Шлях, на який він зважився

Минуло ще дев’ять днів.

Бібліотека працювала. Люди приходили. Справи рухались.

Але він ні.

Містер Рід з’являвся щодня, як годинник, але всередині нього стрілки вже не йшли.

Усе навколо функціонувало. А він — жив на межі між тишею і пустотою.

Він знову перечитував листи.

Вони лежали, акуратно складені, в шухляді письмового столу.

Сім аркушів.

Сім разів він збирався відправити їх — і жодного разу не зміг.

«Я не зміг захистити тебе від себе самого.»

«Кожен день без тебе — це коридор без книг.»

«Я вчуся бути людиною. Запізно, але вперше.»

Кожне слово було як зойк, але мовчки. Він не вмів кричати.

Тієї ночі він знову не спав.

Сидів на її місці. За її столом.

Олівці, які вона залишила. Сліди від чорнила.

Нотатка на краю: «пошукати «світло в темряві» в етимології»

Він провів пальцем по напису, наче міг доторкнутись до неї.

І раптом… щось у грудях зламалося. Не голосно. Без драми. Просто — більше не залишилось сили не діяти.

Він підвівся різко.

Вперше за цей час — різко.

Розгорнув усі листи. Прочитав один. Не витримав. Прочитав другий.

Коли дійшов до четвертого — його пальці тремтіли.

Він вийняв валізу. Стара, акуратна. Ще пахла пилом минулих поїздок.

Поклав туди лише найнеобхідніше. І листи.

Не щоб віддати. Щоб мати щось своє, якщо вона його не прийме.

Але він їхав.

Не впевнений. Не романтично-героїчно.

А як людина, яка втратила все, окрім надії, яку сам і знищив.

На порозі він зупинився. Обернувся.

Його погляд ковзнув по полицях.

По її улюбленому кутку.

По сходах, де вона вперше заснула з книжкою в руках.

І тоді, майже пошепки, сам до себе:

— Я більше не можу тут бути, якщо її немає.

На вокзалі він стояв сам.

Мокрий від дощу.

І вперше за роки — вразливий.

Він уявляв, що вона скаже.

Що не скаже.

Що не відчинить дверей.

Він уявляв усе, окрім єдиного: що вона пробачить.

Але тепер це було неважливо.

Бо навіть якщо вона його прожене — він приїде ще раз.

І ще.

Бо вона була тією, заради кого варто втратити власну гордість.

Коли поїзд рушив, він міцно тримав валізу.

А в кишені — лист, який вона має прочитати

«Я зрозумів, що всі бібліотеки світу не варті одного твого погляду.

Тож я їду за ним.»