Глава 26

У понеділок я пішов у школу, будучи готовим морально до всього.

Тепер, коли я дізнався, що я є бетою, в мене неначе відкрилися очі. Для початку, я, можна сказати, втратив свою маленьку, але все ж таки унікальність. Крист’ян називав мене «дивним омегою», а тепер зрозуміє, що немає в мені нічого незвичайного. Брендан пішов до Хеля, тому що він все ж таки омега, а не бета, а таке часто відбувається. Альфи та омеги створені один для одного. Істинна пара і таке інше. І коли я зрозумів усе це, то мені стало по-справжньому сумно.

Нехай я розкрию справжню особистість Хель, Брендан не зможе дивитися на мене так, як дивиться на нього — закохано. Напевно, виною тому природний потяг. Цікаво, чому так паршиво на душі, коли приходить усвідомлення, що ти зовсім нічим не виділяєшся? Ну, крім того, що я все ж таки хранитель та вожу дружбу з казковими персонажами. Але це не впливає на мої індивідуальні якості.

Сидячи на уроці філософії, яку я люто ненавидів раніше, я несподівано перейнявся всім тим, що намагався вбити в наші голови тридцятирічний омега. Напевно, це і є розпач. Тільки я дуже сподіваюся, що мого внутрішнього стану ніхто не помітить. Не вистачало ще жалості!

— Ось ти де! — Суміре схопив мене за руку, як тільки я вийшов із кабінету, а потім потяг у бік буфета на другому поверсі. — Сьогодні продають яблучні пиріжки! Нєж ще пише контрольну, а Блейн зник, коли побачив Абеля. Мені потрібна компанія, ти ж знаєш, чим закінчуються мої спроби здобути собі їжу самостійно.

Востаннє він надто розлютився з-за черги, у коридорі полопалися і лампочки, і шибки — на щастя, директор Гудвін усе зам’яв. Загалом з того часу стало зрозуміло, що Суміре краще ходити з кимось, хто зможе його вчасно заспокоїти.

Ми прийшли на другий поверх, де тільки-но збирався натовп. Урок закінчився хвилиною тому, довгої черги ще не було, чим скористався Суміре, підскочивши до вітрини.

— У них не один пиріжок із яблуками… — прошепотів він. — Яблучний пиріг, яблучні кульки… Що ж, усі мої кишенькові гроші на сьогодні, бувайте.

— Навіщо тобі стільки їжі? — спитав я. — Пам’ятаю, ти любиш яблука і добре поїсти, але ти певен, що здолаєш усе за один день?

— П’яти хвилин вистачить.

— Куди воно тобі влазить?..

Якийсь альфа вліз попереду нас, судячи зі спортивної куртки — він з команди Брендана. Згадка про нього, нехай і невиразна, змусила мене відчути неприємне тремтіння. Суміре ж обурився:

— Гей, ти вліз у чергу!

— Пробач, пробач, — нахабно пробелькотів той, ледве обернувшись.

Все ж, ці альфи-спортсмени мають величезний зріст, Суміре навіть з його поглядом не зможе такому протистояти.

— Як там, на землі?

— Нормально. А ти головою об стелю не б’єшся? — парирував той. — Мабуть, б’єшся. Іди до кінця черги!

— Та вгамуйся, — обурено видав футболіст. — Ти завжди такий агресивний, Суміре? Я тут не заради себе, мене попросив друг зайняти місце, поки він дійде сюди.

— Та мені насрати, — випалив Суміре. — Іди звідси!

— А вночі ти теж такий пристрасний та агресивний? — посміхнувся той.

Напевно, у вісімнадцять років у альф тільки одне в голові, інакше я не розумію їхньої зацікавленості у темі сексу.

— Може, пристрасний та агресивний, та ось тільки ти про це ніколи не дізнаєшся, — Суміре виразно окинув його поглядом, сповненим зарозумілості.

Ну, тепер він дуже схожий на Принца Зла, але вголос я цього не скажу. Ні дякую.

Альфа, мабуть, почув моє важке зітхання, тому вирішив заговорити і зі мною, через що я здригнувся:

— Гей, а це не тебе кинув Брендан?

Та тут уже всі на світі в курсі?

Цей поділ на альф і омег трохи бісить. Але тепер, коли я дізнався, що я бета, можу не дотримуватись правил поведінки! Зрештою, чому всім так хочеться натиснути мені на мозоль?

— Мене. Як бачиш, живий, здоровий, з’явилася купа вільного часу від його скиглення.

Суміре з подивом повернувся до мене. Жоден омега зазвичай не зізнається, що його покинули з такою легкістю. І це не дивно. Але я бета, для мене це звичайна справа. Альфи дивляться на омег, от і все.

Футболіст несподівано для мене розсміявся:

— Чорт, і правда! Брендан ниє через кожну невдалу подачу, — а потім простяг мені руку. — Донован Вольф.

Я здивувався не гірше за Сумире. У Донована засмагла обвітрена шкіра, видно, що він не любить сидіти вдома. Каштанове волосся закривало лоба через відрослу стрижку. Суміре чомусь здригнувся:

— Доноване? Чому я тебе не впізнав?

— Н-не впізнав? — різко здивувався той. — Суміре, це найболючіше, що я від тебе чув.

Суміре поспішив сказати мені:

— Це найкращий друг Нєжа. Гадки не маю, як Нєж зміг потоваришувати з цим телепнем.

— Це не так прикро, як те, що ти встиг забути мене, — сказав Донован. — Знаю, що молодшого брата Нєжа кривдити не можна, але якщо я не виконаю доручення, то хто знає, як розлютиться Брендан. А він таки квотербек, а я хочу залишитися в основному складі команди.

— Я тебе зараз сам ображу, — рикнув Суміре, зреагувавши на те, що його назвали молодшим братом. — Я прийшов сюди першим, мені насрати на твої доручення чи твою дурну команду. Я хочу скуповувати все, де є яблука.

— Ой… — Донован глянув убік. — Наближається битва омег. Адже Хель теж любить яблука…

Виявляється, він тримав місце для Хель. Ця Лялька, як назвав його Суміре, пройшлася сюди без Брендана. На щастя, Пендрагон був на тренуванні або просто вештається без діла.

Хель встав перед Сумире з таким виглядом, ніби не помічає розлюченого погляду Принца. Донован відступив до мене, злякавшись того погляду Суміре, і я його не засуджую.

— Ти не можеш мене звинувачувати, — спокійно промовив Хель, не зважаючи на погляд Сумире. — Немає закону, який забороняє зайняти чергу другові, чи не так?

— Я тобі його зараз на лобі випалю! — замахнувся Суміре, в його руках на мить спалахнуло полум’я, але я встиг перехопити руку.

Сторонні, якщо й помітили магію, навряд чи повірять своїм очам.

— Ні! Суміре! — сказав я. — Це лише черга, таке відбувається у кожній школі!

— Послухай хранителя.

Хель залишався спокійним, ніби… О ні, ситуація буде на його користь, якщо Суміре не стримає себе.

— Знаєш, Сумире, у нас є одна спільна риса… Ми обидва божеволіємо від яблук, правда ж?

— Тільки спробуй, я присягаюся, що спати вночі від кошмарів не зможеш… — прошипів Сноу.

— Он як? — посміхнувся Хель. — Погрожуєш мені без вагомої причини? О, так ти схожий на свого тата.

Він тисне на потрібні важелі! Провокує Суміре! Якщо він серйозно розсердиться, то я не зможу його зупинити.

Ну годі! Досить! Всі омеги гризуться між собою, але я не омега, годі мислити як омега, Мелорі!

Без зайвих слів я пройшовся вперед, легко відштовхнувши Хель убік, викликавши тим самим здивування. Я вліз перед ним у чергу. Так омеги не роблять, адже вони — взірець покірності та господарності (стереотип, але іноді він себе виправдовує).

— Перепрошую, — заговорив я з омегою біля прилавка. — У мене зараз важлива контрольна, можна якнайшвидше?

— А… Звісно! — схаменувся той.

— Дайте, будь ласка, по одній булочці з яблуками. Не важливо, що це буде, аби були яблука.

Я з усмішкою повернувся до розгубленого Хеля, який застиг на місці від непорозуміння. Мені здається, у нього завжди настає така реакція, коли він втрачає контроль за ситуацією.

Суміре обігнув його та вручив гроші за своє замовлення буфетнику. Ми попрямували в бік сходів, щоб спуститися на перший поверх, як раптом нас гукнув Донован:

— А ви круті! — і пішов з нами. — Мелорі, я чув про тебе, але не думав, що ти справді такий хоробрий. Хель може і виглядає невинним, але він може відігратися.

— Успіху йому, — сказав тоді я, розуміючи, що в цей момент мене не хвилюють шкільні розбірки. — Аби зубки не зламав.

Суміре, уплітаючи пиріжок, прокоментував:

— Мелорі своєрідна людина. Теж виглядає невинним.

— Я і є невинний, — сказав я.

— Та ти ще й скромний, — Донован слабо посміхнувся: — Сподіваюся, ти врятуєш Брендана з лап цього гидкого омеги. Хель крутить людьми як гайковий ключ гайками. А ти все ж таки зберігач, це по твоїй частині.

— Ти теж казкар? — запитав я.

— Так.

— Так?! — здивувався Суміре.

— Я зараз розплачусь, — ображено пробурчав Донован. — Ми знайомі вже стільки років, а ти не зволив дізнатися про мене навіть це.

— Я терплю тебе тільки через Нєжа, — пирхнув Суміре.

Донован дійсно знає його вже давно, якщо не розлютився на його грубість. Єдиний альфа для Суміре — це все ж таки Нєж, а решта — фон. Однак про це знаю тільки я.

— Мої батьки перевертні з «Червоної шапочки», — сказав Донован. — Вміємо перевтілюватися на вовків, але я ненавиджу це робити. Відразу то блох набираєш, то одяг втрачаєш. Непрактично, жах.

— Так це багато чого пояснює, — сказав Суміре. — Нєж у курсі?

— Звісно! Я розповів йому, коли він сказав про себе! — Вольф виправдовувався перед Суміре, ніби останній вирішував, дружити йому з Нєжем чи ні. — Твій брат тебе обожнює, навіть незважаючи на твій родовід. Ой, не дивись так зло! Я не хотів сказати щось погане!

Донован вирішив, що треба йти за моєю спиною:

— Я пам’ятаю тебе ще з дитинства. Немає нікого, хто б так дбав про Нєжа. Ти зовсім не злий, просто асоціальний. Я навіть це слово в інтернеті знайшов!

— Краще мовчи, собако, — зашипів Сумире, збентежений похвалою, та забив рота їжею, щоб не мати можливості вступити в розмову.

— Упевнений, у ліжку він щось, — прошепотів мені Донован.

Мені звідки знати, який Суміре в ліжку? Але тепер, коли він це озвучив… Я маю неправильну цікавість. Але все ж! Альфи люблять таке полум’я, правда? На Суміре є попит, але до нього бояться прямо підходити. Якийсь ореол бажання сміливих альф. Цікаво, він сам про це здогадується?

Суміре пішов в один коридор, де в нього англійська мова, а я і Донован в іншу. Правда, я не думав, що нам із Донованом по дорозі. Я його не знаю, він товаришує з Бренданом, хоча сам собою досить доброзичливий тип — про що нам говорити?

— Круто бути бетою! — раптом сказав Донован, чомусь радіючи своїм словам. — Ти можеш спробувати як омегу, так і альфу! Все віддав би за таку можливість!

Так, у нього одне на думці.

— Як ти зрозумів, що я бета?

— Нюх, — коротко відповів він, вказавши на свій рівний ніс. — Вовки відчувають світ через запахи довкола. Ти практично не відрізняється від омеги, але запах ледве чутний, тому я зробив висновок, що ти все ж таки бета.

— Де ти був раніше? — обурився я. — Усі досі впевнені, що я омега.

— Тож почни зустрічатися з іншим омегою! — щасливо промовив Вольф, про щось помітно замріявшись. — З кимось красивим та сексуальним. На кшталт Суміре чи Блейна Б’ю.

Все, я остаточно зрозумів, чому Суміре на нього шипить. Цей хлопець явно латентний збоченець. Може, навіть не усвідомлює цього. Ну, добре, він хоча б не знущався з мене, це вже щось.

***

Хель, мабуть, запам’ятав мою зухвалу витівку в буфеті, якщо на наступному уроці деякі однокласники косилися на мене з осудом у погляді. Абель ненавидів урок літератури, тому готувався до сну на сусідній парті, але не зміг не помітити такої уваги.

— Мелорі! — шикнув він з обуренням. — У цьому класі я весь такий поганий. Ти що, вирішив переметнутися до табору темних?

— Нічого подібного, — я склав руки на грудях, уперто дивлячись перед собою на дошку, хай знають, що мені все одно. — Я просто не дозволив Хелю позлити Суміре.

— Та ти сміливий! — здивувався той. — Але чому Суміре просто не зачарує Хеля?

— Боюся, якщо дати йому волю, Хель загине за таємничих обставин.

— Шановні! — до кабінету влетів наш учитель, високий чорнявий альфа, який постійно радіє, ніби щодня вживає наркотики. У свій час це служило темою для жартів. — У нас чудова новина!

— Школа горить? — зрадів Абель.

— Ні.

— Так нема чого дарувати надію.

— Учні дев’ятого класу погодилися організувати невелику постановку цієї середи. Думаю, замість уроку ми могли б сходити та подивитися на їхні старання.

— Так! Так! Так! — одразу закивав увесь клас, раптово зацікавившись театром.

Дев’ятий клас? Що ж, Хель не зможе проігнорувати такий шанс, правда? Не треба бути провісником, щоб зрозуміти, кому дістанеться головна роль. Гаразд, це трохи краще за самостійну роботу. Хоча ні. Ані краплі не краще.

***

Я кардинально змінив свою думку, коли настав час п’єси. Виявилося, ця невелика вистава складалась з кількох сценок, взятих із різних творів. Вчителя говорили, що це допоможе «дітям» відчути себе на місці інших, але я так не вважаю.

Охочі подивитися на виставу сиділи в невеликій актовій залі (в школі таких зал декілька), а таких виявилася половина школи. Деякі явно прогулюють свої уроки, на кшталт Блейна, що сидить праворуч від мене. Він би не прийшов, але …

— Блейз грає Отелло, — засміявся він, приготувавшись знімати це на телефон.

— Що?.. — здивувався я.

— Омеги вибирали роль Отелло, а альфи — Дездемона, — сказав мені Блейн. — Його однокласники вирішили, що найсимпатичніший альфа класу — це мій рідний брат. Боже, з глузду з’їхати! Варто йому було підстригти волосся, як він обставив альф!

Ми трохи посміялися з цієї новини. Зважаючи на все, Блейзу нормально так живеться зі своїм новим образом. Він не скаржиться, а тільки потішається над «жалюгідними альфами» та «дурними омегами». У його стилі.

— А хто грає Дездемона? — спитав я, поки на сцені відіграють момент із книги «П’ятнадцятирічний капітан».

Блейз багатообіцяюче посміхнувся:

— Хель. Я хочу зняти, як мій брат із коричневою фарбою на обличчі душитиме Хель! Це найкраще, що відбувалося зі мною за останні дні!

Ось чому моя думка про виставу кардинально змінилася. Як тільки я сів зручніше і поправив окуляри, щоб краще все роздивитися, то побачив біля стіни біля перших рядів Брендана. Він розмовляв зі своїм однокласником, іноді дуріючи чи сміючись. І… Все ж таки, він такий гарний, коли посміхається.

Знаю, я не повинен дозволяти собі так думати, але що я можу зробити із собою? Брендан частково моє перше кохання, що не дає мені спокою. Я можу ображатись чи злитися, але серцю не накажеш.

Сховавшись за зачісками двох омег, що сиділи попереду, я залишався непоміченим для Пендрагона. Хоч здалеку подивлюся на те, що в мене забрали.

Ну, Блейз, будь ласка, задуши Хель по-справжньому!

На сцені відбувалися важливі дії за книгою, але я вже не стежив за цим. Брендан закінчив розмову зі своїм другом, котрий почав дивитися на сцену, а сам окинув поглядом зал. Таке почуття, ніби він шукає когось. Чи не мене? Чи я надто наївний?

— Брендан шукає тебе, — прямо сказав Блейн, прикрившись чорними окулярами. — Не питай, як я це зрозумів. Омежі хитрощі і таке інше.

— Навіщо йому шукати мене? — пробурчав я, чомусь боячись визирнути з укриття.

— Ну, чи знаєш… — зітхнув Блейн. — Такі речі зазвичай пояснювати не треба. Те, що ви у сварці, не означає, що між вами все скінчено. Боже, мені б такий зв’язок, як у вас із Бренданом!

Мені могло б стати приємно, якби не той факт, що я вже довгий час страждаю через цього альфу. Якщо я бета, то нема чого й боротися за його довіру чи серце — у бет рідко бувають щасливі кінці. Немає жодної казки, де герой був би бетою! Хіба що на фоні. Так що не треба давати надії прорости в серці.

— Ось ти де! — хтось поплескав мене по волоссю, я підвів очі і помітив задоволеного Крист’яна. — Твоє щастя, що я знайшов тебе.

— А навіщо? — поцікавився я, коли він упав на сусіднє сидіння.

Останнім часом ми почали спілкуватися. Не сказав би, що ми друзі не розлий вода, але тепер на перерві я можу спокійно підійти і почати розмову, і ця дія не видасться дивною.

Блейн цикнув і склав руки на грудях. Він ще не звик до Крист’яна, та й не намагався, але героїчно терпів його з однієї причини — вони обоє ненавиділи Хель так сильно, що могли годинами його обговорювати.

— Мені було сказано відвезти тебе після школи до ресторану, — а потім засміявся з мого здивованого вигляду: — Це не побачення. Доручення твого тата.

— Що?..

— До речі, звідки у нього мій номер телефону?

— Не знаю, — я відкинувся на кріслі і поліз у кишеню по телефону, щоб послати татові повідомлення. Чого це він мені побачення влаштовує?

— Стуліть пельки! — зашипів Блейн, швидко приготувавши камеру на смартфоні. — Зараз буде жарко!

Оголосили, що зараз на сцені буде сцена із «Отелло». Ми чекали, що з Блейза зроблять мавра, але ми помилялися. Коли він вийшов на сцену, почувся захоплений шепіт омег, дехто навіть не посоромився зойкнути. І не дивно — на ньому був костюм із театрального гуртка. Не знаю, чи відповідає таке вбрання образу Отелло, але Блейз тепер був копією Прекрасного принца в цьому жилеті, широкими рукавами і вузькими штанами в довгих чоботях. Волосся відкинуте назад так недбало, ніби він таким народився.

— Чому ці омеги так реагують на мого брата? — не зрозумів Блейн, а потім насупився, поступившись своєю ревнощами: — Я єдиний омега в його житті! Він також омега! Чому вони…

— Тому що він схожий на альфу, і всім начхати на правду, — усміхнувся Крист’ян. — Красива обгортка для омег, чи не так?

Потім на сцену зійшов Хель. Я насупився, побачивши його витонченість у цьому одязі — легку сукню для омег того часу молочного кольору, підв’язану червоними стрічками. З його звичайною зовнішністю цей м’який образ дуже поєднувався. Але з його справжнім характером нічого спільного немає. Тільки залі начхати, альфам все сподобалося, судячи з усмішок. Ненавиджу!

Блейн налаштував камеру, як тільки Блейз промовив:

— Чи ти молився на ніч, Дездемон? — і з таким серйозним обличчям він справді альфа, а не омега.

Може, це йому треба було народитись бетою? Було б не так сумно. Спостерігаючи за подіями на сцені, я не помітив, як сповз по спинці крісла, наче незадоволена дитина на дитячому святі.

— Подумай про свої гріхи. Швидше, — кинув Блейз, чудово виконуючи свою роль.

А може, він просто говорить від щирого серця, все ж таки, ця фраза годиться для розмови з Хель. Хель у свою чергу скривив досить переконливе перелякане, але миле личко:

— Мої гріхи — любов моя до тебе!

— Ось за неї ти й помреш сьогодні… — Блейз зробив крок уперед, висловлюючи непідробне бажання зімкнути пальці на тонкій шиї.

А це вже цікаво! Я вмостився зручніше і посміхнувся. Хель позадкував. У нього добре виходить грати на публіку, тому така майстерність на сцені не дивна.

— Смерть за кохання з природою не згодне. Який страшний ти! Навіщо кусаєш губи?

Далі він промуркотів свої слова, але я пропустив їх повз вуха. Все ж таки, коли вже його задушать? Чим більше бачив, як він чудово грає свою роль жертви, тим більше ненавидів його. Оце він вміє вдавати, ага!

— О, горе! Він обдурений наклепом! Загинув я! — вигукнув Хель на сцені, і моя увага знову прикувалася до сцени.

— Ага, перелюбник, при мені про нього ти нахабно смієш плакати! — крикнув Блейз, омеги в залі дивилися на нього із захопленням і інтересом, Блейн поруч помітно скривився в братній ревнощі.

— Ні, убий хоч завтра! А цієї ночі дай до ранку прожити! — Хель відійшов на крок, але Блейз перехопив його за руку, глянувши просто в очі:

— Не дам.

Омеги чомусь зашепотілися, мовляв, який він класний та наполегливий. Мені здалося це дивним, бо це не постільна сцена, а вбивство. Ну добре. Омегам подобаються поганці, так?

— Дай прочитати молитву… — прошепотів Дездемон, дивлячись просто на Отелло.

— Пізно, — Блейз простяг руки і склав їх на шиї Хель, безжально дивлячись йому в очі. — Запізно…

Ця найкраща постановка у світі!

Блейн дочекався, поки Хель не зобразить свою смерть на невеликому дивані, де його «задушив» Отелло, а потім уже закінчив зйомку сцени, і почав знімати реакцію зали.

Зал зааплодував, коли актори підвелися зі своїх місць. Дійсно, це було щось неймовірне! Більше б такого позитиву!

— Я так і думав, ти садист у ліжку, — сказав мені Крист’ян. — Така кровожерлива посмішка… Я млію… Тобі подобається завдавати болю?

Раніше я зніяковів би, але не зараз. Якщо я не омега, то можу поводитись, як вважаю за потрібне:

— Було б непогано задушити когось під час сексу, хіба ні?

Крист’ян уп’явся на мене поглядом:

— Не заводь мене.

— Так не питай очевидного, — завзято відповів я.

***

На перерві всі тільки й говорили про постановку дев’ятого класу. У фойє штовхалися практично всі, кому не ліньки, включаючи вчителів, які фотографувалися з учнями в костюмах. У гримерну натовп не пускали, але Блейз провів мене та Блейна, щоб його не змусили фотографуватися з усіма.

— А зі мною! Зі мною! — застрибав від радості Блейн, уже приготувавши передню камеру. — Я не відпущу тебе, поки ти не сфотографуєшся зі мною! А не з тими омегами, — і зашипів ревниво на двері, що вели у фойє.

— Ого, приревнував? — здивувався Блейз. — У цьому одязі я почуваюся безглуздо. Вони взяли костюм принца, бо для Отелло в театралці не знайшлося нічого путнього. А ще омеги мого класу як змовилися. Вони не захотіли бруднити мене в фарбу, мовляв, і без неї схожий на Отелло. Щось мені підказує, що річ не в цьому.

— Ти просто шикарний альфа, — сказав Блейн, швидко зробивши з ним селфі з різних ракурсів, як ненормальний. — Мелорі, а ти не хочеш сфотографуватися з Прекрасним принцом?

— Ні, дякую, — сказав я. — Може сфотографувати вас разом?

Замість відповіді Блейн дав мені телефон. Гаразд, сам запропонував. Проте ці брати стали дуже близькі останнім часом, я не можу порушувати таку ідилію. Я фотографував їх кілька разів, тому що вони починали дурачитися, але, думаю, так роблять усі брати.

— Вибачте… — ми здригнулися від голосу, що пролунав під столом.

Безіменний фантом невпевнено визирнув з місця, де надійно сховався, поки Блейн не витяг його за лікоть і заявив:

— І з ним нас сфоткай!

Безіменний розгубився від такої гостинності, але не наважився чинити опір братам Б’ю. Через якийсь час фотозйомки мене теж втягнули у пару кадрів, але на цьому моя щедрість закінчилася. Все-таки весело мати друзів.

— Я просто хотів сказати… — промовив Безіменний, наляканий нашою активністю. — Я хотів… похвалити тебе за гру… — сказав він Блейзу.

Безіменний іноді з’являвся у нашому гуртку казкарів, я познайомив його з усіма та пояснив, що Безіменний тут навчався, але таємно, тому не варто його шукати під час уроків. Але він вилазить із укриття, коли трапляється якийсь захід, де задіяна сцена.

— Я не стільки грав, скільки говорив від серця, — сказав Блейз. — Хель має дуже тонку шию. Дивно, що він такий слабкий і тендітний, як з кришталю зроблений. Якби я трохи натиснув на шию, то…

— Ви добре дивитесь на сцені… разом, — сказав Безіменний. — Ви відіграли від душі, хоча я не думав, що ви обоє здатні на це. Ви не маєте сценічних даних, але ви мене здивували.

— Пф, — махнув рукою Блейн. — У Хель, крім сценічних даних, немає нічого.

— Ні, — здивовано поправив фантом. — Він ніколи не змінює своєї поведінки. Він просто говорить людям те, що їх наштовхує на ті чи інші дії. Це не гра, це просто вміння правильно говорити. Я розуміюся на таких речах.

— Значить, Хель не такий вже лицемір? — спитав Блейз. — Мені начхати. Головне, що він може зіпсувати всім життя. Я не дозволю йому цього.

— Слова справжнього Прекрасного принца! — з усмішкою заявив його брат.