21. Другий рік: Реґулус Блек

   Metal Guru, could it be?

   You’re gonna bring my baby to me

   She’ll be wild, y’know

   A rock „n“ roll child, oh yeah…

   (Це може бути гуру металу?

   Ти приведеш мені мою малу

   Вона буде дика, ти знаєш

   Дитя рок-н-ролу, о так…)

   Ремус узявся за ручки своєї валізи до побілівших кісточок. Поки він розглядав різносторонній натовп, його шлунок виконував захоплююче сальто. Цього разу Наглядачка дозволила йому забігти в стіну, хоч і злякано відвернулась в останню секунду. Тепер вона залишалась далеко позаду, на маґлівській стороні станції, тож не доведеться бачити її всі дев’ять місяців.

   Минулої ночі йому наснилося жахіття, наче вони приїдуть на Кінґс-Крос, але не зможуть знайти платформу дев’ять і три четверті. Уві сні все здавалося нереальним: магія, чарівні палички, чаклуни, його друзі. Але Ремус старався забути його, оглядаючись у пошуках знайомих облич.

— Вони що, дозволили тобі повернутися? — знайомий холодний голос перервав його пошуки. — Стандарти, схоже, значно понизили.

Ремус відчув, як його м’язи напружились. Ну чому першою людиною, яку він побачить після літа, має бути Северус Снейп?!

— Відчепися, Нюніусе, — грубо відповів він повертаючись до слизеринця з найхолоднішим поглядом, на який тільки був здатен.

— Уф, це ще що за запах? — протягнув Снейп закрутивши своїм надто великим носом. Ремус почервонів, адже від нього тхнуло антисептиком і він це знав. Наглядачка була особливо щедра цього ранку. 

— Я сказав – відчепися! — прогарчав Ремус крізь стиснуті зуби і напружив кулаки.

   Северус трохи відхилився назад. Ремус знав, який він має вигляд – проводячи два місяці без магії, оточений набагато більш дорослими і жорстокими хлопцями за Снейпа. Він був, наче натягнута струна і готовий кинутись із кулаками за найменшої провокації. 

— Гей, лисий! — почувся ще один голос із натовпу. З одного з вікон вагона висунувся хлопець в окулярах і з чорним, як смола волоссям, котре стирчало навсібіч, і шалено махав Ремусу.

   Ремус усміхнувся забувши, що намагався налякати Снейпа і помахав у відповідь. Потім засоромлено почухав голову. За той час, що він провів у Гоґвортсі його волосся відросло, але Наглядачка постригла налисо, як тільки-но його нога ступила на поріг будинку Св.Едмунда і тепер він знову походив на бандита.

   Кинувши страшний погляд на Снейпа, Ремус перехопив іншою рукою валізу і поспішив на потяг, пробираючись крізь натовп учнів до вагону, де на нього чекали друзі. 

— Люпине! — радісно зіскочив Пітер. Опинившись на ногах, він забарився, адже вони точно не збиралися обійматись, як дівчата і рукостискання теж, очевидно, не було до місця. Замість цього Петіґру незручно плеснув його по плечу і Ремус зробив те саме у відповідь.

— Привіт, хлопці, — усміхнувся Ремус і сів, його вилиці боліли від радісної усмішки. — Як справи?

— Це ми повинні у тебе запитати! — засміявся Джеймс штовхаючи його в плече. — Жодної сови за все літо?

Ремус крадькома поглянув на Сіріуса. Значить, той не говорив їм про листа.

— Ти ж знаєш, на канікулах я майже маґл, — відповів він. — Навіть не міг відкрити валізу, щоб зробити домашку, бо її відібрали.

   Це було не зовсім правдою. Ремус сам попросив Наглядачку зачинити його шкільні речі, щоб до них не дісталися інші вихованці. До речей і до невиконаних домашніх завдань, які він просто не міг виконати. З куточку почулось тихе зітхання із відразою. Ремус нахмурився і перевів погляд.

   Поруч із Сіріусом сидів хлопець трохи молодше, у нього були такі ж глибокі блакитні очі та довге чорне волосся, ті ж самі риси родини Блек – повні губи і вилиці, що здатні порізати.

— Це Реґ, — недбало кивнув Сіріус. — Привітайся Реґґі.

— Я Реґулус, — роздратовано відповів хлопець високим аристократичним голосом.

— Мій любий братик, — Сіріус подивився на трьох Мародерів піднявши брови.

— Привіт, Реґулусе, — усміхнувся Джеймс і дружньо простягнув руку. — Я Джеймс.

— Поттер, — Реґулус подивився на його долоню так, наче на тій було повно бруду.

Сіріус вдарив його по потилиці.

— Досить бути маленьким гівнюком, — гаркнув він. — Це мої друзі.

— Я не хотів сидіти тут, — відповів Реґулус. — Ти мене змусив. 

— Ох, та будь ласка, провалюй! Не уявляю, навіщо я взагалі намагався. 

Реґулус піднявся з кам’яним обличчям і вийшов з купе грюкнувши дверима.

— Вау, а у нього дійсно є чарівність родини Блек, — посміхнувся Джеймс. Сіріус безпомічно похитав головою, закинув ноги на сидіння навпроти і сперся ліктем на віконну раму. Прозвучав гудок і потяг почав їхати.

— Міг би і здогадатися, чого очікувати, — пробурмотів Сіріус. — Йому повністю промили мізки. Я його дратую. Не потрібно було їхати на все літо.

— Думаєш, його розподілять у Слизерин? — зі співчуттям запитав Джеймс.

— Ймовірно, — прогарчав Сіріус. — Він знає, що в такому випадку я не буду з ним розмовляти. Краще в Гафлпаф.

   Ремус подумав, що це було жорстоко. Звісно, йому не подобались Снейп і Мальсибер і так, вони влаштували декілька розіграшів цим слизеринцям, але Ремус ніколи не ненавидів Слизерин так, як Сіріус. Не відмовиться ж він від свого рідного брата тільки з тої причини, що у них трохи буде відрізнятися форма? Єдина проблема всіх слизеринців, на думку Ремуса – їхня крайня зверхність. Але Сіріус, Джеймс і Пітер також були зверхніми, хоч і не усвідомлювали цього.

   Ця послідовність думок полишила його, коли потяг, набираючи швидкість покинув Лондон і Ремус, нарешті, розслабився та усвідомив, що повертається в Гоґвортс і чаклувати знову офіційно дозволено. Він розкрив свою валізу та вхопив паличку вперше за два місяці. Ремус не наважувався торкатися усього чарівного до початку навчального року, але зараз він дістав одну зі своїх потертих книг (вони надійшли тиждень тому від Дамблдора), розгорнув її та швидко наклав чари Лектіункула Маґна.

   Для цього він удав, що чухає паличкою за вухом і пробурмотів слова собі під ніс. Сіріус, схоже, помітив, бо зіскочив дістати свою мітлу відволікаючи Джеймса і Пітера. Ремус опустив погляд на книгу, його серце билось, немов скажене. Слова музикою заповнили його мозок і, нарешті, він знову здатен був читати.

   Усе літо він тільки й байдикував. Пробував прочитати декілька книжок, які не зрозуміло як опинилися в будинку, але без магії це було майже неможливо. Дуже повільно він міг прочитати усі листи своїх друзів, але йому було соромно писати відповідь кому-небудь, окрім Сіріуса.

   Також йому довелося бути максимально непомітним, наскільки це було можливо. Інколи Ремусові здавалося, що він по декілька днів не говорив нікому жодного слова. Іншим хлопцям в будинку сказали, що він навчається в закритій приватній школі, яка оплачується за заповітом його батька. Звісно, це навело на нього приціл точніше, ніж будь-коли. Якщо додати до цього все важчі і важчі повні, то Ремус провів більшу частину літа в синцях.

   Місяць, до речі, був ще однією причиною, щоб радіти поверненню в Гоґвортс, де мадам Помфрі – шкільна медсестра-чаклунка, була не лише добрішою за Наглядачку, але і набагато краще поралась з особливостями його недугу. Наглядачка жахалась від виду нових ран, які Ремус створював на собі щомісяця, але і зверталась до нього так, наче він це робить навмисно, з доброї волі, аби розлити її. Все було набагато гірше, ніж минулого літа, коли він відбувався лише парою подряпин і синців за ніч. Зараз під своїм маґлівськім одягом Ремус майже повністю був перев’язаний і покритий пластирами під якими тягнуло та чухалось за кожного руху. Він надіявся, що йому вдасться вислизнути в лікарняне крило, як тільки вони прибудуть до школи.

   Сіріус і Джеймс довго розповідали Ремусові про канікули, Пітер уставляв свої п’ять копійок час від часу, бажаючи запевнити Ремуса, що він теж часто був з ними. Судячи з розповідей – вони чудово провели час, хай навіть він був сповнений лише квідичем. У батьків Джеймса був власний котедж на березі моря, окрім іншого, який Джеймс називав їхнім «звичайним домом» близь до Лондона. Вони втрьох ночували в палатках на березі, рибачили, запускали повітряних зміїв і вигадували витівки на наступний рік. Вони так довго і натхненно розповідали про це, що Ремус ледь не попросив їх замовкнути. 

   Йому стало трохи краще, коли приїхала валізка з солодощами. Джеймс і Сіріус висипали свої кишенькові гроші та купили стільки, що вистачило би на весь Грифіндор. Ремус взагалі не жалівся, адже скажено хотів їсти, як і завжди. 

***

   Ремус був надзвичайно радий, що набив шлунок ще у потязі, тому що встиг забути, яка церемонія розподілу довга і нудна, особливо, коли ти не береш у ній участь. Реґулуса й справді розподілили на Слізерин, що стало сюрпризом лише для Сіріуса – Ремус почув, як той тихо і невіряче зітхнув. Молодий Блек плив залою, щоби приєднатися до своїх однокурсників і Нарциси у якої тепер було не лише платинове й пряме волосся, але і срібний значок старости.

   Северус похлопва Реґулуса по спині злорадно посміхаючись у сторону грифіндорців.

— Та що з ним не так?! — зітхнув Пітер, коли їжа, нарешті, з’явилася на столах. — Міг би не хвилюватися через кілька дурних розіграшів.

— Це більше нагадує його хвилювання через розлучення з Еванс, — незвично задумливо сказав Джеймс. Вони всі нерозуміюче подивилися на нього. — Ой, та годі вам, це ж очевидно! — посміхнувся він. — Наш добрий старигань Нюніус утратив розум від однієї морквяної голови Грифіндору, — він підморгнув Лілі, яка дивилась на нього з відразою і демонстративно відвернулась, щоб продовжити розмову з Марлін.

— Тобто, просто через те, що його дама серця у нас, він буде діставати нас наступні шість років? — без особливої віри запитав Сіріус.

   Ремус подивився на нього. Дама серця?! А ще більш великосвітським снобом він не може бути?

— Отож, — підтвердив Джеймс, задоволений собою.

— Ні, — Сіріус похитав головою. — Ніхто не може настільки сильно любити дівчинку.

   Ремус мовчки з ним погодився. Але Поттер не заперечував, коли його теорії ставили під сумнів. Він лише знизав плечима зариваючись у тарілку із печенею картоплею. 

— Як скажеш. Тоді, мабуть, він все ще біситься через ту ситуацію, де Ремус врізав йому.

   Сіріус засміявся від цього спогаду і нарешті повеселішав.