10. Перший рік: Історія

   Субота, 23-те жовтня, 1971 рік.

---

— Тебе просто ніколи не вчили?

Ремус знизав плечима змучений і роздратований. Пройшов тиждень з того уроку польотів і Сіріус знову застав його, як грім із ясного неба. Ремус у щасливій самотності сидів на ліжку гортаючи один із журналів Джеймса про квідич — йому подобались рухливі картинки, хай він і досі не розумів правила гри, втім – це було єдиною у Гоґвортсі річчю, яка нагадувала телевізор. 

— Мене вчили, — відповів він і перегорнув сторінку в надії, що Сіріус зрозуміє натяк і відчепиться. Але він цього не зробив. Ремус закрив журнал. — Мене вчили, — повторив він, — Але я не вчився, як варто. Коли я дивлюсь на слова, мені здається, я бачу не те, що бачать інші. Я нічого не розумію, букви літають на папері та змінюються місцями. Вчителі говорили, що я просто тупий. 

У дитячому будинку нікого не хвилювала відсутність у нього домашніх завдань. Вчителі майже не задавали їх, адже їх ніхто не виконував. У більшості хлопців були проблеми – вони або не могли, або не хотіли вчитися. Іншого від них і не очікували.

— Але як тоді ти робиш це? — Сіріус нагадував йому пса, що вчепився у кістку. 

— Роблю що?!

— Ну… все! Усі завдання, тут, у Гоґвортсі. 

Ремус поглянув на нього так, наче Сіріус був недалеким. 

— Сіріусе, я нічого не роблю. Якщо ти ще не помітив, я щовечора ходжу на відпрацювання. 

— Ну так, це я знаю, — Сіріус махнув рукою. — Але пару днів тому на зіллях, я бачив… ти нічого не записував, навіть не дивився на підручник чи на дошку та все ж, ти ідеально підготував усі інгредієнти для лікувального зілля від бородавок. Слизнорт дав тобі п’ять балів!

Ремус відчув, що червоніє згадуючи це. Він не звик отримувати похвалу від учителів. 

— О, це було легко, — він похитав головою.  — Він сказав нам, як його робити минулого уроку, я просто запам’ятав. 

— Дідько, тоді в тебе просто феноменальна пам’ять!

Ремус лише повів плечима. Мабуть, так і було. Вчителі у колишній школі не раз говорили, що для такої дитини у нього неймовірний словарний запас.

Тепер Сіріус втупився в стіну, очевидно, занурившись у роздуми. Ремус майже бачив, як шестірня крутиться у нього в голові. Інколи Сіріус був для нього абсолютно закритою книгою, а інколи, читати його було настільки легко, що аж смішно. 

— Якби ти вмів читати, ти був би таким же успішним, як я і Джеймс. Можливо, навіть краще. 

Ремус фиркнув:

— Ти такий скромний, Блеку.

— Але ж це правда! — Сіріус проігнорував сарказм в його голосі, все ще літаючи десь у хмарах. — Ти працюєш із паличкою куди природніше нас і якщо твоя пам’ять така вдала, як ти говориш… — він закусив нижню губу. — Тримаю парі – для цього є заклинання. 

Ремус засміявся:

— Ти збираєшся вилікувати мене заклинанням?

—  А чому ні?

Ремус вже думав про це. Звісно, що думав. Але він краще за інших був знайомий з обмеженнями в магії. В решті решт, він мав шрами, яких не можна позбутися і щомісяця переживав жахіття, яке неможливо зупинити. 

— Чаклунством такі речі не виправиш, — прямо сказав він. — Інакше, чому Джеймс носить окуляри?

— Мені здається, що для зору існують закляття, — сказав Сіріус. — Можливо, вони просто не варті тих зусиль або занадто небезпечні чи складні, чи ще що.

— Але справа не лише в читанні, — протестував Ремус. — Пишу я також жахливо. Я занадто повільний і почерк узагалі не розібрати. 

— Ну ось для цього точно існують заклинання, — впевнено відповів Сіріус. — Ти можеш зачарувати свій пергамент, я бачив як мій батько робить це на офіційних документах. Зазвичай його почерк нерозбірливий.  

Ремус розгубився. Сіріус, схоже, не мав наміру здаватися. Він пожував губу. 

— Яке тобі взагалі діло до цього?

— Ти мій друг-мародер! Ми не можемо дозволити, щоб хтось щодня ходив на відпрацювання. Що як слизеринці нанесуть удар у відповідь? Нам знадобляться твої злісні мізки для вигадання витівок! — його очі сяяли. — До речі, про відпрацювання. Ти вже зробив свою домашку по історії магії?

— Ні.

— Добре, тоді давай з неї почнемо, — Сіріус зіскочив з ліжка та почав ритися у своїй валізі. 

— Ні. Ти не будеш робити за мене домашнє завдання, — Ремус також устав і склав руки на грудях. 

— Абсолютно вірно, не буду, — відповів Сіріус дістаючи велику книжку. Це була «Історія магії». Ремус пізнав її за розміром і формою. — Я лише хочу освіжити свої знання, тільки й всього. Тому я збираюся сидіти тут і читати вголос — це допомагає мені запам’ятовувати, а якщо у твоїх величезних мізках уже є вся інформація, нічого не можу з цим вдіяти. 

Ремус всміхнувся. 

— Тобі що, зайнятися більше нічим? Де, взагалі, Джеймс?

— Слідкує за тренуванням Грифіндору по квідичу, — Сіріус всівся на своєму ліжку. — Він хоче потрапити в команду наступного року, тож намагається набратися досвіду. Пітер, звісно, пішов за ним. Так, а тепер помовч, я намагаюсь вчитися, — він прочистив горло.  — «Історія магії. Автор - Батільда Бегшот. Глава перша: Стародавній Єгипет. Звичаї та ритуали Імхотепа…»

   Так він і продовжував. Ще і ще. Ремус якийсь час постояв вагаючись, чи варто йому вийти з кімнати гучно грюкнувши дверима.  Але потім зрозумів, що насправді не такий вже і злий. На Сіріуса взагалі важко було злитися і не важливо, як сильно той його дратував. Тому Ремус сів на ліжко і став слухати. Виявилося, що історія не така вже нудна, якщо не знаєш основи. До того ж, Сіріус читав явно веселіше за професора Бінса. Його голос був гучним і чітким, він жодного разу не затнувся на складному слові або фразі, наче вже читав цю книгу сотню разів. Одного разу, Ремус чув, як він розповідав Джеймсу, що вільно розмовляє грецькою та латиною — сім’я Блек, судячи з усього, славиться подібними речами. 

   Він читав главу за главою, від кривавих єгипетських воскресних заклять і зашифрованих грецьких оракулів до магічних жриць Месопотамії. Стародавній світ наче оживав перед внутрішнім взором Ремуса і скоро він виявив, що лежить на ліжку, закинувши руки за голову і закривши очі дозволяє Сіріусу вести його через століття.

   В решті решт, той зовсім охрип і майже шепотів. Довкола них щільнішав вечір і спільну кімнату залило золоте світло західного сонця. Посеред «Глави п’ятої: Тиберій і досягнення давньоримської бойової магії» Сіріус закашлявся і опустив книгу.

— Здається, сьогодні я більше не можу читати, — прохрипів він.

Ремус відкрив очі. Він сів прямо і покліпав очима. 

— Пусте, — тихо сказав він. — Вже час вечері, я вмираю з голоду. 

Вони піднялись, потягнулися і пішли вниз.

Джеймс і Пітер чекали їх за столом на звичних місцях. 

— Як тренування? — запитав Сіріус випивши стакан гарбузового соку. Його голос майже повернувся до нормального стану, але звучав трохи напружено. 

— Чудово, — радісно відповів Джеймс, нанизуючи сосиску на виделку і роблячи спроби зачерпнути нею пюре. — Чому ти не прийшов?

— Домашка, — коротко відповів Сіріус, заливаючи пюре соусом.

   До кінця вечері Джеймс розповідав їм про тренування, крок за кроком, перерахувавши всіх гравців команди, відмітив сильні та вразливі сторони кожного, описав їхні методи гри та детально пояснив, щоби він зробив, аби їх покращити. Час від часу Пітер вставляв свої п’ять копійок, котрі нічим особливим не відрізнялись від слів Джеймса.

   Пудинг сьогодні був з розмарином, котрий не любив ані Сіріус, ані Джеймс. Ремус думав, що вони втратили глузд і сприйняв їхню відразу за гордість. Він би з радістю і їхні пудинги з’їв, але Пітер випередив його, підсунувши тарілки до себе.

— У мене є цукерки, — запропонував він порившись у кишені та діставши звідти великий паперовий пакет. — Мама надіслала, беріть. 

— Чудово! — вони залізли до пакета радісно копаючись у шиплячих свистобджілках, шоколадних жабках і плюй-каменях, що здатні змінювати смак. Ремус також трохи взяв, доки їх не почало нудити. 

— Яку домашку ти робив? — запитав Джеймс відсторонено, чухаючи підборіддя. — Мені здавалося, ми зробити усе за цей тиждень. 

— Так, але я гм..мм, відставав по історії. Довелося повернутись і пригадати дещо, — Сіріус також почав чухати ключицю.

   Дивлячись на них Ремусові також закортіло почухатися. Його долоням стало дуже лоскотно, немов по них пробіглася комаха. Він раптом згадав часникову пудру та опустив погляд.

   І ледь не крикнув. На його долонях із миттєвою швидкістю росло густе хутро. Він трансформувався! Але ж до повного місяця було ще далеко, як це можливо?! Він настільки різко піднявся, що ледь не впав назад. Йому терміново потрібно було бігти – і швидко!

— Що таке, Люпине? — не розуміючи запитав Джеймс.

Ремус подивився на нього, потім на Сіріуса, в обох росло хутро — темне волосся приступило на обличчі та на руках. Він беззвучно крикнув і пройшовся язиком по передніх зубах — жодних кликів.

— О, дідько… — сказав Джеймс, також побачивши друзів. — Що відбувається?!

— Пітере, — прогарчав Сіріус, його обличчя вже майже повністю ховалося за хутром. — Ти впевнений, що це саме твоя мама надіслала цукерки?

Пітер, який не встиг узяти ще жодних солодощів, подивився на них і почервонів. 

— Ну… я думав, вони від неї… вони прийшли сьогодні зранку…

— Піте! — застогнав Джеймс. На них уже дивилися люди, повертались і штовхали один одного. Згодом, уся зала перешіптувалася, тицяючи в чотирьох занадто кудлатих грифіндорців.

Більшість сміялися, але звісно що, жоден сміх не був гучнішим за Северуса Снейпа.

— Підіймайтеся! — Сіріус устав, піднявши голову з аристократичною величчю, що була ще смішніше цієї ситуації. — Підемо до лікарняного крила. Вигадаємо план помсти пізніше.

Поки вони покидали залу під загальний сміх, Ремус сором’язливо затуляв руками обличчя. Кожен сантиметр його тіла зараз був покритий чорним блискучим хутром. Йому це не здавалося таким смішним, як Сіріусу чи Джеймсу. 

— Я ж казав, що вони нанесуть удар у відповідь, — пробурмотів Сіріус.