14. Перший рік: Розіграш

Неділя, 2-е січня, 1972 рік.

---

— Неймовірно! — викрикнув Джеймс, плескаючи долонями по стільниці у ванній кімнаті. — Це просто неймовірно!

— Ти такий розумний! — з видихом промовив Пітер.

   Вони вчотирьох протислися до вбиральні. Сіріус стояв у ванній повністю одягнений і з парасолькою, а Ремус не відводив чарівної палички від грозової хмари над його головою. Дощ лив з неї стіною. Сіріус ходив з нею то в одну, то в іншу сторону по ванній і хмарка беззаперечно слідувала за ним по п’ятах, повторюючи кожен рух його голови. 

   Пітер і Джеймс повернулися з різдвяних канікул лише дві години тому і одразу після вечері Ремус і Сіріус затягли їх нагору для демонстрації. 

— Люпин підказав мені ідею, але я знайшов заклинання, — з гордістю усміхнувся Сіріус. — Він ніколи не здогадається, що саме з ним сталося!

— Коли ми це зробимо?! — Джеймс уже ледь не стрибав на місці, близький до вибуху від захвату. — Завтра вранці? За сніданком? На зіллях?

— За вечерею, — похитав головою Сіріус. Буде більше глядачів. 

— Так, за вечерею, — мудро кивнув головою Джеймс, наче це була його ідея — Серйозно, ви двоє, я так вбіса пишаюсь вами. 

— Не змушуй нас ніяковіти, — Сіріус із сарказмом вигнув брову. Потім він перевів погляд на Ремуса. — Емм.. Люпине? Мабуть, вже досить. У мене ноги промокли. 

— Ой! — Ремус скинув чари нарешті помітивши, що начаклував набагато більше води, ніж міг витримати старий злив і Сіріус по кісточки стоїть у холодній воді намочивши низ своєї мантії. — Пробач.

— Та нічого, — засміявся Сірус, вийшов з ванни і вижав воду з чорної тканини. — Просто зроби теж саме зі Снейпом і все буде прекрасно.

— То що, Люпин цим займеться? — запитав Джеймс. Сіріус повів плечима. 

— Йому краще вдається. Але я теж можу це зробити, якщо щось піде не за планом. 

***

Понеділок, 3-е січня, 1972 рік.

---

   Перший день після різдвяних канікул був доволі дивним. Джеймс, Сіріус і Пітер були в очікуванні їхнього ідеального розіграшу. Ремус теж дуже цього чекав, хоча він трохи нервував, адже саме йому потрібно було звершити задумане. Але він мав ще одну причину для радощів. Це був перший в його шкільному житті день, коли він міг читати. 

   Сіріус показав йому, як зачаклувати себе і це дійсно було нелегко. Втім, частіше за все, Сіріус самотужки зачаровував Ремуса, тому що він вирішив відкласти власну практику заклять. Його магія після повного місяця не вирізнялася особливою стабільністю і могла легко увірватися у світ і «вибухнути», якщо він прикладав забагато зусиль. Йому здавалося не дуже розумним направляти чарівну паличку на себе, доки місяць врешті не зникне і він не поверне самоконтроль. 

   Перша половина дня здавалася всім, про що він міг тільки мріяти. Він не міг прочитати з дошки, але чари все одно були більш практичним предметом і Ремуса вразило наскільки простим усе ставало, коли він міг просто звіритись із підручником замість того, щоб запам’ятовувати кожне слово Флитвіка про пом’якшуючі чари. Він найпершим у класі змусив цеглину відбиватися від столу, наче м’яч – це дуже збентежило Лілі Еванс, яка зазвичай була кращою в чарах. 

   Тільки після обіду на зіллях усе пішло коту під хвіст. Почалось усе з того, що Слизнорт повернув їм їхнє есе про дванадцять способів використання крові дракона. Ремус написав його ще до Різдва за допомогою Сіруса і, загалом, усі Мародери непогано вправилися. Снейп, як за звичаєм, став найкращим у класі і отримав п’ять балів для Слизерину. Лілі стала другою і отримала бал на користь Грифіндору. Вона перегнала Сіріуса лише на декілька пунктів. 

   Жодна з події не виходила за рамки потрібного, проте, судячи з усього, напруга від очікування стала надто сильною для Сіріуса і він не зміг побороти бажання зачепити її. 

— Цікаво, чи варте воно того — ластитися до Нюніуса заради якогось жалюгідного балу для факультету, — промовив він досить гучно, аби Лілі та Снейп почули його. Лілі повернулася до нього з палаючими щоками. 

— Замовкни, Блеку — прошипіла вона. — Не моя провина, що ти такий невдаха. 

— Хіба можна мене називати невдахою, коли твій хлопець дає тобі списувати? — злісно прошепотів Сіріус у відповідь. 

— Я у нього не списую і Северус мені не хлопець! — її обличчя ще більше почервоніло. 

— Ти почервоніла, Еванс! — посміхнувся Сіріус, задоволений собою. Він пихнув Джеймса ліктем. — Хіба не милощі? — Джеймс всміхнувся киваючи головою.

— Не звертай на них, Лілі, — прошепотів Снейп не повертаючи до них голови. — Вони просто заздрять. 

— Заздримо кому, Нюніусе? — втрутився Джеймс досі намагаючись тихо розмовляти. — Заздримо такому гидкому і слизькому придурку, як ти? Ага, мрій.

   Сіріус задоволено засміявся, адже зміг втягнути у це Джеймса. Пітер теж засміявся, щоб підтримати їх. Слизнорт досі нічого не помічав — він стояв спиною до класу і записував інструкцію на дошці. 

   Северус нарешті повернув свій стілець і подивився своїми чорними блискучими очима на Сіріуса.

— Я чув, що у тебе було дуже тихе Різдво, Блеку, — сказав він низьким голосом повним погрози. — Твоя родина змогла витерпіти тебе лише декілька днів, до того, як викинула за поріг і повернула у школу, правда? — він зі злістю стиснув губи. — Усі чистокровні родини лише й про це говорять – біла ворона родини Блек.

Сіріус стиснув кулаки. Ремус побачив, як побілілі у нього кісточки. 

— Закрий. Свого. Рота. — прогарчав Сіріус крізь стиснуті зуби. 

— Так, обережніше, Снейпе, — похмуро сказав Джеймс. — Слідкуй за язиком. Ніколи не знаєш, до чого це може призвести. 

— Це погроза, Поттере? — нудьгуючи відповів Снейп. — Пробач, що не тремчу від страху. Знову натравиш на мене свого напіврозумного Люпина?

   Ремус, який одним вухом слухав їхню суперечку, а іншим – вказівки Слизнорта, поневолі здригнувся. Його вже називали так раніше. Доволі дивно, взагалі, що досі ніхто у Гоґвортсі не додумався до цього звучного прізвиська, особливо враховуючи, що у нього була репутація трохи дивакуватого хлопця. Можливо, всі і називали його так за спиною?

   Машинально він узяв у руки свою паличку. Снейп побачив це і його посмішка стала ще більш зловісною.

— Ого, невже ти справді навчився хоч якоїсь магії, Люпине? Я вражений. Хоча і чув, що люди здатні натренувати мавп виконувати базові трюки, тож, напевно, це не таке вже велике досягнення. 

Ремус підняв паличку, але Сіріус ухопив його за зап’ястя і поклав руку на стіл. 

— Ще рано, — пробурмотів він. 

Ремус міцно стиснув щелепи і перевів погляд назад на дошку, закипаючи всередині. Снейп посміявся і теж відвернувся. Ремус почув бурхливий шепіт Лілі:

— Зовсім не обов’язково так жахливо до нього відноситись!

   Весь подальший урок Ремус ледь зміг на чомусь сконцентруватися. Він знав – його не повинно хвилювати, що про нього думає Снейп або хто-небудь інший. Проте, слова цього придурка глибоко його зачепили і він не міг просто так позбутись цього відчуття. Сіріус особливо не допомагав, він продовжував бурмотіти: «Він ще отримає!» — собі під ніс, кидаючи злі погляди в бік Снейпа.

   До вечері Ремуса вже розривало від бажання проявити себе. Він майже не поїв, але ж подавали його улюблений пиріг. Він пропалював Снейпа поглядом через усю залу. Це не залишилось без уваги, адже Снейп штовхав людей довкола себе, показував на Мародерів і сміявся. Ремусові задвалося, що він міг розчути слова «напіврозумний Люпин». Джеймс і Сіріус хмурились у їхню сторону. Лілі теж це помітила. 

— Гей, ви, просто залиште Сева у спокої, ясно? — грізно вимагала вона. — Ця дурна сварка буде продовжуватися вічно, якщо ви не будете достатньо дорослими, щоб…

— Та заспокойся вже, Еванс, — Джеймс закотив очі. — Ти і так вже дружиш із цим виродком, Тепер ще й захищаєш його? Де ж твоя вірність факультету, га?

— Це аж ніяк не стосується факультетів, — відгризнулась вона. — Це ж безглузда сварка на пустому місці.

— Він образив Ремуса!

— Ви усі постійно його ображаєте!

— Він сам це почав!

— О, ну зрозуміло, значить обов’язково потрібно це закінчити, так, Поттере?! — вона несподівано встала вхопивши свою сумку. — Боже, які ви самозакохані! — вона сердито пішла до виходу із зали, гучно стукаючи каблуками по кам’яним плитам.

— А вона любить посперечатися, — посміхнувся Джеймс. 

Зі сторони столу Слизерина почувся вибух сміху і Ремус вирішив, що з нього досить. Він теж устав з-за столу і направив свою паличку на Северуса. 

— Ліґаре Плювіам!

   Ефект був миттєвий і абсолютно прекрасний. Грозова хмара вистрелила з палички Ремуса зі швидкістю пулі, тож ніхто навіть не зміг побачити, звідки вона з’явилась. Вона застигла у Снейпа над головою - важка, темно-сіра. Потім почувся низький рокіт грому і почалася злива. 

   Спочатку Снейп не розумів, що відбувається і прикривав очі руками намагаючись подивитися вгору. Учні, що сиділи поруч із ним, зіскочити зі своїх місць, не бажаючи намокнути. Снейп теж піднявся спробував вийти з-під хмари, але та послідувала за ним, нависаючи над головою і безжалісно його поливаючи.

   Тепер уже всі у залі показували на нього і сміялись. Учні оглядалися намагаючись знайти того, хто це зробив, але ніхто, окрім друзів не бачив, що це був Ремус. Він сів назад за стіл, але продовжував указувати чарівною паличкою на Северуса, посміхаючись і спостерігаючи, як той намагається втекти від його міні-шторму.

— Так! — шикнув Сіріус йому на вухо. — Дідько, так, Люпине, та ти просто красунчик!

   Всеохоплююче задоволення Ремуса підкріплялося гуркотом сміху з усіх сторін. Снейп був такою гидкою людиною, що навіть деякі слизеринців були раді бачити, що він отримав по заслугам. Чим більше Ремус думав про це, тим більше він хотів покарати його і тим сильнішою ставала злива. З плином часу, хмара, здавалося, тільки густішала та збільшувалась. 

   Снейп уже промокнув до останньої нитки, його волосся обліпило череп, закриваючи очі. Він ще більше побліднів, одяг блищав від води, під ногами плескала калюжа. Ремус посміхався, коли бачив, як Снейп відчайдушно намагався втекти від хмари, але лише більше і більше нагадував промокшого пацюка. 

— Зупини це! — крикнула Лілі Джеймсу. — Я знаю, що це ти! Припини це!

   Джеймс продовжуючи сміятися підняв руки вгору, щоб показати, що він нічого не робив. Лілі, здавалося, була на межі сліз.

   Северус кинувся бігти, затуляючи голову руками, щоб не дати зливі бити себе по голові, але його мантія від води стала настільки важкою, що він перечепився і розтягнувся на підлозі. Ремус хотів було засміятися, але замість цього сконцентрувався ще більше. Дощ продовжував посилюватися, поки Северуса, врешті, не було важко розпізнати за сірим полотном. Хмара теж виросла та продовжувала гриміти і блищати блискавками — такого ніколи не було, доки він практикувався на Сіріусі. Але знову ж таки, він ніколи так не злився на Сіріуса. 

— Досить! Будь ласка! — Лілі вже ревіла. Джеймс перестав сміятися, він торкнувся руки Ремуса.

— Ем..м.. Ремусе? Мені здається, з нього досить.

Снейп не піднімався з підлоги. Ремус усвідомив, що більше ніхто довкола не сміється. Деякі кричали і кликали на допомогу.

— ФІНІТЕ! — Рознесло голос по Великий залі.

   Злива одразу ж зупинилася. Усі в залі завмерли. У дверній арці стояв Дамблдор — Ремус не бачив його з Геловіна. Він був абсолютно спокійним, не дивлячись на той хаос, який він щойно зупинив. Директор підлетів до Северуса, випарував усю воду махом палички і схилився над учнем. 

   Ремус прибрав свою паличку і стушувався, дивлячись, як Дамблдор шепоче щось над нерухомим тілом Северуса. Лілі підбігла до них, досі плачучи, її плечі тремтіли. 

— Прошу всіх пройти до своїх кімнат, будь ласка, — Дамблдор говорив доволі тихо, але чомусь його чули усі в залі. — Міс Еванс, прошу, приведіть мадам Помфрі.

   Лілі вибігла і усі інші повільно почали покидати залу вслід за нею. Джеймс, Сіріус і Ремус нервово переглянулися, приєднавшись пізніше до інших.