Глава 23

Перше побачення. Це навіть звучить страшно!

Чому я так говорю? Та тому, що гадки не маю, що мені потрібно робити. Ми з Бренданом мали йти в кафе за годину, а я все ще копався в гардеробі.

— Якщо ти шукаєш речі для побачення, то в своїй шафі їх ніколи не знайдеш, — сказав мені тато, погладжуючи Фаїна на руках.

Я зітхнув і викинув черговий безглуздий светр:

— У мене весь одяг із кольорів веселки! Чому жодного однотонного светра?

— Тому що ти любиш бути яскравим, — хмикнув Міріам, а потім випустив Фаїна на підлогу. — Може, візьмеш щось із моїх речей?

— З твоїх?.. — невпевнено спитав я. — У нас такі різні смаки…

— Ну то йди на побачення у костюмі клоуна, я ж не проти.

— Твоя взяла!

Гардероб тата вміщував неймовірну кількість речей, він любе робити покупки. Але несподівано я зрозумів, що у Міріама гарний смак в одязі: такий стандартний і акуратний, начебто мінімалізм різко став мене приваблювати.

— Перше побачення… — прошепотів Міріам під ніс. — Збожеволіти, я дожив до цих днів!..

— Я тебе чую, — буркливо озвався я. — Може, даси мені цей чорний светр?

— Це не похорон, — м’яко дорікнув тато. — Я сам займуся твоїм одягом, добренько?

Без проблем. Я в цьому марний. Тато витяг легкий в’язаний светр бежевого кольору та чорні приталені штани. Я подивився на розмір і здивувався:

— Хіба в тебе розмір не більший? Як ти купив те, що підходить мені? Коли саме?

— Я… ну… — Міріам поправив волосся, а потім усміхнувся. — Насправді купив для тебе вже давно.

— Чому не сказав?..

Я зовсім не повірив в його слова, бо коли Міріам купував одяг, то насамперед показує його майже всьому світу.

— Гадаю, ти не був готовий.

— До одягу?..

— Так.

— Тату, — я поклав вбрання на ліжко, щоб уважно глянути йому в очі. — Що ти приховуєш від мене? Коли ми поговоримо про мого батька?

— Мелорі! — перебив Міріам. — Я знайшов собі Реджинальда, пам’ятаєш? Нове життя, без того альфи, що кинув мене з дитиною на руках. Давай не ворушитимемо минуле.

— Він був казкарем, а ти навіть не кажеш мені з якої він казки. Це пов’язано зі мною! Звідки в мене магія? Чому саме я хранитель? Знаєш, ти міг би допомогти мені відповісти на ці запитання одним тільки…

— Ні, — перебив Міріам з фальшивою усмішкою, яка ніби натякала не продовжувати цю розмову, інакше не бачити мені побачення. — Ти — це ти, годі постійно думати про себе, гаразд? У мене теж є почуття, яких я не хочу торкатися. Колись я все тобі розповім, але не зараз.

***

Кафе в торговому центрі надвечір набувало зовсім інших фарб: більш м’яких та приємних. Тут було тьмяне освітлення, ласкаюча наче вітерець музика, а люди більш спокійні, ніж вдень.

Ми з Бренданом сиділи за столиком біля клумби з папоротями та розглядали меню. Цікаво, якщо це побачення, то платити має Пендрагон? Чи таке лише у кіно буває?

— Не думав, що ти носиш такий колір, — сказав Брендан, дивлячись на татовий светр, який він купив для мене, гадки не маю де і коли. — Ти схожий на домашнього омегу. Як же оманливий твій зовнішній вигляд!

— Що? — покосився я. — Я й так домашній.

— Так, звичайно, — посміхнувся він. — Не можу уявити тебе домашнім. Ти більше схожий на роботягу, якому завжди потрібно виконувати свої обов’язки. Що ж, так і є. Але це круто, хіба ні? Коли я стану королем, то ти можеш виконувати більшу частину моєї роботи, я не проти.

— Треба ж таки, — сказав я. — А не так давно ти казав, що я тобі сніданок у ліжко приноситиму та корону чиститиму.

— Як ти все це пам’ятаєш?.. — зніяковів той. — Але від сніданку не відмовлюся. Можеш вчитися готувати для свого короля.

— Зарозумілість не змінилася, — прокоментував я, проте не зміг не усміхнутися.

Офіціант прийняв замовлення, але коли потреба в меню відпала, мені стало ніяково. В мене забрали своєрідний щит. Ми повинні дивитися один на одного і говорити, а моє серце норовить вистрибнути з грудей. Я ніколи не був на побаченнях! Ну, не рахуючи ідіотських мрій у своїй голові, але там все проходило не так, бо у своїх фантазіях я взагалі не такий, як насправді.

— Як тобі фуа-гра? — спитав Брендан.

— Читав про цю назву в одній книзі, — відповів я. — Уявлення не маю, що це.

— Це приготована спеціальним чином печінка гусака чи качки. У нас в Камелоті все ще насильно відгодовують птахів для цієї страви.

— Який жах, — скривився я. — Навіть не знаю, яка із заяв мене налякала більше. Я не їм печінку. Те, що вона корисна — велика омана. Печінка свого роду фільтр організму, там накопичується достатня кількість шкідливих речовин.

— Тільки ти можеш повчати мене навіть на побаченні, — з усмішкою сказав Пендрагон. — Як би я хотів залізти в твою голову і дізнатися, що треба говорити таке, щоб ти мене не виправляв.

— Ну… міг би сказати «зазирнути в твої думки», бо «влізти в голову» звучить дуже відразливо. Ой! — відсмикнув я себе, а Брендан засміявся.

Ні, я створений для того, щоб усіх повчати і втручатися в чужі справи, а не сидіти на побаченні з альфою, який мені подобається. Думаю, я з тих омег, які не проти й нудьгувати в подушку через невзаємність. Гадаю, я б змирився.

— Якщо я зараз заговорю про роботу, то ти образишся? — спитав я про всяк випадок, бо це єдина тема для розмови, яку я можу спокійно обговорювати з Бренданом.

— Так, ображусь, — відповів він. — Ти взагалі бував на побаченнях?

О чорт! От би збрехати… Як же я жалюгідний!

— Ні. До цього самого моменту — ніколи. У Сіетлі я хотів потішити своє честолюбство і стати найкращим учнем у класі. Тому весь вільний час приділяв навчанню.

— І як? Вийшло?

— Ні, — пирхнув я з досади. — Омега з безглуздим ім’ям Мелман обставив мене на іспиті.

— Чому ім’я безглуздим?..

— Щоразу, коли я його чую, перед очима спливає образ жирафа з «Мадагаскару», — відповів я з обуренням. — Навіщо взагалі називати дитину такими іменами? Я чогось не розумію у цьому житті?

— Ну, для наших дітей ми виберемо чудові поетичні імена! — засяяв той. — Байрон, Персиваль, Домінік, Алехандро…

— Тільки не кажи, що вже думав про це.

— Звичайно, думав! Ти не настільки сентиментальний, щоб обирати ім’я нашій майбутній дитині, ось я вирішив, що цим варто зайнятися мені.

— Добре, що хоч би ти сентиментальний… — посміхнувся я.

— Ні! — надто неправдоподібно видав Брендан, обурившись моїм підколом. — Я все ж таки майбутній король, голова сім’ї, та взагалі, я жорсткий, коли треба!

Не витримавши, я засміявся. Якби він не ховав цю вроджену м’якість у характері, то мені було б із ним набагато легше ще з першого дня у школі. Але він таки вихований за традиціями Середньовіччя.

— Я хочу перебити тему, бо мені ніяково, — сказав твердий альфа.

Нам якраз подали їжу на таці. Запхало дуже смачно, я подякував офіціанту перед його уходом.

— Ти вирішив питання зі своїм татом? Хто він такий? — запитав тоді Брендан.

— Не вирішив, бо він не відповідає, — сказав я, взявши свою порцію картоплі-фрі. — Можливо, це й не важливо.

— Як це? Тебе не цікавить власний родовід?

— Ні. Думаю, його цінність перебільшують. Навіть якщо я дізнаюся правду про батьків, що далі? Я той хто я є. І буду собою навіть якщо дізнаюся, що мої батьки не з цього світу.

— Мабуть, саме за це я в тебе закохався, — сказав Брендан. — Навіть якщо ти поводиться як офісний працівник, якому важливо здати роботу вчасно.

— Ніколи такого не помічав. По-моєму, я більше схожий на скромного замкнутого омегу, який не вміє за себе постояти…

Я не закінчив, бо цей ідіот розсміявся та подавився, ніби щойно почув щось немислиме.

— Замкнутий? Постояти не можеш? — через сміх перепитав він. — Ми точно говоримо про тебе?

Я зітхнув, розуміючи, що в його очах я все ж таки зовсім не той, ким був у Сіетлі. Не можу сказати чому, але Гріммвіль мене змінив.

Тут я відчуваю, що комусь потрібен, а це почуття допомагає рухатись вперед. Думаю, справа в моєму покликанні бути хранителем або на кшталт того. Все ж таки, це місце мені дуже подобається.

— Доброго вечора, — я здригнувся від несподіванки.

Біля нашого столика стояв неймовірно охайний омега. Ні, навіть не так. Я б переплутав його з манекеном у магазині, чи просто фарфоровою лялькою — настільки його шкіра була світлою та гладкою на вигляд. Хвилясте волосся кольору платини спадало на плечі. Акуратний одяг світлих тонів, включаючи довгу білу накидку, надавав його образу неймовірної крихкості та легкості.

Брендан схопився з місця як ужалений. Він дивився на омегу, не в змозі вимовити жодного слова. Але його погляд… сповнений зачарування? Чому мені стало так ревно?

— Хель… — прошепотів він.

— Ти мене не забув, — байдуже промовив незваний гість.

Хвилину, той самий Хель, який був першим коханням Брендана? Серйозно? Чому саме зараз?

— Я прибув сьогодні вранці, — сказав Хель, а потім, без дозволу, сів до нас за столик.

Ох, він мені вже не подобається. На його чарівному тлі я зовсім безглуздо виглядаю!

— Норвегія чудове місце, але будь-яке прекрасне місце швидко набридає, якщо бачити його щодня. Втім, як і все прекрасне на світі. Я був дуже приголомшений новиною, що завдяки хранителю сюди повертається магія.

Брендан тільки-но сів на місце, все ще невідривно дивлячись на миловидного омегу. Хель повернув голову до мене, а я ще ніколи не бачив таких прозорих очей: вони такі блідо-блакитні, що майже білі. Так, цей Хель справді щось.

— Це ти хранитель або зберігач, Мелорі Ліндгрен, — сказав він, не питаючи. — Я дізнався про тебе заздалегідь. До речі, ти так і не прийняв мій запит у друзі на Facebook.

— А? — не одразу зрозумів я. — Я… Я ще не заходив на свій профіль. А ти… Ну… Хель…

— Вергелан, — сказав своє прізвище той. — Моя сім’я, потрапивши у твій світ, взяла прізвище письменника. Втім, ти мене розумієш, твої батьки вчинили так само.

— Не знаю, — тільки відповів я, не задумавшись, звідки справді взялося моє прізвище.

— Зате я знаю, — відрізав Хель, ніби не бажає слухати моєї відповіді. — Ще я знаю, що навколо тебе прокидається магія. Поверни мені мою.

— Уявлення не маю, як це зробити.

— Та гаразд, Мелорі, — заговорив Брендан, трохи нервово, наче він на важливих переговорах і намагається поводитися невимушено. — Поверни йому магію.

— Що?.. — тоді мені стало навіть не по собі. — Я нікому не повертаю магію. Якщо вона в тебе є, Хелє, то сама повернеться.

— Адже в тебе є чорна та біла магія, — цей омега ніби й не чув мене! — Чому ти не вилікуєш собі зір і не вирівняєш зуби? Не довелося б носити брекети та окуляри.

Гаразд, як утримати себе від бажання кинути в нього картоплю-фрі? Якби я міг виправити свою зовнішність, я зробив би це давно. Але це неможливо, хіба що накласти він ілюзію.

— Хель, ти взагалі знайомий з азами магії?

Хель, мабуть, зрозумів, що в цій темі я все ж таки розбираюся краще за нього, тому гордовито змахнув волоссям:

— Все з тобою зрозуміло. На твоєму місці я б віддав перевагу лінзам, — і повернувся до Брендана, який усміхався, як ідіот, дивлячись на цього омегу. — Я вчитимуся у вашій школі знову. Подбай про те, щоб мій клас зустрів мене належним чином.

— Звісно! — з ентузіазмом кивнув Брендан.

— А ти став симпатичнішим з останньої нашої зустрічі, — Хель сказав це досить холодно, але Пендрагону навіть такого тону вистачило для щастя. — Все ще в команді з футболу?

— Квотербек, — вмить похвалився він. — Без мене наша команда буде купкою слабаків.

Що? Чого це він так себе нахвалює?

— Мені здавалося, що в цій школі щось змінилося, — байдуже зітхнув Хель. — Як я втомився за сьогодні. Принеси мені склянку дієтичної коли.

— Зараз! — Брендан зірвався з місця і попрямував у бік стойки для заказів.

Оце тобі побачення! З’явився незрівнянний омега і все мені зіпсував! Він що, не бачив, що в нас…

— Побачення, — раптом заговорив Хель зі мною. — Брендан на твій смак? Що ж, забудь, гаразд? Не бачу вас разом, тому не варто намагатися. Давай поговоримо про щось продуктивніше. Мені потрібен особистий лакей, який ходитиме за мною по школі і виконуватиме доручення. Адже я досить ніжний омега, який не створений для важкої роботи.

— А я при чому? — стримуючи гнів, спитав я.

— Стань моїм лакеєм. Перш ніж ти відмовиш, я можу перерахувати взаємну вигоду. Ти все ж таки хранитель, твій статус мені підходить, нехай так. До того ж, ти далекий від ідеалу сучасного омеги. Поруч зі мною зможеш побути на піку популярності, тому що я завжди популярний. Може, я навіть допоможу тобі позбутися цього старомодного смаку в одязі.

Ні, Мелорі, не можна кидати в нього картоплю! Картопля не винна, що цей омега напрошується на неприємності! Ще й із таким обличчям!

Він не гордовитий, а скоріше байдужий на вигляд, що робить його слова ще більш дратівливими.

— Я відмовлюся, — сказав я через зуби.

— Чому? Хочеш щось змінити в угоді?

— Я тобі не слуга, — стримано сказав я. — Якби ти запропонував дружбу, то це була б інша справа. Але бігати на побігеньках — вибач, але це не на мене.

— Усі ви так кажете, — закотив очі Хель. — Ти клюнув на Брендана, найпопулярнішого альфу в школі, отже, ти звертаєш увагу на зірок на небі, які тобі не дістати.

— Не дістати?..

— Я подбаю про це, — Хель підвівся. — Можеш йти додому і подумати над моєю пропозицією.

Він підійшов до Брендана, який був на півдорозі до столика, взяв до рук банку дієтичної коли і щось сказав Пендрагону. Той зрадів, а потім крикнув мені:

— Я проведу Хеля додому! До зустрічі у школі!

І тут я впав у ступор. Ненавиджу це місце.

***

— Ні, Мелорі, ти підеш сьогодні до школи! — тато всунув мені в руки упакований ланч. — Подумаєш, невдале побачення! Та у всіх парочок таке знайдеться!

— Бачити його не хочу! — сказав я, надувшись, як хом’як.

— Нєж і Суміре незабаром під’їдуть до будинку, ось їм розповіси, — Міріам непохитний, я вже програв. — Ну що такого сталося? Меле, альфи, як великі діти. Брендан згадав те, як йому розбив серце цей омега, правда? Зараз у ньому прокинулася гордість, бажання загладити свій провал. Це минеться, ось побачиш.

— А якщо ні? — я поклав ланч у рюкзак. — Чи варто мені взагалі давати йому шанс?

Міріам глянув на мене. Його обличчя виражало глибокий смуток. Адже вірно! Йому теж не щастило з альфами, і він як ніхто інший повинен розуміти мою невпевненість у наших відносинах з Бренданом.

— Знаєш, — заговорив він, — я вважав, що люблю твого батька найбільше на світі, а він дозволяв себе любити. Відчуваєш різницю в наших почуттях один до одного? І що зрештою сталося. Після цього мені здавалося, що всі альфи рано чи пізно підуть, злякаються чогось чи просто подивляться на іншого. Та ось тільки упереджена думка мені не допомогла. Якщо один альфа козел, то це не означає, що інший теж. Не намагайся будувати стосунки на думці, яка виникла лише через одну ситуацію, дивись на картину загалом, немає нічого ідеального.

Я не зовсім зрозумів, про що мені розповів тато, але вирішив не питати. Може, я драматизую? Так, це мій перший раз, але… Все надто складно.

У відносинах немає чіткого плану або графіка, якого потрібно дотримуватися, це збиває мене з пантелику.

Через хвилину я вже їхав у машині, де Нєж та Суміре говорили про нову серію якогось там серіалу. Суміре, як завжди, поглядав в телефон, зате Нєж уважно стежив за дорогою. І ніхто не бачив невдоволеного мене на задньому сидінні машини.

— Мел, чому ти мовчиш? — запитав Суміре. — Ти ж так чекав, коли сценаристи вб’ють твого зненавидженого героя.

— Хель, — коротко відповів я, а брати різко глянули на мене круглими очима.

Незабаром Нєж знову відволікся на дорогу, а ось Суміре — ні.

— Коли? — спитав він.

— Посеред побачення з Бренданом, — відповів я, склавши руки на грудях. — Хель його обірвав, до речі.

— Він знав, що у вас побачення, — прошипів Суміре. — Цей кретин завжди знає, що робити. Я ненавиджу його усією своєю душею. На вигляд така гарнюня, правда? А всередині справжня змія. Так би й звернув шию.

Я здивувався:

— Що він тобі зробив?

— О, був час, коли він намагався розлучити мене з Нєжем, — відповів той. — Йому це не вдалося, бо простіше змусити їжачків молитися, ніж Нєжа злитися, тому він вирішив зіпсувати мені життя. Ти думаєш, мене бояться навіть старшокласники просто через мій зовнішній вигляд? Ні. Це старання Хель та його пліток. Як гадаєш, я вирізаю кишки кішкам? Ні. Запам’ятай, якщо раптом почуєш це від нього, гаразд?

— Він огидний, — сказав Нєж, а він намагається бачити в людях тільки добро, тому його думка мене здивувала більше, ніж реакція Суміре. — Хель начебто не має серця. Я розумію, тоді він був ще дитиною, але я дуже сумніваюся, що він змінився.

— Мелорі, попередь Ноеля про приїзд Хеля! — різко згадав Суміре. — У минулому Хель дуже зіграв на його почутті справедливості! Постривай! Потрібно попередити всіх, він багатьом насолив…

— Напиши в бесіду клубу казкарів, — сказав я.

Суміре моментально зам’явся. Він все ще боявся світитися серед групи людей, і тепер я знаю, що причина цього — сутичка з Хель. Але тепер я все виправив, казкарі, які відвідують клуб, приймають Суміре.

— Гаразд, — зважився він і відволікся на текст у телефоні.

***

Як тільки ми приїхали, до нас підійшов схвильований Ноель. Він кілька разів перепитав, чи правда, що Хель повернувся, а потім прикро зітхнув.

Суміре і Нєж побажали мені успіхів та поспішили на заняття. Я хотів було знайти Брендана, але Ноель зробив жалібний вираз обличчя, коли я запитав у нього, чи не бачив він Пендрагона.

— Він, напевно, з Хель, — сказав він. — Мені дуже шкода, я найменше на світі бажаю поранити твої почуття. Але Брендан особливо слабий перед чарами Хель.

— Чарами? Це магія? — спитав я, щоб якось виправдати поведінку Брендана.

— Ні, я фігурально висловився. Ну, знаєш… омежі чари і всі такі справи… — незграбно усміхнувся Ноель, який з омег спілкується тільки зі мною. — Хель не чарівник у повному розумінні цього слова. Він, як і його тато, вміє щось робити із яблуками, але я не знаю що саме. Мій тато про це теж нічого не чув. Їхня сім’я була останньою, хто прибув у цей світ, після них закрився портал і зник Мерлін.

— Я здивований, що всі так зреагували на Хель. Він же лише омега… Так, дратує, він трохи зарозумілий, але…

— Мелорі, тобі не йде така свята наївність, — перебив Ноель, хоча раніше ніколи не перебивав, вважаючи це поганим тоном. — Але цей омега злий. Не зрозуміло чому, адже не схоже, що завдавати неприємностей іншим йому на радість. Але й не в тягар. Через нього я мало не перетворився на чудовисько, якби вчасно не зрозумів, що мною просто маніпулюють.

Ми пройшлися до ґанку. Несподівано там я побачив цілу юрбу, більшість із них — альфи різних класів. Спочатку я вважав це за якесь безглузде збіговисько, таке часто відбувається, але потім побачив у центрі натовпу байдужого Хель. Він говорив то з одними, то з іншими, як принц, прибувший з подорожі. Спочатку мене це ніяк не стосувалося, але поряд із Хель стояв і Брендан. Він навіть не глянув на мене!

— Кажу ж, — Ноель обурено похитав головою, — Хель для Брендана дещо особливе.

Нарешті Брендан мене помітив! Ми перетнулися поглядами, і… він кивнув мені на знак привітання та продовжив щасливо балакати з Хель.

Не такого я чекав, чорт би його забрав!

Може я неправильно зрозумів? Може, наші відносини і мають бути такими? Якщо це так, то я проти.

— Добрий ранок, — це привітався Джаспер, ідучи в компанії Кірана та Харта, як завжди.

Ці троє не розлий вода.

— Такий чудовий сонячний день зовсім несподівано затьмарила одна хмара, — він виразно зиркнув у бік Хель.

Харт напружився:

— Голову з плечей!

— В якому сенсі? — я подивився на хлопців, і навіть Кіран надувся, коли мова зайшла про Хель. — А вам він колись встиг насолити?

— Дорогою до школи, — відповів Джаспер. — Ми ходимо до школи пішки, щоб продовжити миті перед навчанням, але він, мабуть, віддав перевагу транспорту у вигляді машини.

— Цей злодіяка противнючий обізвав нас! — Кіран, мабуть, знову вигадав якесь слово, і, зважаючи на все, погане. — Він викинув через вікно сміття під ноги зі словами: «Я думав, вас у психіатричну лікарню запроторили» та поїхав!

— Так і сказав? — здивувався Ноель. Ні, навіть обурився.

— Голову з плечей, — підтвердив Харт. — Жалюгідний хлопчисько. Маючи таку тонку шию, треба переживати, щоб її ніхто не перерізав. Я, наприклад.

— Навіть зупиняти тебе не стану, — промовив Джаспер, а потім подивився на нас: — Ми зовсім не лопаємося від злості та не гніваємося, коли нас називають божевільними. Але коли хтось демонструє свою ворожість таким вульгарним чином, то ми не будемо терпіти.

Ці троє покосились у бік Хель, як приховані маніяки. Все ж, якщо вони його вб’ють, я не видаватиму їх. Кіран махнув рукою:

— І пішов він у кролячу нору! — а потім різко прилип до Ноеля, схопивши його під лікоть. — Мені начхати на все у світі, якщо поряд є такий альфа!

Ноель заціпився, як завжди, і не став противитися, коли Кі повів його за собою. За ними пішли Джаспер та Харт, тримаючись за руки. Я пішов з ними, сумно поглядаючи на Брендана, але він цього навіть не помітив.