Звичайний день Ноеля Емеріка

З самого ранку Ноель Емерік перебував у гарному настрої. Він завжди був ранньою пташечкою, тому ніхто не дивувався, якщо бачив його дорогою до школи з ввічливою усмішкою на обличчі, яка дарує перехожим гарний настрій. Вітер розвивав волосся, піджак суворо застебнутий на всі ґудзики, виділяючи рівну поставу. Ноель обернувся і побачив омегу, який намагається донести важкі сумки із покупками.

— Дозвольте допоможу, — сказав він, узявши сумки собі, не встиг розкрити омега і рота.

Він, як виявилося, ніс покупки у свій квітковий магазин, який знаходився зовсім недалеко. Подякувавши Ноелю від душі, незнайомець вручив йому квітку лілії в подяку, тому що нічого іншого під рукою не було, а не подякувати він не міг.

Ноель пішов у школу, дорогою розглядаючи квітку лілії. Вона була ніжного білого кольору з рожевими вкрапинами, на вигляд така ніжна, що Ноелю стало не по собі. Варто поспішити і поставити квітку у воду, інакше вона зачахне, а так не можна.

Підходячи до школи, Ноель почув кроки, що наближаються, ніби хтось біжить з усіх ніг. Він обернувся і тут же попав в обійми низького омеги на ім’я Кіран Крісті Лерой Макензі Ван де Кімбол або просто Кі. Зрозумівши, що його обіймає Омега Мрії, Ноель застиг на місці, не в силах видавити жодного слова, відчуваючи тільки приємне тепло по всьому тілу.

— Я відчув твій запах! — Кіран, не відсторонюючись, глянув своїми різнобарвними очима просто на Ноеля. — А потім побіг та побачив тебе зі спини. «Чому б не зловити альфу?» подумав я. І тепер ти мій!

Ноель зрозумів, що зараз або зомліє, або мовчатиме, як останній ідіот, що тільки ще гірше.

— Привіт, — сказав він. — А навіщо ти мене впіймав?

Ого, зв’язкові слова! Вже прогрес у спілкуванні з омегами!

— Людей ловлять для того, щоб вони не тікали, — відповів Кі, а потім відсторонився, підозріло зиркнувши на нього. — А ти хочеш утекти від мене? До іншого омеги? Так?

Повз них повільним кроком пройшлися Джаспер і Харт, тримаючись за руки. Вони взагалі не звернули уваги, що їхній найкращий друг щойно напав на альфу і не хоче від нього відставати.

— Що роблять, коли є суперник? — спитав капелюшник у своїх друзів.

— Голову з плечей, — лаконічно відповів Харт, а Джаспер спокійно погодився:

— Добротний варіант.

І пішли до брами школи, не заважаючи ні на що. Кіран багатозначно зиркнув на Ноеля, який уявлення не мав, що відбувається і що робити.

— Ну? —протяг Кі. — У мене є суперник? Хто ще хоче тебе спіймати?

— Е-е… — Емерік зам’явся, а потім простяг йому квітку лілії. — Це тобі!

— Як файно! — Кіран відволікся на подарунок, тому його ревнощі зникли за секунду. Він узяв лілію до рук і почав розглядати. — У нас квіти шалено дратують, бо люблять критикувати людей, їх чорт заткнеш! А у вас усі квіти гарні та мовчать… Вам не нудно жити у такому світі?

— Ні, — Ноель стиснув лямку рюкзака від нервової напруги. — У світі не буває нудно, якщо жити правильно.

— Мені подобається! — чомусь захоплено вигукнув Кіран. — Я обов’язково простежу за твоїм тренуванням у гуртку фехтування сьогодні після занять!

— Чому?..

— Мені треба переконатися, що ніхто тебе не зловить.

***

Перерва проходила неспокійно через найкращого друга, який завжди знайде собі проблеми і шукатиме способи їх вирішення…

— …Я записав домашнє завдання трьома почерками, — сказав Мелорі, переглядаючи зошит. — Це щоб визначити, як мені краще писати. Думаю, від гарного почерку залежить сприйняття тексту.

Ноель скептично дивився на нього, поки Мелорі не зачинив зошит, розуміючи, що знаходить причини обурення там, де їх немає.

— Ти станеш колись оптимістом? — спитав Ноель.

— Так. Коли буде чому радіти.

— Але почерк тобі ніяк не зіпсував життя…

— Тут я готовий посперечатися.

Ноель навіть усміхнувся: у цьому весь Мелорі.

— Учора на історії я не міг пригадати рік скасування рабства, хоч пам’ятаю, що писав це у зошиті. Можливо, якби я писав каліграфічно, то все вийшло б інакше.

Ноель зітхнув:

— Краще б ти вирішував свої проблеми з Бренданом.

— А що не так? — враз похолов Мелорі. — Він не хоче спілкуватися зі мною більше, якщо навіть не дзвонить, то чому я повинен щось робити? Чому завжди я?

— Тільки ти маєш мізки. Він діє не розумом, а емоціями, — відповів Ноель. — Я бачу, що тобі небайдужий Крист’ян, я знаю це, але ти не можеш ось так просто забути Брендана. Мені теж не подобається його погана поведінка, але очевидно, що не всі люди ідеальні. Хтось бачить і відчуває світ інакше, ніж ми. Він вважав себе правим і що? Ти теж любиш почуватися правим у всьому.

— Люблю, — зізнався Мелорі, склавши руки на грудях. — Але ж мені можна, а йому ні.

Ноель приречено закотив очі. Мелорі шалено впертий, коли справа стосується його принципів. Напевно, тому вони й потоваришували так швидко.

***

Ноель познайомився з Кіраном саме там, у гуртку фехтування. Гурток відрізнявся від міського клубу (куди ходив Блейз) тим, що тут не було потреби у спортивній агресії, та й не видають справжньої зброї. Ноель любив фехтування тому, що тут була потрібна зібраність та спокій. За учасниками спостерігали омеги, які сиділи на лавках біля стіни зали. Таких було мало, вони приходили подивитися на своїх альф та на Ноеля, який у їхніх очах був…

— Він чудовий, як казковий принц, — прошепотів один світловолосий омега.

— А які манери! — заявив його друг, перешіптуючись так, щоб ніхто більше в залі їх не почув. — Він не зустрічався з омегою вже дуже давно, як я чув. Хоча міг би собі дозволити будь-яку розкіш, якщо ти розумієш, про що я.

— Чекає на «того самого»? Як романтично!

— Кхем! — Кіран виявився сидячим між ними, але омеги так злякалися несподіваної появи, що відстрибнули вбік. — Надалі більше не перешіптуйтесь про мого Ноеля. Те, що зазвичай шепочуть на вухо, може змінити реальність при гучному озвучуванні.

— Що?.. — здивовано спитав світловолосий. — Ти ще хто?

— Немає різниці у моїй відповіді, я все одно людина, — і розсміявся, наче розповів жарт. — Які ж питання бувають дурні, чи не так? Можна спитати, отримати відповідь, але водночас не отримати інформацію.

Омеги переглянулися, не розуміючи, що відбувається.

Ноель одержав право на перерву. Знявши шолом, він пригладив блискучу гриву волосся, а потім помітив Кірана. Цього вистачило, щоб перетворитися на незграбну статую.

— Ти дивишся на мене! — Кіран вискочив до нього на майданчик і вчепився з обіймами за груди. Це стає звичкою. — Один погляд може вирішити майбутнє!

— А… так… — промовив Ноель.

— Який ти любиш чай?

— Ну… — той не одразу зорієнтувався через різкі зміни тем розмови. — Віддаю перевагу жовтому.

— Добренько! — Кіран відсторонився. — Підеш до мене на чай! Забавно, що чаї називають через їхнє забарвлення, так? Чому жовтий чай називають жовтим, якщо він схожий кольором на зелений? Я хочу сказати, можна було б назвати чай на честь тварин. Наприклад, ти приходиш додому, а тато в тебе запитує: «Бегемот чи опоссум?», а йдеться про чай! Хіба не чудово?

Ноель чомусь тепло посміхнувся, хоч розумів, що ці слова за змістом не мають нічого цінного, але їх вимовили з таким ентузіазмом, що навіть дивно: — Так. Було б чудово назвати жовтий чай на честь якогось кроляти.

— Саме так! — мабуть, Кіран вважав ці слова чимось дуже важливим для себе.

Може, ці слова дурні, але дуже милі, якщо йдуть від щирого серця. Прямо як кохання.