Глава 38.1

Міріам потягнув Реджинальда за руку через весь натовп, аби встигнути купити якесь особливе морозиво. Охочих було дуже багато, неймовірно багато, але Міріам не дозволяв жодному нахабному омезі відштовхнути себе в кінець черги.

— Міріам! — Реджинальд навіть обурився. — Міріам, на нас дивляться!

— Всім привіт! — він спеціально помахав рукою майже кожному незадоволеному покупцю. — Я хочу морозиво, а я завжди отримую те, що хочу!

І все-таки купив морозиво у ріжку, за яким вишикувалася черга. Реджинальд щиро захоплювався таким пробивним характером свого нареченого. Завдяки цьому характеру вони і порозумілися. Якби не наполегливість Міріама, Реджинальд так і не зміг би якось запросити колегу пообідати разом.

Вони відійшли від кіоску на достатню відстань, щоб Міріам міг насолодитися морозивом без заздрісних поглядів людей у ​​черзі. Стояла тепла погода, або так здавалося через кількість народу навколо, але плащ все одно був зайвим.

— Цікаво, наші діти порозумілися?.. — подумалось Реджинальду.

Йому складно давалося спілкування із сином, тому він уявлення не мав, як зреагував Крист’ян на одруження. Начебто обійшлося без скандалу, син навіть допоміг вибрати обручку, а зараз шукає відповідне місце для церемонії, та хто його знає.

— Мелорі та Крист’ян начебто тісно спілкуються, хоча я так і не зрозумів…

— Вони самі вирішать, — твердо сказав Міріам. — Ніколи не влізай у особисті справи підлітків, їм завжди здається, що це є протизаконним.

— Але звідки нам знати, що все не зайде надто далеко без нашого контролю?

— Я знаю Мелорі як облупленого і втручусь, як тільки відчую недобре, — усміхнувся йому Міріам. — Але Мелорі зазвичай любить все розрулювати самостійно. Просто довірся своєму синові, як я довіряю своєму, гаразд?

— Як скажеш, — відповів Редж, хоч відразу занепокоївся: — Однак, а якщо…

— Краще давай поговоримо, де нам жити після весілля, — перебив Міріам. — Вибач, звичайно, але твій будинок відпадає. Там досить тісно для чотирьох. Можеш переїхати до нас. Ріелтор, при переїзді стверджував, що будинок практично новий, зовсім недавно був косметичний ремонт.

— Ти впевнений? Я зовсім не хочу…

— Тільки спробуй починати міркувати про те, що не хочеш нас турбувати або щось в цьому стилі, бо це, — він показав на своє кільце на пальці, — знак того, що відтепер у нас має бути все спільне.

Міріам дуже різко напружився, але він так і не зрозумів причини. Він чомусь нервово озирнувся на всі боки, не в змозі втямити, звідки раптом відчув таку сильну наростаючу енергію. Здається, він чує синову ауру, але чому вона різко зростає? Що це таке?

А потім він округлив очі, розуміючи, що нічого хорошого це не дасть. Та ось тільки він не міг виявити джерело всієї сили, ніби хтось навмисне його приховав.

— Що трапилося? — про всяк випадок спитав Реджинальд, не знаючи, чим викликана така реакція.

— Портал… — одними губами прошепотів Міріам. — Чому хтось вирішив відкрити портал?.. Я не розумію, хіба Орден не… До біса! Потрібно дзвонити проклятущому Артуру!

Міріам потягся за телефоном, але чомусь відчув незрозуміле тремтіння по всьому тілу. Він запанікував, знову почав озиратися, щиро не розуміючи, як це можливо. Перехожі продовжували веселитись, ніхто не помічав нічого дивного, воно їм і ні до чого.

— Бар’єр руйнується… — промовив Міріам, прислухаючись до інстинктів.

— Як? — здивувався Реджинальд. — Ти казав, що підтримуєш його!

— Я й підтримую! — вигукнув той. — Мелорі навіть застав мене за цим, але я змусив його повірити, що то був сон! Та ось зараз… Здається, реліквії руйнують чари, які я поставив на Мелорі!

— Почекай, — Редж схопив нареченого за плечі. — Це означає, що він зможе повернутися!

— Саме таке… — Міріам ясно дав зрозуміти, чого саме він так злякався. — Вдруге я не зможу відгородити Мелорі від його батька! Заклинання не дозволяло йому проникати в те місто, де живе Мел, але тепер… Я впевнений, якщо він сюди пробереться, він мене прикінчить.

— Не хвилюйся, — Реджинальд заключив його в обійми. — Нам просто потрібна допомога, гаразд? Потрібно встигнути, доки бар’єр не пав. Дзвони Артуру!

***

Блейн позіхнув, а отже, він повільно засинав. Це прокляття якесь дивне, ось правда. Варто йому присісти на лаву, як його відразу почало хилити в сон. А все тому, що він утомився за весь вечір. Блейн вважав, що керувати атракціоном буде весело, але ні – це складно. А він безвідповідальний і просто хотів погуляти з Абелем.

— Чого розсівся? — спалахнув сам Абель, виявивши Блейна на лаві. — Я не робитиму твою роботу!

— Пробач, — покірно промовив Блейн, збираючись із силами. — Здається, я ось-ось засну…

— Як щодо заснути на сто років? — посміхнувся Абель, відчувши потрібну мить і навіть схилився. — Я можу влаштувати тобі розкішний сон! Будеш спати в терні, насолоджуватися сновидіннями про нові браслетики та іншу фігню!

— Вау… Ти так близько… — Блейн навіть не почув, що він там йому сказав, бо почув запах коханого. — Абель, ти мені дуже часто снишся! — і простяг до нього руки, дуже сонний, майже п’яний.

— Не чіпай мене, — грубо відмахнувся Абель. — Дістав уже зі своїми рожевими ніжностями!

— Як же я хочеться спати… — промимрив Блейн, повільно заплющуючи очі, але щосили намагався не допустити цього. Він, справді, не думав, що на галасливому святі може статися таке.

— Яке таке спати? — обурився Абель, трясти його за плечі. — А твоїм атракціоном хто займеться? Блейз звалив зі своїм сніговим дурнем, ти вирішив поспати, а я взагалі не при чому! Алло, тупий омега!

— То поцілуй мене… — сонно промовив він, чомусь усміхаючись. — І я прокинуся…

— Вже поспішаю! — і дав ляпаса.

Це спрацювало. Блейн схопився за щоку й миттю розплющив очі. Сон як рукою зняло від колючої болі. Блейз, пам’ятається, будить його схожим чином, але не так… грубо, чи що? А Абель згадав, що перед ним все ж таки омега, тому йому стало трохи ніяково — може, це було занадто! Можливо, Блейн зараз розплачеться? А то щось підозріло притих, притискаючи руку до злегка почервонілої щоки.

— Агов… — незручно промовив Абель, щиро сподіваючись, що правильно розрахував силу. — Ти чого це замовк?..

— Ти вдарив мене!.. — Блейн підняв на нього щасливі очі: — І мені сподобалося! Ти торкнувся моєї щоки!

— Ти хворий?! — хоч Абель і зробив розлючений вигляд, в душі він все ж зрадів, що уникнув сліз. — Псих якийсь! Подобається, коли його б’ють!

Блейн швидко схопив його за руку дуже міцно.

— Можеш мене бити, — промовив Блейн, червоніючи від зніяковілості та своїх фантазій. — Думаю, якщо це робиш ти, то я збуджуюсь.

— О Мелюзін! — Абель спробував звільнити руку, але не вийшло. — Та відчепись від мене, тупий омега! Ти найтупіший омега в цьому жалюгідному світі!

— До речі про омег… — Блейн покрутив головою. — Де Блейз? Чому так довго? Він обіцяв скоро повернутися…

— Та мені звідки знати? — Абель покинув спроби звільнитися. — Вони ніби в дім дзеркал пішли…

— От тільки хай мене кинуть! — схопився Блейн на ноги. — Ходімо за ними!

Абель залишився стояти на місці, намагаючись придушити роздратування й не зарядити нахабному Блейну ляпаса ще раз. Цього разу сильніше. Але якщо він це зробить, то Блейн тільки зрадіє! Ось як його відв’язати від себе? А ніяк.

— В чому справа? — спитав Блейз.

— Відпусти мою руку, — прошипів недружелюбно Абель. — Не стану я з тобою на людях ходити, наче ми парочка!

— Навіть один разочок?.. — Блейн спробував заграватися, але марно:

— Навіть один разочок, — безжально перекривив той. — Або відпусти мене, або я зі спокійною душею вирушу додому.

— Не треба додому! — він слухняно відпустив його, показуючи покірність. — Бачиш? Я зовсім не липну до тебе! Я завжди робитиму те, що ти мені накажеш.

— То засни на сто років! — сердито кинув Абель.

— Окрім цього.

Якщо Блейн радів такій дрібниці, як просто пройтися поряд з альфою мрії, то Абель відчував суперечливі почуття. Його дратував Блейн, кожен його рух і погляд гарних очей — ось просто дратував і все тут, певної причини ніколи не було. Але з якоїсь причини Абель був поряд та не виходив від нього цілий вечір. Чому? Абелю здавалося, що він просто здався після умовлянь, проте хіба це так?