Глава 19

Актова зала була наповнена людьми. Більш того, тут сиділи навіть батьки учасників, деякі з них приготували камери та фотоапарати, начебто цей конкурс є дуже важливою подією. Не думав, що таке можливе. Тобто, невже всій школі так цікаво подивитися на свято?

— Це правда? Правда? Правда ж! — Ейден, або Ел, крутився біля мене з блискучими очима від почутої новини.

— Хто тобі розповів? — поцікавився я, аж поки ми стояли в коридорі.

— Блейн, — відповів Ейден, продовжуючи наступ.

— То він змирився з тим, що його брат — прекрасний принц?

— Так, — кивнув він. — Більше того, сам Блейз теж задоволений своєю долею. Він сказав, що було б гірше, якби він так нічого й не дізнався або залишився би у ролі якогось беззахисного омеги. Ну, це у його стилі, ти ж знаєш.

От і добре. Чесно кажучи, якби Блейз залишався злим до кінця своїх днів, мене задушила б совість.

— Але не перебивай теми, — наполягав Ел. — Ти й Брендан вже зустрічаєтесь?

— Ну… як би ні, — зам’явся я, а потім схрестив руки на грудях. — Як я можу зустрічатися з людиною, з якою не ходив на жодне побачення? Окрім того, я не хочу зустрічатися для галочки, мені потрібно, щоб відносини приносили користь. А серйозний крок потребує ретельної підготовки.

— Та простіше на Еверест піднятися, ніж підкорити тебе… — буркнув Елдон. — А! Точно! Я хотів взяти твій номер телефону, але… Ох… — він почав судорожно скидатися по кишенях. — Я не можу… Де він? Я загубив телефон!

— Що? Знову? — не перестаю дивуватися його неуважності.

— Але телефон — це частина душі, я не маю права втрачати його! — злякався Ейден. — Доведеться кликати хрещеного, він завжди все знаходить! Але він знову мене відзвітує, скаже, що це дуже безвідповідально і так взагалі робити не можна! Але на кону частинка моєї душі… — мабуть, він плюнув на шанс бути відчитаним, бо покликав когось, дивлячись нагору: — Хресний фейрі! Мені потрібна твоя допомога!

— Що знову? — я підскочив від переляку, коли позаду почувся голос містера Верджіла.

Він з’явився з нізвідки, ніби стояв там весь цей час, хоч я знаю, що це не так. Невже фейрі в реальному світі не можуть з’являтися у вихорі блискіток та чарівного пилку? Бо як привиди. І… хвилину! То містер Верджіл — Хресний у сім’ї Елдонів?

— Добрий вечір, Мелорі, — холодно привітався містер Верджіл, а я тільки розгублено кивнув.

Судячи з сірої футболки та чорних штанів, Верджіл знаходився вдома, а не прийшов подивитись на конкурс талантів. Він глянув на Ела:

— Що цього разу, Ейден?

— Я загубив телефон, — з винним виглядом відповів Ейден, перебираючи пальці. — Ну… Розумієш… Я намагався встежити, але він…

— Не говори більше ані слова, — містер Верджіл простяг руку, в ній виникла мильна бульбашка, або краще сказати, чарівна куля, в якій висвітився червоний смартфон.

Ейден спокійно взяв свою річ із кулі і радісно подякував хрещеному.

— Тобі скоро сімнадцять, а ти ще зовсім дитина. Твій тато у твоєму віці вже знайшов собі альфу, а ти?

— А я стою і дякую тобі, Хрещений.

— Я не можу впоратися з Абелем, а тут ще ти, — втомлено зітхнув той.

— А що з Абелем? — спитав Ел.

— Навчився перетворювати живих істот на жаб, як у фільмах, — судячи з тону, Абель накоїв уже чимало бід. — Я закрив би його в кімнаті, але йому подобається там сидіти… Не знаю, яке покарання можна придумати підопічному. Він так хоче бути схожим на тата, і я тут безсилий.

— У мене є ідея! — вліз я, хоч мене не питали. — Сюди прийде Блейн, а Абель робить усе, щоб уникати його. Може, якби змусити Абеля перебувати поряд із Блейном весь вечір, він би сто разів подумав, перш ніж зачарувати когось.

— А це… може спрацювати, — задумливо сказав Ел.

— Я в розпачі, тому погоджуся, — сказав Верджіл, а мені стало його шкода.

— Скажіть, а як давно Ви знайомі з Абелем? — спитав я, чудово розуміючи, що це не моя справа, але нічого не можу вдіяти.

— Усе його коротке життя, — відповів містер Верджіл. — Його тато залишився у нашому світі, бо до останнього не хотів припиняти війну. Його це тішило. Абелю було зовсім мало років, він не все розумів, а коли я переніс його сюди, то дуже довго злився. Фейрі, навіть темні, не повинні жити у війні.

— Стривайте! Абель мій однолітка, але ж я народився тут!

— Так, ти народився в цьому світі, бо не всі, як ти називаєш, казкарі потрапили сюди в один і той самий час. Мерлін переміщав бажаючих приблизно п’ять років, а потім твій тато поїхав із Гріммвіля та Мерлін зник. Хіба Белль не розповідав тобі?

— Говорив, але я все сприйняв інакше.

— Гаразд, — у Верджіла немає настрою, щоб навіть відчитати мене. — Ось, — він створив браслет із ще однієї мильної бульбашки. — Вдягни це Блейну, Абель не зможе відійти від нього на два метри. У мене болить голова, тож залишаю все на вас. І Пендрагона попередьте, а то знову обуриться, що все провернули без нього.

Так, це у стилі Брендана. Що ж, містер Верджіл залишив нас, побажавши добре провести час, і тоді почалося все найцікавіше.

***

Поки всі гості сходилися, я мав багато вільного часу. Я спробував додзвонитися до тата, бо він вирішив провести вечір у ресторані з Реджинальдом, але Міріам не брав слухавку. А шкода, хотілося б мені бути впевненим у тому, що між ними немає непристойної близькості.

— Всім привіт!

Це прибув Брендан. Через нього у фойє зчинився галас, бо кожен третій у школі — його друг, та всі одразу вирішили привітатись із самим Пендрагоном. Мені стало ніяково, але поки що Брендан не помітив мене, а я крадькома дивився, як він дружньо вітає цілу юрбу.

Ось зараз він був схожий на короля: якщо уявити, що на плечах у нього накидка, а на голові корона, то все сходиться. І як ми можемо бути разом? Я ж на його тлі дивлюся смішно зі своїми брекетами, окулярами та в чортовому светрі із зображенням Флеша. Ні, як би там не було, романтичні відносини просто марнування часу.

— Мелорі! — гукнув Брендан та попрямував в мій бік.

Чому в мене спітніли руки? Не розумію, чому я так нервуюсь перед ним.

— А, то ти вже прийшов, — я вдав, ніби весь цей час не помічав галасу, створеного ним же.

— Чому ти в телефоні? Ходімо, поговоримо з учасниками! — не встиг я щось відповісти, як він схопив мене за руку і потягнув за лаштунки.

Там творилося щось неймовірне моєму розумінню. Біготня, суєта, хтось панікував, хтось кричав, дехто хвилююче готувався до свого виступу, інші фотографувалися на тлі дзеркал — ніякого порядку! Але я дуже радий, що Брендан притягнув мене за лаштунки. Одному я б побоявся входити, адже мені не по собі, коли довкола ніякої дисципліни.

— А що нам робити з Гамелом? — спитав Брендан, насупившись. — Цей ідіот має виграти, бо інакше постраждає Ганс.

— Я взагалі про нього не думав.

— Радий чути, минулого разу в нас була сімейна сварка через нього, — Пендрагон помахав комусь у натовпі, мабуть, ще одні друзі. — Познайомити тебе з хлопцями з танцювального номера про зомбі?

— Ні, дякую, — скромно відповів я.

— Неймовірно, кого я бачу!

Крист’ян, на жаль, помітив нас перш ніж ми його. Він підійшов, а я мимоволі зазначив, що сьогоднішній рокерський стиль одягу робить цього альфу набагато привабливішим за звичайний. Шкіряна рвана жилетка поверх чорної футболки з незрозумілим принтом, приталені чорні джинси, стерті на колінах, та ще й ботильйони. Виглядає дуже ефектно.

— Що, вже за ручку ходите?

І тут я сам зрозумів, що ми з Бренданом все ще тримаємось за руки. Це відзначили й інші, хто проходив повз, проте реакція в кожного індивідуальна: деякі омеги вочевидь захотіли мого зникнення з планети Земля…

— Так, ходимо, — несамовито відповів Брендан, але він реагував на Крист’яна як на особистий подразник, тому я вирішив йому підіграти. — Тобі щось потрібно? Бо у нас сімейні справи.

— Так, потрібно, — чомусь розвеселився Крист’ян та подивився на мене. Чорт, він не такий вже й ідіот, яким хоче здаватися, якщо збагнув, де слабке місце Пендрагона. — Гей, а ти в курсі, що у Брендана є перше кохання? Якщо цей омега, який розбив йому серце ще в дев’ятому класі, прийде сюди, то ти йому більше не знадобишся.

Хватка на моїй руці помітно посилилася. Брендан якийсь час мовчки пиляв поглядом Крист’яна, а потім зробив крок уперед, і я ледве втримав його на місці.

— Ти та ще сволота! — сказав Брендан, дивлячись на задоволеного Крист’яна. — Колись я тобі вмажу!

— Я давно тебе вже провокую, — розвеселився Гамел. — Але цього разу ні. Я сказав правду. Ти досі ще сохнеш за Хелем, це знають усі, кого ти підпустив до себе в компанію, але не всі ці люди можуть зберігати секрети.

Так у Брендана є перше кохання? Я чомусь ніколи про це не думав. Але воно і не дивно, адже він досить товариський, не те що я. Навіть якщо цей таємничий Хель все ще морочить голову Брендану, я нічого не робитиму. Зрештою, хіба я не казав, що наші стосунки короткочасні?

— Чому ти втручаєшся в чужі справи? — похмуро запитав Брендан у Крист’яна.

— Тому що оточуючих це дратує, — відповів він. — Не хотів казати цього зараз, але не можу встояти. Хель повертається.

— Що?.. — здивувався Пендрагон.

— Враховуючи, що завдяки хранителю Мелорі сюди повернулася магія, він не може й далі сидіти у Норвегії.

— Стривай… ти…

— Хранитель? — повторив я. — То ти все знаєш?

— Ні, ну звичайно знаю, — радісно оголосив Крист’ян і клацнув мене по носі з поблажливою усмішкою: — Тільки я сам по собі, мені не потрібна компанія. Але від твоєї компанії не встою.

— Годі! — гаркнув Брендан. — Я тебе остаточно зненавидів!

— Довго ж ти вагався, — хмикнув Крист’ян, а потім пішов у своїх справах. — До зустрічі!

Мені стало ніяково. Я дізнався про те, чого не хотів — про перше кохання Брендана, це тільки погіршило весь мій настрій. Не можна цього показувати.

— От трясця, — зітхнув Пендрагон. — Я не цього хотів… Думав, зможу познайомити тебе з деякими прикольними людьми, а цей кретин завжди вештається поряд.

— Не страшно, — сказав я.

— Те, що він сказав про Хель…

— Не виправдуйся. Кожен має того, хто йому небайдужий, у цьому немає нічого такого.

— Але ж тепер у мене є ти!

— Ні! — перебив я. — Не треба вигадувати. Ми не разом, пам’ятаєш? Поки ми не разом, я не можу дорікати тобі. У нас навіть першого побачення не було. Тому розслабся.

Той засмутився, але я не можу його звинувачувати. Крист’ян просто енергетичний вампір, який виявився ще й казкарем. Цікаво, хто його батьки? Напевно, антагоністи, бо виховання в альфи просто жах.

— Я знайшов тебе! — Блейн протиснувся через натовп, за ним слідував розлючений Абель.

На них були однакові браслети, які не дозволяли їм відходити один від одного на, зважаючи на все, навіть два метри. За ними я побачив Нєжа і Суміре, останній скалився на людей, через що оточуючі вирішили обходити його десятою дорогою. Втім, його лякаються навіть альфи, але не Нєж.

А що вони взагалі тут роблять?

— Дякую! — Блейн на радостях кинувся до мене. — Ці браслети — найкраще, що траплялося в житті!

— Я тобі помщуся, — зашипів Абель. — Як ти міг підставити свого однокласника? Я ніби на вимушеному побаченні!

— Чарівно! — Блейн узяв його під руку. — Мене влаштовує навіть примус.

— Радий за вас… — промовив я, не знаючи, що сказати. — А де Блейз?

— Ну… — протягнув Блейн, ніби не наважуючись сказати правду. — Загалом… Ми поговорили з приводу його дружби з наступником Сніжного короля… Я намагався пояснити, що деякі хочуть бути лиходіями і в них це виходить, і що цей Фрост не той, з ким можна спілкуватися… Він розлютився, сказав, щоб я не втручався в його коло спілкування, якщо стільки років приховував правду, і зачинив двері перед моїм носом. Сподіваюся, до завтра він уже охолоне.

— Але … — я вказав на Абеля. — Ти ж теж ошиваєшся з тим, хто хоче бути лиходієм.

— А?.. — мабуть, Б’ю згадав це тільки зараз. — Після твоїх слів мені здається, що ми з Блейзом чимось схожі.

— Відчепися, — зашипів Абель, мабуть, дратується тим, що його чіпають за руку довше за звичне.

— Ні, — з усмішкою відповів Блейн, щойно підтвердив свої слова про примус. — Я прийшов сюди, щоб підтримати деяких друзів та похвалитися перед ними, що Абель поруч. Все одно він нікуди не подінеться. Але ми вас побачили першими. Здається, ви розмовляли з Крист’яном.

Брендан за мить скривився:

— Він той ще козел. Колись я його вб’ю.

— Як би там не було, — сказав Б’ю, — у Крист’яна шанувальників набагато більше, ніж у тебе. Омегам подобаються дуже погані альфи, у яких обов’язково виявиться погане дитинство, а всередині вони завжди лапочки. Класика жанру. І кожен омега вважає своїм обов’язком приборкати непокірний характер, відчувши себе особливим. Тож тебе вб’є армія його фанів.

— І чим він так усім подобається?.. — роздратовано пирхнув Пендрагон. — Ваша класика жанру працює лише в оповіданнях. Насправді деякі просто народжуються бовдурами, — і тут він сам себе перебив, поспішно глянувши на Нєжа, що випромінював незвичне (для мене) невдоволення: — Ні, всі люди гарні і таке інше, але це…

— Ти не можеш обзивати людину тільки тому, що вона тобі не подобається, — сказав Нєж, як істинний принц. — За вчинками Крист’яна може ховатися невпевненість у собі, суб’єктивні переживання чи комплекси, можливо, справа у внутрішньоособистісному конфлікті. Ти не можеш формувати свою думку лише через…

— Гаразд, я все зрозумів!

— Дістали базікати! — це вже пирхнув Суміре, він клацнув пальцями та групи людей навколо нас чомусь розійшлися на всі боки, наче несподівано щось забули зробити.

— Так не чесно! — пирхнув Абель. — Йому можна користуватися магією, а мою заблокували через те, що я перетворив парочку ідіотів на жаб?

— Досить голосити, пішли, привітаємось з моїми друзями, — Блейн потягнув його убік.

Вони пішли, але залишився Нєж, якого заткнути було не так просто, тому що він почав відчитувати Брендана. Той зробив страждальне обличчя, але героїчно тримався. Думаю, раніше він би зірвався. Але якщо вже Нєж в ударі, то я можу відволікти Суміре на себе:

— Не думав, що ти прийдеш до школи на вихідних.

— Я не хотів, — зізнався він, склавши руки на грудях. — Але сюди пішов Нєж, от і я вдав, ніби приймаю запрошення Блейна зацінити те, як до нього прив’язали Абеля.

— А, то ти через Нєжа…

— Що Крист’ян сказав вам? — спитав Суміре. — Він так підступно посміхнувся, глянувши на мене. Ще пожартував двозначно, мовляв, ти дуже схожий на тата. Але ж він не в курсі, що…

— Схоже, що в курсі, — сказав я. — Як давно, не знаю. Але він досить небезпечний, бо я гадки не маю, що в нього в голові. Джил Фрост набагато кращий, він хоча б Блейза боїться.

— Ось як… — і тут Суміре, мабуть, зрозумів, що Крист’ян натякнув на його спорідненість із Королем Зла. — От козел, попадись-но він мені тільки в темному провулку!

— Нєж не відчитає?

— Мене? Ніколи. То що тобі сказав Крист’ян?

— Та таке… Сказав, що повертається якийсь Хель, перше кохання Брендана.

— Оу… — зважаючи на шокований вигляд, насувається буря. — Хель? Ненавиджу його так сильно, що готовий назвати Крист’яна святим.

— Що?..

— Слухай-но, — Суміре, переконавшись, що Нєж все ще відволікає Брендана, продовжив на півтону тихіше: — Хель — син Принца на Скляній горі з норвежської казки. Його виховували за принципом, що він прекрасний та повинен завжди бути, ем… «на скляній горі»… Ти мене не зрозумієш, але коли поговориш із ним, а ти це зробиш, то сто разів пошкодуєш.

Я так і не втямив, що він хотів цим сказати, але мене відволік Брендан. Незабаром поснеться конкурс…

***

Ганс Адалхарт, наш третій суддя, сьогодні сяяв енергією. Він і не здогадується, що опинився під прицілом Щурячого короля, а ми з Бренданом напружено перезирнулися.

Конкурс талантів розпочався з монологу ведучого, це якийсь там знайомий Пендрагона, артистичний альфа. Видно, що йому на радість вести шкільне шоу.

— Немає нічого страшного, якщо ми дозволимо цьому козлу виграти, — сказав я, поки грає гучна музика.

— Так, але … — Брендан, напевно, пригадав про свою гордість. — Він на те не заслуговує. Чому ми маємо віддавати перемогу саме йому?

— Насамперед, думай про інших, а не про себе. Так, він тебе дратує, мене теж, але ж Щурячий король… — я знизав плечами. — Тут повно батьків, які можуть допомогти у разі непередбаченої атаки, до того ж, тут Суміре.

— І люди з Ордену також. Я попросив батька виділити невеликий загін про всяк випадок.

— І це дивно. Щурячий король міг би зрозуміти, що ми приготуємось після його загрози, — подумав я. — Але це його не зупинило…

— Гаразд, треба сконцентруватися на конкурсі, хіба ні? Ось перший номер, мої «улюблені» клоуни… Розбудиш, коротше.

Конкурс проходив дуже жваво. Ми, як судді, просто ставили бали від одного до десяти за кожен виступ, зал весь час веселився від того, що відбувалося на сцені, учасники купалися у променях слави. Нічого незвичайного, все йшло за планом.

Якщо придивитися, то можна побачити Суміре та Нєжа, що сидять у компанії незнайомих мені людей, поруч був Блейн, який мертвою хваткою вчепився в Абеля. Все нормально, то чому мені так неспокійно?

Якщо чесно, справа у таємничому омезі на ім’я Хель. Брендан так відреагував на нього, прямо змінився в обличчі, коли дізнався, що Хель повертається. Тепер я не маю жодного бажання бути хранителем, якщо через мене сюди приїде той, заради якого Брендан забуде мене. Який же я ідіот… З якого часу я почав думати про такі речі? Я ж казав зовсім інше!

— Дивись! Дивись! — зрадів Брендан, показуючи пальцем на сцену. — Ти бачив той рух?

Виявляється, Брендан у захваті від танців. Ми не схожі, бо я танці терпіти не можу. Ну, думаю, так і має бути, щоб розлучення було не таким уже й болючим. Для мене. І ось знову! Та що це за думки у моїй голові? Але тоді я дещо згадав.

— А де ти записав того омегу, що не захотів казати своє ім’я? — я пройшов поглядом по списку учасників.

— Ганс, — покликав Брендан, мабуть, сам не знає.

— Ви про того талановитого омегу? — одразу зрозумів той. — Я навіть не знаю, хто він. І чи з нашої школи. До того ж, перевіривши досьє і анкети учнів, я не зміг його знайти, та й у коридорі більше ніколи не зустрічав. Тому не можу гарантувати, що він узагалі з’явиться.

— До речі, — подумав Пендрагон, — я його теж не бачив.

Все куди складніше, я не знаю, можливо, цей Безіменний пов’язаний із Щурячим королем? І взагалі, чому це хвилює лише мене? Та що зі мною? Чому я такий нервовий?

— І все ж, — пирхнув Брендан, насупившись. — Навіть якщо ми не оберемо Крист’яна переможцем… Що буде? Ми ж у безпеці.

— Не можна так ризикувати… — сказав я, але Брендан мене, здається, не сприймав: — Досить його захищати! Ми ж дійшли взаємної згоди, що Крист’ян — та ще сволота, правда?

— Але ж ми не можемо ризикувати іншими…

— Все під контролем. Ось побачиш, нічого не станеться. Я не збираюся віддавати перемогу цьому кретину, навіть якщо він чесно її заслужить, — ось у чому найбільша проблема Брендана — гордість. — Ні, Мел, ми не дозволимо йому виграти, якщо це так йому важливо. Він тільки й чекає на момент, як би нас пересварити! Не можна йому потурати! Ніхто не сміє так говорити з майбутнім королем Камелота, як розмовляє він!

— Подумай ще раз! — наполіг я. — Так, тут повно народу, але з якоїсь причини Щурячого короля це не зупиняє. Може, він набагато розумніший, ніж ти вважаєш?

— Не знаю, як Крист’ян пов’язаний з Щурячим королем, але це тільки доводить те, що Гамел не повинен виграти.

— Це твоє остаточне рішення?

— Так.

— Ой, чорт! — Ганс підірвався з місця. — Там щур!

Ми подивилися під стіл, а звичайний щур із коричневою шерстю проскочив кудись під сцену, навіть не зупинившись.

О ні! Щурячий король весь цей час міг знати, про що ми говоримо. Що тепер буде?

— Та розслабся, — махнув рукою Брендан. — Він нічого не зробить! Тут рицарі Ордену!

— Ви про кого? — спитав Ганс, скривившись від огиди. — Тут щури! Потрібно повідомити директора школи! Це занадто! Брудні та мерзенні тварини, вони лише одним своїм виглядом лякають нормальних людей.

— Зараз не час! — обірвав я голосіння. — Зараз іде конкурс!

— Так, ти маєш рацію… — Адалхарт сів на місце. — Вибач, втратив самовладання.

— А воно тобі стане в нагоді, — сказав Брендан, побачивши, як на сцену вискочив ведучий, який відразу голосно оголосив про те, що наступний номер саме Крист’яна Гамела.

Я напружився, розуміючи, що щур стежив за нами не просто так. Якщо вона побігла під сцену, а не у напрямку виходу… Гей! Не може бути!

Я дивився на Крист’яна, а він на мене, причому з такою підступною усмішкою, що в той момент я зрозумів — він не хоче програвати.

Але він відкрив рота, і з перших слів у пісні, як тільки я почув його голос, всі мої думки переплуталися, і я вже нічого не розумів. Він почав співати, а я не можу його зупинити, хоч чудово знаю, що треба це зробити. А навіщо?..