Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Пролог
Глава 1
Глава 2
Глава 3
Глава 4
Глава 5
Глава 6
Глава 7
Глава 8
Глава 9
Глава 10
Глава 11
Глава 12
Глава 13
Глава 14
Звичайний день Блейна Б'ю
Глава 15
Глава 16
Глава 17
Звичайний день Суміре де Сноу
Глава 18.1
Глава 18.2
Звана вечеря
Глава 19
Глава 20.1
Глава 20.2
Глава 21
Глава 22
Звичайний день Блейза Б'ю
Глава 23
Глава 24
Глава 25
Глава 26
Глава 27
Глава 28.1
Глава 28.2
Глава 29
Глава 30
Звичайний день Ноеля Емеріка
Глава 31
Глава 32
Глава 33
Глава 34
На даху
Глава 35
Глава 36
Глава 37
Глава 38.1
Глава 38.2
Глава 39
Глава 40
Глава 41
Глава 42
Красень та Фейрі
Звичайний день Хеля Вергеланна
Глава 43
Глава 43
Глава 43
Глава 44.1
Глава 44.2
Звичайний день Брендана Пендрагона
Глава 45
Глава 46
Глава 47
Звичайний день Мелорі Ліндгрена
— Жахливо! Просто жахливо, Фаїне! — так почався мій ранок.
Я скаржився своєму собаці, сидячи на підлозі і взявшись за непричесану голову.
— Сьогодні вечеря з невідомим залицяльником тата, а я проти! Я ж не можу йому так сказати, правда? Але боюся, що вечеря пройде несолодко, адже я буду один на полі бою! Мені терміново треба захворіти! Скажімо, зламати ногу та переконтуватись в лікарні!
Фаїн сидів та махав хвостом, уважно вислуховуючи слова, але явно не розуміючи їх. Йому просто радісно, що він зміг привернути увагу. Я дивився на Фаїна, він на мене. Круто бути собакою: ти просто радієш, а чому не знаєш.
— Мел! — тато постукав у кімнату. — Ти прокинувся?
Фаїн загавкав перш ніж я відповів, та почав бігати по кімнаті, попутно тягаючи мої тапки, на що я негайно зреагував:
— Ні! Фаїне, віддай! Фу! Та чому ти на «фу» не реагуєш?
— Отже, прокинувся, — енергійно зауважив тато з іншого боку дверей. — Що ж, заспокой Фаїна та спускайся, доки я не з’їв усю піцу. — А на вечерю що?
— М-м… Чорт… Може, замовити китайську їжу?.. — і пішов, розмірковуючи, що краще подати на стіл.
Власноруч у нас готувати не прийнято, хіба коли немає вибору. Сьогодні субота, день, коли можна відпочити від школи. Завтра конкурс талантів, тож деякі пішли до школи, щоб прикрасити актову залу. На щастя, я один із суддів, тому мені можна ледарити. Але не зовсім так.
Увечері до нас на вечерю прийде незнайомий мені альфа, який зацікавлений татом. Міріам може називати це як завгодно, але я не хочу собі вітчима!
Так, егоїстично, та й що з того? Мені шістнадцять, я ще дитина!
До вечері ще залишався час, і я не міг знайти собі місця. Про що Міріам думав, коли запросив альфу, не порадившись із рідним сином?
— Ні, ви подивіться на його обличчя, — тато склав руки на грудях, спостерігаючи, як я мляво граю в «Рослини проти зомбі» на телефоні, хоча телек навпаки кричить про прогноз погоди та новий блокбастер, який хтось там схвалив. — Ти хоч і мовчиш, але всім своїм виглядом демонструєш те, як тобі не подобається витівка з вечерею.
— Та я щасливий, — прогудів я, так і не зумівши підлаштувати правильний тон.
— О ні, юначе, ти ж знаєш, що я не переношу такий твій вигляд, — нарешті! Я думав, що не зможу зламати його дух. — Я дам тобі гроші, і ти можеш піти погуляти з друзями до вечері, як тобі?
План провалився.
— Ні, мені ліньки, — я перекинувся на бік.
— Ме-е-ел! — насідав татко. — У мене серце не на місці, коли ти дуєшся! Ти схожий на скривдженого хом’ячка в окулярах!
— Я не дуюсь.
— Ти єдиний, хто в мене є, — Міріам сів поруч.
Я був навіть зворушений його ніжною посмішкою на мою адресу, але егоїзм уходити не хотів.
— І я не хочу бачити твої страждання, Мелорі. Давай знайдемо компроміс. Як щодо… — він хитро посміхнувся, а я зрозумів, що мені ще до нього рости і рости. — Точно! Запроси свого Брендана, який тобі так подобається!
— Що?! — я відчув, як щоки запалали від збентеження. — Я просив, щоб ти цього більше не казав!
— У цьому немає нічого ганебного, враховуючи, що між вами щось наростає, — невинно посміхнувся тато. — Альфа з мого боку та альфа з твого. Справедливо, хіба ні? Я дозволю вам навіть піти раніше, порубатися в ігри або чим ще там підлітки займаються в гостях, — а потім різко зістроїв строгу міну: — Але татко все бачить, і він побачить, якщо ви вирішите переспати.
— Тато! — і як у нього язик обернувся таке сказати?! — Тобі не соромно?
— Мені? Чого б це? Це тобі треба соромитися думати про ліжко в такому юному віці.
— Я й не думав!
— Гормонам не накажеш. Я знаю.
— Можна без подробиць, — похмуро сказав я. Якщо подумати, то я обіцяв Брендану вечерю, а зараз, якщо раптом бентежусь при запрошенні, то матиму відмазку. — Гаразд, я запрошу Його Високість, єдиного наслідного принца Камелота, Брендана Пендрагона. Але тільки якщо ти нормально поводитимешся і не станеш говорити на такі палкі теми, зрозумів?
— Брендану вісімнадцять, у альф у його віку тільки одне на думці, — пробурчав Міріам.
***
Брендан, почувши мою пропозицію по телефону, помітно повеселішав та погодився. Я дуже зніяковів, бо ніколи не вечеряв з альфами. Та ще й обстановка буде не зрозумій якась, тому швидко увімкнув зухвалість:
— Але це тільки тому, що я не хочу сидіти з незнайомою альфою, що хльостає за моїм татом!
— Так-так-так, — по голосу ж чути, що він каже це тільки щоб мене не заводити. — Саме в такому світлі я бачу наше побачення, саме так.
— Це не побачення.
— Ну, зрозуміло, — веде далі той, не приховуючи сарказму.
— Ти намагаєшся мені потурати, чи що?
— Так. Я ще вчуся, адже зазвичай потурають мені. Я спитав у Нєжа, як він обходиться з Сумире, і він сказав, що в твоєму випадку краще зайвий раз не сперечатися. Що, настільки фігово виходить мій тон, так?
— Ага. Але вчися, гаразд.
***
Наша вечеря почалася не так, як я очікував. Для початку вибив з колії Брендан — він одягнувся елегантно, але не строкато, створюючи враження, ніби він щодня такий галантний і охайний. А я? Різнобарвна футболка, домашні штани таа бардак на голові заліпив шпильками — красень, нічого не скажеш.
Тато, помітивши Брендана, одразу купився на гарну обгортку і запросив його пройти, скинувши гостя на мене (збентеженого й розбитого своїм зовнішнім виглядом).
— Чому ти так роздягся? — пошепки спитав я.
— Ну, типу культурний, — відповів Брендан, простягнувши мені маленьку трояндочку, яку, мабуть, спеціально беріг за спиною. — Все-таки, перше враження на батьків дуже важливе.
— Я ж по телефону все пояснював… — сподіваюся, я не посинів у нього на очах, бо в незнайомій ситуації мені здається, що я забуваю, як дихати.
— Мел, прийми подарунок! — виявляється, тато стежив з-за рогу коридору, мабуть, усе ще стурбований моїм статевим життям. — Негарно так поводитися!
— Підглядати негарно, Міріам! — дорікнув я. — Не поводься як мала дитина! Міг би вже давно накрити на стіл! Це твій обов’язок та твій задум!
— Ти що, і тата свого відчитуєш?.. — спитав Брендан. — Він усіх відчитує, — пробурчав Міріам, просуваючись на кухню з виглядом скривдженої дитини. — І завжди командує, бо дуже відповідальний. Не збагну, в кого він такий пішов.
І втік за арку, що веде до кухні та їдальні за сумісництвом. Я суворо провів його поглядом, щоб переконатися, що він не втече укладати зачіску (сподівається, що я допоможу все накрити, але ні, сам затіяв — сам розгрібай).
— Я думав, ти тільки зі мною такий, — зізнався Брендан, таки встромивши мені квітку в руки.
— Який такий?
— Не можу підібрати слова…
— Педантичний! — крикнув з кухні тато, все ще скривджений тим, що я змушую його виконувати свою роботу. — Якщо зачепити, то його не зупинити! Усім вказує!
— Міріам! — збентежено крикнув я. Ну, ось що він творить? — Ми обговорювали твою поведінку цього вечора!
— Хто з нас татко?!
— Ти салат поставив?
— Зрозумів.
Брендан засміявся, але не зі зла, а так щиро, що я мимоволі залюбувався ним. Але потім зрозумів, як же ми з татом дивно виглядаємо в його очах, адже він звик не до такого життя. Сподіваюся, його думка про мене не погіршиться, враховуючи, що між нами щось все-таки є, а я просто цього боюся.
— Ти такий втішний, — сказав мені він, а я занервував, ніби компліментів у житті не чув.
— Слухай… Ми не живемо так розкішно, як ти звик. Тому не дивуйся, якщо не побачиш павича. Боже, як взагалі можна їсти таку гарну пташку?..
— М’ясо воно і в Камелоті м’ясо, — знизав плечима Брендан. — Але ж ти знаєш, я тут заради тебе. До речі, чому ти не ходиш до школи з цими шпильками та такою футболкою? Виглядаєш навіть молодше за Блейза.
— Саме тому, — цикнув я, не люблю згадувати, що у свої шістнадцять я виглядаю недостатньо дорослим, бо в мене ще ніколи не було «періода омеги». — А ще не хочу зачісуватись. А футболка просто мені подобається.
— Це що на ній зображено? «Могучі Рейнджери»? Цей дитячий серіал?
— Що?! — все так і відчуваю, як мої щоки спалахнули від сорому і ганьби, я не думав, що Брендан їх дізнається. — Н-нічого не дитячий! Взагалі, він навіть прикольний, зрозуміло?
Брендан спочатку опустив погляд, а потім чомусь трохи почервонів:
— Та ти ж зараз схожий на омегу! Боже, я застав цей час! Ти буваєш таким милим, давай одружимося?
Ну, а тепер ми обоє почервоніли, усвідомивши сказане. І поспішили відвести погляд один від одного, як два ідіоти, ось правда! Так ніяково мені ще ніколи не було, але серце стукає вдвічі сильніше за звичайне, мені хочеться закричати від радості в подушку, хоча причини начебто і немає.
— Ну… не те, щоб зараз… — щось там промимрив Брендан. — А колись, коли ти закінчиш свій універ… І взагалі, коли ти скажеш…
— Ой, ну такі мі-мі-мішні! — Міріам відверто милувався з кухні, змусивши нас з Бренданом відсахнутися. — Боже мій, я не думав, що у вас усе так… Думав, що ви як недосвідчені діти, які поспішають один одному в ліжко…
— Міріам Ліндгрен! — вигукнув я, а він закрив собі рота, злякано дивлячись на мене. Я ж його попереджав, а в нього, як завжди, все з голови вилітає! — Я офіційно позбавляю тебе wi-fi на тиждень!
— Що-о?! — здивувався тато, ніби щойно не зганьбив мене перед альфою, який мені дуже подобається. — Чому я покараний своїм сином?
— Тому що ти гадки не маєш, як зламувати паролі! Я сказав так!
У двері зателефонували. Міріам примирливо посміхнувся мені, погоджуючись зі своїм покаранням за надану незручну ситуацію, а потім тихо прошепотів:
— Якщо Брендан на тобі одружиться, то йому доведеться. А поки що давай не злись, добре? Мій гість також прибув.
Він пішов відчиняти двері, а я розгубився, адже гадки не маю, що тепер говорити Брендану про цей дурдом.
— Вибач, — стримано говорю. — Зазвичай ми не такі галасливі, просто дехто поводиться не за віком весело.
— Це круто, — коли я побачив усмішку Брендана, мені полегшало, такої доброти я в ньому ще не помічав. — Круто бути таким чесним із татом. І взагалі, якщо хтось тут поводиться не за віком, то це ти. Відчитати свого тата — я від тебе шаленію.
— Давай без зауважень очевидного, гаразд? Зараз увійде головний бос цього квесту, якого мені треба перемогти.
— Хто?
— Залицяльник мого тата, — переклав я. — Нехай він виявиться виродком, ну будь ласка!
Адже у фірмах в офісах працюють старі змучені звітами люди, правда? Це ж не фільм, де всі бізнесмени дуже красиві! Мій тато як сорока: летить на все блискуче. Тому гарна зовнішність мені не на користь.
І тут увійшов він, головний бос.
Мене переклинило, бо він був гарний! Цей альфа один із тих, кому вік тільки до лиця: напевно, цьому альфі під сорок, але на зовнішності це відбилося хіба що навіюванням мужності та надійності. Чорний діловий костюм надавав шарму, а темне каштанове волосся і вузенькі очі тільки його підкреслювали.
— Не такий і виродок, — шепнув мені Брендан, поки тато і цей альфа говорили про своє, повільно наближаючись. — Не дуйся, гаразд?
І як вони бачать, що я дуюсь? Зовсім не дуюсь.
— Добрий вечір, — привітався новий знайомий, потиснувши руку Брендану.
— Дозвольте тепер усіх познайомити! — у Міріама, як завжди, сонячний настрій. — Це Реджинальд Уейн, мій колега по роботі. А це мій син, Мелорі та його альфа — Брендан Пендрагон.
— Мій хто? — хотів було вставити я, але Брендан спеціально перебив:
— Ми нещодавно разом, ось він іноді соромиться.
Ну, в цілому… Він у якомусь сенсі має рацію…
Я не загострив на цьому увагу, бо попереду чекало найважче, як на мене, випробування. Вечеря розпочалася з легкої атмосфери, з тем для розмови тато чомусь вибрав побутові, нудні та одноманітні. Спочатку я тихо сердився через присутність Реджинальда, хоча він поводився дуже ввічливо і не викликав до себе поганого звернення.
Дивно все це. Чому він мені так не подобається?
— Зроби нормальний вираз обличчя, — шепнув мені Брендан. — Тебе начебто образили.
— Так і є.
— Ти просто ревнуєш, — Пендрагон усміхнувся мені так, що стало ніяково (вкотре?). — Це навіть мило, не думав, що ти здатний на ревнощі. Але тато тебе все одно любить найбільше в світі, тобі не варто так злитися зараз.
— Я розумію, але нічого не можу з собою вдіяти, — відповів я.
— Дай йому шанс. Наступного разу, як він із тобою заговорить, ти маєш підтримати тему.
— Що? Як це?
— Скажи щось таке, пов’язане з його словами.
— Досить шепотітися, — перебив Міріам. — Я поважаю любовні справи, але коли їх можу почути особисто.
— Ви так дбаєте про Мелорі, — Брендан додав голосу нотки поваги, хоч хтось із нас вміє підтримувати розмову за вечерею.
— Звісно! — Міріамові тільки дайте привід похвалитися. — Незважаючи ні на що, він прекрасна та добра людина, але іноді дуже вимогливий до оточуючих.
— А ось і ні, — пробурчав я. — Я просто хочу, щоб кожен робив те, для чого він узагалі з’явився у світі. Нероби дратують, вони тільки й можуть пишатися своєю лінню, хоча нічого крутого в цьому немає. Жалюгідні люди. Обов’язки насамперед.
— Кажеш, ніби тридцять років у компанії пропрацював, — промовив Реджинальд, я вже приготувався стримувати обурення, як несподівано посміхнувся: — Правильний підхід. Коли кожен виконує свої обов’язки, робота та ефективність завжди на висоті, зменшується відсоток проблем та зростає дохід. Якби по життю кожен робив те, що повинен, ми жили б куди простіше.
— Саме так, — не думав, що скажу таке. — Більшість вважають, що ні на що не придатні, мовляв, у них немає вмінь, ніби це виправдовує їхню марність.
— Таким людям слід більше займатися саморозвитком. У світі так багато різних обов’язків, що просто неможливо нічого не вміти і не бути чимось корисним.
Міріам і Брендан чомусь поникли, зате ми з Реджинальдом знайшли контакт.
— Я вважаю, що якщо на тебе є сподівання, то треба зробити все ідеально, — сказав я, склавши на грудях руки. — Навіть якщо не можеш, треба докласти більше зусиль.
— Деяких людей важко змусити розкладати речі за розміром, що вже казати про зусилля, — зітхнув Реджинальд.
— Я завжди розкладаю книги за абеткою, — чомусь пригадалося мені. — Коли ми жили у Сіетлі, то у нас була маленька квартира, там підтримувати порядок було неможливо. Натомість у цьому будинку я завжди можу бути впевненим, що все лежить на своїх місцях.
Брендан обернувся до Міріама:
— Адже він не такий педант, так?
— Звикай, — прошепотів Міріам з похмурою усмішкою. — Зазвичай він спокійний, але будинок — його зона комфорту, його територія, де панують його правила.
Але я проігнорував їхнє обурення. Тому що Реджинальд розповів мені про систему роботи у великих офісних фірмах, я залишився вражений такою точністю та раціональністю. Може, мені піти стопами тата? Не хочу бути бухгалтером, як Міріам, але якщо директором… Та ні, я надто не впевнений у собі для керівних посад.
— Чесно кажучи, я боявся, що наше знайомство пройде невдало, — сказав Реджинальд. — Нині підлітки хочуть отримувати гроші, нічого цього не роблячи. Я боявся, що ти один із них, якщо судити з того, як тебе міг виховати Міріам.
— Гей, — слабо обурився тато. — Я його не балував. І взагалі, вже пізно…
— Ми, мабуть, підемо, — це я зреагував, відчувши момент свободи. — Було приємно познайомитися.
***
Ми з Бренданом пішли в мою кімнату, бо треба було залишити тата наодинці з гостем, адже їм теж треба поговорити про своє. Фаїн, що весь цей час покірно сидів у моїй обителі, радісно розгавкався, побачивши Брендана. Востаннє вони бачилися, коли я хворів.
— Він що взагалі не росте? — Брендан підняв його на руки, як однорічну дитину. — Таких дрібних собак краще не брати на полювання, навіть кроль більше за нього.
— Ми не в Середньовіччі живемо, — нагадав я. — Мені трохи соромно тепер, що я втягнув тебе в це. Ніколи не думав, що з кимось вечерятиму.
— А мені сподобалося, — Фаїн у руках Брендана радісно завиляв хвостом, а останній навіть погладив його. Не думав, що Брендан може бути таким… добрим. — Кожна наша сімейна вечеря проходить тужливо та певною мірою напружено. У нас, королів, прийнято всі свої справжні емоції контролювати, тому я не можу позбавити тата wi-fi на тиждень. Та він і інтернетом не знає, як користуватися.
А й справді, я чомусь забув, що в нього батьки старого загартування. Брендан їх любить, це видно, але він таки міг вибиратися зі звичного духу Камелота в сучасний світ та рости з нормальними дітьми, тому так відрізняється від рідних.
— Я хочу сказати тобі слова подяки, — наважився я, стискаючи кулаки за спиною. — Якби не ти, я б точно все зіпсував. Напевно, я можу тримати себе в вузді, тільки коли знаю, що маю підтримку.
— Вау, ти тільки-но похвалив мене як ніколи раніше, — Брендан підійшов досить близько, серце чомусь стислося від непорозуміння.
Варто мені було тільки подумати про те, що я не знаю, як бути далі, як він передав мені Фаїна на руки.
Ну ось, вистачить бентежитися! Думаю, цей вечір був чимось вирішальним у наших відносинах, якщо я вголос зізнався, що мені таки абияк, але потрібен Брендан.
— Тоді завтра вирішимо проблему з Щурячим королем разом, — сказав я. — Це наш обов’язок.
— Так, мій капітане, — усміхнувся Брендан. — А потім наше перше офіційне побачення, правда?
Трохи зам’явшись, я все ж наважився:
— Правильно.
Навіть якщо мені страшно, я знаю, що можу розраховувати на нього.