Глава 38.2

Я відчував незрозумілий холод. Навряд чи це через Джила. Холод з’явився лише тому, що поряд були інші реліквії. Я ніби відчував, як вони відбирають щось усередині мене, якщо таке взагалі можливо. Поруч із цими реліквіями мені ставало по-справжньому погано. Хотілося втекти, та ось тільки вихід був перекритий льодом.

Те, що я сам — реліквія, звісно, ​​дуже стривожило мене. Це ще м’яко кажучи. Якщо подумати, то дорослі завжди про це знали? І ніхто ніколи не казав мені? Чому всі так чинять зі мною? Таке відчуття, ніби мене зрадили! Весь цей час я був чимось на зразок гармати під боком? Чому мені ніхто не сказав? Що б це змінило?

— З чого ти взяв, що він реліквія? — спитав Брендан у Джила, помітно насупившись від нерозуміння.

— Та вам що, все по поличках потрібно розкласти? — Джил явно не хотів витрачати час на порожні розмови. — Чари на вечірці, які вплинули на поведінку Мелорі — прямий доказ того, що він і є реліквія! Якби він нею не був, то уламок дзеркала не вступив би в реакцію взагалі. Я відповів на ваше запитання?

Отже, коли він запропонував допомогу, то хотів би просто перевірити свою теорію? Він навіть тоді планував відкрити портал та обдурити всіх нас? А вся ця дружба була просто грою?.. Оце навіть боляче. Я хотів вірити, що Джил все-таки по-своєму добрий, але він сам переконав всіх у цьому. Розумно, нічого не скажеш.

Чомусь у той момент я думав тільки про Блейза та його реакцію. Він явно сердився, що не в змозі зруйнувати стінку льоду й підійти до Джила, щоб гарненько йому стукнути. В очах Блейза виднілося розчарування, змішане з відчаєм, але він усіма силами не хотів цього показувати. Важко зрозуміти, які почуття у ньому зараз борються.

— Ти зовсім збожеволів?! — не витримав він. — Стільки часу просто прикидався добрим?

— Ти не можеш мене звинувачувати в цьому! — Джил зробив обурений вигляд, ніби грав у театрі і бавився своєю роллю. — Я ж від початку відкрито позиціонував себе як лиходій. Це ви не сприймали мене всерйоз. Ну, що я можу сказати… Упс. Буває.

— У цьому світі немає лиходіїв, кретине! — озлоблено пирхнув той.

— Є. У цьому світі немає якраз героїв, — усміхнувся Фрост, і така усмішка йому шалено до лиця — зарозуміла. — Чи не міг би ти не лютувати? Мені трохи лячно…

— Трохи?! Тільки трохи?! — навіть я відійшов на крок від Блейза, бо він ще ніколи не випромінював стільки злості. — Я довіряв тобі!

В останніх словах ніби переплелися і розпач, і навіть благання, але Джилу було відверто байдуже:

— Обіцяю, ти не розчаруєшся в мені, — Джил підійшов до прозорої крижаної стіни, яка розлучала їх, мабуть, уже давно, але Блейз її ​​ніколи не бачив, і продовжив: — Я люблю тебе, це правда! Найбільше я кохаю свого Істинного. Однак кохання ніщо, коли справа стосується правильних рішень. Це не наш світ, Блейзе! Нас насильно виштовхнули сюди, прирікаючи страждати від непорозуміння! Чому ми, ті, хто має так багато сил і здібностей, повинні ховатися, як якісь щури!

— Та що тобі зробили щури? — обурився Крист’ян, але потів тихо повернувся до мене. — Тобі краще не підходити до цих штук, — він кивнув на реліквії, які слухняно кружляли в повітрі. — Ти можеш чаклувати? А то нам би зараз не завадило чаклунство.

І чому я так гальмую? Мабуть, це через мій стан, я навіть на ногах ледве стою. Крист’ян підтримав мене за плечі, напевно, помітивши цей факт, і тільки тоді я спробував начарувати щось корисне, змахнувши рукою. І нічого не сталося, лише посилився біль голови, а я не зміг не схопитися за скроні. Мене ніби розряд блискавки пронизав зсередини!

— Гаразд, не чаклуй, — знову підтримав мене Крист’ян. — Не дуже й хотілося…

— Ці штуки, — я роздратовано вказав на реліквії, — відбирають усю мою енергію! Ми наче одне ціле!

— Потрібно покликати когось на допомогу! — це зібрався з думками Брендан, зберігаючи завидне самовладання.

— Та годі балакати! — Джил махнув рукою, і з наших кишень вилетіли мобільні телефони, які одразу розбилися о найближче дзеркало. — Мелорі, зроби те, для чого був створений!

Крист’ян міцно схопив мене за плечі, не дозволяючи Джилові наблизитися. Тільки я не знаю, що можна зробити проти Джила, котрий уже заморожував мене в льоду. Джил із самого початку планував зраду, а я не роздивився! Це лише моя вина!

— Що за фігня тут коїться?..

Лід позаду нас розлетівся в різні сторони, а через своєрідний прохід зайшов Абель, і за ним скочив Блейн.

— Зовні стояло захисне закляття, я його трохи пошматував. Що тут за морозильник? — почав обурюватися Абель.

Він досить сильний фейрі, його чаклунство практично не можна заглушити! Він вже не один раз доводив нам свою надійність у цьому питанні, але з моменту конкурсу талантів минуло багато часу, Абель встиг багато чого навчитися. Ось хто нам допоможе проти Джила!

— Блейз?.. — Блейн, звичайно, подався до брата, який усіма силами хотів сховати свій гнів. — Що сталося? Ви посварилися?

— Мій Істинний — козел, який бажає відкрити портал і стати лиходієм. А так все добре.

— Що-що?.. — Блейн подивився на Джила, але тому було начхати на невдоволені погляди. — Ви що, тепер розійдетеся?

— Так.

— Ні! — тут уже підключився Джил, ніжно посміхнувшись до Блейза. — Обіцяю, тобі сподобається жити зі мною! Послухай мене, я краще знаю, твій брат і сім’я тільки тягнуть тебе на дно. Навіть Прекрасним принцам потрібне королівство. А я можу тобі його надати.

— Що?! — Блейн ухопився за руку молодшого брата, наче його забирають. — Ти ж не кинеш нас?

— Звичайно ні, — вперто відповів Блейз. — Цей кретин просто не слухає нікого, окрім самого себе. Ти ж знаєш, я не залишу тебе, доки не буду переконаний, що ти в руках розумного альфи!

І тут же розлютився Джил:

— Якщо ти хочеш залишити мене тільки через нього!..

У повітрі утворилися тонкі крижані голки, які кинулися в легку жертву. Блейз, звичайно, був готовий захистити брата, але втрутитися йому перешкодила стіна льоду, що несподівано виросла між ними, і відкинула братів один від одного так, що обидва не встояли на ногах. У результаті Блейз виявився повністю закритий від нас, як у прозорій коробці, а Блейн залишився абсолютно беззахисний. Я здригнувся, розуміючи, що не можу навіть поставити бар’єр, але, напевно, я даремно хвилювався.

— Ти що собі надумав, що ти тут найкрутіший? — Абель миттєво поставив прозорий купол, який не дав голкам дістатися Блейна, а потім грубо підняв його з землі за руку. — Тільки я можу загрожувати цьому дурнику.

Справді, він завжди захищає Блейна! Ми ще маємо шанс!

— Судячи з твого досьє, — почав Джил, — ти не знаєш, хто твій батько, правда? То чому б не спитати особисто у твого тата, що скажеш? Відкрити портал та все! Ти теж про це мріяв. Повернися до нього, у чому проблема? Адже тебе розлучили з ним у далекому дитинстві, ти ж хотів його побачити. Зараз твоє бажання може здійснитися.

Блейн тривожно подивився на Абеля, як і я, розуміючи, що той теж не бажав все життя проторчати в цьому світі. Та ще й хоче йти стопами тата, начебто. І його не можна звинувачувати у своєму бажанні, це було б неправильно. Здається, я рано почав радіти прибуттю Абеля…

Однак Абель помітно зволікав, не звертаючи уваги на те, яким пильним і метушливим поглядом дивиться на нього Блейн.

— Та годі тобі, — далі говорив Джил. — Боїшся того, що скаже твій опікун чи що? Але навіть якщо ти виступиш проти мене, ти ще не доріс, щоб тягатися зі мною. У вас, фейрі, обмеження в магії до повноліття, в тебе не вистачить енергії. Подумай гарненько, зроби правильні висновки і зустрінешся з татком.

— Ось щось ти мене дратуєш, — сказав Абель. — А це мене бісе набагато більше.

— Виходить, ти на їхньому боці.

— Так.

А потім з-під землі вибилися темні шипасті гілки, наче тільки чекали моменту, коли можна буде огорнути всю територію. Я пам’ятаю ці шипи з того самого разу, коли Абель вирішив помститися Блейну, але тепер мені здається, що в той раз він просто бавився. Зараз же чорні сухі гілки огорнули все приміщення, наче живі голодні змії. Землю трясло, я вхопився за Крист’яна, інакше ніби впав на таких слабких ногах.

— Що ти робиш? — Блейн стурбовано обсмикнув Абеля за руку. — Ти не можеш боротися з ним! Твоя магія ще не…

— Заціпся негайно! — гаркнув Абель, відштовхнувши від себе Блейна. — Як же часто я чую заборони! Досить диктувати мені, що я можу, а що ні! Я сам хочу вирішувати!

— Але це правда! — Блейн на диво посерйознішав. — Якщо у когось є шанси впоратися з Джилом, то це у Суміре!

— То вали до нього! — грубо й декілька ображено рикнув той. — Мені не потрібні ні твій дозвіл, ні твоя згода! Ти мені взагалі не потрібний! Все, на що ти здатний, так це набридати оточуючим! Ти ниєш і ниєш! Йди до біса! Ти мені тільки заважаєш!

Блейн вперше виявився розбитим такою заявою. Абель, швидше за все, говорив на емоціях, і явно сказав зайве — Блейн, здавалося, захотів заплакати через відверту відмову.

Мені навіть стало прикро за братів Б’ю — ось кому сьогодні не щастить у якомусь сенсі більше, ніж мені.

Частина чорного чагарника, викликаного Абелем, покрилася кіркою льоду і товстим шаром інею, а потім розбилася вщент, звільняючи шлях Джилу. Його одяг виявився трохи порваним, я можу припустити, що шипи все ж таки завдали йому шкоди, нехай Джил цього і не показував, але він не очікував такого повороту подій. Може, всі даремно недооцінюють сина Четвертого Фейрі?..

— Ти пошкодуєш!.. — зашипів Джил, піднявши руки вперед.

Корка льоду піднялася з уламків, перетворилася на товсту брилу, а потім хвилею полетіла вперед. Абель відбив її простим сяючим вогнем у вигляді бар’єру. Але це був відволікаючий маневр — як тільки брила розкололася, так у помешканні почалася справжня хуртовина! Начебто ефект вибуху!

Я притулився до Крист’яна від холоду, снігу та вітру, що бив з усіх боків. Скло окулярів моментально заледеніло, тому мені довелося зняти їх. Я чув тільки шум вітру, і те, як Крист’ян намагається щось мені сказати, але хуртовина була така гучна, що я не чув взагалі нічого.

— …Мелорі!

А ні, справа не в раптовій зимі, а в мені — здається, перед очима все попливло.

— Тобі треба йти звідси, чуєш?

— Я не… — почувши свій хрипкий голос, я так здивувався, що не зміг закінчити свою думку.

— Все добре! — Крист’ян обійняв мене, притискаючи до грудей. — Але, знаєш, якби я взяв із собою гітару, було б легше… Я вже ж таки не сирена, мені необхідний музичний інструмент…

Земля знову затремтіла, але цього разу ті самі шипи, які були призвані трохи раніше, піднялися й закрутились у повітрі, витягаючись кудись уперед неймовірним сплетенням. Вони рухалися так швидко, що Крист’ян потягнув мене за собою на землю, щоб нас не зачепило випадково — почувся свист ліан, які пролітали над головою.

— Абель вирішив приструнити Джила, — сказав Крист’ян. — У фейрі є якийсь обмежувач магії до повноліття, не знаю, чи потягне Бастіан!

— Потрібно допомогти… — намагався сказати я, але чомусь це навіть давалося важко.

— Зараз тобі потрібна допомога!

Наступної секунди сніг ніби розігнав сильний вітер — хуртовина буквально зникла з новим теплим подихом, що йшов від Абеля. Він здійнявся у повітря, а Джил усіма силами намагався не допустити шипам дорогу до себе. Здається мені, що Абеля дуже недооцінюють, якщо йому вдається відволікати Джила, і водночас скасовувати навіть такі могутні чари, як справжня хуртовина.

Брендан виявився вже поряд, я не помітив, як він узяв тут. Він дбайливо струсив з мене сніг, примовляючи, що тепер я обов’язково захворію, проте далі мені ставало гірше, і не всі слова я зміг почути.

Поки Джил відволікся на всюдисущі гілки, які оточили його з усіх боків, Абель зруйнував перешкоди перед Блейзом, змусивши свій терник прорости через товстий шар льоду, чим й розбив його. Здається, все не так й погано.

— Меле, що це?.. — Брендан показав мені під ноги.

Так ось чому Джил так довго говорив з нами! Він зовсім не страждав на «синдром лиходія», який увесь час говорить, він просто відволікав нас! Під моїми ногами вже утворилася вирва, яка зовсім скоро перетвориться на портал!

— Пізно! — Джил відбився від набридливих гілок.

А потім я помітив, як Крист’ян та Брендан кудись зникли через поток яскравого сяйва під ногами.

Можливо, їх просто відкинуло, але я не певен. Строкате пульсуюче сяйво побільшало, коли інші реліквії закружляли навколо мене, ніби виконували ритуальний танець. Якби я міг, то втік негайно, та ноги мене не слухалися.

Здавалося, що все тіло розривається на частини зсередини, голова гуділа через незрозумілий шум навколо, а потім різкий вибух і я вже на підлозі.

Холодна підлога була вкрита осколками льоду та холодним мокрим снігом. Все, що я міг відчувати — суцільний мороз, але якась частина мене одночасно не сприймала його.

Як же я втомився… Нічого не чую… Ніби нічого не сталося, а я просто дуже сильно хочу спати. Так, я хочу спати… Що це за приглушені звуки у темряві? Не можу розібрати жодного слова… Чому в мене так горить щока? Цей колючий біль, не давав мені заснути, змушував щораз приходити до тями…

— …Мелорі!

Звук ставав дедалі чіткішим.

— Не засинай!.. Не зараз!..

Спалах та знову біль у щоці. Здається, мене приводять до тями. Темрява прорізалася, коли я розплющив очі. Нечіткий образ сплив переді мною, але я не міг розібрати, хто це притримує мене за голову та не дає заснути. А потім мене знову вдарили і я ніби заново народився.

Схопившись за забиту щоку, я дивився на містера Верджіла, жадібно вдихаючи повітря. Я й не помічав, що задихаюсь! Несподівана запізніла паніка охопила мене. Що це взагалі було? Чому переді мною містер Верджіл? Що трапилося?

— Обійшлося… — полегшено промовив містер Верджіл. — Перший раз завжди може стати фатальним. Ще й без підготовки. Ти впорався.

— Але дуже нас налякав! — Брендан раптово обійняв мене зі спини.

Я все ще не розумів, що відбувається. Начебто ми все ще в цьому дивному місці, яке перетворилося на суцільні крижані уламки, що обросли густим чагарником, тільки ось все одно нічого не міг збагнути.

— Я покликав Віла, — сказав Абель, який стояв поруч із опікуном, — коли Джил почав завірюху. Я ж не настільки ідіот, щоб кидати йому виклик.

— Але я все одно спізнився, — Верджіл напружено глянув убік, і тоді я наслідував його приклад.

Величезний портал тримався в повітрі, ніби колосальний розріз у самому просторі, що навіть спотворює повітря біля себе та віддає яскравим блакитним відтінком. Від порталу простягалося незрозуміле тепло, як від обігрівача, який увімкнули на повну потужність.

Значить, через мене портал таки відкритий!.. Потім я зрозумів, що довкола зібралися всі, хто тут був із самого початку, крім Джила — його я не помітив. Мені було цікаво, як там брати Б’ю, але обидва виглядали гірше нікуди. Якщо Блейз ще якось тримався через свій характер, то Блейн дивився собі під ноги, не наважуючись підходити до Абеля, який його ніби не помічав.

— Потрібно закрити портал, поки ніхто з нього не вийшов, — сказав містер Верджіл, допомагаючи мені стати на ноги. — Я допоможу тобі зачинити його. Це буде простіше ніж відкрити, обіцяю.

— Що? Зараз? — обурився Крист’ян. — Він же ще не прийшов до тями!

— Він має рацію! — погодився з ним Брендан. — Джил зник! В нас є час! Нехай Мелорі хоч трохи відійде!

Я дуже хотів було втрутитися та оголосити, що не треба за мене турбуватися і що я зможу виконати доручення, але не зміг видавити жодного слова. Напевно, це шок або щось таке, але зараз я марний. Наче з мене щойно витягли душу, а потім так само різко повернули. Тіло ніби чуже.

— Гаразд, — містер Верджіл переконався, що я можу стояти самостійно, а потім відійшов ближче до порталу. — Даю тобі кілька хвилин, Мелорі! Нам не можна зволікати!

Абель ядуче посміхнувся, дивлячись на мене:

— Що, більше не подобається бути хранителем, так?

Портал різко почервонів, наче хтось додав червону фарбу до склянки блакитної води. Ми всі дивилися на це, не розуміючи, що відбувається. А, може, не розумів тільки я один.

Тому що Верджіл, наприклад, відійшов із непідробним жахом в очах. Значить, хтось проникнув у портал і йде сюди? О ні! Прошу, нехай це буде простий мешканець Камелота чи іншого королівства! Хтось невинний!

З порталу зробив крок привабливий омега, який чомусь усміхався так, ніби потрапив у світ розваг, а не перетнув кордон світів. Світле вишневе волосся спадало на плечі, а ще на ньому була приталена мантія до колін. Подібний фасон явно вийшов із моди у нашому світі, але на незнайомці він сидів чудово. Однак незнайомець привернув увагу не виглядом, а тим, що помітно світився, як… фейрі?

— Привіт! — помахав він нам, але звернув увагу на одного: — Віле! Я навіть встиг скучити за тобою!

Абель одразу ж зашипів, бо не звик, коли хтось так легко говорить з Верджілом, ніби не хоче ділити наставника:

— Це ще хто?

— Це… — Віл у тихому жаху обернувся до підопічного. — Твій тато…