Казки в реальності

За все життя у мене було мало захоплень. Ну, знаєте, коли одні омеги заглядалися на альф, що йшли повз, я ж намагався знайти в бібліотеці книгу, яка відповідає моїм високим стандартам. Ні, я зовсім не книжковий хробак. Принаймні сподіваюся на це.

Вперше житиму в приватному будинку. І це найкраще, що могло статися! Наш новий будинок, звісно, не такий вже й великий, але я шаленів від радості, коли забіг усередину в пошуках своєї нової кімнати.

Нова школа — це все одно, що новий світ. Я просто не очікував, що ця величезна триповерхова будівля в сучасному стилі, де є навіть панорамні вікна в деяких коридорах, виявиться звичайнісінькою школою.

Моя реальність офіційно зруйнована. Її рознесли в щепки. А все тому, що я дізнався про найнезбагненне, що мені довелося чути — герої казок реальні. Бібліотекар старшої школи Гріммвіля насправді той, хто своєю любов’ю розчарував Чудовисько.

Виявляється, на кухні вже щось скоїлося. Сюди збіглися Нєж та Суміре, а Остін відходив від загрози з круглими шокованими очима. Те, що я побачив, було не просто дивним, а неймовірним!

За кілька днів я дізнався про дещо неймовірне. Отже, якщо пригадати мій перший день, то я став свідком перепалки учня на ім’я Абель та хіміка Верджіла. І ось, виявляється, ці двоє фейрі! Справжні фейрі!

У школі Гріммвіля існують деякі особливі правила. Наприклад, якщо твої батьки спонсори школи, то до тебе будуть ставитись з усією повагою, на яку здатні підлітки.

Зелений дим розповзався в повітрі, наближаючись до наляканого Блейна. Побачивши вираз обличчя Б’ю, мені несподівано стало соромно за себе. З якого часу я став таким злопамятним?

Так, а тепер треба помістити все у голові.

Учні з Країни Чудес сиділи зі мною за одним столиком під час обіду. Як і очікував, на них трьох кидали погляди, як на звірів у зоопарку.

Проживши все життя у великому місті, мені не доводилося ходити сосновим лісом. Це щось! Здається, земля грається в складну гру. Несподівані ціпки можуть запросто з’явитися немов з нізвідки і зачепитися за одяг.

Тато забрав градусник, а потім зітхнув із полегшенням:

— Температура спала! Нарешті!

До школи я повернувся із неоднозначним настроєм.

Брендан провів мене до актової зали, яка знаходилася поруч зі спортивною. І, боже, тут місця вистачить на цілий справжній театр! У моїй попередній школі теж не слабо підійшли у плані оформлення, але тут, здається, виклалися по максимуму.

Я сидів на ганку в очікуванні приїзду Нєжа.

Коли вранці сонце піднімається над Гріммвілем, місцеві жителі потроху готуються зустрічати новий день.

Брендан приїхав за мною до торгового центру.

Ми вискочили з машини, бо все одно не було вибору. Полчище щурів у залізних обладунках і з сокирами в лапах дивилися на нас з такою ненавистю, що стало ніяково.

Наступного дня у школі я був не просто радий, а щасливий. Тому що Суміре і Нєж знову почали спілкуватися, мабуть, відтепер вони говорять навіть частіше, ніж раніше.

Ранок у Суміре починається з будильника, як і у всіх звичайних людей.

Клуб фехтування Гріммвіля часто змагався із сусіднім містом. Тато Блейза заборонив синові брати участь, мовляв, не для омеги ця справа, але як невинне хобі — най буде. Блейз ніколи не говорив батькам, що зайнявся фехтуванням серйозно.

В машині ми їхали у повній тиші. Блейз хмурився, не розуміючи, чому я і Брендан постійно так нервово переглядаємося.

— Жахливо! Просто жахливо, Фаїне! — так почався мій ранок.

Я скаржився своєму собаці, сидячи на підлозі і взявшись за непричесану голову.

Актова зала була наповнена людьми. Більш того, тут сиділи навіть батьки учасників, деякі з них приготували камери та фотоапарати, начебто цей конкурс є дуже важливою подією. Не думав, що таке можливе.

Звучання гітари та чарівний голос — запорука успіху. Особливо якщо ти підліток у старшій школі.

Міріам Ліндгрен підскочив з місця, коли побачив, що його син схопився з місця суддів та побіг за лаштунки. Мелорі не знав, що тато вирішив порадувати його і прийти на конкурс, а Міріам не поспішав розкрити себе.

Перерва закінчилася, глядачі повернулися на свої місця. Ведучий вийшов на сцену, урочисто оголошуючи про продовження.

Полчища щурів насувалося на нас, а ми гадки не мали, що нам робити. Злякати знову? Але вони ще раз приповзуть. Та й не можемо ми постійно відкидати їх від себе, вже скоро пройде перерва.

Ранок, як завжди, починався зі спроб підняти з ліжка старшого брата. Тепер Блейз хоча б знав, що насправді лінь Блейна — просто наслідки сильного прокляття.

Перше побачення. Це навіть звучить страшно!

Ненавиджу цей день. Брендан мене ігнорує. Він не відходить від Хеля.

Спочатку все було більш-менш терпимо, допоки я не вирішив провести невелике дослідження з приводу реліквій. Я сидів у бібліотеці, поки Белль ходив по кімнаті, витираючи пил навіть у найневажливіших куточках. Все було спокійно.

У понеділок я пішов у школу, будучи готовим морально до всього.

Крист’ян відвіз мене до ресторану після закінчення уроків. Ресторан відрізнявся від того кафе, де ми з ним зазвичай могли зависати. Втім, воно й не дивно. Я просто ніколи не бував у шикарних ресторанах.

Джил Фрост нудьгував весь вечір. Жити з татом трохи нудно, хоча він дуже поважав і любив тата, Джил все ж таки сумував за батьком, якого бачив лише кілька разів у своєму житті. Однак цього вистачило, щоб прив’язатися до нього.

Знайшов, куди запрошувати мене на побачення! На вечірку, де буде половина школи, якщо не більше! Цей Крист’ян… Ну чому саме туди? Ми могли б обійтися простими посиденьками у кафе, хіба ні?

Вечірка виявилася гучною та довгою. Крист’ян познайомив мене зі своїми друзями, які були під стать йому: у цих хлопців свій рок-гурт, вони галасливі і постійно підколюють мене з приводу закоханості в Гамела.

Хель все ще хникав, хоча я начарував йому теплий плед й накинув на плечі. Неймовірно вразливий омега, так і не скажеш, що з нього вийшов гарний маніпулятор.

З самого ранку Ноель Емерік перебував у гарному настрої. Він завжди був ранньою пташечкою, тому ніхто не дивувався, якщо бачив його дорогою до школи з ввічливою усмішкою на обличчі, яка дарує перехожим гарний настрій.

Наступного дня довелося розгрібати наслідки. Спочатку я обдзвонював деяких казкарів, щоб вони дізналися про Хеля і дали йому шанс. Не всі відповіли позитивно, але я хотів, щоб вони просто знали, що Лялька змінюється.

Міріам повернувся лише вранці неділі. Я тоді ще спав обійнявшись з Фаїном, але зрозумів це по шуму на кухні. Тато впустив каструлю на підлогу, Фаїн загавкав і розбудив мене.

Я та Белль приїхали в особняк родини Пендрагонів. Я зробив вигляд, що допомагаю нести стопку книг, хоча, як на мене, Белль міг би впоратися й самому.

Хель сховався за спиною Блейза, коли повз них пройшла група омег з загрозою дивлячись на нього. Проте вони не зважилися й слова сказати через Блейза — ось чий вигляд міг насторожити, коли хтось недружелюбно дивився на Хеля.

— Куди ти ведеш мене? — Суміре помітно розгубився від наполегливої ​​пропозиції піти кудись разом. — У нас заняття в іншому корпусі! Нєж! Я запізнитися можу з легкістю, а ось тобі це недозволено!

Мій новий день розпочався з несподіваної події. Тато сидів на кухні, а поряд з ним Реджинальд Вейн. Мене здивувало, що майбутній вітчим приїхав у такий ранній час та сидів за столом, але я тільки чемно привітався, не розуміючи, де сніданок.

Міріам і Реджинальд збиралися йти на карнавал разом, вони приготували частування… теж разом. Поки Міріам збирався, я сидів на сходах, не наважуючись заговорити про те, що дізнався.

— Чому ти не захотів пройтися лабіринтом побачень? — спитав Брендан, як тільки ми вийшли з шатру. — Може, тобі сподобалося б! Я не наполягаю, але… Агов, там лабіринт побачень, а Блейн міг би пропустити нас поза чергою!

Міріам потягнув Реджинальда за руку через весь натовп, аби встигнути купити якесь особливе морозиво. Охочих було дуже багато, неймовірно багато, але Міріам не дозволяв жодному нахабному омезі відштовхнути себе в кінець черги.

Я відчував незрозумілий холод. Навряд чи це через Джила. Холод з’явився лише тому, що поряд були інші реліквії. Я ніби відчував, як вони відбирають щось усередині мене, якщо таке взагалі можливо.

Абель завмер на місці, вдивляючись на омегу, який щойно вийшов із блискучого порталу.

— Мені вже нормально, — сказав усім я, потираючи очі, бо було незвично перебувати без окулярів. — Не знаю, як потрібно закривати портал, але я буду дотримуватимуся всіх вказівок.

Перше, що кинулося мені у вічі — це двері нашої кухні. Ми опинилися вдома біля кухонного обіднього стола. Тато одразу мало не впав на підлогу, я встиг підтримати його та допоміг дійти до стільця.

Зовні я точно пішов у батька — ось що перше спало мені на думку.

— …Ну, повернувся цей Мерлін і що? — Абель роздратовано прямував за Вілом, поки наставник заглядав у кожну кімнату в їхній квартирі. — Може, віддати йому Сандре?

Навіть у наймиліших омег ранок починається як у простих смертних. Будильник дзвонив о сьомій ранку, але сил підвестися практично не було.

Крист’ян обійняв мене, не соромлячись людного місця. Ми зустрілися вранці біля квіткового магазину, бо він запропонував, а я потребував його, ніби залежного. Дивно так говорити, але надійніше за людину, ніж Крист’ян ще треба пошукати.

Крист’ян обійняв мене, не соромлячись людного місця. Ми зустрілися вранці біля квіткового магазину, бо він запропонував, а я потребував його, ніби залежного. Дивно так говорити, але надійніше за людину, ніж Крист’ян ще треба пошукати.

Крист’ян обійняв мене, не соромлячись людного місця. Ми зустрілися вранці біля квіткового магазину, бо він запропонував, а я потребував його, ніби залежного. Дивно так говорити, але надійніше за людину, ніж Крист’ян ще треба пошукати.

Мерліну завжди було дуже нудно на важливих зборах. Для такої події Артур не побоявся зайняти найбільшу залу для важливих засідань у міській ратуші.

Я страшенно нервувався, стоячи в коридорі біля вхідних дверей. Нарада вже закінчилася, деякі пішли розмовляти зі своїми сім’ями чи підлеглими, розповідати останні новини, тобто. А я чекав на тата, щоб теж поговорити на чистоту.

Майбутній король завжди щось повинен та в чомусь зобов’язаний. Повинен виглядати міцним, зобов’язаний діяти правильно, підтримувати репутацію та завжди стояти на своєму. Принаймні такі правила були в Камелоті.

Можна сміливо сказати, що у школі панувала атмосфера напруженості. Деякі учні, які не знали про інший світ, списали це на наближення підсумкових іспитів серед дванадцятикласників.

— А давай одружимося відразу після школи?.. — Блейн не давав Абелю (з байдужим обличчям) проходу. — Я можу вийти за тебе, навіть коли тобі виповниться вісімнадцять. Правда, я чекатиму!

Сутеніло, коли ми вийшли з дому. Мерлін взяв мене за лікоть і клацнув пальцями — за мить ми перенеслися в зовсім інше місце. Все, що я встиг відчути, це ледь помітну зміну температури повітря.

Декілька років потому