Глава 18.1

Клуб фехтування Гріммвіля часто змагався із сусіднім містом. Тато Блейза заборонив синові брати участь, мовляв, не для омеги ця справа, але як невинне хобі — най буде. Блейз ніколи не говорив батькам, що зайнявся фехтуванням серйозно. Справа в тому, що його тато — Сплячий Красень, але звідки Блейзу знати, що у нього є ризик так само заснути на довгий час від безневинного уколу, як було з татом?..

Того вечора Блейз сказав, що затримається в клубі, хоч на справді був у сусідньому місті на змаганнях. Щоб батьки нічого не запідозрили, йому доводилося стояти і чекати на автобус, а не їхати з командою, інакше його обов’язково помітив би черговий знайомий батьків! Блейз притулився до ліхтарного стовпа і уткнувся у стрічку новин в телефоні. Все одно автобус у Гріммвіль приїде лише за двадцять хвилин. Блейз так би й далі стояв, якби раптово не повіяв холодний вітер. Блейз зіщулився і глянув убік — виявляється, поруч стояв незнайомий альфа з неймовірно світлим волоссям та шкірою, він дуже виділяється в темряві вечора якоюсь сніжною білизною.

«Невже ще хтось їде до Гріммвілю? — здивовано подумав Блейз. — Дивно, це місце зазвичай ніхто ніби не помічає…»

Альфа, який стояв поруч, повернув голову у бік Блейза, останній ледве встиг уткнутися назад в екран телефону, щоб не здалося, ніби він розглядає незнайомця.

— Гей, ти ж… — подав голос альфа, а Блейз здивовано дивився на нього, але незнайомець чомусь відсмикнув себе. — Н-ні, нічого! Я обізнався…

— Не схоже, — прямо відповів молодший Бью, який не звик пасувати перед альфами. — Викладай, що тобі не подобається?

— Мені? — Джил Фрост не очікував такої заяви, яка більше нагадує виклик хулігана. — Нема нічого. Просто… Ти з Гріммвіля?

— Так, а що?

— Я теж, але тебе ніколи не зустрічав.

— Нічого дивного, — Блейз насупився, а потім зрозумів одну річ: якщо цей альфа з Гріммвіля, то може виявитися знайомим батьків, які спілкуються чи не з усіма жителями. — Хоча ні! Забудь! Ти мене не бачив, второпив?

Джил чомусь усміхнувся:

— Та я й твого імені не знаю.

— От і добре!

— Ось як? — Джил дуже любив грати, щоб проігнорувати це. — Високі вилиці, упертий погляд, коротке волосся, низький зріст і поведінка альфи… Ти Блейз Б’ю, молодший син Сплячого?

— Так, але… Сплячого? — не зрозумів той, а потім вирішив, що це просто кличка тата, і не захотів звернути увагу. — Гаразд, ти звідкись мене знаєш. Хоча зазвичай усі знають мого старшого брата, а не мене.

— Його я також знаю. Я вас усіх знаю.

— «Вас»? Що це означає?

Джил несподівано зрозумів, що Б’ю-молодший взагалі не був в курсі того, що відбувається навколо, включаючи інформацію про свій родовід. Джил цікавився казкарями, але не поглиблено, а тепер дуже пошкодував, що накопав подробиці на хранителя і Пендрагона, а про інших не подумав. Мабуть, дарма. Він не розраховував, що зіткнеться з кимось із казкарів отак — на зупинці.

— Всі знають твою родину, — викрутився Джил. — Твій тато засідає у міській раді, батько теж, брат взагалі ледве не мрія всіх альф, а ти… Ну…

— Зрозуміло, — це все пояснювало, родина Б’ю і, правда, широко відома. — Про мене ти знаєш лише «ну», так?

— Щиро кажучи, так.

— От і добре, — зрадів Блейз. — Не хотілося б бути в усіх на вустах, як мій брат Блейн.

— Це дивно. Зазвичай я знаю всіх, але про тебе майже нічого не знаю…

— Всіх? Та ти якийсь дивний, всіх він знає,— склав руки на грудях той, недовірливо дивлячись на незнайомця.

— Ти не так зрозумів, — Джил слабо посміхнувся. — Я розумію, ти вважаєш мене дивним, але не треба боятися, гаразд? Не стану тебе ні викрадати, ні ґвалтувати.

— О, я й не думав. Силянок не вистачить.

Джил ображено глянув на низькорослого омегу, ніби не розуміючи, що несе цей дрібний, який ще й молодше за нього самого. Але заява розсмішила, Джил лише посміявся, потішаючись над зарозумілістю дрібного омеги.

— Що то за усмішка? — ринув Блейз, а Джил мимоволі здригнувся, на мить здалося, що вони одного зросту.

— То таке… Тебе хоч на атракціони пускають? — з’їхидничав той.

— Второпай собі, так, я не карлик, а лише нижче за тебе, — зашипів той. — Ти шо, нариваєшся?

— На мить мені здалося, що ти омега, — підколов Джил.

— Тобто мені не можна захищати себе? Це доля альф, так?

— Так. Тобі належить мовчати і чекати, поки твій альфа з’явиться на горизонті та допоможе тобі дістати пластівці з верхньої полиці.

Він говорив з такою милою усмішкою, що Блейз навіть не відразу зрозумів, що його задирають.

— О, чуваче, ти зараз напросишся, — Б’ю поклав телефон у кишеню й впритул подивився на нього.

Джил Фрост пирснув від сміху. Судячи з зібраних даних, молодший Б’ю закінчував останній рік середньої школи, а отже, ще ніс не доріс, щоб бути таким зухвалим.

— У вашій школі всі омеги неналежно поводяться? — спитав він з милою усмішкою. — Ліндгрен теж не подаруночок.

— Мелорі? — Блейз здивувався. — Ти знаєш Мелорі?

— Так. Перетиналися кілька разів. Стривай, ви теж знайомі? І ти все ще не знаєш,що від тебе приховують? Дивно все це.

— Ні, це ти дивний. І навіщо я взагалі з тобою говорю?.. — Блейзу цей альфа вже не подобався.

Джил Фрост знову підступно розтяг губи в усмішці:

— А як добре ви знайомі з Мелорі?

— Ну… Ми друзі, — розгублено відповів він. — Він єдиний омега, з яким я нормально спілкуюсь. В принципі, я його перший друг у новій школі.

Джил зрозумів, що перед ним явно гарна ціль для шантажу зберігача, якщо останній буде мішатись під ногами. А він буде.

Якщо тільки заморозити одного з близьких друзів Мелорі, то Джил матиме явну перевагу. Поки Блейз повернувся до автобуса, що наближався, мабуть, хотів перевірити номер, Джил простягнув руку вперед, щоб закувати омегу в крижані кайдани, і… Нічого.

Джил сторопів і повторив жест рукою, але ніякого ефекту це не справило. Джил злякався, що з його магією щось не так, тому швидко кинув нищівний погляд на найближчий кущ — листя вмить покрилося інеєм. Значить, магія в порядку, просто… Просто не діє Блейза.

Блейз зітхнув, коли автобус проїхав мимо, а Джилу довелося закликати все своє самовладання, хоча йому шалено хотілося дізнатися, що могло піти не так.

— Я Джил, — сказав він. — Забув представитися, хоч ми вже довго розмовляємо.

— Ну, мене ти вже знаєш, — Б’ю глянув на годинник в екрані телефону, а потім сказав: — Я зайду і візьму собі чаю. Тобі взяти чогось? Хоч ти мене й дратуєш своєю фальшивою усмішкою, але я досить чемний навіть із такими як ти.

— Треба ж як по-геройськи… — усміхнувся тихо Фрост, а потім додав так, щоб Блейз його почув: — Обійдусь без твоєї великодушності, не спізнися на автобус, я не проситиму водія на тебе зачекати.

— Ти народився такою сволотою?.. — шикнув Блейз і пішов у найближчу кафешку.

Залишившись віч-на-віч зі своїми думками, Джил різко змінився в лиці. Він щиро не розумів, що пішло не так. Він думав, що прорахував досить ретельно кожного відомого казкаря, але помилився. У Джила є анкети на всіх, кого він знав і за ким стежив, але якось він упустив з вигляду Блейза Бью. Чому не спрацювала магія? Чи можливе таке, що цей омега насправді…

— …Куди йдеш, малеча? — Джил повернув голову і побачив, що Блейза оточили троє підозрілих альфів.

Вони були явно не школярами, але все ще не набралися мізків, це видно з тупого погляду кожного.

— Телефончик не покажеш? Нам зателефонувати треба.

Троє розсміялися, мабуть веселячись більш легкої наживи. Звісно, хто подумає на малого омегу, що він може дати здачі?

— Таткові своєму зателефонуй, — у такому ж стилі хулігання відповів Блейз, — скажи йому, що хочеш назад у животик, бо при народженні забув там мізки.

Альфи не розгубилися, вони зареготали над ображеним другом, якому адресувалася нападка. Джил округлив очі, не розуміючи, яким же треба бути ненормальним омегою, щоб ось так задиратися до хуліганів?

— А ти сміливий, я бачу! — ображений альфа зробив крок уперед, простягнувши руку. — Та я зараз тебе навчу, як спілкуватися з дорослими!

Джил насупився, сам не знаючи чому, приготувавшись запечатати всю банду в одну величезну брилу льоду, але не встиг, бо Блейзу не потрібна була допомога. Він легко перехопив руку хулігана і різко заламав її так, що той упав на землю. Іншого збив одним умілим замахом ноги по колінах, а третій вирушив за друзями через кидок через плече.

Джил тільки встиг відкрити рота, як Блейз спокійно поправив свій рюкзак та пройшов у кафе.

Оце так омега!

Хулігани оклемалися і поспішили забратися, сподіваючись, що ніхто не бачив їхньої ганьби. Блейз невдовзі вийшов із пластиковим стаканчиком чаю в руках і повернувся до зупинки, ніби хвилиною тому зовсім не розкидав групу хуліганів.

— Ти що, Бетмен? — спитав Джил, не встигнувши відійти від подиву. — Взяв і розправився з бандою!

— А, то ти бачив на що здатний маленький слабкий омега, — уїдливо відповів Блейз, а потім усміхнувся, відпиваючи гарячий чай маленькими ковтками. — Ходив на курси самооборони. А троє людей — це ще не натовп, з натовпом зазвичай веселіше.

Джил не зміг стримати на подив щиру усмішку:

— Твоєму альфі пощастило, можеш рятувати його від будь-яких неприємностей.

— У мене немає альфи, — якось лаконічно відповів Блейз. — Вас бісить, коли омега набагато сильніший, а іноді вас це навіть лякає.

— Не всіх. Як на мене, це було круто, враховуючи, що я сам ніколи не брав участі в бійках, — Джил не брехав, він завжди користувався магією, але ніяк не кулаками. — Навіщо ж ти став таким сильним? Невже самооборона була потрібна через те, що до тебе чіплялися?

— Не до мене, — відповів Блейз, відпивши чай. — До брата. Він у мене такий ніжний, ніколи не міг постояти за себе.

— А ти міг?

— А ти не бачив? Мені подобається бити людей, — знизав плечима Блейз. — Особливо якщо потрібно когось захистити.

— Як по-геройськи…