивнули, але краєчком свідомості Ремус пам’ятав, що повний місяць припадає саме на третє число. 

***

   Сіріусу виповнилося дванадцять, а Ремус навіть не зміг відсвяткувати разом із ними. Хоча, він не думав, що хтось сильно засмутиться. В решті решт, кращим другом Сіріуса був Джеймс, а Пітер уважав, що частинка Джеймса належить йому. Тож Ремус, очевидно, був зайвим, навіть якби не був запертим у хижі, намагаючись порвати себе на шмаття. Цього разу мадам Помфрі дала йому снодійне перед тим, як місяць піднявся, проте це не мало жодного ефекту. І аби усе було ще гірше, йому вдалося отримати свій найбільший шрам — на всю спину. 

   Після цього мадам Помфрі змусила його залишитися у лікарняному крилі на весь день, що було загалом доволі вдало, адже він міг сказати своїм друзям, що захворів. Вони досі не розуміли, чому він не сказав їм, якщо почувався не добре, але повірили. В будь-якому випадку, вони, певне, вже вважали його дивним і до цього часу прийняли би все, що він їм говорив.

   Та і йому не сподобався би цей день народження. Джеймс поговорив із мадам Гуч і організував для них трьох декілька годин польоту перед обідом. Після вечері, перед тим як Сіріус пішов на чай до сестер, Джеймс і Пітер підговорили весь грифіндорський стіл співати «З днем народження тебе!» та «Бо він веселий хлопець» (вітальна пісня*). Як Ремус пізніше дізнався від інших учнів, останні рядки пісень співалися декілька разів поспіль все гучніше і гучніше, доки професорка Макґонагол не пригрозила їм відпрацюванням.

   Із початком жовтня дні стали коротшати, а замок – темнішати. Вони проводили все більше часу на дворі та все більше коло комину у спільній вітальні, граючи в карти і плануючи помсту Снейпу. Перший семестр близився до фіналу, тож вчителі давали домашки як ніколи багато .

   Коли Сіріус і Ремус були не з Пітером і Джеймсом (зазвичай, коли ці двоє були у бібліотеці), Сіріус читав йому. Вони закінчили «Історію магії» менш ніж за два тижні та потім до кінця семестру ділили час на підручники: «Трансфіґурація. Курс для початківців» і «Магічні зілля та настійки». Коли ж Мародери працювали над домашніми завданнями разом, Сіріус часом починав читав вголос, наче для себе, запевняючи, що це допомагає йому запам’ятовувати. Це сильно дратувало Джеймса, котрий вподобав тишу. 

   Звісно, вони не могли пройти всю шкільну програму за такий короткий час, але, на загальний подив, оцінки Ремуса щодня покращувалися. Сіріус, судячи з усього, був правий – Ремус володів дивовижною пам’яттю і вперше в житті почав підіймати руку на уроках. 

   А ось оцінки Сіріуса, навпаки – погіршилися. Він проводив стільки часу таємно допомагаючи Ремусу, що не міг витрачати його на додаткове читання, яким так пишався. Його власні домашні завдання тепер тягли лише на «задовільно» і вперше відставали від завдань Джеймса. Звісно, Джеймс нічого не запідозрив і вирішив, що сам просто почав учитися краще. 

— Але ти так багато часу проводиш у бібліотеці! — одного разу прошепотів Ремус, коли Сіріус вчергове отримав «задовільно» за есе по чарам. — Я думав, ти вчишся, — самотужки Ремус ще не наважився набратися сил і відвідати бібліотеку самостійно. Одна думка про купу книжок зібраних в одному місці жахала його.

— Я вчуся, — безтурботно відповів Сіріус. — Просто не тому, чого школа потребує, — він прибрав есе у сумку. — Я шукаю когнітивні трактування заклять. Ну, знаєш, щоб ти міг сам читати. Це не так вже й легко, рівень СОВ, взагалі. Але, мені здається, що майже вийшло. Не хвилюйся, Люпине, я ж не вилітаю зі школи. Все одно, ці закляття набагато цікавіші.

   Звісно, Ремус відчував страшенну провину і йому було соромно, що Сіріус витрачав стільки часу, аби допомогти йому. Він щиро не міг пригадати, щоб хтось за все його життя так сильно старався для нього. Через це хотілося зробити щось, хоч що-небудь, аби віддячити. Але, якщо не брати в розрахунок сімейні проблеми, то у Сіріуса Блека не було жодної проблеми. 

   Взагалі-то, Ремус міг дати йому дещо, що не міг навіть Джеймс — щоправда, не надто важливе: «маґлівський погляд», як це називав Сіріус. Це почалося, коли Ремус врешті набрався сміливості та розпитав Сіріуса про його колекцію платівок. Виявилось, що Сіріусу лише в радість поділитися. Не враховуючи його дорогоцінної мітли, котра все ще залишалась вдома, альбоми були найціннішими з його скарбів.

   Ремус прекрасно його розумів — у нього були: Introducing… The Beatles, A Hard Day’s Night та Help!, Abbey Road, Beggars Banquet (The Rolling Stones) і Sticky Fingers, два альбоми Led Zeppelin (Ремус не чув їх раніше, але усі старші хлопці в дитячому будинку були ледь не залежними від них), а Simon and Garfunkel стали вишенькою на торті.

   Як виявилося, чарівники, в більшості своїй, не цінували маґлівську музику. Усі платівки Сіріусу подарувала його двоюрідна сестра – Андромеда, яка, судячи з усього, була першою білою вороною у сімействі Блек. Оскільки майже одразу після випуску зі школи вийшла заміж за маґла.

— Я вкрай рідко бачусь із нею, — пояснив Сіріус. — З весілля ще не бачив, але час від часу вона надсилає мені платівки. Вона робить це по-маґлівськи, тому мати не знає — вона не розуміє принципи роботи пошти. 

І хоч у нього і була вражаюча колекція за стандартами будь-якого одинадцятирічного, музичний смак Сіріуса існував майже у вакуумі. Він не знав жодної пісні The Beatles за межами своїх платівок. Він ніколи не слухав радіо, не дивився музичну програму «Top of the Pops» і жодного разу не відкривав журнал NME. Відповідно, не міг наслухатися Ремуса, коли той розповідав про музику та маґлівську культуру. 

— Ти справді їх бачив! — захоплено сказав він. — Ти бачив їхні виступи!

— Але не в реальному житті, це було не навсправжки, — соромно відповів Ремус.

— Так, я знаю, по телефону, — глибоко думаючи кивнув Сіріус. Ремус засміявся. 

— По телевізору, — виправив він. — Це схоже на ваші рухливі картинки. Тільки чорно-білі. І я бачив лише Beatles. The Stones теж колись показували, але наглядачка змусила нас вимкнути телевізор через їхнє волосся.  

— А що з ним?

— Занадто довге, — повів плечем Ремус. — Вона сказала – це неохайно. 

— Моє волосся набагато довше, — хмурився Сіріус. 

— Ага. Але зазвичай маґлівські хлопці не ходять з довгим волоссям. 

— Не кажи йому такого! — засміявся Пітер. — А то він поголиться, — він кинув кубик на ігрове поле, що лежало на підлозі — вони грали в настільні ігри останні декілька днів, намагаючись навчити Ремуса правилам. Кубик Пітера збив кубик Сіріуса і вибив його з кільця, одночасно з цим випльовуючи якусь гидку на запах рідину, від якої Сіріус не встиг відвернутися. Пітер усміхнувся. — Ха, отримай своє, любитель маґлів!

Сіріус почав гучно лаятися та пішов переодягатися.