26. Другий рік: Квідич

— З мне досить, — похмуро сказав Пітер. Ремус зітхнув поруч із ним. Він був солідарним, але зараз безкорисно було жалітись. — Я серйозно! — підвищив тон Піт і подивився на Ремуса в пошуках підтримки.
— Я розумію, — відповів Ремус із надією допомогти йому.
— Вони затягують нас у всі свої справи, через них ми отримуємо відпрацювання і я ніколи не жалівся.
— Ну трохи все таки жалівся, — Ремус скептично підняв брову. Пітер кивнув.
— Добре. Інколи я скиглив, проте завжди робив, як казав Джеймс. І навіть Сіріуса слухався, хоча він жахливо зі мною поводиться.
— Сіріус із усіма жахливо поводиться, — Ремусу вже набридла ця розмова.
— Але цього разу з мене правда досить, — продовжив Пітер. — Вони зайшли надто далеко.
— Ми просто їх підтримуємо, — позіхнув Ремус і схилився вперед, спираючись ліктями на коліна. — Я думав, тобі довподоби їх підтримувати. 
— Але не… — Пітер скривився, — …о п’ятій ранку.
   Ремус хотів погодитись, навіть якщо не збирався скиглити з цього приводу. Принаймні, Пітерові хоча би подобався квідич. Вони дивились на тихе поле, трава здавалася густою і холодною за полотном ранкового туману. Сіріус і Джеймс швидше за все, досі були в роздягальні з іншими студентами, які спробують потрапити в команду. Ремус і Пітер мостилися на лавках трибун, закутані в шарфи і шапки очікуючи на початок відбору.
   Вони сиділи тут вже щонайменше годину – надто рано навіть для сніданку, тому що Джеймс хотів встигнути розім’ятися перед початком. Вони могли, звісно, відмовитись і виспатися, але Пітер мав рацію: вони завжди робили те, що казав Джеймс, він занадто добре вмів умовляти, тож, якщо ці двоє хотіли піти на поле раніше, то вони всі йшли на поле раніше. Ремус знову позіхнув.
— О, привіт, Ремусе, — Лілі Еванс піднялася сходами і втомлено їм усміхнулась. — Привіт, Пітере.
— Раночку, — кивнув у відповідь Ремус.
— …віт, Лілі — позіхнув Пітер. 
— Прохолодно, правда? Прийшли поглянути на відбір у команду?
— Ага.
— Могла би і здогадатись, що Джеймс спробує, — сказала вона. Його пристрасть до квідичу не обмежувалась лише їхньою спальнею, оскільки кожен, хто коли-небудь зустрічався з Джеймсом знав, наскільки він дурів від цього виду спорту.
— Сіріус також, — додав Ремус. 
— Ну, один ніколи не може без іншого, — із сарказмом відповіла Лілі. 
— А ти на кого прийшла подивитись? — запитав Пітер. 
— На Марлін, — Лілі вказала на дальній куточок поля, де грифіндорська команда і кандидати скупчилися довкола воріт-кілець. Ремус міг помітити лише блідий хвостик Марлін МакКіннон. — Вона хоче стати загоничицею.
— Сіріус теж хо… — почав Пітер, але Ремус швидко пнув його по нозі. 

Лілі збентежено на них подивилась і змінила тему:  
— Ремусе, перевіриш сьогодні ввечері наше зілля Приємних Сновидінь? Я сильно відстаю по астрономії, мені треба поговорити з професором Астером.
— Не можу, — Ремус провів долонями по обличчю. — У нас відпрацювання.
— Ов, за що?
— За левітацію всіх парт і стільців у кабінеті Захисту від темних мистецтв, — устряг Пітер.
— Серйозно? — здивувалась Лілі. — Я не чула про це.
— Ми цього ще не зробили, — пояснив Ремус. — Збираємося під час обіду. Але гадаю, вони все одно зрозуміють, що це ми, тож так чи інакше отримаємо відпрацювання.
Лілі цокнуда язиком.
— Що я казала тобі про те, як не попастися, Люпине? — бешкетно посміхнулась вона.
   Ремус повів плечима і швидко всміхнувся їй у відповідь. Лілі й справді була не така й погана. У неї, як і у всіх дівчат, був дар змусити тебе почуватись дурним, але, принаймні, вона підходила до цього з гумором. Особливо приємно було бачити її без Снейпа, який часто маячив неподалік, як вампір, випускаючи хвилі ненависті та несхвалення.
   Нарешті, на поле почала повертатись якась дія, коли всіх кандидатів почали оцінювати. Джеймс не міг не вразити: сьогодні він був у своїй кращій формі. Грифіндорець виконував мертві петлі, небезпечні падіння та інші маневри так, неначе це було раз плюнути, наче він плив, а не літав. Ремус почув різкий вдох Лілі, коли Джеймс зробив черговий небезпечний поворот.

— Ось йому обов’язково так випендрюватися? — нервово запитала вона. — Він же так уб’ється.
— Не уб’ється, — сказав Пітер. — Я знаю його з п’яти років і за цей час він жодного разу не падав з мітли. Жодного.
— Недивно, що він вважає себе неприступним, — пробурмотіла Лілі.
   Інші претенденти на місце мисливця виступали по черзі, але всім було очевидним, що Джеймс кращий із кращих. За ними пішла черга загоничів – Сіріус, Марлін і гладкий хлопець із п’ятого курсу взяли свої бити і піднялись у небо з шістьма бладжерами. На це було страшно дивитись. Нерви Ремуса були на межі, поки ці розлючені червоні гарматні ядра пролітали в сантиметрі від голови та тіла його друга. Сіріус спритно ухилявся від м’ячів і навіть відбив декілька, але Марлін була справді неперевершеною. Вона намотувала кола довкола своїх суперників, махала битою з механічною точністю та абсолютно кожним ударом запускала бладжери через усе поле.
— Трясця! — викрикнув Пітер. — Я і не знав, що МакКіннон на таке здатна. 
— Її брат грає у команді «Кеннонс», — пояснила Лілі явно пишаючись своєю подругою. — Вона тренувалась із ним усе літо.
— Сіріус теж тренувався, — сказав Пітер захищаючи друга і забувши минулі образи. — Вони з Джеймсом лише цим і займалися, скажи Ремусе?
   Ремус не відповів, навіть не став нагадувати Пітеру, що не приїздив до них улітку. Він був надто захоплений тим, що відчував сором за Сіріуса і шкодував, що Марлін МакКіннон виявилася занадто хорошою з цими бладжерами або, що до команди не могли взяти двох гравців одразу. Він сам не розумів, чому його це так зачіпає – він досі ненавидів квідич і, якщо Джеймс і Сіріус обидва потраплять до команди, йому доведеться провести ще більше часу замерзаючи на трибунах. І він уже давно таємно надіявся, що Сіріусу щось невдасться, бажаючи побачити доказ того, що Сіріус Блек не був абсолютним ідеалом, звідки не поглянь.
   Але тепер, коли він дивився на це своїми очима, Ремусові стало соромно за подібні думки. На Сіріусові тепер зовсім лиця не буде.
— А ось і вони! — Лілі зіскочила і побігла сходами, щоб зустріти свою подругу. Ремус і Пітер повільно послідували за нею. 
— Мене взяли! — Марлін не могла перестати усміхатися, її обличчя почервоніло від щастя. Вони з Лілі обійнялись. 
   Джеймс теж був украй задоволений собою, вітер розсіяв його волосся ще сильніше, окуляри трохи перекосились. І все одно, він усміхався не так яскраво, як Марлін, очевидно намагаючись притупити свою радість заради Сіріуса. Тоді як останній був грізніше грозової хмари, Пітер навіть оступився побачивши його лице.
— Так, молодець, МакКіннон, — похмуро пробурмотів Сіріус дивлячись собі під ноги.
— Дякую, ем… ти теж добре себе показав, Сіріусе, — нервово скзала вона. Він щось прогарчав у відповідь не піднімаючи голови.
   Джеймс подивився на нього боковим зором і усміхнувся дівчатам вибачаючись. Він простягнув Марлін руку.
— Побачимось наступного тижня на першому тренуванні?
— Так, супер! — вона яскраво йому усміхнулась. — Побачимось, Поттере!
Лілі та Марлін пішли назад у замок тримаючись за руки і захоплено розмовляючи.
— Сіріус, брате, це ж не цінець, — Джеймс схвильовано дивився на друга.
— Я знаю, — Сіріус пнув траву під ногами.
— Ти можеш вступити у резервну команду, якщо захочеш, Сінг же запропонував 
— Я знаю. Не хочу сидіти на лавці.
— Ходімо на сніданок? — врешті зітхнув Джеймс переводячи погляд у пошуках підтримки на них із Пітером. Останній радісно кивав головою.
Ремус не міг нічого не вдіяти з тим, що трохи злився на Сіріуса. Поттер тільки і говорив про квідич з тих пір, як вони приїхали у Гоґвортс, а Сіріус не може просто порадіти за кращого друга.
— Ти молодець, Джеймсе, — сказав Ремус із натяком поглянувши на Сіріуса. — Це було просто неймовірно, вітаю!
— Дякую, Люпине, — усміхнувся Джеймс. Його очі сяяли після цих слів, а обличчя наче засвітилося.

— Так, — сказав Пітер, штовхаючи його в плече. — Це було круто, Поттере.
— Дякую!
  Вони в тиші разом дійшли до замку. Сіріус досі ні до кого не говорив і рухався трохи попереду всіх інших. Джеймс підбіг, щоб іти з ним поруч.
— Ти можеш спробувати наступного року. Ардал піде з команди, він сказав мені, що хоче сконцентруватися на підготовці до СОВ.
— Мені чхати, все нормально, — сказав Сіріус, пихаючи його руку з плеча. Він ще більше пришвидшив крок і віддалився від них. Джеймс знову рвався його наздоганяти, але Ремус устиг вхопити його за руку.
— Залиш його, — зі злістю порадив він. — Нехай іде, якщо хоче бути таким ідіотом.
   Сіріус не приєднався до них за сніданком і в спільній вітальні його теж не виявили. Джеймса привітала майже половина Грифіндору, яка вже дізналися він команди, що він став новим мисливцем. Група старших хлопців відвела його в сторону, аби обговорити стратегію гри і Пітер пішов із ним купаючись у славі друга. Джеймс ніколи не заперечував, адже у нього завжди було повно світла, щоб поділитися з іншими.
   Ремус не був фанатом загальної уваги, тож вирішив піти на пошуки Сіріуса. У спальні його не було, але цього можна було очікувати – Блек очевидно хотів сумувати десь наодинці. Але Ремус був експертом, коли справа стосувалася гри в хованки, тож на його пошуки не пішло багато часу. Той забився в нішу за гобеленом, який зображав полювання на єдинорогів.
— Відвали, Люпине, — нахмурився Сіріус і відвернувся, притискаючи коліна до грудей. Його голос був хриплим, наче він плакав, хоча обличчя залишалося сухим. — Ти не зможеш підняти мені настрій, затямив?
   Ремус лише закотив очі, заліз у хованку і сів поруч.
— Посунься, — вперто сказав він. — Я тут не для того, щоб піднімати тобі настрій, придурок.
— Що?
— Чого ти сидиш тут і жалієш себе? У твого друга щойно забулась мрія всього його життя, іди і підтримай його!
Сіріус розчаровано видихнув, досі намагаючись відсунутися від Ремуса, хоча в ніші вже не лишалося місця.
— Тобі не зрозуміти, — гаркнув він.
— Може і не зрозуміти, — спокійно погодився Ремус. — Але я розумію, що Джеймс дуже, дуже сильно хотів стати мисливцем і він дуже довго й вперто йшов до цього, і ось він нарешті ним став. І Марлін теж дуже хотіла стала загонщицею, і вона теж вперто трудилась для цього – Еванс нам розповіла. Тому її взяли. Вона просто була кращою за тебе.
— Іди геть! — Сіріус пихнув його, але Ремус звик до того, що його штовхали, і подобалось це Сіріусу чи ні, але Ремус був сильнішим.
— Та ти навіть особливо не хотів цього! — продовжив він штовхаючи Сіріуса у відповідь. — Не так сильно, як Поттер. Ти взагалі йшов на відбори, лише через нього, але вам не обов’язково завжди бути в усьому однаковими! Ти досі кращий за нього у трансфіґурації. У тебе досі найкращі оцінки на всьому потоці. Усі тебе обожнюють. Ну, окрім слизеринців і твоєї… ем… твоєї родини, але плювати на них. Пітер своїй родині теж не подобається.
Сіріус не зміг втримати слабку усмішку.
— Тому припини поводитися, як дитина, а піди і привітай його.
— Гаразд.
— Добре.
   Вони обидва покинули таємне сховище, відсуваючи гобелен у сторону. Крихітні вишиті лицарі погрожували їм кулаками за те, що завадили їхнім набігам на єдинорогів, які ржали і тікали у схованку зі щільно вишитих дерев.
   Вони поверталися назад до спільної кімнати. Сіріус сунув руки до кишень.
— Ви всі поснідали? — похмуро запитав він.
— Ага, — відповів Ремус. — Джеймс стягнув для тебе пару тостів.
— Він хороший друг, — усміхнувся Сіріус.
— Так, — трохи грубо погодився Ремус. — Хороший.
   Вони помовчали ще трохи. Підходячи до Гладкої Дами Сіріус поглянув на нього. Очі досі були трохи рожевими, але, не враховуючи цього, він був сам собою.
— Я не намагаюсь повторювати за Джеймсом.
— Я цього не говорив, — відповів Ремус. — Але ви конкуруєте.

Сіріус, схоже, мовчки визнав це. Він знову підняв погляд.

— І мені начхати, що думає моя родина, — сказав він це з таким настроєм, що очі його заблищали і Ремус почав хвилюватися, що той знову заплаче. Він обережно поклав руку Сіріусові на плече, наче намагаючись заспокоїти гарчання собаки.
— Я знаю, Сіріусе, — тихо сказав він. — Я це знаю.