Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Пролог
Глава 1
Глава 2
Глава 3
Глава 4
Глава 5
Глава 6
Глава 7
Глава 8
Глава 9
Глава 10
Глава 11
Глава 12
Глава 13
Глава 14
Звичайний день Блейна Б'ю
Глава 15
Глава 16
Глава 17
Звичайний день Суміре де Сноу
Глава 18.1
Глава 18.2
Звана вечеря
Глава 19
Глава 20.1
Глава 20.2
Глава 21
Глава 22
Звичайний день Блейза Б'ю
Глава 23
Глава 24
Глава 25
Глава 26
Глава 27
Глава 28.1
Глава 28.2
Глава 29
Глава 30
Звичайний день Ноеля Емеріка
Глава 31
Глава 32
Глава 33
Глава 34
На даху
Глава 35
Глава 36
Глава 37
Глава 38.1
Глава 38.2
Глава 39
Глава 40
Глава 41
Глава 42
Красень та Фейрі
Звичайний день Хеля Вергеланна
Глава 43
Глава 43
Глава 43
Глава 44.1
Глава 44.2
Звичайний день Брендана Пендрагона
Глава 45
Глава 46
Глава 47
Звичайний день Мелорі Ліндгрена
Міріам Ліндгрен підскочив з місця, коли побачив, що його син схопився з місця суддів та побіг за лаштунки. Мелорі не знав, що тато вирішив порадувати його і прийти на конкурс, а Міріам не поспішав розкрити себе.
— Він знову посварився з Бренданом? — зітхнув Міріам, а потім сів на місце. — От уже ця парочка! Але я точно знаю, що вони будуть разом.
— Ти впевнений, що то була гарна ідея? — спитав Реджинальд, що сидів поруч. — Все-таки, якщо наші діти дізнаються, що ми таємно пробралися на це свято… Знаєш, мій син мене не дуже шанує. Йому хотілося залишитися більше з татом, ніж зі мною, як мені здається.
— Він підліток, Редже, — махнув рукою Міріам. — У цьому віці вони завжди знайдуть, над чим поплакатися. Не зважай, ок?
— Ти сам часом поводиться як підліток.
— Так? Не помітив. Напевно, я начитався книг із виховання дітей. Там говорилося, що потрібно наслідувати своїх дітей, щоб вони відчували себе у своїй тарілці. Я дуже відповідально підійшов до виховання єдиного сина, перечитав поради психологів, скидався на курси, навіть завів щоденник!
— Де це був його батько? — поцікавився Реджінальд.
Міріам знав, що це питання рано чи пізно випливе, хоча на початку відносин обидва уникали теми з невдалим шлюбом. Але тепер, коли перша стіна між ними ніби зникла, ця тема більше нікому не здавалася забороненою.
— Батько Мелорі… — замислився Міріам, пригадуючи той самий день, коли залишився сам із дитиною на руках. — Я тішуся з того, що більше ніколи його не побачу, бо готовий убити цього мудака своїми ж руками. Він припинив цікавитися мною ще задовго до народження Мелорі, і йому було начхати, що я вагітний. Мовляв, ой, помилочка вийшла! Спадкоємець йому не потрібен, бачите.
— Що? Так і сказав? — округлив очі альфа.
— Ага. Це в його стилі, — спохмурнів Міріам. — Зрештою, він таки прийшов до мене, побачив малюка і…
— Тільки не кажи, що навіть після цього він тебе покинув!
— Саме це й зробив, — рикнув він, захоплений спогадами.
— Але чому?
Міріам не знав, як краще відповісти. Він навіть Мелорі не зміг розповісти всю правду. Хоча, якби Мелорі копнув трохи глибше, то одразу наткнувся б на істину, заховану під носом. Він розумний хлопчик і це іноді лякає.
— Та не важливо! Більше того, він сказав, що Мелорі — помилкова дитина та взагалі не повинен існувати. Мелорі, він… Він не схожий на свого батька, хіба трохи зовні, але характером… Ні, він і на мене не схожий. Я пишаюся своїм сином та не хочу, щоб хтось бачив у ньому те, що бачив його батько.
— Твій син чудова людина, Міріам, — м’яко посміхнувся Реджинальд, обійнявши його за плече. — Якщо його батько був таким жахливим, то добре, що ти від нього втік, хіба ні?
— Я подбав про те, щоб він нас ніколи не знайшов, — усміхнувся той. — Навіть якщо прокинеться сумління. Я ніколи не вибачу його.
— І я тебе чудово розумію.
— Ой, я щось заговорився! Розповів тобі все! А ти? Розкажи мені свою сумну історію.
— Я, як і ти, не був одружений офіційно, — відповів Реджинальд. — Ми жили разом якийсь час, я був у захваті від свого молодшого чоловіка. Такі відносини влаштовували нас обох, навіть коли народився син. Потім моєму обранцю це набридло, він дуже любить подорожувати світом, а я — домосід. Він сказав, що повернеться, і тоді ми одружимося, але… Так і не повернувся.
— В сенсі? Може, з ним щось скоїлося?
— Ні, я точно знаю, що з ним все гаразд, — Реджинальд не став уточнювати, звідки в нього інформація, а Міріам не допитував. — Іноді він надсилав листи до нашого сина, в яких пояснював, що не хоче пов’язувати себе з кимось обов’язками. Йому було легше втекти, аніж вирішувати проблеми.
— А! Так ось чому ти такий серйозний!
— Що ж, мабуть…
— То ж, — Міріам засміявся, — ми невдахи! Нас обох кинули з дітьми на руках! Тільки я своїй дитині невимовно радий, якби не він… Я б, напевно, так і залишився б колишньою… Я був тією ще сволотою.
— Частково я тебе розумію. Тільки якщо твоя дитина вся така розумна і розважлива, то моя… — і закотив очі. — Я не можу виховати його так, як хочу.
— Не потрібно. Не ламай його індивідуальність, він дуже талановитий, — усміхнувся Міріам. — Одразу видно, що впертий і задерикуватий. Ті, хто найбільше намагаються виглядати такими, зазвичай відчувають порожнечу всередині.
— Я знаю, але… — Реджінальд зітхнув. — Він весь такий крутий і незалежний… У нас, альф, якось не прийнято говорити про те, що нас бентежить усередині. Думаю, якби тато залишався з ним, то все вийшло б інакше.
— Агов, а це не твій щойно пішов через чорний вхід?.. — показав пальцем Міріам, ігноруючи правила етикету. — Щось сталося?
— Не знаю… — стурбовано відповів Реджинальд, і помітно напружився. — Ти не проти, якщо я…
— Звісно, іди, — посміхнувся Міріам.
Він давно не бачив нормальних альф. Що вдієш, якщо йому з ними зазвичай не щастило? Втім, Міріам не дуже й намагався завести відносини, думаючи, що наткнеться на одні й ті ж граблі, а помилятися більше не можна — страждати Мелорі він не дозволить. Але Реджинальд здавався зовсім іншим. Він справді любить свого сина, хіба це не показник?
Усміхнувшись, Міріам дістав з кишені один цікавий амулетик, який здатний відбивати дурманові атаки. Недаремно він узяв його собою, не дарма перемістив властивості на Мелорі. Хто б міг подумати, що він таки знадобиться?
— Міріам? — він здивувався голосом і поспішно сховав амулет у кишені, щоб не видати себе.
Виявляється, тут був Гвіневр Пендрагон, він якраз спускався сходами, але помітив давнього знайомого.
— Гвіневр! — нібито зрадів Міріам. — Не чекав тебе побачити!
— Мені здалося, що я беру мало участі в житті свого сина, — дуже стримано відповів Гвіневр, хоча чого ще чекати від молодшого короля Камелота? — А ти…
— По тій же причині.
— Наші діти, вони… — Гвіневр спробував зробити вигляд, ніби чудово обізнаний про стосунки цих двох, але Міріам знав його надто добре:
— Брендан тобі нічого не сказав.
— Так, — приречено видав той, сівши на пусте місце поряд. — Може, я щось роблю неправильно? Я не знаю, що діється в його житті. Він прийшов учора від вас таким щасливим, але коли я поцікавився, як пройшла вечеря, він обійшовся кількома словами та пішов. І це не вперше…
— Ось тобі й виховання сильного альфи, — хмикнув Міріам.
Гвіневр навіть не образився, він повернувся до співрозмовника з якимось сумом в очах:
— Як ти спілкуєшся зі своїм сином? Він зовсім не веде себе як омега гарного виховання… О боже! — відсмикнув себе той. — Я не хотів образити його, вибач, будь ласка! Я лише хотів сказати, що його виховання зовсім не як у…
— Та зрозумів я, — перебив Міріам, його починала дратувати ця офіційність. — Я не нав’язував йому своїх цінностей. Пріоритети на життя він обирав сам, я лише допомагав вставати на ноги та надавав підтримку. Ох, а як мені довелося вмовляти його носити брекети! Стільки істерик було! Але нічого! Ще трохи і будуть рівні зуби, ще дякує.
— От бачиш? Ти гарний батько. Тому я питаю твоєї поради.
— Насамперед, ніколи не критикуй і не нав’язуй свою думку, для підлітків це взагалі злочин століття, — переконливо відповів Міріам. — Брендан хороша людина, але боїться здатися поганою так сильно, що перегинає палку, та в результаті не може втримати планку. Розумієш про що я? Не тисни на нього, от і все.
— Якби я знав точно… — Гвіневр зітхнув. — Він останнім часом змінився. Я гадаю, це завдяки твоєму синові. Коли Мелорі був у нас у гостях, я бачив, як Брендан дивився на нього. З такою повагою, наче…
— Вони парочка.
— Що? — здивувався Гвіневр. — Вже?
— Ні, тому що Мелорі ламатиметься довго, але результат очевидний. Слухай, я знаю, що кандидатура Мела тебе може не влаштовувати, він не підходить під твої високі ідеали, але якщо так хоче Брендан, ти повинен це прийняти. Це й означає не нав’язувати думку.
Гвіневр трохи замислився, дивлячись на сцену. А потім повернувся до Міріама:
— Мелорі мені імпонує. Знаєш, він… Він нагадує мені одного друга сім’ї, — Міріам напружився, молячись, щоб не пролунало його ім’я, — але, думаю, це не важливо. Гей, Міріам…
— А?
— Чому я не можу згадати, коли ми познайомилися? Я ніби знаю тебе вічність, але не можу згадати точно…
— Тому що це було так давно, що я й сам не пам’ятаю, — відповів Ліндгрен.
— Так… Ти маєш рацію, — відступив Гвіневр, підводячись з місця. — Вибач за витрачений час. І велика подяка за пораду. Ще побачимось.
— Звичайно побачимось! — помахав той на прощання.
Посмішка спала з його обличчя, коли Гвіневр зник з поля зору.
***
Реджинальд вискочив за сином надвір.
Там зараз уже потемніло, а народу взагалі не було. Автостоянка була заповнена, світло з вікон школи висвітлювало майданчик, куди обидва вийшли.
— Так і думав, що ти тут, — зітхнув Крист’ян, повертаючись на Реджинальда. — Щось не так?
— Це ти мені скажи! Чому ти пішов? Твій виступ усім так сподобався!
— Ну, бо інакше не буває, — якось боляче байдуже відповів Крист’ян, відвівши погляд. — Навіть якби я сфальшивив, ніхто б не помітив, чи не так?
— Але ж ти так хотів виграти! — Реджинальд ніяково усміхнувся, він тільки почав вважати, що порозумівся з сином.
— Ага… — той байдуже хмикнув. — Все одно програю, Пендрагон розлютився на мене та вирішив завалити.
— Що?.. — здивувався Реджінальд. — Чому? Що ти зробив?
— Здається, — усміхнувся Крист’ян, — ми запали на одного й того ж омегу. Він це відчуває потенційну загрозу. Хто б міг подумати, так? Я раптово переходжу дорогу самому Пендрагону!
— Запав на омегу?.. — і тут Реджинальд опустив погляд: — Але ж я ніби… Маю плани на тата того, в кого ти…
— І що? Було б круто, хіба ж ні? Хоча… про що це я? Пендрагон виграє цю війну, а я вдаю, що не зазнаю поразки… Це весело, якщо подумати.
— Що?.. — Реджинальд вигнув брову, знову не розуміючи, про що міркує його син. — З чого ти взяв, що програєш?
— Все очевидно. Може, річ у твоїх генах, я не знаю. Слухай, не чіпляйся до мене. І без тебе настрій ні до біса. Я додому, — махнув рукою він, наближаючись до свого мотоцикла. — Все одно програю на цьому конкурсі, який сенс тут стирчати?
Реджинальд не розумів сина багато в чому, але він все рівно дуже любив його. І бачити муки своєї дитини, нехай і приховані, нестерпно для кожного з батьків у світі. Крист’ян, якби був упевнений у своїй перемозі, то не став би так засмучуватися.
Реджинальд дивився, як мотоцикл віддаляється від школи, поки зовсім не втік за деревами.
— Ти повинен був виграти… — прошепотів собі під ніс Реджинальд.
Коричневий щур прибіг до його ніг, заглядаючи в очі, але господар не звертав на нього жодної уваги.
З того часу, як маленький Крист’ян залишився без тата, та ще й у новому невідомому світі, Реджинальд намагався дати йому все, але цього явно було мало. А що ще потрібно робити, щоб твоя дитина хоча б усміхалася частіше, ніж сім разів на день?
— Я не залишу це поза увагою, — сказав він. а потім глянув на щура. — Я попереджав їх, щоб вони залишили перемогу Крист’яну, та вони не послухалися. Принеси мені артефакт, я обов’язково їм помщуся.