Психічні розлади

Ельдарські літописи такого не розкажуть. 

«Очі не брешуть. Все клевета - слова, жести, дії, але тільки не очі.»

[ Кіра мовчить – в цій тиші відчувається щось лихе, демонічне. «Відьма. Відьма. Відьма.», - аби ти згинула! – то були останні думки-прокльони; Альбіні урвався терпець. Далі – лишень дії. ]

Життя, бляха, те ще випробування, а надто,коли тебе долають спогади з минулого.

Скільки б він не намагався думати про це як про черговий крок до виконання плану, дивна тривога все одно не полишала його грудей. 
Він не розумів, чому вагається. Не розумів, чому не може вбити без сумнівів із тією кількістю гніву, яка накопичилася в ньому. 

Сє Ляню не важко, йому просто нестерпно. Він тримається за слово «стабільність», виправдовується «у мене все гаразд» та грає у напрочуд цікаву гру про роботів. 

Він не може забути ці червоні троянди.

Вони забули її. Зруйнували кожен камінчик в її храмі.Переслідували тих, хто був їй вірним. А все чому? Бо вона пішла, не стерпівши зради чоловіка? Бо він дає їм світло, а вона - лише тінь? Нечесно, несправедливо.

Іра все своє свідоме життя ненавиділа хімію, а Максим – малолітніх дурочок, які велися на його зовнішність. Якось вони зустрілися, і в школі пролунало перше вбивство.

Коли до кімнати входила медсестра, він чув кожен її крок, кожен її вдих і порух. Чув, як шелестить тканина її довгого светра, як хлюпає антисептик, котрий вона лиє на й так стерильні одноразові ґумові рукавички.
Кроків Марти, своєї сестри, він не чув ніколи.

Життя художниці Лізи змінюється несподівано і, здається, випадково. Їй вперше вдається успішно продати декілька картин відомому меценату, вона зустрічає загадкового мистецтвознавця, незнайомка залишає їй старовинний медальйон, який дивним чином пов’язаний з снами Лізи.