Глава 4

Виявляється, на кухні вже щось скоїлося. Сюди збіглися Нєж та Суміре, а Остін відходив від загрози з круглими шокованими очима. Те, що я побачив, було не просто дивним, а неймовірним! Два величезних щура розміром з людини стояли на задніх лапах, тримали списи в передніх, а все їхнє тіло покривала справжня броня.

Знаєте, що-що, а щури — це сильно.

— Що за чортівня?.. — цілком логічне запитання зіскочило з язика.

— Це справа рук щурячого короля! — вигукнув Остін, дивлячись на прибульців з готовністю відбити будь-яку атаку. — Як він опинився тут? Як зміг телепортувати своїх поплічників?

— З дороги! — сказав Брендан, загороджуючи собою всіх нас. Меч направив на тупуватих на вигляд щурів. — Вони прийшли за реліквією!

Остін відкрив рот від подиву. Напевно, згадує, куди подів заповітну каблучку. Нєж спробував запитати у тата, що, власне, тут діється, але не отримав відповіді. Суміре прикрив очі від сліпучо-білого світла, що виходило за спинами щурів. Напевно, це щось подібне до порталу…

Щури перестали нюхати повітря і синхронно кинулися в наш бік. Досить крутими маневрами Брендан відкинув їх назад. Якби це було у фільмі, я позіхнув би від чергової сцени, де героя ні в якому разі не ранять, а максимум відштовхнуть убік, а ось в реальності… Та це ж круто!

— Остін! — я обігнув Нєжа завдяки невеликому зросту, щоб спитати саме Сноувайта. — Куди ви сховали реліквію?

Він здивовано глянув на мене.

— Так тобі вже сказали…

— Правильно! — кивнув я. — Тому я тут.

— Я не знаю! — раптом зізнався той. — Вона вже давно загубилася!

Зате в цьому є один безперечний плюс — він не такий і ідеальний молодший чоловік, яким хоче здаватися!

— Як загубилася? — Брендан теж здивувався. — Щури не підуть, доки не знайдуть її! Зважаючи на все, вони його відчувають! Не можна дати їм шанс знайти каблучку!

Один щур зашипів у бік Брендана, у нього вже з’явилися порізи на морді, і це розлютило пацюка сильніше. Поранений щур кинувся вперед, Брендан зупинив його пащу мечем, поставивши блок, але у пацюка в запасі були ще й лапи. Він замахнувся своїми лапами так, щоб вибити з рук Брендана меч. І маневр спрацював успішно. Брендан схопився за забите зап’ястя, поглядаючи на передбачаючого перемогу щура. Пацюк приготувався для стрибка, розмахуючи своїм хвостом, як справжнім хлистом перед тигром.

— Обережно! — скрикнув я, вискакуючи перед Бренданом, швидко зробив випад рукою.

Пацюк зупинився в повітрі через моє щире бажання кудись його усунути. В магії я новачок, навіть не зрозумів, як це спрацювало, але з кінчиків пальців вибився справжній іскристий промінь, який відправив пораненого бійця-щура назад у вирву, яку я називав порталом.

— То ти чарівник?! — Брендан підняв з підлоги свій меч.

— Нема за що, — обурено відповів я.

Не знаю, як зміг закликати магію, але це явно сталося через те, що мені дуже захотілося захистити принца-йолопа. Так, мені він не подобається, але я не бажаю йому смерті. Ох, якби знати, як повторити цей прийом знову… Тому що другий гігантський щур, мабуть, не зрадів тому, що його друга щойно викинули геть.

— А з цим Сплінтером я не впораюся, — сказав я, безпорадно роблячи випад рукою, проте результату, як і зрозуміти, нуль.

Брендан наставив вістря меча на нашого спільного ворога, який шипів і демонстрував свої криві зуби. Чим щур більше, тим він огидніше? Потрібно це запам’ятати.

— Досить влаштовувати тут казна що! — Суміре змахнув рукою на пацюка, наче вітром здуло в портал за секунду.

Клацнувши пальцями, Суміре якимось чином і зовсім зачинив вирву в кухні. Ми всі з круглими очима обернулися до Суміре. Він цокнув язиком і зняв із свого пальця каблучку:

— Я зберігав реліквію вже багато років. Без образ, тату, але ти будь-які прикраси втрачаєш.

Татові не до вибачень. Тато в шоці. Втім, як Нєж, як Брендан… А що я?

— Ти все знаєш? — спитав я. — Про своє походження?

— Знаю. Точніше, здогадався, — похмуро відгукнувся Суміре. — Я не ас в магії, просто багато тренувався у своїй кімнаті. Напевно, варто було одразу щурів відправити подалі, але я хотів якомога довше зберегти свій секрет. Але… Цей чортовий щур мало не збив холодильник!

А, ось що його зачепило за живе.

— Холодильник! Там мій торт!

Остін чомусь підібгав губи:

— Чому ти не сказав мені?

Суміре насупився, ніби не хотів говорити в натовпі, але куди тепер подітися?

— А що б це змінило, тату? Ти не хотів, щоб я знав, що мій справжній тато… — він запнувся, наче не хотів вимовляти прізвисько вголос. — Я чудово розумію, що моє перебування тут — жахлива помилка. Зазвичай ніхто не шанує дітей тих, хто намагався тебе вбити яблуком.

— Не говори так! — Остін ніжно схопив його за плечі. — Я ніколи так про тебе не думав! Ти ріс у нашій сім’ї стільки років і весь цей час вважав, що… Який жах!

— Хвилину! — перебив Нєж. — А тепер давайте поясніть тому, хто щойно бачив двох величезних пацюків, якесь диво і застав монолог самого Суміре! Що ви палили? Відсипте мені! Хоча ні, зачекайте! Здається мені вже відсипали!

Остін посміхнувся:

— Не так я уявляв собі визнання… — а потім повернувся до нас із Бренданом. — Дякую! Ви нас урятували!

Я почервонів від раптової похвали. Адже вірно! Я повівся як справжній герой. Ну, начебто це було в мене в крові, та до цього моменту не мало шансу вивільнитись у сферу діяльності. Тепер я знаю, що означає «переповнююча гордість».

— Остін! — у будинок увірвався якийсь альфа зі справжнім пістолетом у руках. — Що трапилося? Чому вікно вибите?

Помітивши різношерсту компанію, альфа опустив пістолет. Дивно, що у цій сім’ї всі такі гарні. Напевно, у казках потворами бувають лише лиходії.

Остін усміхнувся чоловікові:

— Дерек, послухай, щойно трапилося дещо незаплановане…

***

У сім’ї Сноу утворилися сімейні збори. Я і Брендан залишилися на вулиці, тому що вирішили все ж таки розійтися у своїх справах, поки що…

— Гей, — сказав мені він. — Віддай мені реліквію!

— Ні за що!

Суміре віддав каблучку саме мені в руки, я сприйняв це як жест довіри. Для переконливості я заховав руки за спиною.

— Мені доручено принести каблучку!

— Що? — нервово посміхнувся Брендан. — Та тебе тільки по нову білизну посилати! Послухай, те, що ти вмієш якось там чаклувати, не робить тебе навіть на цент дорожчим, ніж ти є насправді.

— Я врятував тобі життя!

— Звідки тобі знати? Скоріше за все, я би впорався сам!

— Як? — я знов почав вирувати. — Якщо у вашому світі диво і роялі в кущах виникають з нізвідки, то в нашому реальному світі, вдача рятує вкрай рідко! І далеко не всіх!

— Та що ти?! — Брендан теж лютує, хоча я кажу чисту правду. — Може, сам же врахуєш це, перш ніж вистрибувати прямо до озброєного щура?!

— Чорт забирай, як упорото це прозвучало! — моє обурення посилюється. — Краще б щури тебе покусали, може, життя крила б обламало!

— Та ти, я бачу, найвидатніший мудрець, так? Що ти розійшовся? Знай своє місце, служко!

Кілька секунд ми свердлили один одного злісним поглядом, який тільки є в арсеналі. Якби я міг відправити магією цього йолопа кудись подалі, то прямо зараз би й скористався самотужки! О, якби я тільки вмів!

— Гаразд, — різко посміхнувся я. — Я повернуся на своє місце.

— Ось і чудово!

Я пішов прямо тротуаром, поки цей осел зрозумів намір. Брендан трохи постояв на місці розгубленим, а потім до нього дійшло:

— Гей! Реліквія!

Я рвонув уперед, миттю відриваючись від роздраконеного принца Камелота. Коли мені в дитинстві говорили «за тобою альфи бігатимуть», я уявляв все саме так. Тому в дитинстві готувався до такої нагоди.

Тільки Брендан все ж таки спортсмен, і наздоганяв дуже швидко, ніби бик на червоний колір мчить. Ну ні! Мені сподобалося те, що я відчув сьогодні. Якщо я віддам реліквію Беллю, то стану зберігачем цього міста. Ось тоді моє життя нарешті стане яскравим і барвистим. Я зможу навчитися магії, ощасливити тата, знайти собі друзів, рятувати людей, переживати пригоди!

Ні, Брендане, я не віддам тобі каблучку.

— Допоможіть! — закричав я, забігаючи до найближчого невеликого парку. — Він мені погрожує! Допоможіть!

У парку, на щастя, саме стояла група дорослих альф, які кинулися перегороджувати шлях Брендану. Ні, а що взяти з них? Бачать омегу, що тікає в жаху (сподіваюся, я правильно зіграв роль жертви), за яким мчить злісний альфа зі зброєю в руках.

— Я тебе ще дістану! — крикнув Пендрагон мені в спину.

О, не сумніваюся. Ми вчимося в одній школі. Але що мені школа, якщо в мене буде магія?

***

Я вбіг до школи, поки він не встиг зробити це першим. Сьогодні мене знову підвіз Остін. Нєж і Суміре були досить дружні зі мною (може, ми навіть станемо справжніми друзями?), і ми приїхали одночасно з кабріолетом Брендана. Тому, помітивши Брендана (а він мене), мені довелося тікати у бік бібліотеки.

Несподівано Брендан побіг за мною. Напевно, все ще злий за мою вчорашню витівку… Круто!

Проте я заскочив до бібліотеки першим, він спізнився на якихось дві секунди.

— Ти мене бісиш! — рикнув Брендан, мабуть, від своєї чергової поразки. — Якщо ти думаєш, що зможеш тікати від мене вічно, то…

— Доброго ранку, дітлахи! — Белль виніс звідкись стос книжок і тяжко поставив їх на свій стіл. У нього сьогодні, як і вчора, добрий настрій. — Сподіваюся, ви вирішили почитати зранку. Тому що зазвичай до бібліотеки в такий час ніхто не ходить.

Я мовчки простяг йому каблучку. Белль округлив очі, бо не очікував, що я наважуся так швидко.

— Що це означає? — спитав Брендан. — Ви ж мене попросили дістати реліквію!

— Вас обох, — невинно посміхнувся той, взявши до рук артефакт. — Але не думав, що ви буквально зірветесь з місць… Що? Чому ви так дивитеся?

Брендан виявився вдвічі злішим за мене. Щоправда, не на Белль, як можна зрозуміти. Ігноруючи його недоброзичливий погляд, я все-таки слухав Белль:

— Я думав, ви зможете потоваришувати, адже вам все одно треба працювати разом, — сказав він. — Мел, гадаю, ти переконався, що є зберігачем цього міста. А Брендан все ж таки кронпринц Камелота, столиці магії. Хто як не ви здатні допомогти місту та всім казковим жителям?

Брендан відкрив рот (даремно):

— Він зберігач? Серйозно? Та я один з усім упораюсь! Навіщо неповнолітньому омезі гнути спину?

— То не гни, — підбив я.

— Ти зовсім не знаєш, з ким розмовляєш!

— Та що ти верзеш?! Думаю, ти сто разів встиг нагадати про себе та свою корону!

— Ось як? Тоді заткнися і припини докопуватися до мене!

— Це ти починаєш!

— Дити!.. — трохи ніяково видав Белль, напевно, зрозумів, що подружити нас не вдалось. — Ви що?.. Ніхто не впорається з усім цим самотужки. Поки король Артур шукає лігво винуватців, хтось має охороняти місто, хто має таку можливість. Так вийшло, що ця посада лягає на плечі вам. Це небезпечно, я знаю. Але, саме тому вам необхідно порозумітися один з одним.

Ну, ні, дякую. Думаю, я цілком собі впораюся і сама.

***

Блейз Б’ю виявився молодшим за мене на рік. Ми сиділи у шкільній кафетерії, насолоджуючись смачним пудингом (як мені сказали, кухарі тут готують абсолютно нормально). Звичайно, я не міг розповісти про свої пригоди тому, хто, можливо, навіть не знає про себе. І, може, Блейз навіть не казковий?

— …Цей ідіот зіпсував мій проект! — Блейз продовжує скаржитися на брата. — А я зіпсував йому волосся.

У кафетерій увійшов і Блейн, з підозріло тугим хвостом волосся на голові, та зло стрільнув поглядом у свого молодшого брата. А потім підійшов до Брендана, що стояв із компанією спортсменів, і вони почали цілуватися. Мінус апетит…

— Чорт, — я відсунув тацю. — Чому вони не можуть цілуватися десь, де їх не видно?

— Малюються, — відповів той. — Сучасна логіка полягає в тому, щоб знайти хлопця та продемонструвати це всім. Нещодавно Блейн дуже голосно говорив телефоном (між нами кажучи, він завжди так робить, щоб ненав’язливо дати мені щось дізнатися), і тема була якраз про альф. Альфи те, альфи се. А його Брендан особливий, чи бачите. Подарунків не дарує, уваги приділяє так собі, особистістю цікавиться лише на контрольних… Я не профі, але хіба це кохання?

Ну, як любитель старих фільмів, де любовний роман обов’язково піддається випробуванням, можу сказати, що уявлення не маю, як у сучасності виявляють хоча б симпатію, не те що кохання. Якщо судити з книжок, то досить просто бути головним героєм.

— А що щодо тебе? — спитав Блейз. — Ти маєш альфу мрії? Чи реального?

— Ні… дивне запитання, — щиро здивувався я. — Хіба я схожий на те, кого цікавлять стосунки?

— Усі, хто так кажуть зазвичай у глибині душі якраз цього й бажають, — скептично відповів той.

— Мені не доводилося пізнати плід першого кохання… Ну, добре, зізнаюсь… Хіба сьомий клас рахується? Гормони та всі такі справи. А ми ж говоримо про справжнє кохання, коли… м-м… серце б’ється в такт з іншою людиною?..

— Облиш… — посміхнувся той. — Видно, що ти, справді, ще не закохувався по-справжньому…

— Хіба це сенс життя? Навряд чи можна побачити альфу і прямо розкрити рота. Вони такі самі люди, як і ми. А цей факт одразу ж усе… — і тут я відкрив рота, побачивши альфу, що увійшов у двері.

Любитель старомодної романтики щойно побачив його! Рослий статний альфа в приталеному костюмі з довгим плащем, звуженими брюками та лакованими туфлями — він здається справжнім принцем серед сходища спортсменів та простої сірої маси. Альфа ненав’язливо поправив темне волосся, прибране назад під час укладання, а потім підійшов вибирати собі обід.

— Це була іронія, правда? — Блейз закрив мені рота, бо я, мабуть, у ступорі. — Чи жахливість долі? Ти так красувався, мовляв, такий особливий, а зараз…

— Облом, — зрозумів я, бо незнайомий альфа запал у душу.

— Але це не найгірший варіант, — сказав Б’ю. — Це Ноель Емерік. Син нашого бібліотекаря. Говорять, він нікому ніколи слова поганого не говорив.

То це син Красеня та Чудовиська? Якщо придивитися, це пояснює, чому він мені так сподобався. Виглядає галантним і начитаним. Поряд з ним почуваєшся прекрасним омегою в біді… От би він сам підійшов сюди і сів до нас, щоб познайомитися. Як мені використати магію для цього? Може, треба зосередитись? Я заплющив очі і почав потирати віскі, сподіваючись на диво…

— Гей! — хтось покликав мене, я обертаюся, і… скривився від роздратування. Це лише Брендан зі своєю компанією. — Ти носиш окуляри, щоб куди сильніше намагатися думати? Не вибухнеш?

Це позбавило б мене проблем.

Судячи зі сміху його компашки, це була образа, яку може оцінити тільки дуже дурна людина. Як окуляри впливають на інтелект?.. Гаразд, він вирішив мене задерти? Чудово!

— Вдало знайти робоче місце в Макдональдсі! — побажав я. — З огляду на кількість ідіотів, маєш конкуренцію.

Деякі незнайомі люди, які почули мою відповідь, розсміялися за своїми столиками, старанно намагаючись приховати це. Вперше відчув себе таким крутим! Не випадало нагоди розсмішити публіку, тому що зазвичай мене ніхто не задирав.

Брендан зневажливо посміхнувся, поки його друзі з футбольної команди обмірковували сенс моїх слів.

— Як же ти мене дратуєш… — прошипів він. — Тебе не вчили, що треба мовчати, коли поряд збирається вся спортивна команда, а ти один?

То була прихована загроза? А то в мене від незвички мурашки по шкірі…

— Як можна? — раптом між нами вийшов той найпрекрасніший із альф на ім’я Ноель. Я розгубився, коли помітив, що він став на мій бік, невдоволено глянувши на Брендана. — Дуже низько так говорити з омегою.

— Що? — мабуть, Пендрагон не очікував, що за мене хтось заступиться. Та я й сам не очікував. — Ти його навіть не знаєш! Бісить так, що зуби зводить.

— Він той, хто дістав каблучку, — дуже таємниче для інших людей, які не знають істини, вимовив Емерик. — То був він, а не ти. Мій тато все розповів. Твоя злість цілком зрозуміла, але не дозволяй їй брати гору.

Виходить, він мене знає! Боже-боже-боже! Що говорити? Може, треба показати себе з боку мага-новачка? Чи важливо розвалитися на стільці, мовляв, давно при службі? Вперше відчуваю такий мандраж лише через одну людину!

— Треба ж, — посміхнувся Брендан. — Гей, окулярику, а в тебе з’явився захисник! І дня не минуло, а ти вже на альф кидаєшся…

Його компанія зневажливо посміхнулася. Брендан пішов до виходу, за ним омеги, прямо як каченята за качкою, а потім уже підтягнулися спортсмени. Одні безцеремонно голосно обговорювали мою «легку поведінку», а найсміливіші навіть крикнули:

— Повія!

Круто. Тепер я повія. Брендан вирішив мене в бруд втоптати. Втім, хай спробує. Ось вивчуся магії, тоді і подивимося, хто з нас стане повією.

Невдоволено провівши поглядом цих йолопів, я піднявся з місця. Апетит зник, настрій зіпсований, а Блейз від обурення подавився пудингом …

— Прошу вибачення, — Ноель вихопив з рук мій піднос. — Якби не моє втручання, вони не говорили б такі жахливі речі.

Смішно виходить відкривати рота, але не видавати звуку … Напевно, у мене таке вперше. Що ж, зате не змолов дурниці!

— Не страшно, — все ж таки збираюся з думками я. — Приблизно на це я й розраховував, коли роздраконив Брендана.

Я хотів був потягтися за рюкзаком, але Ноель встиг першим, як зазвичай роблять джентльмени? Здивувався не тільки я, а й Блейз, який начебто впорався зі своїм кашлем. Він підвівся з місця:

— Хвилинку, Мел, як ти це робиш?

Чесно кажучи, гадки не маю.

— Не обов’язково… — я спробував відмовити Ноеля допомагати мені нести рюкзак, там лише дві книги! Той тільки дивно глянув на мене, ніби не розуміє, що зробив не так. — У сенсі… Мене обізвали, але не побили…

— І все ж, будь ласка, дозволь якось викупити свою частину провини, — тепло посміхнувся він. — Іноді я втручаюся, бо не розумію, як люди можуть так мерзенно поводитись з іншими. Нема особливих, ми дихаємо одним повітрям.

Такий приємний голос, я навіть заспокоївся і перестав думати про своє приниження. Блейз надто підступно розтяг губи в усмішці, як хитрий лис перед мисливцем.

— Ноель, — звернувся Блейз, — не впевнений, що цей ідіот… тобто Брендан… не причепиться дорогою. Я б радий провести свого друга, та ось тільки мені в інший бік…

Ноель тільки кивнув, ніби почув цілком логічну пропозицію. Я стояв з відкритим ротом, тому не встиг збагнути, як краще вчинити. Та все вирішили за мене. Ноель та я вийшли в коридор, попередньо представившись один одному, немов давні знайомі, які просто вирішили пройтися разом.

О, як мені було ніяково. Я не знав, як почати нормальну розмову про нормальні речі, щоб не виставити себе дурнем, яким вважав себе зараз.

— То правда? — заговорив він цілком дружелюбно, як тільки учнів у коридорі поменшало.

— А? Що? — прокинувся я.

— Пробач, я неправильно почав розмову, — треба ж, прийняв на свій рахунок. — Зазвичай, мені дуже незручно з омегами. Не зрозумій неправильно, справа не в дискримінації, у жодному разі. Просто іноді поняття не маєш, як поводитися в тій чи іншій ситуації.

— Звучить знайомо… — посміхнувся я. — Мені також непросто з альфами. Втім, гадаю, ти це помітив на прикладі…

— Це було неприйнятно, — обурено відповів Ноель. — Вони ганьблять самих себе, намагаючись втоптати когось у бруд. Гаразд… Я хотів особисто запитати… Не вважай за грубість мою прямолінійність. Ти наш зберігач?

О, якщо це було грубо, то я хочу таких грубіянів собі додому… Стоп, ні! Мелорі, ти не думаєш!

— Так, — відповів я, наче це дрібниці якісь. — Це було круто! Ніколи не думав, що побачу поплічників якогось там Щурячого короля! Я одного якимось неймовірним чином відправив у портал! І мені сподобалось! Сплеск адреналіну, емоції, смак перемоги … — тут я замовк, тому що вже боляче розійшовся. — Кажу як ідіот, так?..

— Ні, — посміхнувся мені Ноель. — Говориш, як зберігач.