Роздуми

Амариліс ув’язнена. Не лихими бісами, не злими афритами. Ні навіть чаклуном, що її поневолив. Зовсім ні.

Її кайдани — інші. Вони незримі, невідчутні. Ніхто не міг її почути, ніхто не міг її побачити — такими були її кайдани.

У дощу є своя мелодія. Часом із нею пов’язані різноманітні спогади, які можуть викликати як сльози, так і усмішку. 

У Юнґі до Хосока кохання розміром в ціле життя і більше, а у Хосока - нічого немає до Юнґі, тільки дружба, тільки час на посиденьки кожну суботу в невеликому затишному ресторані недалеко від дому.

Це вуманс про те як дві дорослі реалізовані тьоті засновують село, в якому живуть одні жінки 💅

Читати в телеграмі:

https://t.me/sapfoselo

Венеція була прекрасним містом. Хоч і дуже людним. Із сирими та вузенькими вуличками, від яких віяло не лише затишком, а і пліснявою. Нам дуже пощастило, приїхати в будній день, уже по закінченню сезону карнавалу. Принаймні, так казав Драко.

Із усвідомленням себе у минулому буває не так просто змиритися. Особливо, коли ти дізнаєшся, що майже від самого початку навколо була лише омана. І тоді миті самозаглиблення у події давніх днів іноді можуть допомогти почути себе теперішнього.

Еміл заплющив очі. Він уявив, як Тіан його взуває та допомагає одягнутися, так як і раніше. Відчув його дотик на своїй руці, а подих — на плечі, такий легкий та невпевнений. Тоді згадав здивований погляд, коли кронпринц проголосив його Першим охоронцем.

В кожного є свої проблеми, своє життя, свої спогади та ємоції. Що може відчувати звичайний підліток, яким життям він живе?

Любити себе 
Любите себе. 

Перед Смертю, я не шкодую про всі прийняті мною рішення. Я бачу в них правду і сподівання. Все було зроблено заради чогось. Заради майбутнього.