Глава 40

— Мені вже нормально, — сказав усім я, потираючи очі, бо було незвично перебувати без окулярів. — Не знаю, як потрібно закривати портал, але я буду дотримуватимуся всіх вказівок.

— Ти все ще блідий, — сказав мені Блейз. — Ти впевнений, що нормально почуваєшся?

Я слабо кивнув головою. А потім глянув на марні спроби Абеля відклеїти від себе Блейна, вони радували мене. Незабаром Абель здався, дозволивши обіймати себе, і тоді мій настрій покращився остаточно.

— Все добре, — сказав я. — Треба зачинити портал, щоб не завітав ще чийсь злий тато.

— Тоді треба поспішати, — підігнав мене містер Верджіл.

— Я хотів спитати… Як з мене зробили реліквією, якщо я народився не в цьому світі?

— Як ти про це здогадався? — щиро не зрозумів Віл.

— Це було просто. Просто ввімкнув мозок.

— Добре, — вирішив мені розповісти містер Верджіл. — Мерлін зробив тебе реліквією вже після того, як ти опинився в цьому світі. Я не пам’ятаю подробиць, правда. Не знаю чому. Але щоразу, коли я хочу пригадати, що трапилося, то… Думаю, це чиєсь сильне заклинання, яке змінює пам’ять, — видав несподівано він. — Ще є одна проблема. Ти не можеш проходити через портал.

— Ну, я й не збирався.

— Навіть якщо там, — вказав він на сам портал, — твоє минуле?

— Так. Мені подобається жити своїм життям. Іншого я не знаю.

Нам не судилося підійти до порталу надто близько, бо під ногами виник слизький лід, з якого швидко вискочили голки. Своєрідний паркан із гострих прозорих бурульок явно давав зрозуміти, що одна людина не бажає закривати портал.

— Вибачте, що відлучився, — як виявилося, Джил привів за лікоть ще й свого тата.

Я пам’ятав Доріана Фроста як холодного чоловіка із привабливою зовнішністю, але щось мені підказувало, що вся його фірмова холодність кудись розгубилася. А якщо вже зовсім подумати добре, то Джил може використовувати магію, а його тато у цьому світі – ні. Чи не означає це, що Сніжний король абсолютно беззахисний перед сином?

— Я не маю часу гратися з дітьми! — роздратовано кинув Віл. — Доріане, вгамуй свого сина!

— Не говори з ним так! — Джил змахнув рукою.

Його паркан перетворився на справжню крижану стіну, містер Верджіл просто не встиг щось зробити.

— Так вийшло, що в нашій родині головний той, у кого є магія. Я віддам своє панування тільки батькові, і тільки коли опинюся у своєму рідному домі!

— Джиле, — його тато в якомусь жаху окинув поглядом портал, ніби не повірив своїм очам, а потім уже глянув на сина: — Просто скажи мені, ти певен, що справді бажаєш цього?

— Звісно! — з обуренням відповів він. — Я хочу туди, де немає цієї нестерпної спеки, немає тупих людей й обмежень для чарівників! Я давно це планував! Не смій зараз сперечатися зі мною, ти й так багато накоїв лиха, коли забрав мене сюди! Батько буде злий спочатку, але ти цього заслужив!

— Якщо ти хочеш, я повернуся до твого батька, але тільки заради тебе, — спокій, який переважає в Доріані, виглядає дивно, враховуючи ситуацію. — Я люблю тебе більше за всіх у цьому та іншому світі, тому якщо ти будеш щасливий, то ми підемо і зробимо так, як ти бажаєш.

Чому батьківська любов така жорстока? Доріан мириться з характером власного сина тільки через свою безмежну любов. Але, як часто це буває, діти не можуть поставити себе на місце батьків, а просто користуються тим, що їх обожнюють.

— Так не заважай мені, — жорстко сказав йому Джил.

— Чорт забирай, — зашипів поруч зі мною містер Верджіл. — Ще одна сімейна драма.

— Я можу йому врізати, — сказав Абель, наче пропонував допомогу.

— Ти, звичайно, дуже сильний, але до повноліття краще не ризикувати, — сказав йому Віл. — Ми не знаємо твою межу.

— А приспати його? Сто років для роздумів над своєю поведінкою — саме воно.

— Ні! Абеле!

Я подивився на Блейза. Він найбільше хотів би підійти до Джила і поговорити — це читалося в його погляді спідлоба. І думаю, не тільки поговорити, а й вставити мізки на місце. Блейн, що стояв зовсім поруч, не наважувався заговорити з братом через його стан, проте наважився я.

— Послухай, — тихо промовив я йому, — можливо, тобі треба зараз спробувати вправити мозок своєму альфі?

— Він мені більше не альфа, — різко відповів той, будучи явно на нервах. — Мені начхати на його егоїстичні бажання! Він увесь час брехав! Лицемірив! А тепер вважає, що я його пробачу тільки тому, що ми Істинні! Ні, не бувати цьому!

— Але Блейзе, — акуратно втрутився Блейн. — Він твоя Пара! Ти не можеш…

— Істинні — це умовність, — впевнено відповів Блейз. — Щось на кшталт спорідненої душі. Але аж ніяк не вирок, як зараз стало прийнято вважати. Я сам вільний обирати, з ким мені бути, а не йти за ідіотом-альфою лише тому, що мені подобається його запах! Яка маячня взагалі! Чому всі загострюють на цьому увагу? Любити треба не за запах та зовнішність!

— Але… — той стурбовано перехопив його за зап’ястя. — Такий шанс випадає дуже рідко!

— А якщо ти зустрінеш таємничого Істинного, то кинеш Абеля, так? — знайшов аргумент Блейз. — Викинь вже зі своєї голови тупі стереотипи про сопливе кохання! Ти любиш людину просто так, не вдумуючись, призначена вона тобі долею чи ні, бо ти просто любиш її. Я не можу любити того, хто в результаті ні в що мене не ставить та не зважає на мою думку. Це не кохання, це… не знаю, але точно не те світле та піднесене почуття, про яке всі так багато говорять. Це егоїзм чистої води.

Я навіть заслухався, розуміючи, що сам надто велике значення надавав цим Істинним. Блейз постійно йде всупереч всім стереотипам, але робить це не спеціально, а тому що не всі стосунки можна загнати під шаблони. Думаю, навіть мені варто в нього повчитися.

— Але ж… — Блейну складно руйнувати своє сприйняття світу, це видно. — Ви ж так чудово ладнали! Тобі не шкода?

— Шкода, — щиро зізнався той. — Однак я не хочу бути залежним, не зрозуміло від чого. Знайду того, хто мені краще підходить, от і все. Того, хто цінує мене та мої вчинки, а не мою стать чи запах. Все ще важко уявити? — він швидко знайшов важку артилерію: — Тоді уяви, що Абель знайшов свого Істинного.

— Я висмикну цієї тварі все волосся, — прошипів Блейн і вирішив: — Гаразд! Твоя взяла. Сподіваюся, ти знаєш, що робиш.

— Тепер знаю.

Він підійшов до містера Верджіла, щось тихо сказав, на що той спочатку явно не погодився — обдарував його похмурим поглядом і сказав:

— Я не можу ризикувати вами! Це не шкільні розбірки! А тобі взагалі п’ятнадцять!

— Ні, не шкільні розбірки, — заперечив Блейз. — Будь ласка, дайте мені шанс, добре? І приготуйтеся закрити портал, прошу Вас!

Містер Верджіл стомлено взяв мене за лікоть та промовив:

— Тебе може нудити, але цього разу ніякої непритомності не буде. Просто приготуйся передати мені свою енергію, я просто направлю її на портал. Намагайся запам’ятати всі маніпуляції, щоб наступного разу ти зміг робити це сам.

— Наступного разу? — вирішив уточнити я.

— Всі реліквії тепер у тобі, — лаконічно відповів він. — Тепер ти не потребуєш артефактів, щоб відкривати портал.

Блейз підійшов до краю крижаної стіни. На цей рух зреагував Джил, який відразу наблизився з іншого боку, ігноруючи напружений погляд свого Істинного.

— Бачу, ти вже не такий злий, — сказав задоволено Джил.

— Ага, заспокоївся, — відповів той, але я б на місці Джила не повірив би через такий жорсткий тон. — Я зроблю те, що ти хочеш, але тільки якщо ти не використовуватимеш магію на інших.

— Домовилися, — усміхнувся Фрост, простягши руку.

Крижана стіна розтанула в певному місці, створюючи прохід безпосередньо для Блейза. Той стійко взяв Джила за руку і ступив уперед. Вони підійшли до порталу, а мене несподівано осяяло, що так хоче зробити Блейз! Він вирішив зіштовхнути туди Джила силою, як тільки останній відвернеться.

Верджіл дав мені знак, щоб я приготувався. Мабуть, він також зрозумів, що задумав Блейз. Шкода, в цей момент ми забули, що Джил набагато розумніший, ніж здається.

— Ти мене не зіштовхнеш, — сказав він, посміхнувшись.

Фрост схопив Блейза під руку і штовхнув його спиною до порталу. Тепер у пастці опинився той, хто хотів обхитрити Джила. Він на волосину від провалу! Джил усміхався, дивлячись у приголомшені очі Блейза:

— Я знав, що ти спробуєш зробити щось таке! Ти ж герой, чорт забирай! Ви завжди так робите.

— Не смій мене штовхати, — процідив той. — Клянуся, я тебе уб’ю.

— Позлишся потім, гаразд?

— Ні! — Блейз зробив крок уперед, хапаючи Джила за грудки, а потім помінявся з ним місцями, застосувавши силу і якийсь невідомий прийом самооборони. — Мені не потрібне твоє кохання! Знаєш, здається, я зрозумів, чому твій тато втік від свого альфи, в якого ти пішов. Ти не центр всесвіту, а я не зобов’язаний тебе обожнювати.

— Ми Істинні! — як доказ вигукнув Фрост, мабуть, не очікуючи, що проти нього буде використано фізичну силу. — Ми не можемо розлучитися! Ми страждатимемо один без одного!

— Це стереотип, бовдуре, — безжально сказав Блейз, хоча його голос зрадливо здригнувся. — Але ти багато для мене означав, це правда.

— То ходімо зі мною!

— Ні, Прекрасні принци так не роблять, — і штовхнув його вперед.

Джил за секунду зник у порталі, ніби щойно поринув у почервонілу на мить воду. Блейз постояв на місці, ніби не повірив, що зробив це, і в якомусь шоці позадкував назад. Напевно, його розривали суперечливі думки та почуття. І його можна зрозуміти, йому потрібен час для роздумів. Єдиний альфа, якого він любив, виявився не тією людиною.

— Блейз! — Блейн кинувся до нього. — Ти молодець! Ти все правильно зробив, чуєш? Не смій себе докоряти!

— Правильно, — несподівано промовив Доріан, який стояв віддалік, ніби не наважувався вступати в лайку весь цей час. — Це було правильне рішення. Я допоможу закрити портал із того боку.

— Стривайте! — вигукнув здивовано Блейз. — Але ж тоді Ви зробите неправильний вибір! Повертатися туди все одно, що повернутися до тієї людини, від якої Ви втекли!

— Знаю, — Доріан підійшов до порталу і знизав плечима: — Однак я не залишу Джила одного з цим тираном. Прошу, не зволікайте з порталом, я не знаю, скільки в мене буде сил у тому світі після тривалої відсутності.

І ступив у невідомість, ховаючись у почервонілому від переміщення у просторі між світами. Містер Верджіл не гаяв часу — він направив руку на портал. Я відчував, як різко закрутилася голова, ніби я потрапив на американські гірки, але всіляко намагався зберігати розум. Навколо нас заблищали різнобарвні вогні й здійнявся сильний вітер. Я бачив, як моя енергія, переливаючись, і огорнула руку містера Верджіла. Тільки мені було так погано, що дим розвіявся, як тільки торкнувся порталу.

Щось пішло не так — вогні зникли, а нас трохи помітно відштовхнуло одне від одного.

— Що це ще таке?.. — містер Верджіл дивився на мене, а я не розумів, що сталося. — Мелорі, з якою магією ти народився?

— Не знаю… — здивовано промовив я. — А що?

— Я хотів використати твою світлу магію, але… — містер Верджіл ще сам не знав, як підібрати потрібні слова. — У тебе її нема… Ти не народжувався зі світлою магією! Тобі її хтось ніби запозичив на якийсь час…

— Що?.. — я навіть не знав, що таке можливо. — Хочете сказати, я цілком темний маг?

— Саме так! Але я не розумію чому…

— А це важливо? — почувши голос Міріама, я здригнувся.

Він випередив компанію з кількох людей, які пробиралися сюди через чагарники. Виявляється, прийшла підмога, за якою Крист’ян та Брендан вийшли кілька хвилин тому.

Серед них виявився Міріам, який випередив усіх лицарів незрозумілим для мене чином. Він випромінював пульсуюче роздратування та холодність одночасно, я навіть не одразу його… впізнав?

— Світла магія дісталася йому від батька, — сказав Міріам. — Подарунок, так би мовити. Щоб підтримувати у ньому частки реліквії. Геніальний, чорт забирай, винахід, говорив він!

— Тату?.. — тупо видав я.

Міріам спокійно провів рукою в повітрі й клацнув пальцями. Портал за секунду розплився в повітрі, наче міраж, начебто з ним зовсім не потрібно так багато мороки. А я відчув легке поколювання в тілі, от і все. Але справа була не в цьому, а в силі, яку ховав мій тато.

Що це за магія, здатна самотужки закривати портали? Значить, і відкрити він його міг, якби зібрав усі реліквії в одній кімнаті? Та хто він такий?

— Як ти це зробив?! — містер Верджіл теж виявився розгубленим раптовою силою. — Цей портал — заслуга Мерліна! Він…

— Він би ніколи не відкрив його без мене! — гаркнув у відповідь Міріам. — Досить уже присвоювати йому геть усі заслуги! Не такий він був добрий, яким його всі описують! І добрий, і вірний, як же!

Віл придивився до мого тата, який підійшов до мене, перевіряючи, чи не забився я. Мені, безумовно, приємно, що він дбає про мене, але думка про те, що я його не знаю дуже лякала. Я прожив із ним усе життя, але не знаю його! Та це ж неможливо! Він моя рідна людина!

— Ось чому ніхто не пам’ятає, як познайомився з тобою… — задумливо промовив містер Верджіл. — Ти майстер темних мистецтв. Такий майстер, що міг би порівнятися з Королем Зла, чи не так, найкращий учень Мерліна? Або мені краще називати тебе Морганом?

Я дивився на тата, але той тільки підібгав губи, висловлюючи своє невдоволення. Мій тато — Морган? Той самий Морган, який був найулюбленішим учнем Мерліна, що перейшов на темний бік? А я стільки часу про це не знав!

— Так, — він незвично хитро посміхнувся. — Це я. А чого ти чекав? Що я, ховаючись від Мерліна стільки років, видам свою справжню особистість? Ні, я назвався своїм другим ім’ям!

— Це через тебе зник Мерлін! — як виявилося, у натовпі прибули навіть король Артур, він тільки зараз проліз через тернину.

Король був злий і стривожений. Він же Артур Пендрагон, який, судячи з легенди, не особливо шанує мого тата. Тепер, коли чари забуття були порушені з незрозумілої мені причини, секрет моєї родини для кожного відкрита книга, крім мене самого! І я не знаю, чого лякатися першим.

— Так, через мене, — чомусь визнав тато. — Це я поставив бар’єр, який не дозволяє Мерліну проникнути туди, де є Мелорі!

— Я знаю, ти сердишся, що він зробив із твого сина реліквію, — Артур говорив занадто прямо, я б сказав суворо, ніби відчитує мого тата, але боїться підійти ближче. — Однак він зробив це заради всіх нас! Ти завжди потребував уваги Мерліна, але тобі весь час її мало!

— Заради вас? — тут Морган чи Міріам (вже не знаю, як правильно його називати) істерично засміявся. — Ти такий наївний! Та він просто вчасно зробив відкриття, от і все! Він не мав шляхетних цілей, тупий ти ідіот!

— Моргане, — Артур вийняв меч із кобури, люди, що прибули з ним, повторили його жест. — Ти завдав надто багато шкоди своїми підступами, а ще, можна сказати, вкрав реліквію. У мене є підстави вважати тебе злочинцем!

— Батьку! — втрутився Брендан, хоч його явно ігнорували. — Мелорі не річ, щоб так казати!

— Не втручайся! Ти майбутній король, ти маєш діяти від слова «правильно»! —Артур обхопив його одним дуже суворим поглядом.

— Ти звинувачуєш мене у всіх смертних гріхах, Артуре, — шикнув Міріам, взявши мене за руки, — бо одного разу я відмовив тобі в твоїх почуттях, правда? Гордість зачепив? Що ж, у такому разі, я радий.

Брендан здивовано дивився на Артура, але той якщо й подав якісь емоції, то добре приховав їх за маскою готовності до бою. Я не знав, що мій тато колись подобався королю Артуру! Та я взагалі нічого не знаю!

— Тату… — прошепотів я, не знаючи, що сказати.

— Але це ще не все, — Морган увів мене в обійми. — Мелорі — син Мерліна! А тепер, коли вже я став злочинцем, я просто збігаю разом зі своєю дитиною!

Чорний дим огорнув нас із головою, я навіть не відразу зрозумів, як ми телепортувалися.