Глава 42

Зовні я точно пішов у батька — ось що перше спало мені на думку.

Знаю, ця думка прийшла не вчасно й вона зовсім ні до чого, але так воно і є. Я не так уявляв Мерліна, могутнього чарівника, чий точний вік нікому не відомий, та й батька теж не так уявляв — все ж таки, до цього моменту я до останнього вважав їх двома різними людьми.

Якби я міг, то, напевно, задихнувся від почуттів, які переповнювали, проте Мерлін для мене все одно чужа людина. Я не бачив його, не знав про його існування, та й узагалі — як уявити його у ролі мого батька?..

Тато стиснув руки у мене на плечах, ніби намагаючись показати, що не дасть мене образити навіть у такому жалюгідному стані. Мерлін не був схожий на небезпечну людину, тільки не з цією дружньою посмішкою, але я вже переконався, що зовнішність дуже оманлива і не варто їй довіряти.

— Мелорі, — раптом звернувся він до мене, я відчув, як здригнувся тато. — Тобі сподобався мій подарунок? — він показав на Фаїна. — Я дізнався, куди ви переїдете. Я довго стежив за вашим переміщенням, але якось не наважувався дати себе знати… І потім… Мені здалося, що собака, здатний захистити, гарний вибір. До речі, цей песик із виводка знаменитого собаки, який охороняє Огниво! Повір, ця порода вміє боронити!

Чому він говорить зі мною так, ніби ми сто років знайомі? Навіщо він підсунув мені собаку? Подарунок? Не розумію! Що йому потрібно? Він прийшов помститися татові? У такому разі йому доведеться вбити спочатку мене.

— Мерлін, як ти… — Артур спробував щось запитати, але той махнув рукою:

— Тут така буча зчинилася! Давайте всі розійдемося по домівках? Мені треба поговорити зі своєю родиною. Ну, розумієш, ми давно не бачилися, мій син уже виріс, а найулюбленіший учень бажає розірвати мені горло. Але я все розумію, я ж не йолоп. Тож… До зустрічі!

— Ти не можеш відмахнутися від усього зараз! — обурився Артур, шокований таким нахабством і недбалістю. — З’явився як грім серед ясного неба! А тепер збігаєш!

— Ось завжди ти такий, — судячи з вигляду, Мерліну було відверто начхати на накази. — Зараз пізно, а люди цього міста продовжують веселитися на карнавалі! Може нам краще всім заспокоїтися? Продовжимо розмову завтра на свіжі голови, що скажете?

— Ні! — Артур лопався від обурення, а інші ж і слова не промовив, начебто всі вони злякалися не зрозумій чого.

Або когось. Невже Мерлін для них такий важливий?

— Це безвідповідально! Скажи, що діється!

— Гаразд, — вже роздратовано відповів Мерлін, немов поспішає на автобус, але його затримують. — Ти не маєш права взагалі звинувачувати Моргана. Він так на мене розлютився, що вирішив послати кудись подалі. Буквально. Спочатку я сам страшно сердився, але я мав цілих одинадцять років, щоб подумати над своєю поведінкою. Я прийшов до висновку, що заслужив своє вигнання, гаразд? Тобі краще? Серйозно, народе! Ідіть у своїх справах! Ненавиджу бути в центрі уваги!

— Мерлі… — Артур не встиг і його ім’я домовити, як Мерлін просто клацнув пальцями та весь натовп відразу випарувався.

Просто за мить! Я навіть здригнувся від несподіванки.

Мерлін посміхнувся, повернувшись до нас з татом, ніби нічого дивного не сталося:

— Я відіслав їх по домам. Чому ви такі нервові?..

Цікаво, він насправді не розуміє, чи просто знущається?

— Якщо з приводу собаки… То все гаразд, він компактний!

Йому вистачило лише погляду, щоб Фаїн зменшився й став колишнім милим кімнатним песиком, який любить гризти іграшки, а не людей. Фаїн підбіг до мене, розмахуючи хвостом як вентилятор, але я не брав його на руки. Не хочу відволікатися, раптом це буде фатальною помилкою?

Я не зміг би протистояти Артуру Пендрагону, що вже казати про Мерліна. Проти нього ще абияк міг би вистояти тато, але в нього зараз зовсім немає на це сил. Я не знаю, що робити. Хіба що стояти бовваном і сподіватися на диво.

— Ми так і стоятимемо на вулиці?.. — поцікавився Мерлін. — Так? Добре. Бачу, ви просто дуже приголомшені моїм візитом.

— Що тобі потрібно? — недружньо запитав тато. — Тільки давай не втирай мені, що скучив!

— Але це так! — Мерлін підійшов до нас, а Міріам моментально схопив мене за плечі і змусив відійти назад, а той помітно здивувався:

— Моргане, припини так поводитися! Нічого я не зроблю нашому синові!

— Нашому? — засичав ображено тато. — Так тепер він наш? Оце так!

— Знаю, ти злий на мене, але часи змінюються. Моргане, я зрозумів, що ти мені не байдужий, коли втратив тебе. Ти не уявляєш, як я хотів побачити тебе знову! А зараз ти став таким гарним омегою! Втім, ні… Ти тільки постригся, а так ти завжди був гарним.

І тому ти пустив його собі в ліжко? Чомусь я злюся на цю людину, яка так вчинила з татом. Він не просто користувався його коханням, зробив мене й покинув, а ще й зіпсував мені життя, наче я — якась там іграшка.

Навіть не знаю, які емоції зараз відчуває тато. Мабуть, йому хочеться зараз відправити Мерліна туди, звідки він з’явився. Я глянув на нього, але вперше побачив такий жорстокий погляд, яким він обдарував Мерліна.

— Ну годі вже… — Мерлін зрозумів, що тата не проб’єш компліментами. — Повір, я довго вигадував, якими сентиментами завалю тебе! Правда, у мене багато накопилося! Але, бачу, тобі все одно…

— Йди до біса! Я не знаю, що ти задумав, але…

— Ти блідіший за звичайний, тобі недобре, — Мерлін клацнув пальцями.

Я приземлився на м’який диван, як і тато.

Як Мерлін це робить? Телепортує живі матерії без жодних проблем! Я не розумію! Він що, не використовує енергію чи портали? Здається, я далеко не все знаю про магію. Або, можливо, Мерлін настільки сильний, що може… все? Буквально все? Якби я знав!

— Тобі легше? — Мерлін опинився біля тата, допомагаючи йому зняти пальта. Щоправда, виглядало це дещо награно, адже тато не хотів приймати жодної допомоги. — Варто сказати, що твій бар’єр — це щось. Ти вклав у нього стільки ненависті, що я навіть не зміг його зламати.

— Мені начхати на твої компліменти, — відрізав тато, дивлячись на нього з якимось викликом. — Ти хочеш свою реліквію назад, так? Тільки я не віддам тобі Мелорі! Нізащо!

— Я не за цим тут… — Мерлін зітхнув, як це роблять люди, які сперечаються з дуже впертою людиною. — А що це в тебе на пальці?

— Я хочу вийти заміж, а ця обручка, — Морган нахабно вказав на прикрасу, — тому підтвердження. Запізнився ти зі своїм коханням.

Мерлін перехопив його руку, щоб краще розглянути подаровану Реджинальдом обручку. Я напружився, помітивши, як у цих зелених очах ніби промайнула буря емоцій, але він швидко заспокоївся. Якщо він справді досі кохає тата? А якщо буде злий, що він з іншим?..

— Він міг би подарувати щось дорожче, — знайшов до чого причепитися Мерлін. — Я можу подарувати тобі купу дорогоцінного каміння. Ти знаєш, я можу дати тобі все. Просто попроси.

— Мені нічого не потрібно від тебе, — Морган говорив так жорстко, наче на суді. — Важливо, що він кохає мене, а я його.

— Моргане! — він узяв його за руку, на якій була та сама обручка. — Не будь такий жорстокий до мене! Я ж прийшов благати тебе дати мені другий шанс. Я так довго чекав цього моменту! Ми стільки років були разом! Так, я повівся як останній ідіот, придурок і мудило, я визнаю це. Я користувався твоїми почуттями та користувався тобою в цілому. На той момент мені було байдуже, я визнаю і це. Але коли ти зник із мого життя, то я багато чого зрозумів! Правда! Не дивись так на мене!

— Старо як світ, — пирхнув мій тато, відсмикнувши руку, і промовив з іронією в голосі: — Начебто ти зрозумів, що любив, коли загубив. Ой, не втирай мені цю дурницю! Ти маєш рацію, ми жили разом занадто довго, і я чудово тебе знаю! Ти нікого не любиш, тільки свою магію та експерименти!

— Але навіть під час моїх досліджень ти був поруч! — наполегливо продовжив Мерлін. — Я не помічав того, наскільки ти важливий для мене! Правда! У перший же день нашої розлуки, я сердився і думав, що вб’ю тебе, але розумів, що просто не зможу! Ти мені небайдужий, тепер я це усвідомив.

— Запізно.

Повисла напружена тиша. Я весь цей час сидів, не наважуючись втрутитися. Думаю, мені не варто влазити в розмову дорослих людей, про чиє особисте життя я не маю жодного уявлення. Зрештою, я навіть практично нічого не знаю про їхню історію.

Мені було дуже ніяково вислуховувати всю цю розмову, й здається, тато і не думає зменшувати оберти. Аби не розлютив Мерліна своїм палким характером! Щиро кажучи, я не хочу, щоб він дав другий шанс Мерліну. Мені здається, далеко не за все можна пробачити людині. Або це тому, що я дуже хотів весілля Міріама та Реджинальда. А ще я все ще сприймаю цю людину зі смарагдовими очима за чужого альфу в будинку, який випромінює приховану загрозу. Або мені так здається. Загалом я сам заплутався.

— Я зрозумів, — нарешті зітхнув Мерлін. — Ти кохаєш іншого і хочеш завести з ним сім’ю.

— Саме так. Якщо ти щось…

— Та нічого я не робитиму! — вже приречено промовив він. — Я ж сказав, що змінився. Ось побачиш, яким я став розуміючим. Я займуся своїми справами та не втручатимусь у твоє життя, клянуся. І якщо ти вирішиш повернутися, я завжди тебе прийму, гаразд? Однак ти не можеш заборонити мені бачитися із сином! Він же і моя дитина теж!

— Бачиться? Після того як ти провів над ним свій експеримент? — одразу насупився тато. — Ні! Я так і думав, що в твоїх, так званих змінах криється причина! Ти хочеш щось зробити з Мелорі, так?

— Ні, — Мерлін відповідав так стійко, що мимоволі викликав повагу. —Послухай, Моргане, я дуже багато думав про все це. Ти так сильно зненавидів мене, що поставив неймовірний бар’єр, який навіть я не зміг пробити! Звичайно, подібне мене ранило та змусило обміркувати свій вчинок! Бар’єр із чистої ненависті… Подумати тільки, до чого я тебе довів!

— Я просто тану… — непробивно відповів тато. — Чого ти хотів заявлятись сюди?

— Побачити тебе та Мелорі. Мені було дуже цікаво, яким виріс наш син. До речі, — він глянув на мене, а мені стало шалено незручно, ніби я спеціально підслуховував їхню розмову, — зовнішністю ти все-таки більше схожий на мене.

Ага, я вже й сам здогадався. Оскільки обидва мої кровні батьки — писані красені, то я теж повинен колись стати привабливим. Дуже на це надіюсь! Інакше в чому був сенс дізнаватися батька в обличчя, якщо крім зовнішності мені від нього більше нічого не дісталося?

— А тобі краще відпочити, — Мерлін начарував теплий синій плед та дбайливо закинув його на тата. — Можу щось приготувати. Твій магічний резерв потребує відновлення, це надовго, ти й сам знаєш.

— Не смій вдавати…

— Не шипи на мене, — перебив його той. — Зараз усі люблять какао! Тобі зробити какао?

— Я його ненавиджу, — Міріам викривав суцільну злість.

— Зрозумів. Я не намагатимусь проявляти турботу зараз, поки ти слабкий та озлоблений.

Мерлін перемістився і виявився вже праворуч від мене. Напевно, тоді я і зрозумів, що зараз буде моя черга говорити з альфою, який завжди був для мене суцільною таємницею.

І про що мені з ним говорити? Здається, тоді мене відвідав ступор. Мерлін чужий для мене. Навіть до Реджинальда я прив’язався набагато більше!

— Ти отримав мій лист? — спитав тоді Мерлін, а я тільки розгублено кивнув. — Добре. Виходить, книга теж у тебе. Я так довго над нею працював! Складно перемістити всі знання на папір, ще й так, щоб було доступно навіть новачкові. Особливо з темною магією, з нею складно впоратися. Але я все підлаштував під тебе, вибрав найлегші заклинання.

— Навіщо це? — сухо спитав я. — Тобто у чому сенс? Ти мене навіть не знаєш!

— Мабуть, хотів зацікавити, — зізнався Мерлін, а потім ніяково знизав плечима. — Ти народився з величезним магічним потенціалом. Отже, у тебе могли б виникнути проблеми у цій сфері. Це були мої припущення, але вони себе виправдали. До речі, твій чорний вогонь чудовий! — він ніби заговорив на свою улюблену тему. — Я не іронізую, якщо що. Чорне полум’я — знак темних сил, ним відразу можна зрозуміти рівень потенціалу. У тебе полум’я сильніше, ніж у Моргана!

— Що це означає? — насторожено спитав я.

— Якби ти жив і ріс у нашому світі, то тебе можна було б назвати лиходієм, — таке одкровення мене здивувало, якщо не здивувало до глибини душі. — Але ж тут я винен, визнаю! Ти не жив на батьківщині через мене! Я тоді метався у пошуках сьомої реліквії, яка могла б затримати портал, і мені спало на думку зробити реліквію живою людиною. Звучить божевільно.

— Ага, — буркнув я.

— Знаю, ти сердишся через це. Адже моє втручання не дозволить тобі завести дітей та повернутися назад у рідний світ. Повір, зараз я вже дивлюся на цю ситуацію зовсім інакше, — Мерлін посміхнувся. — Я хочу допомогти тобі. Точніше це буде виправленням моєї помилки. Я обов’язково зроблю тебе здатним до дітонародження…

— Не вір йому, — обірвав Морган. — Він уміє обіцяти.

— Проте я не брешу, — він так стійко тримається з Міріамом, що я не мав жодних сумнівів, що вони провели багато років разом. — До речі, Мелорі, адже тебе не вчили користуватися темними силами? Я можу допомогти. Якщо мені вдалося навчити твого тата, то я зможу навчити і тебе.

Я спохмурнів:

— Занадто швидка пропозиція. Я тебе навіть не знаю.

— Так… не подумав… — скривився Мерлін. — Отже, нам треба спершу поспілкуватися. Я розумію.

Незручно виходить. Якщо я й уявляв зустріч із рідним батьком, то зовсім не так. Напевно, я просто страшенно втомився. Це був найдовший вечір у моєму житті. А довгоочікувана зустріч вилилася в ніщо інше, як вечір одкровень. Мізки перевантажені.

— Ти не голодний? — досить дбайливо запитав Мерлін. — Я можу щось приготувати. Раніше завжди готував твій тато, але останні роки я дбав про себе сам. І, до речі, навчився багато чого!

— Ні, я сам…

— Ти думаєш, я щось зроблю з їжею? Типу зачарую тощо? — не зрозумів Мерлін.

— Ні. Я завжди все роблю сам.

— Разом, — знайшов той компроміс. — Приготуємо вечерю разом, як тобі? Ти, я та Морган. Йому краще добре поїсти, а потім лягти спати. Завтра важкий день, треба скликати нараду та вгамувати Артура.

Я глянув на тата. Він ніби відключився від розмови, а просто потирав скроні, приховуючи свою втому всіма можливими способами. Дивитись на нього боляче.

— Я сам можу подбати про нього, — сказав суворо я.

— Ти зовсім не поводиться як підліток, — чомусь ці слова прозвучали здивовано. — Я вже готувався до криків та звинувачень. А ти такий спокійний і розважливий… Дивно.

Так незручно, що він взагалі розмовляє зі мною. Але, думаю, поки татові погано, мені потрібно не сердити Мерліна.