На даху

— Куди ти ведеш мене? — Суміре помітно розгубився від наполегливої ​​пропозиції піти кудись разом. — У нас заняття в іншому корпусі! Нєж! Я запізнитися можу з легкістю, а ось тобі це недозволено!

— У тебе приємні руки, — чомусь сказав Нєж, лагідно стискаючи долоню Суміре, поки тяг його через натовп. — У сенсі… ну… на дотик.

— Я зрозумів, що не в спілкуванні, — Суміре вмить увімкнув сарказм, ніби захищаючись від збентеження.

Через несподіваний комплімент він і замовк, ніби втратив увесь свій словниковий запас. Але це зовсім так. У голові Суміре різко перемішалося все.

Якоюсь частиною душі він відчував, що зараз станеться момент, який вирішить їхнє спільне майбутнє — освідчення в коханні. Мелорі, чорт брав цього шипера, зумів залагодити особисте життя Суміре за якихось півдня! А Суміре, взагалі-то, намагався її налагодити кілька років! Правда, його методи були здебільшого з розряду планом як не тільки відштовхнути від себе Нєжа і не дозволити чужим омегам до нього наближатися. Але все це було не те!

Суміре зростав з думкою, що він — син Злого Короля, потенційний злодій та зайва дитина в сім’ї. Самокритично, звісно, ​​але Суміре завжди знаходив причини постраждати.

Нєж потягнув його сходами вгору, а Суміре тільки мовчки здивувався: нащо їм йти верхні поверхи? Може, справа не в задумі Мелорі? Може, Нєж знову надивився фільмів у жанрі драма і почне мало не плакати через померлих ідіотів-персонажів? Ця риса зовсім не відповідає стереотипному сильному альфі, але Суміре закохався в Нежа саме тому — він був по-справжньому добрим і чутливим. До нього тяглися люди.

Незважаючи на те, що вони з однієї казки, Суміре тільки сумно посміхався, розуміючи, що вони зовсім не схожі.

— Гей, Нєж! — раптом на одному з поверхів з’явився Донован.

Він обіймався з одним омегою, який робив із себе всього такого сонячного скромника, хоча Суміре ненавидів такий типаж людей — усі вони гарні на перший погляд, а всередині або порожньо, або гнилизна.

— Я обіцяв Джену познайомити вас! Це не займе багато часу.

— Добре, — Нєж, як завжди, дружелюбно посміхнувся до незнайомого омеги. — А навіщо, власне, зі мною знайомитися?.. Я не надто знаменитий…

— О, я зовсім не через популярність! — збентежився омега на ім’я Джен, чим викликав у Суміре тиху заздрість через такий непорочний зовнішній вигляд. — Ти зовсім забув про додаткові? Ми ж сиділи разом на додаткових заняттях з фізики!

— А! Точно! — Нєжеві стало трохи соромно, що він не може запам’ятати омегу, який допоміг йому з прикладом. — Пробач, я тоді надто намучився із завданнями, от і не зміг запам’ятати рятівника.

Джен мило посміявся, у нього чарівний голос і округле личко з дитячими рисами. Весь такий світлий, позитивний… Суміре несподівано злякався всієї дії довкола. В голову залізли думки, що він зовсім не пара такій чудовій людині, як Нєж. Йому потрібен хтось сонячний, як Джен – герої завжди залишаються з подібними до себе. Суміре просто ненавидів себе і свій родовід. Тільки вперше в житті усвідомив, наскільки сильно.

Якби він міг зараз знищити цього Джена! Якби міг усунути перешкоду зі свого шляху! Адже такі гарнюні мелькатимуть по життю й надалі. Можливо серед них колись з’явиться Істинний Нєжа, і що тоді? В тому й річ, що нічого.

— Пробач, — Суміре висмикнув руку. — Мені потрібно відійти.

— Що? — Нєж здивувався. — Але мені треба…

— Повеселись поки що! — Суміре зробив невимушений тон, але помітно переграв у своїй байдужості.

Він спустився вниз і швидко забіг у туалет для омег. Наразі тут нікого не було, і не буде, бо за допомогою магії Суміре зачинив вхідні двері. Він тяжко сперся об умивальник, а світло заблимало під настрій. Хотілося рвати та метати. Сумніви, може, й надумані, але не для нього. Його тато влаштував найбільше повстання темних сил у всій історії!

Суміре любив тата, він спілкувався з ним через екран телефону, ніби бачив власне зле відбиття. Суміре підняв очі на дзеркало перед ним — у відбитку ніби майнув тато, але насправді це просто лякаюча схожість між ними. Суміре знав, що в його жилах тече кров темних магів, злих магів, а в Нєжа — навпаки.

Хіба можна претендувати на роль доброго персонажа, коли ти навіть виглядаєш ніби віддзеркалення Злого Короля? Щоб підтвердити свої здогади, Суміре випростався і простяг руку долонею вгору, в ній утворилося червоне яблучко. Ось тепер картина в дзеркалі начебто завершилася — схожість просто страшна. Якби додати довжину волосся, то навіть Остін прийняв би прийомного сина за злого вітчима!

Розлютившись власним думкам, Суміре підібгав губи, а потім щосили запустив яблуко в дзеркало. Воно миттєво тріснуло і розбилося з гучним звуком. Осколки впали на раковину та підлогу, буквально знищивши те відображення, яке так збентежило Суміре.

— Чи не міг би ти не шуміти? — омега здивувався, коли за ним з’явився Безіменний. — Вибач, мені здалося, ти на когось дуже злий. І судячи з розбитого дзеркала, на себе.

— Я… — він зрозумів, що тільки марно розлютився. — Я просто…

— Ти не Принц Зла, — твердо сказав йому фантом. — Ти просто прикриваєшся цим, аби втекти від того, що тебе лякає.

— Ти просто не бачив мого тата, — похмуро сказав той. — У нас ніби одне обличчя!

— І що? Це лише зовнішність. Якби зовнішність була найважливішою… — Безіменний теж насупився. — Мій батько носить маску через потворність, але він чудово співає. Тому що у свої пісні він вкладає душу. Розумієш, до чого це? Суміре, всім подобається твоя душа, ніхто не думає про тебе так, як ти думаєш сам про себе.

— Це дурниця! — відмахнувся Суміре. — Усі люблять розповідати про внутрішній світ, але я навіть тут програю! Я не люблю допомагати бідним, мені начхати на всякі кризи, поки вони мене не торкаються, а ще мені абсолютно байдуже на дні здачі крові! Хіба я добрий? Ні! І не тобі мене вчити, гаразд? Ти навіть свого імені не кажеш!

Безіменний помітно зніяковів:

— Це тому, що воно мені не подобається!

— Все одно! Тобі не зрозуміти!

Суміре вискочив з кімнати, ніби щойно посварився з батьками, і голосно грюкнув дверима. Він не вмів бути тактовним та ввічливим, навіть із Безіменним. Хіба це не прямий доказ приналежності до темних сил?

— Суміре! — Нєж ніжно підхопив його за плечі. — Я чекав тебе! Що там за гамір був?

Виявляється, учні вже розійшлися на уроки, а Нєж стояв і чекав, коли Суміре вийде в коридор. Це неймовірно мило, але Суміре не думав, що він вартий такого.

— Що ти тут родиш? — почав він, — Давай йди на уроки.

— Ні! — Нєж уперто схопив його за руку. — Досить тягти! Я хочу зробити тебе щасливим!

— А я й не плачу.

— Звідки мені знати, що ти не брешеш? Пішли!

У підсумку Суміре закотив очі, але поплентався за Нєжем на самий верх школи. Він здивувався, коли Нєж привів його до дверей, які завжди зачинені — це прямий вихід на дах будівлі, учням заборонено підніматися туди з метою безпеки. Але у Нєжа був із собою ключ, яким він відчинив товсті двері і пропустив Суміре вперед.

Той одразу відчув прохолодний ранковий вітерець, який сильно дмухав у обличчя, і це дуже бадьорило. Нєж акуратно взяв його за руку, а потім вони підійшли ближче до невеликої огорожі, до краю даху. Суміре з подивом споглядав на чарівний вид: Гріммвіль і ліс наче спліталися в єдине ціле. Звичайно, будівля школи була не такою високою, щоб побачити кожну частину містечка, але цього достатньо для гарного краєвиду.

— Хіба не краса? — спитав Нєж, не приховуючи щасливої ​​посмішки.

— Мило, — відповів Суміре, хоч говорив не про місто. — Гей! Хвилину! Ти думаєш, я не розумію, чому ти привів мене сюди? Це ж романтично!

— У цьому і весь задум, — знизав плечима той.

— Але не варто. Не говори тих слів, які можуть змінити наше життя.

— Чому?.. — щиро здивувався Нєж. — Ти кохаєш когось іншого?..

— Ні! — одразу обурився Суміре. — Справа зовсім не в цьому! Розумієш… Ми різні. Зовсім різні.

Нєж знав це, але йому завжди було байдуже. Він навіть ніколи не вважав це за перешкоду.

— Ну і що?

— Ти не розумієш… — вирішив тоді Суміре. — Сам подумай, я — син лиходія. Не можна бути впевненим, що одного разу я не стану наступним Королем Зла. Навіть якщо не стану, то це… Ну, неправильно все це! Подивися на себе! Господи, та ти ж наймиліший альфа на всій планеті Земля! Тобі потрібен омега в біді, такий гарний і такий самий ніжний, як і ти. А не я. Я надто злий.

— Що за маячня? — здивовано промовив Нєж. — Коли це ти став злим? Ти любиш тварин, допомагаєш мені готуватися до іспитів, постійно їздиш із татом на закупівлі… Я не розумію, чому ти бачиш себе злим.

— Тому що коли я дивлюся на себе в дзеркало, то бачу Кейдна, — відповів Суміре. — Тому що всі казкарі називають мене Принцом Зла за спиною.

— Але ж ти не такий, — Нєж простягнув руки, щоб доторкнутися до його щок, а потім чола своїм чолом. — Ти зовсім не такий. Я бачу в тобі не Принца Зла, а саме Суміре де Сноу. Буркотливого та трохи цинічного омегу, який просто боїться людей та навчився захищатися за допомогою гострого язика. Я бачу дбайливого омегу, який у дитинстві грав зі мною в пісочниці та завжди віддавав мені лопатку, коли я починав плакати. Ще Суміре де Сноу дуже цінує своїх друзів, він по-справжньому вірний іншим і самому собі. Він має свої погляди на життя, він сміливий і навіть раціональний у деяких питаннях, тому часто рятував мене від шахраїв. Цей омега завжди дивиться зі мною жахи чи трагедії, тому що йому потрібно вчасно мене заспокоювати. Мені нагадати, як він ретельно вибирає мені подарунок на день народження? Я бачу омегу, свого омегу.

Суміре завмер, коли слухав усе це. Звичайно, він ніколи не думав, що для Нєжа він зовсім не злий, а навпаки, найдобріший і найрідніший у всьому світі. Нєж легко торкнувся його губ, ніби підтверджував свої слова через легкий ненав’язливий поцілунок.

Серце Суміре начебто прискорило темп. Дотики здалися гарячими. Якби Суміре де Сноу був Принцем Зла, то хіба його б могли так покохати?

— Я кохаю тебе, — промовив Нєж, як тільки відсторонився. — По-справжньому кохаю. Ще з дитячого садка, але тоді я гадки не мав, що таке кохання.

— Я тебе теж, — сказав той, ухваливши остаточне рішення.

Він не лиходій, тому що у нього є свій герой.

***

— Я ж казав, — Безіменний розвів руками. — Ти дуже запальний. Не пощастило твоїм дітям.

Суміре прикро посміхнувся, глянувши на фантома, що сидів у порожньому кабінеті:

— Ти не ображаєшся? Я грубо обійшовся з тобою.

— Це твоя фішка, вона чимось приваблива, — Безіменний скромно знизав плечима. — Не шукай недоліків, вони є у всіх.

— Дякую за настанови, — Суміре поворчав. — А тобі не самотньо? Ну, ти завжди ховаєшся і завжди один.

— Зовсім ні, — усміхнувся той. — Я більше не один. Я дуже потоваришував із Гансом, як на мене він милий. А на перервах я можу з’являтися в кабінеті гуртка. Загалом, все гаразд.

— Що ж… — він підняв рюкзак та попрямував до виходу. — Радий за тебе.

Він хотів вийти, але несподівано почув:

— Каміль.

— Що? — здивувався Суміре, обернувшись.

— Моє ім’я — Каміль, — зніяковіло промовив фантом, ховаючи погляд. — Я шалено соромлюся свого імені. Воно надто… Ніжне, чи не так? Іноді мені здається, що воно зовсім мені не пасує.

Суміре посміхнувся:

— А мені подобається… Знаєш, я так назву свого первістка, якщо він буде, — а потім усміхнувся, помітивши, як почервонів фантом. — Альфу. Обов’язково альфу. Імена — як зовнішність, безглуздо судити по ним людей.