12. Перший рік: Різдво 1971

— Люпине, можливо, ви дасте мені відповідь на це питання — які трансформаційні якості філософського каменю? — одного разу в кінці уроку запитала Макґонагол. Вона з викликом подивилась на Ремуса. Минулого разу, коли вона запитала його, він лише знизав плечима та відвернувся.

— Ем..м… — Ремус напружив мізки. — Ну, мабуть, це той, що перетворює все в золото? Якщо його правильно задіяти… І, начебто, Клеопатра Алхімік використала його, щоб перетворити свинець на срібло. 

— Вірно, — сказала Макґонагол, погано приховуючи здивування. — П’ять балів. І ще п’ять за зв’язок із Клеопатрою Алхімік — вона не згадується у «Трансфіґурації для початківців». Ви прочитали це у підручнику з історії?

Ремус кивнув, відчуваючи, що всі дивляться на нього. 

— Чудово. Більшість навіть на третьому курсі навчання не здатні провести зв’язок поміж дисциплін. Рада бачити, що ви проявляєте таку цікавість, — вона звернулася до класу. — Ми почнемо вивчати алхімію після Різдва. Це нагадало мені, що канікули наближаються і я хотіла би попросити тих учнів, котрі планують залишитися на цей час у Гоґвортсі, підійти та сповістити мене до кінця тижня. Усім дякую, можете йти. 

Усі піднялись, щоб покинути кабінет. Декілька людей похлопали Ремуса по плечу йдучи повз. 

— Містере Люпин, у вас є хвилинка? — покликала Макґонагол, коли він проходив повз її стіл. У нього впало серце. Він протримався два тижні без її відпрацювань, міг би і здогадатися, що це не може далі продовжуватись. Він зупинився сунувши руки в кишені та вчепився поглядом собі під ноги, поки всі однокурсники не покинули кабінет. 

   Врешті, коли кабінет лишився майже пустим, вона пішла закрити двері (прямо перед обличчям Джеймса) і повернулася на своє місце. 

— Ви сьогодні добре попрацювали, Ремусе, — з добротою сказала професорка. — Останнім часом ви робите успіхи. 

Він підняв заляканий погляд. Вона засміялася.  

— Не потрібно так дивуватись. Я вражена. Професор Слизнорт і професор Флитвік думають так само. Я хотіла обговорити з вами Різдво. Я розмовляла з місіс Оруелл…

— З ким?!

— З жінкою, яка керує дитячим будинком.

— А, ви про наглядачку.

— Саме так. Як ви вже знаєте, повня буде двічі в грудні — другого, — це було наступного тижня, — і тридцять першого. В канун нового року. Місіс Оруелл уважає, що по цій причині вам краще залишитися у Гоґвортсі на канікули. Надіюсь, ви не сильно засмучені?

Ремус повів плечима.

— Мені немає різниці, де залишатися. 

Професорка Макґонагол серйозно кивнула. 

— Тоді я додам ваше ім’я до списку. Побачимося наступного тижня, Ремусе. 

*** 

   Джеймс запросив Ремуса та Сіріуса погостити у нього на канікулах, чудово знаючи, що у жодного Різдво не буде особливо веселим. Ремусові довелося відмовитись, адже навіть якби він не соромився поїхати до Джеймса додому і познайомитися з його батьками, він досі офіційно знаходився під опікою сиротинця і йому потрібен був письмовий дозвіл наглядачки, щоб покинути Гоґвортс. 

   Сіріус, якому було лише в радість провести два тижні, валяючи дурнів із Джеймсом, літаючи наввипередки і об’їдаючись шоколадом, також вимушений був відмовитися. Його родина дуже чітко дала зрозуміти, що не схвалює його візит до Поттерів за жодних умов.

— Белатриса – ця лярва, передавала моїм батькам інформацію, — похмуро пояснив він. — Судячи з усього, я вже достатньо їх зганьбив. Якщо я поїду до тебе, то стане тільки гірше. Пробач. 

Останнього навчального дня Ремус пройшов з іншими Мародерами до кордону володінь, щоб попрощатися з ними.

— Ми будемо надсилати тобі сов! — пообіцяв Джеймс. — Постарайся вигадати що-небудь для наступної атаки на Снейпа!

   Ремус усміхнувся і пообіцяв докласти зусиль. Він міг лише надіятися, що надіслані Джеймсом листи не будуть занадто довгими. Він був єдиним першокурсником у Грифіндорі, хто залишався у школі на канікули, тому по дорозі до вежі йому стало трохи самотньо. 

   На наступний день він добре виспався і довго пролежав у ліжку, у дитячому будинку їм ніколи цього не дозволяли. Він спав до десятої години, доки Френк Лонґботом не заглянув до кімнати. 

— Вставай, Люпине, не то сніданок пропустиш!

   Ремусу подобався Френк — у нього було широке дружнє обличчя і добродушна манера спілкування. Він виявився надійним і вартим довіри, як старший брат. Він розумів, що Ремус звик бути білою вороною і як міг підключав його до спільних справ, намагаючись не сильно тиснути. 

   Після сніданку Френк направився до сов, а Ремус пригнічено розташувався у спільній вітальні, відчуваючи, як прірва наступних двох тижнів розгортається перед його взором, порожня та одинока. Він думав, чи не погуляти йому, але за вікном починався сильний дощ. Він прослухав декілька платівок Сіріуса та погортав журнали, які хтось залишив на столі, лише розглядаючи картинки. В основному, там були зображені різні симпатичні чаклунки та чаклуни – напевно, це був журнал моди. 

   Наступні декілька днів повзли приблизно так само. Френк будив його зранку, він снідав з іншими грифіндорцями у Великій залі, але весь інший час був на самоті.

   Якоїсь миті йому стало так нудно, що він навіть почав думати про те, щоб виконати які-небудь домашні завдання на канікули. Він пробував покращити свій почерк, але зі сміхотворним пір’ям яке їм видавали, це було неможливо. Ніхто не міг дати прямої відповіді, коли він запитував, чому вони просто не можуть використовувати ручки. Та навіть олівці були би кращими. Він навіть серйозно намагався читати, але після першого параграфу підручника по гербології розлютився і визнав поразку. Тоді він переніс на пергамент декілька діаграм із підручника. Він не мав нічого проти малювання, йому подобалась воля цієї справи.

   Щодня по декілька годин він обходив замок зі своєю мапою. Інші давно забули про свої, вивчивши розташування всіх кабінетів за перший тиждень чи близько того. Але Ремус усе ніяк не міг полишити свою, незадоволений її неповноцінністю. Він почав наносити на неї власні помітки, цікаві місця і таємні проходи, які знаходив. 

   Залишок часу він уникав учителів, яких непокоїла його відчуженість. Він був не єдиним учнем, що залишався у школі, але більшість із них були шести- або семикурсниками, котрі проводили велику частину часу у бібліотеці, посилено готуючись до екзаменів або виконуючи домашні завдання. Слизнорт проводив спеціальні додаткові уроки зіллєваріння у підземеллі, але Ремус не був запрошений, та і скоріш за все, не пішов би, навіть якби його запросили.

   Ремус відпрацював кілька заклинань і деякий час розважався, намагаючись перевірити скільки предметів з їхньої спальні він зможе підняти у повітря за раз. Він грав підкидаючи в повітря різноманітні речі, такі як: книги, кубики, карти, і намагався зупинити їх перед падінням на підлогу. В решті решт, йому довелося завершити, тому що Флитвік поступався до нього і роздратовано просив бути тихіше. 

***

   Субота, 24-те грудня, 1971 рік.

---

   У канун Різдва Ремуса розбудили раніше, ніж зазвичай, — за вікном досі було доволі темно. Сильний дощ стукотів у міцно зачинені вікна і стукіт цей був достатньо гучним, щоб ехом лунати порожньою кімнатою. Проте це не розбудило Ремуса. Двері скрипнули і хтось увійшов.

   Ремус сів на ліжко і придивився, вглядаючись у сутінки. Він очікував побачити Лонґботома, який ось-ось скаже йому спускатися до сніданку. Але це був не Френк. Це виявився наскрізь промоклий і розпатланий хлопчисько з довгим волоссям і гордим обличчям.

— Сіріус! — Ремус злетів з ліжка, дуже стурбований появою друга. 

Сіріус прибрав мокре волосся з очей — він, очевидно, тільки прийшов з вулиці. Хлопець зняв свій мокрий плащ і кинув його на підлогу.

— Як життя, Люпине? — усміхнувся він. — Вбіса холодно, так? — він направив свою паличку на комин. — Інсендіо.

— Що ти тут робиш?!

— З мене досить, — сказав він, скидаючи замазані брудом чоботи. — Посварився з батьком, а потім уся сім’я залізла в розбірки. Все, як зазвичай. Назвали мене зрадником роду, ганьбою родини і бла-бла-бла, — він упав на ліжко. — Тож я пішов.

— Вау, — Ремус шоковано потер очі. — Як ти дістався сюди?

— Летючий порошок, — знизав плечима Сіріус. — Перенісся в один бар у селі. Звідки пішки.

— Вау, — повторив Ремус.

— Умираю з голоду, вчора вони відправили мене спати без вечері. Збирайся, підемо на сніданок. 

Макґонагол не була рада Сіріусу так, як Ремус. Вони намагалися сісти на свої звичні місця за столом, наче все було абсолютно нормально та звично, проте вона ледь не миттєво з’явилася у них за спинами. 

— Містере Блек, — покликала вона з нотою попередження в голосі, яку Ремус навчився відрізняти з часів відпрацювань, — Що це означає?

— Я теж сумував за вами, професорко, — на лиці Сіріуса розтягнулася посмішка.

Куточок вуст професорки здригнувся, але вона зберігала холодність. 

— Вас було помічено, коли ви перетинали кордони Гоґвортсу з боку Гоґсміду о шостій ранку. Не маєте бажання пояснити свою поведінку?

Сіріус похитав головою.

— Не дуже, професорко. Мені більше нічого додати.

Макґонагол зітхнула і злегка похитала головою. На її обличчі з’явився той вираз жалю, який зазвичай призначався Ремусові.

— Добре, містере Блек. Звісно, мені доведеться зв’язатися з вашими батьками, щоб вони знали де ви.

— Це не обов’язково, — відповів Сіріус, киваючи на зграю сов, котрі тільки-но залетіли до зали. Найбільший птах – величезний величавий пугач – кинув товстий червоний конверт на тарілку Сіріуса. Хлопець подивився на нього і на професорку сухо посміхаючись. — Мені здається, вони чудово знають де я знаходжусь. 

Він узяв великий конверт і не перериваючи зорового контакту з Макґонагол, розірвав його. Тієї ж миті лист почав волати. Голос із середини був настільки гучний, що заповнив усю залу, привертаючи увагу кожного присутнього. Макґонагол скривилася від звуку, який наче шматував вуха. Це був голос матері Сіріуса.

— СІРІУС ОРІОН БЛЕК, — волав він, — ЯК ТИ ПОСМІВ СУПЕРЕЧИТИ СВОЄМУ БАТЬКУ В ТАКІЙ МАНЕРІ! — Ремус закрив вуха руками. Сіріус сидів нерухомо, досі дивлячись на Макґонагол. — ВЕШТАЄШСЯ З НАПІВКРОВНИМИ ТА ЗРАДНИКАМИ РОДУ! ПОВЕРТАЄШСЯ СПИНОЮ ДО СВОЄЇ РОДИНИ! ЯКБИ ТВІЙ ДІД БУВ ЩЕ ЖИВИМИ, ВІН БИ ВІДМОВИВСЯ ВІД ТЕБЕ ОДРАЗУ ПІСЛЯ РОЗПОДІЛУ! ТИ ЗАЛИШИШСЯ У ШКОЛІ ДО КІНЦЯ РОКУ І ПОДУМАЄШ ПРО ТОЙ СОРОМ І ГАНЬБУ, ЯКІ ТИ ПРИНІС ДО НАШОГО ЗВИТЯЖНОГО РОДУ! І НЕ ДУМАЙ, ЩО МИ НЕ ПОЛИШИМО ТЕБЕ СПАДЩИНИ! ТИ НЕ ЄДИНИЙ НАШ СИН!

   Завершивши, лист спалахнув, стиснувся і посипався жменею сірого попелу. Вражаюча тиша опустилася довкола. Усі витріщалися на них.

   Сіріус узяв тост, поклав його на тарілку і безпечно потягнувся за омлетом. І знову поглянув на Макґонагол.

— Ви можете надіслати матері сову, професорко. Втім, я сумнваюсь, що вона прочитає ваш лист.

— Добре, Сіріусе, — кивнула Макґонагол. — Лишень… спробуй не зав’язнути у халепі, добре? — вона розвернулася і скуто пішла до учительського столу.

Сіріус мовчки прийнявся їсти свій сніданок. Навіть крізь роки Ремус завжди згадуватиме, що цієї миті він уперше подумав: «Сіріус Блек – найсміливіший хлопець на світі.»

***

   Різдво в дитячому будинку зазвичай було галасним. Деяким хлопцям надходили подарунки – тим, у кого були далекі родичі, які достатньо їх любили, аби надіслати щось по типу светра, але не настільки, щоб приїхати і відвідати їх. Іншим доводилося зодовольнятися благодійністю місцевої влади, чиї подарунки пакувала наглядачка. Роздача подарунків швидко змінювалася їхнім обміном і часто іони проводили ранок торгуючись і міняючись своїми скудними речами. Їх змушували привести себе до ладу, а потім шикували і вели до церкви відсиджувати різдвяну службу, де вони лише нудьгували та товклися.

   Різдвяний ранок у Гоґвортсі був набагато кращим. Ремус був майже стурбований тим, що наглядачка не забула про нього: посилка прийшла вночі і зранку він знайшов на своєму ліжку листівку від неї і м’ятий пакет з пачкою горішків,апельсином та корбкою печива. До його подиву. Джеймс також надіслав йому подарунок – набір кам’яних фігурок для настільних ігор. Навіть Пітер надіслав йому коробку шоколадних жабок.

— З Різдвом, — Позіхнув Сіріус і почав розгортати свої подарунки. Його батьки нічого йому не надіслали, наскільки бачив Ремус, але він ніяк це не прокоментував. Джеймс надіслав йому щорічний випуск з його улюбленою командою по грі квідич, «South End Scorchers», і Пітер теж надіслав йому шоколадних жабок.

— З Різдвом, — відповів Ремус. — Я не підготував нікому подарунків, — винувато зізнався він. — Я не знав, що вони збираються…

— Не хвилюйся через це, — кинув Сіріус йдучи до ванної. — Ніхто і не очікував , що ти приготуєш.

Це схвилювало Ремуса, але він старався про це не думати. Поки Сіріус був у ванній ще одна сова залетіла до нього велику пласку і квадратну упаковку на його ліжко. Коли Сіріус вийшов і побачив це, в його очах запалало полум’я, і він нетерпимо зірвав упаковку.

— Це від Андромеди! — пояснив він і дістав платівок, щоб показати Ремусу, який захоплено підійшов до нього.

Це був ще один маґлівський альбом. На чорній обкладинці був зображений силует музичної колонки і чоловіка з гітарою перед нею. У нього було довге кудряве волосся, він стояв ефектно розставивши ноги, оточений золотим блиском. «Electric Warrior», поруч було написано: T. Rex.

— О, T. Rex, мені здається, я про них чув, — сказав Ремус і Сіріус перевернув платівку, щоб прочитати список пісень.

— Вмикай! — нетерпеливо посмпішив Ремус. яка різниця, що на обгортці?

   Сіріус дістав чорний плаский диск і встановив його на програвач. Платівка завертілася і заповнила кімнату музикою – її спокійними та ритмічними пульсаціями.

«Beneath the bebop moon
I wanna croon with you…»

«Під місяцем бібоп я хочу співати з тобою…»

   Зачаровані, вони сиділи і слухали, зупиняючись лише аби перевернути диск іншою стороною. Коли альбом закінчився Сіріус мовчки перевернув його і почав спочатку. Вони то сиділи на ліжку гойдаючись в такт мелодії, то хитали головами, коли біт пришвидшувався. Вони обмінювалися посмішками на особливих моментах і лежали на спині розглядаючи стелю під повільніші та більш спокійні мелодії.

   В решті решт, коли вони на середині другого прослуховування, Френк заглянув до кімнати:

— З Різдвом хлопці, ходімо на сніданок!

   Вони хутко одяглися і спустилися до великої зали. Вчителі яскраво її прикрасили – блискуча мішура червоного, зеленого і золотого сяяла з кожного виступу і з кожної балки. Вони оповили залу, наче ліани. Дванадцять величезних дерев блищали безліччю кольорові, кулі розміром з футбольний м’яч прикрашали кожну гілку.

   Після сніданку вони знову побігли до кімнати, щоб послухати альбом ще раз.

— Це найпрекрасніша річ, яку я коли-небудь чув, — оголосив Ремус. Сіріус серйозно кивнув.

   Йому найбільше сподобалася пісня Jeepster – він закохався в гуркотливі куплети, їх агресивний біт. Ремусові більше до вподоби була Monolith. Вона була космічною і плавною, слова наче не мали жодного сенсу, але одночасно перенасичувалися ним. Завдяки цьому йому здавалося, що він висить у повітрі.

   До кінця дня вони слухали музику у спільній кімнаті, їли своїх шоколадних жабок, горішки та печиво, і галасно грали у вибухові карти. Їжа у Гоґвортсі завжди була неперевершеною і різдвяна вечеря не була виключенням. До того часу як за вікном опустилась ніч, Ремус наївся настільки, що йому здавалося він більше ніколи не захоче їсти.

   І хоча він не сказав про це Сіріусу (який, все ж таки, був вимушений тікати з дому в перший, якщо не в останній раз), це було найкраще Різдво в житті Ремуса.