19. Перший рік: Кінець семестру

   Ремус би нікому і ніколи не зізнався би, але йому подобалися екзамени в Гоґвортсі. Цілих два тижні у них не було бодай якихось уроків і поки всі носились довкола, наче безголові кури, Ремус майже не переймався через усе це.

   Щоправда, він не міг сказати такого про своїх однокурсників. Лілі Еванс прийнялася нападати на своїх друзів у бібліотеці та спільній вітальні, потребуючи перевірити її відповіді про повстання гоблінів у вісімнадцятому столітті. Пітер тепер постійно бурмотів собі щось під ніс напружуючи кулаки. Марлін Маккінон і Мері Макдональд, дві грифіндорки першого курсу, яких Ремус часто намагався уникати, постійно вибухали істеричним сміхом то тут, то там. Джеймс і Сіріус стали діяти ще більш безглуздо, ніж зазвичай. Вони запускали вогняні хлопавки в коридорах і накладали випаровуючі чари на сумки безтурботних школярів у бібліотеці. Ремус не міг зрозуміти, чи була це їхня відповідна реакція на пануючу нервову атмосферу, чи просто таким чином вони відпускали власну нервову енергію.

   Старші учні не проявляли ні краплі співчуття до молодших. Френк Лонґботом роздавав більше відпрацювань на кінець навчального року, ніж за цілий рік до цього і навіть пригрозив, що забере п’ятдесят балів у Грифіндору, якщо Джеймс і Сіріус не вгамуються з левітацією чорнильниць по вітальні. У Ремуса склалося враження, що вони ще легко обійшлись – Белатриса Блек буквально прокляла половину слизеринців одного вечора за те, що вони надто гучно розмовляли, коли вона повторювала свої записи для здачі СОВ. Вони не могли говорити цілих три дні, мадам Помфрі довелося відрощувати їм язики назад.

   Першим екзаменом у Мародерів були чари, що означало хороший старт для Ремуса. Потрібно було лише змусити кокос танцювати ірландську джиґу, що особисто йому здавалося доволі легкою справою. Ремус, Джеймс і Сіріус управились без яких-небудь проблем. Кокос Пітера спочатку взагалі відмовлявся рухатись з місця, потім, ледь почавши танцювати, вийшов з-під контролю і врешті злетів зі столу розбившись об кам’яну підлогу.

   Трансфіґурація пройшла майже так само успішно, хоча цей предмет був складнішим. Їхнім завданням було перетворити жука-рогача на перечницю – Сіріус виконав це за лічені хвилини. Він ледь стримував гордість, коли Макґонагол прокоментувала, що це був найкращий приклад дрібної за масштабом трансфіґурації, який вона коли-небудь бачила від першака. Перечниця Ремуса була непоганою, хоча залишалась чорною і блискучою, у той час як Сіріусу вдалося зробити її скляною. Джеймс пробував начаклувати порцеляну і, здавалось, непогано справився, доки Макґонагол не спробувала висипати трохи перцю і перечниця розправивши крила вилетіла через вікно, через що Марлін і Мері запищали. Перечниця Пітера зберегла лапки та роги навіть через годину після екзамену. 

   Екзамени по гербалогії та історії магії були письмовими. Ремус вразив самого себе, коли написав найдовше есе на курсі по історії – йому навіть довелося попросити у Пітера, який сидів поруч, додатковий згорток пергаменту. Схоже, йому все ж було, що сказати про повстання гоблінів. Зіллєваріння виявилось легшим, ніж він очікував – їм потрібно було приготувати зілля від бородавок по пам’яті. У Ремуса була чудова пам’ять завдяки рокам практики, тож він знав, що усі інгридієнти та пропорції обрав правильно, хай навіть його навичкам приготування не вистачало точності.

   Поміж екзаменів Ремус насолоджувався останнім тижнем свободи або блукаючи коридорами і доповнюючи Мапу (коли був наодинці), або об’їдаючись морозивом біля озера (коли з ним були інші). Нещодавно він знайшов коридор від якого йшов неймовірний запах шоколаду, але не міг зрозуміти, що це означає, оскільки коридор був зовсім далеко від кухні.

   Тепер дні стали набагато теплішими і коли настав червень і екзамени підійшли до свого завершення, думки Мародерів знову повернулися до витівок.

— Це повинно бути щось грандіозне, — впевнено сказав Джеймс. Він завжди робив подібні непотрібні заяви очікуючи, що хтось інший вигадає що-небудь, що він міг би схвалити. — Наше останнє ура.

— Не останнє, — відповів Сіріус вириваючи траву. — Ми повернемось через два місяця.

— Ви – можливо, — пригнічено пробурмотів Пітер. — А я знаю, що завалив усі екзамени. 

   Джеймс махнув рукою позбуваючи Пітера страхів. День був надто теплим і легким, щоб витрачати час на те, щоб його заспокоїти. Вони розмістилися на своєму новому улюбленому місці біля озера – під деревом. Пітер сидів у тіні гілок, тому що був дуже блідим і легко згорав на сонці. Сіріус і Джеймс закотили рукава своїх ідеальних білосніжних сорочок, рятуючись від спеки. Ремус просто лежав на сонці, досі в мантії, щоб приховати свіжі поранення і насолоджуючись теплом, яке пестило його болючі суглоби. Йому подобалося це місце, тому що Войовнича Верба була за спиною і на неї можна була не дивитися.

— У нас ще залишились навозні бомби? — запитав Ремус споглядаючи блакитне небо і заплющивши потім очі, щоб розглянути випалені сонцем візерунки на внутрішній стороні повік.

— Так, декілька. Але не достатньо для великого буму.

— Наскільки великий тобі потрібен?

— Більше за навозні бомби, — відповів Джеймс протираючи свої окуляри, що він часто робив, коли думав. — Достатньо великий, щоб усі знали, що це ми.

— Вони будуть знати, що це ми. Макґонагол завжди знає, — додав Сіріус встаючи на ноги і кидаючи камінець в озеро. Той відскочив від води п’ять разів – У Сіріуса неперевершено виходило кидати камінці. У нього була ця плавна грація, що більше нагадувала тваринну, ніж людську. Це зводило Ремуса з розуму – врешті решт, це він був не зовсім людиною, проте його тваринна грація скоріше нагадувала черв’яка.

— Вони можуть подумати, що це Пруети, — завважив Джеймс. — Вони ж увесь рік нас перевершують.

— Ніщо не може перевершити піксі! — обурено заявив Сіріус. Він кинув ще один камінець. На цей раз, після четвертого стрибка довге срібне щупальце виплило з води і ліниво відбило каміння назад. Сіріус посміхнувся.

— Та і часникова пудра була доволі хороша, визнай це, — пробурмотів Ремус проводячи рукою по лицю.

— Точно, — захоплено продовжив Сіріус. — Ми випередили їх по винахідливості.

— І грозова хмара! — вліз Пітер, не бажаючи залишатись осторонь. Вони всі затихли. Ремус сів прямо. Вони взагалі не обговорювали цей інцидент із січня місяця. Пітер закусив губу, усвідомивши сказане.

Сіріус лише похитав головою і змінив тему.

— У будь-якому випадку, важливо те, що у нас за весь рік було більше відпрацювань, ніж у всіх інших грифіндорців разом узятих. Чого ще ти від нас хочеш, Джеймсе? Щоб ми підписали свою роботу?

   Він підняв руку, щоб закинути черговий камінець в озеро, але Джеймс зіскочив з місця хапаючи його за плече і змушуючи зупинитись.

— Гей! — роздратовано викрикнув Сіріус. — Що ти робиш?

— Ось воно! — захоплено застрибав на місці Джеймс. — Ми підпишемо свою роботу!

— Ви – що? — Ремус поглянув на них обох. Він пошкодував, що дивився на сонце надто довго, тепер у нього все плило перед очима і боліла голова.

— ПІДПИШЕМО СВОЮ РОБОТУ, — повторив Джеймс, наче пояснював очевидні речі розумово відсталим дітям. Він терпляче зітхнув, — Ми буквально залишимо свій підпис на Гоґвортсі.

— Хочеш як вартує зіпсувати шкільне майно, Поттере? — Сіріус вигнув брову, явно задоволений захопленням друга.

— Можливо, Блеку, — Джеймс теж порухав бровами у відповідь – він не вмів піднімати лише одну, як Сіріус.

— Ну, що сказати, старина, — посміхнувся Сіріус із іще більш аристократичною промовою, ніж зазвичай.

— Що ти скажеш, старина?

— Я скажу, що це просто відмінна ідея.

— О, чудесно!

— Неперевершено!

— Не те слово!

   Вони обидва засміялися, падаючи на землю і почали боротися. Ремус і Пітер подивились одне на одного. Подібні речі відбувалися все частіше. Джеймс і Сіріус затягували один одного у свої особисті ігри, залишаючи їх позаду. Ремус піднявся і сів поруч із Пітером.

— Ти розумієш, що вони задумали? — запитав він. Пітер почервонів, його лоб був нахмуреним. Там, очевидно, проходив дуже серйозний розумовий процес.

— Вони хочуть, щоб ми написали десь свої імена. На стінах? — повільно роздумував він.

— Що? — запитав Ремус, — Типу… вирізати їх на камінні чи щось таке? Це трохи занадто довговічно, тобі так не здається?

   Сіріус і Джеймс продовжували боротьбу. Джеймс був більшим і сильнішим, але Сіріус бився брудно.

— Це все, що я можу вигадати, — повів плечима Пітер. — Джеймс сказав, що він хоче щось велике… стіни – це найбільший… ов… О! — він зіскочив з місця. — Хлопці! — викрикнув він. — У мене є ідея!

— Господи мій, — Джеймс і Сіріус миттєво зупинилися. Джеймс затиснув голову Сіріуса пахвою, а Сіріус затиснув своєю ногою щиколотку Джеймса, готовий потягнути і перекинути їх обох. — Ти добре почуваєшся, Петіґрю?

— Галявина! — продовжив Пітер, промовляючи свою думку до всіх. — Це найбільше полотно і воно не буде довговічним. Ми могли б… Ми можемо скористатися зіллям, яке пришвидшує зріст.

   Ремус глибоко вдихнув. І чому сьогодні усі несли якусь маячню?

***

    Ось так через жагу Джеймса до популярності та бажання Пітера проявити себе вони вчотирьох знову опинилися на вулиці після настання темряви в останній день навчального року. Вони мали два тижні на планування – збираючи припаси з теплиць і вивчаючи закляття для зміни кольору. До того часу вони дізналися, що всі благополучно здали екзамени, навіть Пітер. Ремус став кращим по історії магії та другий по чарах (після Лілі Еванс, але він намагався не концентрувати увагу на цьому явищі).

— Ай! Це була моя нога!

— Пробач!

— Я нічого не бачу.

— Тому що тут темно, ідіоте.

— Ай! Це була моя нога!

— Може, вже скинемо мантію?

— Так, давайте…

   Вони притягли великий мішок насіння гортензії з самої вежі. Ну, Ремус і Пітер притягли. Джеймс і Сіріус вирішили, що вони будуть показувати дорогу.

— Добре, — з важливим видом сказав Джеймс, вперши руки в боки. — Що ми, врешті, напишемо, «з любов’ю» чи «від»?

— «Від», — сказав Пітер.

— Мені більше подобається «з любов’ю», — сказав Сіріус.

— Оуу, ну звісно, тобі більше подобається з любов’ю, Блеку, — Джеймс грайливо скуйовдив його волосся. Сіріус викрутився і скорчив обличчя. — Тоді буде з любов’ю. Нумо, джентльмени, до роботи!

   Через годину суперечок і роботи, мішок насіння спустошився і Ремус слідуючи шляху залишеному іншими, поливав землю зіллям пришвидшення росту.

— Ми точно все правильно зробили? — Джеймс почухав голову скуйовдивши своє волосся ще більше.

— Вже надто пізно про це хвилюватися, — відповів Сіріус витираючи піт з лоба. — Нам час іти, світає, — він показав рукою на ледь рожеве небо.

— Давайте заклинання на зміну кольору, бігом!

— Я вже його наклав, — сказав Ремус, виливаючи залишики зілля. — Коли насіння було ще у мішку.

— Чудова ідея, Люпине! — Сіріус плеснув його по плечу. — Я завжди знав, що ти найрозумніший з нас.

З яких це пір, подумав Ремус про себе.

— Давайте не будемо поки заходити, — сказав Джеймс. — Можемо подивитися, як сонце сходить.

— Мерліне, — засміявся Сіріус. — Ти такий педик.

   Вони все ж залишилися подивитись, як палаючий помаранчевий диск виповзає з-за горизонту, заливає здоровенне озеро золотими відблисками та потім, біліючи, піднімається усе вище і вище у безкрає небо.

— Наступний рік буде навіть кращим, хлопці,— усміхнувся Джеймс і закинув обидві руки на плечі Пітера та Сіріуса, сонце відбивалося в його окулярах. Ремус стояв трохи в стороні, йому було достатньо просто знаходитись поруч із ними. 

   Вони відправилися назад до замку в дивному настрої, ледь не забувши знову прикритися мантією-невидимкою. Коли повернулися до вежі Грифіндору Джеймс і Пітер пробували заснути, але Ремус не міг. По-перше, Сіріус почав збирати речі, він відкладав цей процес вже цілий тиждень і от тепер гучно і необережно закидував їх у валізу. На валізі була вирізана змія, як на багатьох його речах.

   По-друге, Ремус не хотів спати. Його останні години в Гоґвортсі текли так швидко, але він не мав наміру втратити жодну. Він сидів на підвіконні спостерігаючи, як їхня нова витівка квітне на галявині знизу. Насіння вже проросло і росло далі дуже стрімко, вигинаючись і переплітаючись знизу, неначе Щось із фантастичного фільму.

— Непогано! — сказав Сіріус підійшовши ближче, щоб поглянути на плоди їхньої праці. Судячи з усього, він уже закінчив збиратися, хоч його валіза і не закривалася, як треба.

— Досі вважаю, що потрібно було написати «МОродери» а не ”»Мародери», — сказав Ремус.

— Для забави, — погодився Сіріус, — Але я би не зміг пережити граматичну помилку, — він потягнувся і впав на ліжко Ремуса, що опинилося ближче і згорнувся на ньому збираючись спати.

   Ремус спостерігав за ним якийсь час із підвіконня. Із заплющеними очима серед слабкого ранкового світла Сіріус здавався м’якшим, зовсім дитиною. Ремус увесь рік захоплювався ним і Джеймсом, якими вони були недосяжними, якими сміливими. Але ж насправді, вони всі були лише дітьми. І не важливо, наскільки грандіозний розіграш вони влаштували, за ними все одно завтра приїде потяг і забере – Ремуса в дитячий будинок, а Сіріуса в місце, де йому доводилося жити – у дім, де на нього кричали портрети і де його родині було чхати на те, що він став кращим по трансфіґурації.

   Він знову виглянув у вікно, притулився головою до прохолодного скла і глибоко зітхнув. Це дійсно була вдала витівка, вони могли нею пишатися. Макґонагол точно розгнівається. Дамблдору, ймовірно, сподобається. Не було причин сумувати, бо ж це лише на два місяці.

   У п’ятдесяти фунтах нижче, нарешті, розцвіли гортензії, серце Ремуса пропустило удар. Яскраві квіти палали знизу грифіндорськими кольорами: яскраво-малиновим і сяюче-золотим, – проявляючи їхнє криво написане послання:

ТУТ БУЛИ МАРОДЕРИ